ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 вересня 2023 року Справа № 280/2017/23 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), законного представника неповнолітньої - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ), в інтересах якої діє представник - адвокат Доля Олена Анатоліївна (вул. Івана Франка, 28, м. Гайсин, Вінницька область, 23700), до Вознесенівського відділу у місті Запоріжжі Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 145-В, м. Запоріжжя, 69035) та Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області (вул. Незалежної України, буд. 90, м. Запоріжжя, 69005) про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , законного представника неповнолітньої - ОСОБА_2 (далі - позивачка, ОСОБА_2 ), в інтересах якої діє представник - адвокат Доля Олена Анатоліївна, до Вознесенівського відділу у місті Запоріжжі Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області (далі - відповідач 1, Вознсенівський відділ у м.Запоріжжі УДМС України в Запорізькій області) та Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області (далі - відповідач 2, УДМС України в Запорізькій області), в якій позивач просить суд:
визнати протиправною відмову відповідача 1, структурного підрозділу відповідача 2, викладену у листі №/2314/40-23 від 02.02.2023, у видачі позивачці у зв'язку з досягненням нею 16-річного віку паспорта громадянина України у формі книжечки, відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у зразковій справі №806/3265/17 (Пз/9901/2/18, провадження №11-460за18) та відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ;
зобов'язати відповідача 1, структурний підрозділ відповідача 2, оформити та видати позивачці, у зв'язку з досягненням 16-річного віку паспорта громадянина України у формі книжечки, відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у зразковій справі №806/3265/17 (Пз/9901/2/18, провадження №11-460за18) та відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ, без будь-яких даних про дитину і про її батьків до ЄДДР, без формування (присвоєння) унікального номеру запису в реєстрі (УНЗР), без цифрового підпису особи, без цифрового образу обличчя, без цифрових відбитків пальців рук, без використання будь-яких засобів ЄДДР.
Крім того, просить стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати, розглянути справу в порядку спрощеного провадження без виклику сторін на підставі наявних у матеріалів.
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що відмовою (бездіяльністю) відповідача у видачі дитині паспорта-книжечки грубо порушуються права дитини ОСОБА_2 і права ОСОБА_1 , законного представника неповнолітньої, що захищаються нормами статей 3, 8, 21-23, 27-29, 31, 32, 34, 35, 41-43, 46-48, 53, 60, 68 Конституції України. При цьому Положення про паспорт повністю гарантує реалізацію цих прав. ОСОБА_1 та його неповнолітня донька ОСОБА_2 за світоглядними переконаннями вважають принизливим присвоєння людині ідентифікаційного номера, який на їх думку, є аналогом імені, а також нанесення штрих-коду на документ, що посвідчує особу...номери присвоюють невпізнаним трупам, в'язням концтаборів і злочинцям. Держава, зобов'язує громадян отримувати біометричні паспорти, діючи непрозоро, без повноти надання інформації громадянам. Відповідно до ст.14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору, шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи іншого походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за Іншою ознакою. Просить задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою від 05.04.2023 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Відповідачам запропоновано у п'ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.
19.05.2023 від представника відповідачів надійшов відзив на позовну заяву. У відзиві зазначено, що в позовній заяві представник позивачки зазначає, що необхідність оформлення паспорта у формі книжечки виникла через відмову від обробки персональних даних. В той же час, при подачі заяви щодо отримання паспорту у вигляді книжечки, ОСОБА_1 аргументував її іншими підставами, а саме оскільки в законодавстві існує нормативно-правовий акт, яким передбачено можливість оформлення паспорта у формі книжечки, він не дає згоду на оформлення паспорта у формі пластикової картки. Крім того, ОСОБА_2 за допомогою засобів ЄДДР оформлено паспорт громадянина України для виїзду закордон № НОМЕР_1 від 05.10.2020 (до цього був оформлений паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_2 виданий 11.10.2016). Також ОСОБА_2 вже має унікальний номер запису в ЄДДР. Навіть якщо ОСОБА_2 буде мати паспорт у формі книжечки, її данні будуть у Єдиному державному демографічному реєстрі, оскільки внесені до нього при оформлення паспорта для виїзду за кордон. Вказане спростовує твердження позивачки про незгоду з наданням на обробку персональних даних. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
14.06.2023 від представника відповідача 2 надійшли додаткові пояснення по справі.
26.06.2023, на спростування доводів відповідачів, від представника позивачки надійшла відповідь на відзив. У відповіді представник позивачки, крім іншого, посилається на те, що на сьогодні права неповнолітньої ОСОБА_2 на життя, релігійні переконання, честь, гідність, здоров'я, навчання, розвиток особистості, а в подальшому і право на працю, заробітну плату та виборчі права порушені. Окрім того, у зв'язку із запровадженням воєнного стану в країні, абсурдним є відсутність у особи документа, шо посвідчує її особу та громадянство. Також до відповіді на відзив були додані: клопотання про поновлення строку для подачі відповідь на відзив, заява про відкликання згоди на обробку персональних даних та заява про втрату/викрадення паспорту.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.
18.01.2023 ОСОБА_1 разом з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) звернулись до Вознесенівського відділу у м.Запоріжжі УДМС України в Запорізькій області з проханням оформити та видати ОСОБА_2 паспорт громадянина України зразка 1994 року у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, яке затверджене постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ з мотивів, що не хочуть оформлювати паспорт у формі ІD карти, оскільки існує альтернативна форма паспорта громадянина України.
02.02.2023 за вих. №2314/40-23 Вознесенівським відділом у м.Запоріжжі УДМС України в Запорізькій області надано відповідь, відповідно до якої повідомлялось, що заяву прийнято до розгляду. Проте, через законні та об'єктивні причини, зупинено строки оформлення та видачі паспорта громадянина відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ, розгляд поданої заяви про оформлення та видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року поновиться у місячний строк після припинення чи скасування воєнного стану.
Про прийняття рішення про оформлення та видачу паспорта зразка 1994 року буде повідомлено заявника.
04.02.2023 ОСОБА_1 звернувся до УДМС в Запорізькій області з питання надання роз'яснення щодо оформлення паспорта громадянина України у вигляді книжечки (звернення вх.№779/1/2301-23 від 06.02.2023).
Під час розгляду звернення з'ясувалось, що до Єдиного державного демографічного реєстру внесена інформація та відомості про ОСОБА_2 .
25.09.2020 ОСОБА_2 за допомогою засобів ЄДДР оформлено паспорт громадянина України для виїзду закордон НОМЕР_3 від 05.10.2020.
При оформлені заяви-анкети ОСОБА_3 надана згода на внесення до Єдиного державного демографічного реєстру інформації та відцифрованих відбитків пальців рук.
17.02.2023 УДМС у Запорізькій області надано лист-відповідь, за вих.№779/7/2301-23/2301.2/58-23, яким відмовили у видачі паспорта громадянина України у вигляді книжечки, посилаючись на Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус». Також у зазначеній відповіді міститься посилання на запровадження воєнного стану в країні та призупинення строків надання адміністративних послуг, в тому числі і оформлення та видача паспорта громадянина відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992. Крім того лист-відповідь містить посилання на те, що у позивачки наявний паспорта громадянина України для виїзду за кордон, при виготовленні якого позивачкою було надано згоду на обробку персональних даних та присвоєно унікальний номер запису в Реєстрі (який є єдиним та присвоюватись повторно не буде).
Не погоджуючись з відмовою відповідачів, позивачка звернулась до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про громадянство України» документом, що підтверджує громадянство України, є паспорт громадянина України.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про громадянство України» Постановою Верховної ради України від 26.06.1992 №2503-XII затверджено Положення про паспорт громадянина України (далі - Положення), згідно з пунктами 2 та 3 якого, паспорт громадянина України видається кожному громадянинові України центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, після досягнення 16-річного віку.
Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни запровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
Пунктом 13 Положення встановлено, що для одержання паспорта громадянин подає: заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України; свідоцтво про народження; дві фотокартки розміром 35х45 мм; у необхідних випадках - документи, що підтверджують громадянство України.
З 06.12.2012 набрав чинності Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 №5492-VI (далі - Закон №5492-VI), яким визначено правові та організаційні засади видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи.
Згідно з частиною 1 статті 1 Закону №5492-VI суспільні відносини, пов'язані із збиранням, накопиченням, захистом, зберіганням, обліком, використанням і поширенням інформації Єдиного державного демографічного реєстру (далі - Реєстр), оформленням, видачею, обміном, пересиланням, вилученням, поверненням державі, визнанням недійсними та знищенням передбачених цим Законом документів, регулюються Конституцією України, міжнародними договорами України, цим та іншими законами України, а також прийнятими на їх виконання нормативно-правовими актами у сферах, де використовуються відповідні документи, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи.
Частиною 1 статті 4 Закону №5492-VI встановлено, що Єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.
Відповідно до частини 1 статті 10 Закону №5492-VI внесення інформації до Реєстру здійснюється уповноваженими суб'єктами за зверненням заявника, на підставі інформації державних органів реєстрації актів цивільного стану, органів реєстрації фізичних осіб, а також інформації органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України «Про захист персональних даних». У разі якщо інформація про особу вноситься до Реєстру вперше, проводиться ідентифікація особи, після завершення якої автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі та фіксуються час, дата та відомості про особу, яка оформила заяву-анкету (в електронній формі). Унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним.
Згідно з пунктом «а» частини 1 статті 13 Закону №5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України і оформлення такого передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України» від 14.07.2016 №1474-VIII, який набрав чинності з 1 жовтня 2016 року, (далі - Закон №1474-VIII) статтю 13 Закону №5492-VI доповнено частиною 3 наступного змісту: «Паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, проїзний документ біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, проїзний документ особи, якій надано додатковий захист, картка мігранта містять безконтактний електронний носій. Посвідчення особи на повернення в Україну, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідчення водія не містять безконтактного електронного носія.».
Також Законом №1474-VIII частину 2 статті 21 Закону №5492-VI викладено в такій редакції: «Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.».
Згідно з частинами 1, 2, 4 та 5 статті 14 Закону №5492-VI форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
Кабінету Міністрів України пунктом 7 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1474-VIII доручено у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року №302, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, затверджено зразок бланка, технічного опису та Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України.
Згідно з пунктами 1-3 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого Постановою №302, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі - Порядок №302) паспорт громадянина України (далі - паспорт) є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Паспорт виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Кожен громадянин України, який досяг 14-річного віку, зобов'язаний отримати паспорт.
Обмін паспорта здійснюється у разі зміни інформації, внесеної до паспорта (крім додаткової змінної інформації) (підпункт 1 пункт 6 Порядку №302).
Підпунктом 1 пункту 7 Порядку №302 встановлено, що оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін та видача паспорта особі, яка досягла 14-річного віку, здійснюються на підставі заяви-анкети, поданої нею особисто.
Пунктами 14 та 32 Порядку №302 закріплено перелік інформації про особу, на ім'я якої оформляється паспорт, яка вноситься до заяви-анкети, а також документи, які подає заявник для оформлення паспорта.
Таким чином, реалізація волевиявлення громадянина на отримання паспорта, незалежно від форми такого, здійснювалась і здійснюється шляхом подання заяви-анкети до компетентного органу особисто особою, яка звертається за отриманням паспорта, із зазначенням інформації та долученням документів, які передбачені вимогами чинного законодавства. При цьому, дотримання особою певних правил, пов'язаних з процедурою оформлення та видачі паспорта, зокрема щодо дотримання форми заяви, є обов'язковим.
Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 07 листопада 2018 року (справа №820/3327/16), від 29 листопада 2019 року у справі №260/1414/18, від 10 грудня 2020 року у справі №240/575/20.
Суд враховує, що правова позиція щодо наявності права громадян на отримання паспорта у формі книжечки була викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року в зразковій справі №806/3265/17 (Пз/9901/2/18).
У постанові від 15 серпня 2019 року у справі №0940/2105/18, Верховний Суд аналізував, що в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у зразковій справі №806/3265/17 за позовом особи до Коростенського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області, Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії вказано на ознаки цієї типової справи:
а) позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення №2503-ХІІ;
б) відповідач - територіальні органи ДМС України;
в) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов'язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення № 2503-ХІІ.
Розглянувши зразкову справу №806/3265/17 (Пз/9901/2/18), Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що норми Закону №5492-VI, на відміну від норм Положення №2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин), не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорта у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по батькові, та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було «встановлене законом»), не було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя в контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.
Велика Палата Верховного Суду у зразковій справі констатувала, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
З урахуванням викладеного, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що позовні вимоги про визнання протиправними дії Відділу УДМС щодо відмови у видачі позивачеві паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення №2503-ХІІ є обґрунтованими. При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що самі по собі дії Відділу УДМС щодо відмови позивачеві у видачі їй паспорта громадянина України у формі книжечки відповідали Закону №5492-VI.
Суд звертає увагу, що відповідно до пунктів 21, 22 частини 1 статті 4 КАС України типові адміністративні справи - адміністративні справи, відповідачем у яких є один і той самий суб'єкт владних повноважень (його відокремлені структурні підрозділи), спір у яких виник з аналогічних підстав, у відносинах, що регулюються одними нормами права, та у яких позивачами заявлено аналогічні вимоги; зразкова адміністративна справа - типова адміністративна справа, прийнята до провадження Верховним Судом як судом першої інстанції для постановлення зразкового рішення.
Таким чином, ознаками типових адміністративних справ є один і той же відповідач-суб'єкт владних повноважень та/або його відокремлені структурні підрозділи, аналогічні підстави публічно-правового спору, однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин та аналогічні позовні вимоги.
Повертаючись до матеріалів даної справи, визначальними її особливостями, на підставі яких вона (справа) не може бути визначена як типова є, зокрема, наступне.
По-перше, судом було встановлено, що позивачка, звертаючись у минулому із оформленням паспорту громадянина України для виїзду за кордон (біометричного закордонного паспорту) вже надавала згоду на обробку персональних даних із використанням засобів Єдиного державного демографічного реєстру, і унікальний номер запису в Реєстрі вже був сформовано.
Так, 25.09.2020 ОСОБА_2 за допомогою засобів ЄДДР оформлено паспорт громадянина України для виїзду закордон НОМЕР_3 від 05.10.2020.
При оформлені заяви-анкети ОСОБА_3 надана згода на внесення до Єдиного державного демографічного реєстру інформації та відцифрованих відбитків пальців рук.
По-друге, матеріалами справи підтверджено, що при зверненні до органу міграційної служби із заявою, позивачка та представник позивачки не зазначала про наявність релігійних переконань і приналежність до окремої суспільної групи, що зумовлювало би необхідність у відмові від обробки персональних даних та видачі паспорта із безконтактним носієм інформації. Відображення таких обставин має місце лише у позовній заяві.
Разом з тим, у зразковій справі правовідносини стосувались майбутнього внесення персональних даних до Реєстру, та предметом розгляду у такій справі було порушене право мати паспорт у альтернативній формі особи, яка не надавала згоду на обробку персональних даних.
В контексті встановлених обставин заслуговують на увагу також доводи відповідача про те, що у разі оформлення паспорта громадянина України у вигляді ID-картки, позивач вправі відмовитись від внесення відцифрованих відбитків пальців рук, а тому обсяг внесення біометричних даних буде відповідати обсягу, які вже містяться у Реєстрі.
У світлі наведеного, суд приходить до висновку про безпідставність посилань позивачки на її небажання присвоєння унікального номеру запису в Реєстрі, як на правомірну підставу її відмови в отриманні паспорта у вигляді ID-картки, оскільки даний номер є незмінним та вже присвоєний при оформленні паспорта громадянина України для виїзду за кордон.
Отже, використання позивачкою паспорта громадянина України для виїзду за кордон, при виготовленні якого було надано згоду на обробку персональних даних та було присвоєно унікальний номер запису в Реєстрі, який є єдиним та присвоюватись повторно не буде, свідчить, що отримання паспорта громадянина України у вигляді ID-картки жодним чином не порушує права позивачки та в будь-якому разі не є втручанням у її приватне і сімейне життя.
Подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 08 червня 2023 року по справі №380/5977/21, по аналогічній справі.
З вказаного також слід дійти висновку про відсутність порушень статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.
Суд також звертає увагу, що Верховний Суд у справі №160/1/21 (постанова від 21 грудня 2022 року) погодився із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для видачі особі паспорта громадянина України зразка 1994 року (книжечки), зокрема, у зв'язку із встановленням факту самостійного звернення такої особи у минулому із заявою-анкетою щодо внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру та отримання паспорту громадянина України у формі ID-картки.
Аналогічна правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду від 08 червня 2023 року по справі №380/5977/21.
Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Щодо інших доводів позивачки, то вони не впливають на правильність вирішення спору по суті.
При цьому суд звертає увагу, що ЄСПЛ також неодноразово зазначав, зокрема у рішенні «Garcнa Ruiz v. Spain» [GC] (заява №30544/96, пункт 26) про те, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте вказаний підхід не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент (рішення у справах «Van de Hurk v. The Netherlands» (заява № 16034/90, пункт 61), «Шкіря проти України» (заява №30850/11, пункт 43). Разом з тим, у вказаному рішенні Суд звертає увагу на те, що ступінь застосування обов'язку викладати мотиви може варіюватися в залежності від характеру рішення і повинно визначатися у світлі обставин кожної справи.
Подібних висновків щодо необхідності дотримання вказаного зобов'язання виключно з огляду на обставини справи ЄСПЛ дійшов також у рішеннях «Ruiz Torija v. Spain» (заява №18390/91, пункт 29), «Higgins and others v. France» (заява №20124/92, пункт 42), «Бендерський проти України» (заява №22750/02, пункт 42) та «Трофимчук проти України» (заява №4241/03, пункт 54).
Так, у пункті 54 рішення «Трофимчук проти України» (заява №4241/03) ЄСПЛ зазначив, що не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявника, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.
В силу положень статті 139 КАС України судові витрати (у тому числі витрати на правничу допомогу) стягуються на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень виключно у разі задоволення позовних вимог. Ураховуючи ту обставину, що судом відмовлено у задоволенні позову, то й відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат.
Вказана правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 14 лютого 2023 року у справі №640/17086/20 (адміністративне провадження №К/9901/15171/21).
Враховуючи викладене та керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), законного представника неповнолітньої - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ), в інтересах якої діє представник - адвокат Доля Олена Анатоліївна (вул. Івана Франка, 28, м. Гайсин, Вінницька область, 23700), до Вознесенівського відділу у місті Запоріжжі Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 145-В, м. Запоріжжя, 69035) та Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області (вул. Незалежної України, буд. 90, м. Запоріжжя, 69005) про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення у повному обсязі складено та підписано «21» вересня 2023 року.
Суддя Р.В. Кисіль