РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Вінниця
21 вересня 2023 р. Справа № 120/6114/23
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маслоід Олени Степанівни, розглянувши у письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до: Брацлавської селищної ради (вул. Незалежності, 28, смт. Брацлав, Тульчинський р-н, Вінницька обл., 22870)
про: визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії
ВСТАНОВИВ:
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовною заявою до Брацлавської селищної ради (далі - відповідач), з урахуванням уточнення позовних вимог, про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо неприйняття рішення за наслідками розгляду заяви позивача про надання дозволу на розробку технічної документації по встановленню та відновленню меж земельної ділянки в натурі на місцевості для присвоєння кадастрового номера за адресою АДРЕСА_2 , площею 0,0300 га, яка знаходиться в оренді позивача згідно договору оренди серії ВАА №627901 від 30.07.2002 року; зобов'язання відповідача розглянути заяву позивача про надання дозволу на розробку технічної документації по встановленню та відновленню меж земельної ділянки в натурі на місцевості для присвоєння кадастрового номера за адресою АДРЕСА_2 , площею 0,0300 га, яка знаходиться в оренді позивача згідно договору оренди серії ВАА №627901 від 30.07.2002 року.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що є власником нежитлової будівлі, яка розташована в АДРЕСА_2 . 11.01.2023 року позивач звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу на розробку технічної документації по встановленню меж земельної ділянки в натурі та на місцевості для присвоєння кадастрового номеру за вказаною адресою. Однак листом від 07.04.2023 року відповідач повідомив позивача, що проект рішення "Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для будівництва та обслуговування об'єктів торгівлі гр. ОСОБА_1 в АДРЕСА_2 " було винесено на розгляд 36 сесії 8 скликання Брацлавської селищної ради 04.04.2023 року та за результатами голосування рішенння не прийнято. Позивач, не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо прийняття рішення за результатами розгляду його заяви, звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 15.05.2023 року позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків позовної заяви.
22.05.2023 року за вх. № 26758/23 позивачем надано до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою суду від 29.05.2023 року дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження, а також визначено, що вона буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
11.07.2023 року за вх.№39559/23 до суду від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі.
Водночас правом на подання відзиву по справі відповідач не скористався.
Ухвалою суду від 20.09.2023 року у задоволенні клопотання про зупинення провадження відмовлено.
Ч. 4 ст. 243 КАС України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
У відповідності до вимог ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши усі обставини справи та надавши їм юридичну оцінку, суд встановив наступне.
11.01.2023 року представник позивача в його інтересах звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу на розробку технічної документації по встановленню та відновленню меж земельної ділянки в натурі на місцевості для присвоєння кадастрового номера за адресою АДРЕСА_2 , площею 0,0300 га, яка знаходиться в оренді позивача згідно договору оренди серії ВАА №627901 від 30.07.2002 року.
Листом від 07.04.2023 року відповідач повідомив представника позивача про те, що проект рішення "Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для будівництва та обслуговування об'єктів торгівлі гр. ОСОБА_1 в АДРЕСА_2 " було винесено на розгляд 36 сесії 8 скликання Брацлавської селищної ради 04.04.2023 року та за результатами голосування : "за" - 0 осіб, "проти" - 0 осіб, "утримались" - 14 осіб, рішення не прийнято.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У ст. 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель регулюються, зокрема, ЗК України.
Прписами ч. 2, 3 ст. 81 ЗК України визначено, що іноземці та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності.
Іноземці та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки відповідно до частини другої цієї статті у разі:
а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;
б) викупу земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві власності;
в) прийняття спадщини.
Згідно із ч. 1 ст. 123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.
Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі:
надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення;
формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання).
Надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України «Про Державний земельний кадастр», право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою.
Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.
Разом з тим ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування", виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання, зокрема, вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Нормами ч. 5 ст. 46 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності - не рідше ніж один раз на місяць.
Положеннями ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування" визначено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Отже, виходячи з положень ст. 123 ЗК України, ст. 26, 46, 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рішення про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі належить до повноважень селищної ради шляхом прийняття відповідного рішення на пленарному засіданні.
З матеріалів справи судом встановлено, що 11.01.2023 року представник позивача звернувся в інтересах позивача до відповідача із заявою про надання дозволу на розробку технічної документації по встановленню та відновленню меж земельної ділянки в натурі на місцевості для присвоєння кадастрового номера за адресою АДРЕСА_2 , площею 0,0300 га, яка знаходиться в оренді позивача згідно договору оренди серії ВАА №627901 від 30.07.2002 року.
Проект рішення "Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для будівництва та обслуговування об'єктів торгівлі гр. ОСОБА_1 в АДРЕСА_2 " було винесено на розгляд 36 сесії 8 скликання Брацлавської селищної ради 04.04.2023 року та за результатами голосування: "за" - 0 осіб, "проти" - 0 осіб, "утримались" - 14 осіб, рішення не прийнято.
Суд зауважує, що при вирішенні питання про надання або відмову у наданні дозволу відповідач здійснює владно-управлінські функції на підставі закону та від імені держави вирішує питання щодо передачі земельних ділянок у власність або користування.
Тобто, відповідне рішення є актом організаційно-розпорядчого характеру, що видається органом державної влади в процесі здійснення ним виконавчо-розпорядчої діяльності з метою виконання покладених на нього завдань та здійснення функцій відповідно до наданої компетенції з основної діяльності, прийнятий (виданий) на основі Конституції та інших актів законодавства України та спрямований на їх реалізацію.
Відтак за своєю юридичною природою рішення про надання або відмову у наданні дозволу має відповідати формі розпорядчого документа.
Правовий статус відповідача визначає ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні".
Ст. 26 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачає виключну компетенцію сільських, селищних, міських рад.
Так, як вже зазначалось, виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються, серед іншого, відповідно до закону питання регулювання земельних відносин (п. 34 ч. 1 ст. 26 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні").
Згідно чю 1, 2 ст. 59 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.
Аналізуючи у комплексі наведені положення, суд зазначає, що при вирішенні клопотання позивача про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою у відповідача виникає обов'язок прийняти одне із двох рішень, а саме: 1) про надання дозволу на розроблення документації або 2) про відмову у його наданні.
Так, в контексті наведеного, суд звертає увагу на висновки Верховного Суду у постанові № 454/160/17 від 09.07.2021 року, які полягають у тому, що результати голосування не містять і не відповідають поняттю акту органу місцевого самоврядування.
Суд наголошує на тому, що у даній справі, за наслідками розгляду заяви позивача, в силу вимог ЗК України та ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні", відповідач був зобов'язаний прийняти відповідне управлінське рішення.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що дані обставини підтверджують протиправну бездіяльність відповідача.
При прийнятті рішення у даній частині позовних вимог, суд враховує правові висновки Верховного Суду, висловлені у постанові від 23.11.2021 року у справі № 580/704/21.
Крім цього, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові № 800/304/17 від 27.02.2020 року під протиправною бездіяльністю суб'єкта владних повноважень слід розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Суд також враховує висновки Верховного Суду у постанові № 454/160/17 від 09.07.2021 року, які полягають у тому, що результати голосування не відображують мотивів прийняття того чи іншого рішення, які б дозволяли скористатись можливістю його оскарження та не містять і не відповідають поняттю акту органу місцевого самоврядування.
Таким чином, у даних правовідносинах суб'єкт владних повноважень не може утриматись від прийняття рішення, що входить до його виключної компетенції. Не вирішення відповідачем заяви позивача; не голосування частини депутатів попри їх присутність за будь-який із можливих варіантів (за, проти, утримався); не прийняття відповідного рішення відповідачем "за" чи "проти" по заяві позивача у визначений законом строк, свідчить про протиправну бездіяльність.
Відсутність належним чином оформленого рішення суб'єкта владних повноважень про надання чи відмову у наданні відповідного дозволу, свідчить про те, що відповідач в межах наданих йому повноважень не прийняв жодного відповідного рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ч. 1 ст. 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно з ч. 3 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Так, у справі "Рисовський проти України", № 29979/04, рішення від 20 жовтня 2011 року, пункти 70, 71, Суд підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування", зазначивши, що він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).
Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58).
Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), п. 74).
Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див. зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).
З огляду на викладене та враховуючи очевидність протиправної поведінки відповідача, якою порушуються права позивача, суд вважає з метою ефективного захисту прав позивача у спірних публічно-правових відносинах, визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо неприйняття рішення за наслідками розгляду заяви позивача про надання дозволу на розробку технічної документації по встановленню та відновленню меж земельної ділянки в натурі на місцевості для присвоєння кадастрового номера за адресою смт. Брацлав, вул. Горького (Незалежності), 53, площею 0,0300 га, яка знаходиться в оренді позивача згідно договору оренди серії ВАА №627901 від 30.07.2002 року.
Щодо позовної вимоги зобов'язального характеру, то суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Виходячи із обставин цієї справи, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача розглянути заяву позивача про надання дозволу на розробку технічної документації по встановленню та відновленню меж земельної ділянки в натурі на місцевості для присвоєння кадастрового номера за адресою смт. Брацлав, вул. Горького (Незалежності), 53, площею 0,0300 га, яка знаходиться в оренді позивача згідно договору оренди серії ВАА №627901 від 30.07.2002 року, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір в розмірі 1073, 60 грн.
За таких обставин, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 1073, 60 грн.
Крім того представником позивача у позовній заяві заявлено про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу в розмірі 40 000 грн.
Вирішуючи вказане питання, суд керується такими мотивами.
Згідно з ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно з ч. 2 ст. 16 КАС України представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначено Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Так, відповідно до ст. 1 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»:
договір про надання правової допомоги домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п. 4);
інші види правової допомоги види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6);
представництво вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9).
Згідно з положеннями ст. 19 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Ч. 2, 3 ст. 134 КАС України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно із ст. 30 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Крім того, згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Суд зауважує, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права, оскільки зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії (саме така позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13 грудня 2018 року у справі №816/2096/17).
Системний аналіз вказаних законодавчих положень доводить, що стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, у тому числі, витрати пов'язані з оплатою правової допомоги. Склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі: сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона має право подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат.
На підтвердження цих обставин суду надаються договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших понесених стороною витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги. Такі документи повинні бути оформлені у визначеному законом порядку та відповідати критеріям належності, допустимості, достатності та достовірності.
При цьому, покладення обов'язку довести неспівмірність витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, не можуть нівелювати положень ст. 139 КАС України щодо обставин, які враховує суд при вирішенні питання про розподіл судових, зокрема обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
В силу положень ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини'суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Так, у рішенні ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04, зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. Угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою (п. 268, 269).
Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, необхідно виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
З матеріалів справи, вбачається, що в підтвердження понесення позивачем витрат на правничу допомогу представником позивача надано договір про надання правової допомоги №25-10 від 25.10.2022 року, розрахунок понесених судових витрат та ордер серії АВ №1074647.
З огляду на викладене, беручи до уваги обставини цієї справи, враховуючи значення справи для позивача, обсяг наданих адвокатом послуг, їх складність та час, необхідний для їх надання, суд доходить висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу адвоката.
Суд звертає увагу на додаткову постанову Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року по справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) де вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Крім того, згідно з рішенням ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia), відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і які були дійсно необхідними.
Відповідно до п. 3.2 договору про надання правової допомоги №25-10 від 25.10.2023 року вартість правової допомоги , наданої позивачеві встановлюється в сумі 1000 $ (одна тисяча доларів), що еквівалентна 40 000 грн.
Згідно розрахунку понесених витрат адвокат надав позивачеві наступну професійну правничу допомогу:
- юридичний аналіз документів 7 год.;
- опрацювання законодавчої бази, що регулює правовідносини, які оспорюються шляхом подання озовної заяви - 7 год..;
- формування правової позиції; консультування щодо необхідності отримання додаткових матеріалів (доказів) та їх отримання для справи - 7 год.
- написання адвокатського запиту до Брацлавської селищної ради. - 4 год.;
- написання адвокатського запиту до ПП «Земельно-кадастрове бюро» - 4 год.;
- написання заяви щодо розроблення технічної документації до Брацлавської селищної ради - 4 год.;
- підготовка процесуальних документів по справі (формування правової позиції та збирання необхідних документів; написання позовної заяви; формування та відправлення маетріалів позову сторонам та до суду; складання інших процесуальних документів, по'язаних з розглядом справи) - 14 год.
Разом: 40 год.
У розрахунку вказано, що за домовленістю адвоката з позивачем, година роботи адвоката оплачується у розмірі 1 000 грн.
Таким чином, представник позивача просить суд стягнути з відповідача витрати на проавову допомогу в розмірі 40 000 грн.
Суд звертає увагу на позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 01.02.2023 року у справі №160/19098/21, згідно якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Суд вказує, що послуги з написання адвокатського запиту до ПП «Земельно-кадастрове бюро» та написання заяви щодо розроблення технічної документації до Брацлавської селищної ради не пов'язані з судовим розглядом даної справи.
Надані адвокатом послуги з юридичного аналізу документів, опрацювання законодавчої бази, що регулює спірні правовідносини; формування правової позиції; консультування щодо необхідності отримання додаткових матеріалів (доказів) та їх отримання для справи, підготовка процесуальних документів по справі охоплюються єдиною метою, якою є підготовка до складання позовної заяви, а тому обсяг виконаної роботи є неспівмірним із складністю такої роботи.
Відтак послуги, що надавалися на виконання умов договору про надання професійної правової допомоги, пов'язані із складанням позовної заяви, а тому деталізація (поділ на окремі частини) таких не свідчить про надання послуг у більшому обсязі.
Крім того, представник позивача включає в розрахунок послуги зі складання інших процесуальних документів, по'язаних з розглядом справи, однак судом не встановлено подання адвокатом інших, окрім позовної заяви та уточнення позовних вимог, процесуальних документів.
На переконання суду заявлена до стягнення сума витрат на правничу допомогу не є співмірною із спором, що розглядався, оскільки предмет спору не є складним, існує усталена судова практика щодо вирішення аналогічних правовідносин, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними. Крім того, дана адміністративна справа розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, що свідчить про те, що така справа належить до справ незначної складності, що також вказує на необґрунтовано завищену вартість наданих послуг.
Враховуючи викладене, оцінивши наявні у матеріалах справи докази, перевіривши відповідність заявленої до стягнення суми наданому обсягу адвокатських послуг, суд вважає, що справедливим і співмірним є зменшення розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу від заявленої представником позивача суми.
Виходячи з наведеного, суд при визначенні суми відшкодування доходить висновку про присудження позивачу витрат на професійну правничу допомогу у сумі 2 000 грн.
Таким чином, за результатами розгляду заяви про розподіл судових витрат, на користь позивача належить стягнути понесені ним витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2 000 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача
Керуючись Конституцією України, Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", Земельним кодексом України та ст. 2, 6, 9, 73- 78, 90, 139, 143, 255, 295 КАС України, суд
ВИРІШИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 з позовною заявою до Брацлавської селищної ради про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Брацлавської селищної ради щодо неприйняття рішення за наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку технічної документації по встановленню та відновленню меж земельної ділянки в натурі на місцевості для присвоєння кадастрового номера за адресою АДРЕСА_2 , площею 0,0300 га, яка знаходиться в оренді ОСОБА_1 згідно договору оренди серії ВАА №627901 від 30.07.2002 року.
Зобов'язати Брацлавську селищну раду розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку технічної документації по встановленню та відновленню меж земельної ділянки в натурі на місцевості для присвоєння кадастрового номера за адресою АДРЕСА_2 , площею 0,0300 га, яка знаходиться в оренді ОСОБА_1 згідно договору оренди серії ВАА №627901 від 30.07.2002 року, з врахуванням правових висновків, наданих в судовому рішенні.
Стягнути з Брацлавської селищної ради за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1073 грн. 60 коп.
Стягнути з Брацлавської селищної ради за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати на правничу допомогу в сумі 2000 (дві тисячі) грн.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач: Брацлавська селищна рада (вул. Незалежності, 28, смт. Брацлав, Тульчинський р-н, Вінницька обл., 22870, код ЄДРПОУ 04325928)
Повний текст рішення складено та підписано суддею 21.09.2023 року.
Суддя Маслоід Олена Степанівна