ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
про залишення позовної заяви без руху
21 вересня 2023 року м. ДніпроСправа № 360/1070/23
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Качанок О.М., перевіривши матеріали адміністративного позову адвоката Заботіна Віталія Вікторовича в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
До Луганського окружного адміністративного суду надійшли матеріали адміністративного позову адвоката Заботіна Віталія Вікторовича в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області, в якому позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області щодо припинення нарахування та виплати ОСОБА_1 пенсії з 01.05.2018;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області поновити нарахування та виплату щомісячної пенсії ОСОБА_1 з 01.05.2018 шляхом перерахування на поточний рахунок (№ НОМЕР_1 , відкритий у АТ «Ощадбанк», МФО: 351823).
За приписами пунктів 3 та 6 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу, чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі (частина друга статті 171 КАС України).
Перевіривши матеріали адміністративного позову, суд встановив таке.
Відповідно до частини 3 статті 161 КАС України, до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» (далі - Закон № 3674-VI).
Згідно з частиною першою статті 3 Закону № 3674-VI судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.
Частиною першою статті 4 Закону № 3674-VI встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно з частиною третьою статті 4 Закону № 3674-VI за подання фізичною особою до адміністративного суду: адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою сплачується судовий збір у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб; майнового характеру, який подано фізичною особою сплачується судовий збір у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Станом на 01 січня 2023 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становив 2684,00 грн.
З прохальної частини позовної заяви вбачається, що позивачем заявлено одну самостійну позовну вимогу немайнового характеру, тобто розмір судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Разом з тим суд зазначає, що позовну заяву подану в електронній формі через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему (ЄСІТС) «Електронний суд».
Відповідно до частини 3 статті 4 Закону № 3674-VI при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
З урахуванням наведеного, позивач за подання даної позовної заяви повинен був сплатити судовий збір в розмірі 858,88 грн.
Оглядом матеріалів позовної заяви встановлено, що позивачем документ про сплату судового збору в сумі 858,88 грн до позовної заяви не доданий.
Тобто, позивачем судовий збір у законодавчо визначеному розмірі не сплачений.
Разом з тим, в прохальній частині позовної заяви представник позивача просить відстрочити сплату судового збору до ухвалення рішення у справі, посилаючись на те, що позивач не отримує пенсію, яка є єдиним засобом його існування, що призвело до його скрутного матеріального становища.
Частиною третьою статті 3 КАС України передбачено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною 1 статті 133 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.
Положеннями пунктів 1, 3 частини 1 статті 8 Закону № 3674-VI визначено, що враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за умови, якщо, зокрема: розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Отже, суд наділений повноваженнями зменшити тягар судових витрат для особи, яка до нього звертається. Водночас конструкція наведених правових норм дає підстави для висновку, що зменшення судових витрат, якого зазнає сторона, є не обов'язком суду, а саме його повноваженням як формою суддівського розсуду, який може бути реалізований за наявності певних обставин.
До того ж стосовно сплати судового збору законодавець визначив вичерпний перелік умов, за наявності яких можливе зменшення судових витрат, яких зазнає сторона.
Зокрема, особа, яка звертається до суду, має право подати відповідне клопотання, в якому навести обставини щодо її майнового стану, за наявності підстав, з якими закон пов'язує можливість реалізації судом повноважень зменшити розмір судових витрат стосовно сплати судового збору, якого зазнає сторона. Такі обставини мають бути підтверджені належними, допустимими, достатніми та достовірними доказами.
Також слід зазначити, що норми частини 1 та 2 статті 8 Закону України «Про судовий збір» є диспозитивними і встановлюють не обов'язок, а повноваження суду на власний розсуд звільнити особу від сплати судового збору (відстрочити, розстрочити його сплату або зменшити його розмір).
Подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 14.02.2023 у справі № 160/26929/21.
Суд зазначає, що майновий стан сторони (належні стороні майнові права та обов'язки) має визначатися судом у світлі конкретних обставин певної справи, включаючи спроможність заявника сплатити. Отже, визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень майнового стану сторони.
Особа, яка заявляє відповідне клопотання, повинна навести доводи і подати належні і допустимі, у розумінні статей 73, 74 КАС України, докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.
Таким чином, для застосування судом положень частини 1 статті 133 КАС України повинні бути відповідні правові підстави, в іншому ж випадку, як зазначено в рішенні Європейського суду з прав людини від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі», вимога сплатити судовий збір не обмежує право заявників на доступ до правосуддя.
Верховний Суд в ухвалі від 07 лютого 2022 року у справі № 120/4764/21-а зазначив, що Закон України «Про судовий збір» не містить вичерпного й чітко визначеного переліку документів, які можливо вважати такими, що підтверджують майновий стан особи. У кожному конкретному випадку суд установлює можливість особи сплатити судовий збір на підставі поданих нею доказів щодо її майнового стану за своїм внутрішнім переконанням.
Оцінюючи фінансове становище особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища (пункт 44 рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2005 у справі «Княт проти Польщі» («Kniat v. Poland»), заява № 71731/01; пункти 63- 64 рішення Європейського суду з прав людини від 26.07.2005 у справі «Єдамскі та Єдамска проти Польщі» («Jedamski and Jedamska v. Poland»), заява № 73547/01).
Вказане узгоджується і з правовою позицією Верховного Суду, висловленою в ухвалі від 25 жовтня 2022 року у справі № 640/10720/21.
Представник позивача, звертаючись із клопотанням про відстрочення сплати судового збору, зокрема зазначив, що позивач наразі має скрутний матеріальний стан.
До матеріалів позовної заяви позивачем додано відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми нарахованого (перерахованого) податку та військового збору з 1 кварталу 2022 року по 3 квартал 2023 року, згідно з якими позивач не отримував доходів.
Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 20.04.2023 у справі № 990/13/23 вказала таке: «Доказами рівня майнового стану можуть бути документи, які підтверджують скрутне матеріальне становище скаржника, що відповідно унеможливлює здійснити оплату судових витрат.
Із доданих до апеляційної скарги виписки по картці/рахунку з АТ КБ «ПриватБанк» від 16 січня 2023 року № 6ЕABVG53DNE1TLO та відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків від 22 березня 2023 року № 0210-23-00229 за період з I по IV квартал 2022 року можна визначити, що скаржник не отримував доходів.
Проте цих документів не достатньо для висновку визначити й визнати майновий стан скаржника таким, щоб звільнити його від сплати судового збору. З цих документів також не можна визначити, що у скаржника немає інших доходів».
Таким чином, з урахуванням вищенаведених висновків Великої Палати Верховного Суду суд зазначає, що вищевказаних відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми нарахованих доходів недостатньо для визначення й визнання майнового стану позивача таким, щоб відстрочити сплату судового збору.
Крім того, надана довідка про дохід свідчить лише про наявність доходу, який підлягає оподаткуванню.
Отже, позивачу необхідно надати докази наявності/відсутності коштів на банківських рахунках, існування інших джерел доходів тощо.
Також частиною шостою статті 161 КАС України регламентовано, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску (частина шоста статті 161 КАС України).
Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, яка звертається до суду, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.
Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».
Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21 лютого 2020 року у справі № 340/1019/19).
При цьому, строк звернення до суду обчислюється за загальним правилом з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
«Повинен був дізнатися» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені; рішення скероване на її адресу поштовим повідомленням, яке вона відмовилася отримати або не отримала внаслідок неповідомлення відправника про зміну місця проживання; про порушення її прав знали близькі їй особи.
День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів.
Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом, апеляційною чи касаційною скаргами обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Аналогічні правові висновки були висловлені Верховним Судом у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 809/1087/17 та від 22 листопада 2018 року у справі № 815/91/18.
Оскільки початок шестимісячного строку визначено альтернативно - це день, коли особа або дізналася, або повинна була дізнатися про порушення свого права, при визначенні початку цього строку суд має з'ясувати момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.
Окрім того, Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 1 статті 32 зазначеної Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі ВАТ «Нафтова компанія Юкос проти Росії»).
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, згідно із частиною третьою якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Суд наголошує на тому, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 № 17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
У постанові від 31 березня 2021 року у справі № 240/12017/19 Верховний Суд наголосив на тому, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.
Суд вважає, що вказані висновки Верховного Суду є релевантними і в даних спірних правовідносинах, оскільки як вказано вище пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі позивач не міг бути необізнаним про те, що з відповідного місяця йому не виплачується пенсія.
Предметом спору в даній справі є припинення виплати ОСОБА_1 з 01 травня 2018 року пенсії.
Отже, позивач повинен був дізнатися про не виплату йому відповідної пенсійної виплати, у якому її виплату було припинено (з травня 2018 року). При цьому, з позовом до суду звернувся 18 вересня 2023 року, тобто з істотним пропуском строку, передбаченого статтею 122 КАС України.
В позовній заяві представник позивача просив поновити строк звернення до суду, посилаючись, зокрема, на норми Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» вказавши, що без обмеження будь-яким строком мають виплачуватися лише нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію.
Оскільки на стадії відкриття провадження у даній справі не має об'єктивної можливості встановити, чи є вина відповідача у не виплаті позивачу призначеної пенсії, тому не має правових підстав для відмови в судовому захисті пенсійних прав позивача.
Також вказано, що позивач з 2014 року проживає на тимчасово окупованій території, на якій відсутні легітимні органи влади, зокрема, відділення Пенсійного фонду, банківські установи, суди, тощо. В той же час переміщення (перетинання кордону) на підконтрольну Україні територію є складним, тривалим, небезпечним процесом, що потребує значних фінансових вкладень.
Також представник позивача посилався на введення в Україні воєнного стану.
Суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 у справі № 510/1286/16-а дійшла висновку, що норми, зокрема стаття 46 Закону № 1058-ІV (щодо не обмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії), підлягають застосуванню у справах за позовами про оскарження бездіяльності, дій та/або рішень суб'єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку пенсійних виплат виключно за наявності таких умов:
1) ці суми мають бути нараховані пенсійним органом;
2) ці суми мають бути не виплаченими саме з вини держави в особі пенсійного органу.
Позивачу припинено нарахування та виплату пенсії з 01.05.2018, тобто суми пенсії не нараховані і є спірними.
Отже, враховуючи вищенаведені правові висновки Великої Палати Верховного Суду, до спірних правовідносин підлягають застосуванню строки, встановлені статтею 122 КАС України.
Крім того суд враховує, що з моменту призупинення виплати пенсії (з 01.05.2018) до моменту звернення до суду (18.09.2023) минуло понад п'ять років.
Доказів на підтвердження об'єктивно непереборних обставин, що перешкоджали позивачу звернутись до суду, або до відповідача з відповідними заявами протягом такого тривалого періоду, до матеріалів позовної заяви не додано.
В даному випадку реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежала виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Щодо посилань представника позивача на введення в Україні воєнного стану, суд зазначає таке.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 листопада 2022 року у справі № 990/115/22, зокрема, зазначила, що:
- введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку;
- сам факт запровадження воєнного стану в Україні, без обґрунтування неможливості звернення до суду в розумні строки, у зв'язку із запровадженням такого, не може вважатись поважною причиною пропуску цих строків.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного суду від 08 грудня 2022 року у справі № 990/102/22.
Тому суд зазначає, що самого лише посилання на введення в Україні воєнного стану недостатньо для поновлення процесуальних строків.
Як вже зазначено вище, такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили своєчасне звернення до суду, які повинні бути підтверджені відповідними доказами.
Жодних таких доказів до матеріалів справи не додано.
Крім того, позивачу призупинено нарахування та виплата пенсії задовго до введення воєнного стану.
Отже, враховуючи вищенаведене суд визнає неповажними підстави пропуску строку звернення до суду, що вказані в позовній заяві.
Крім того, відповідно до частини 2 статті 160 КАС України позовна заява подається в письмовій формі позивачем або особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Суд зазначає, що позовну заяву підписано адвокатом Заботіним В.В., якого зазначено в якості представника позивача. В ордері в якості підстави його виписки зазначений договір про надання правової допомоги б/н від 05.07.2023.
В той же час, з тексту позовної заяви вбачається, що позивач з 2014 року проживає на непідконтрольній Україні території, доказів перетину лінії розмежування позивачем або його представником у липні 2023 року, або доказів перебування позивача на території, підконтрольній Україні, станом на 05.07.2023 до позовної заяви не додано.
Таким чином, на підтвердження повноважень представника позивача - Заботіна В.В., необхідно надати належним чином засвідчену копію вищевказаного договору про надання правової допомоги від 05.07.2023.
Відповідно до частини першої статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Згідно з частинами першою, другою статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Оскільки вищевказані обставини перешкоджають відкриттю провадження у справі, позовну заяву слід залишити без руху, з встановленням позивачу строку для усунення вказаних недоліків.
Суд зазначає, що недоліки позовної заяви мають бути усунені шляхом подання до суду:
- доказів на підтвердження майнового стану позивача (наявності коштів на банківських рахунках, існування інших джерел доходів, тощо) або документа про сплату судового збору в розмірі 858,88 грн, сплаченого за такими реквізитами: отримувач коштів - ГУК у Луг.обл./МТГ м.Сєвєр/22030101; код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 37991110; банк отримувача - Казначейство України (ел. адм. подат.); код банку отримувача (МФО) - 899998; рахунок отримувача - UA288999980313101206084012499; код класифікації доходів бюджету 22030101; призначення платежу - *; 101; ____ (реєстраційний номер облікової картки платника податків фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків і має відповідну відмітку у паспорті); Судовий збір, за позовом ____ (ПІБ позивача), Луганський окружний адміністративний суд;
- заяви про поновлення строку звернення до суду із зазначенням інших підстав для поновлення строку, які є об'єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення позивача та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду, підтверджені належними та допустимими доказами;
- належним чином засвідчену копію договору про надання правової допомоги від 05.07.2023, укладеного з ОСОБА_1 .
Керуючись статтею 122, 123, 160, 161, 169, 241, 243, 256, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
УХВАЛИВ:
Визнати неповажними підстави пропуску строку звернення до суду, зазначені представником позивача в позовній заяві.
У задоволенні клопотання адвоката Заботіна Віталія Вікторовича в інтересах ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду з позовом відмовити.
Позовну заяву адвоката Заботіна Віталія Вікторовича в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без руху.
Запропонувати позивачу протягом десяти календарних днів з дати отримання даної ухвали усунути недоліки позовної заяви у спосіб, визначений ухвалою.
Належним чином оформлені документи на усунення недоліків позовної заяви направити через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему (ЄСІТС) «Електронний суд» або на офіційну електронну адресу суду зі скріпленням електронним підписом учасника справи (його представника).
Якщо недоліки позовної заяви не будуть усунуті позивачем у строк, встановлений судом, позовна заява буде повернута позивачу.
Копію ухвали про залишення позовної заяви без руху надіслати позивачу.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання суддею та оскарженню в апеляційному порядку окремо від рішення суду не підлягає. Заперечення на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
СуддяО.М. Качанок