79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
06.11.07 Справа№ 21/231
за позовом: ТзОВ “Левіль», м.Львів
до відповідача: ЗАТ “Львівська кондитерська фірма “Світоч», м.Львів
про стягнення 19650 грн.
Суддя Масловська Л.З.
Представники:
від позивача: Павлишина Н.Г. - представник
від відповідача: не з'явився
Суть спору:
На розгляд Господарського суду Львівської області ТзОВ “Левіль», м.Львів заявлено позовну вимогу до ЗАТ “Львівська кондитерська фірма “Світоч», м.Львів про стягнення 19650 грн.
Ухвалою господарського суду від 25.07.2007 року порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 20.09.2007 року.
Для всебічного, повного та об'єктивного вирішення спору по суті розгляд справи відкладався ухвалами суду від 20.09.2007 року та 11.10.2007 року.
Представник позивача в судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав у повному обсязі. Зокрема позивач ствердив, що згідно п.1.6. договору купівлі-продажу №8/2086 від 26.09.2001 року відповідач повинен компенсувати витрати на переселення ТзОВ “Левіль» в сумі 19650 грн. Позов просить задоволити.
Відповідач подав відзив на позов №272 від 19.09.2007 року, проти позову заперечив. Зокрема зазначив, що згідно п.п.1.1.,1.2.,1.6. договору купівлі-продажу №8/2086 ВАТ “РЕМА» продав будівлі та споруди ЗАТ ЛКФ “Світоч» та зобов'язався надати своїм орендарям, в тому числі ТзОВ “Левіль» інші площі на своїй території, з метою вивільнення площ, які відчужуються на користь покупця та забезпечить їх відселення в 90 денний термін з моменту 100% сплати покупцем за будівлі і сум компенсацій орендарям згідно окремих угод покупця з останнім. Всі кошти згідно графіку ЗАТ ЛКФ “Світоч» перерахувала ВАТ “РЕМА» та прийняла по акту будівлі і споруди. Проте ТзОВ “Левіль» не був відселений на площі ВАТ “РЕМА», не надав ЗАТ ЛКФ “Світоч» окремої угоди та розрахунку витрат на переселення і продовжував займати приміщення будівлі контори по вул.Ткацькій,31, загальною площею 132,1 кв.м. В позові просить відмовити.
Справа розглядається відповідно до ст. 75 ГПК України за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для вирішення спору по суті.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши повноважних представників сторін, суд встановив.
07.07.1999 року між ВАТ «Львівський завод радіоелектронної медичної апаратури»та ТзОВ «Левіль»було укладено договір оренди приміщення №8, що знаходиться за адресою: м.Львів, вул.Ткацька,31.
Пунктом 11.1 даного договору визначено строк дії договору з 07.07.1999 року по 07.07.2009 року.
У подальшому 26.09.2001 року між ВАТ “ЛЗ РЕМА» та ЗАТ “Львівська кондитерська фірма “Світоч» було укладено договір купівлі-продажу, згідно якого продавцем було продано покупцеві будівлі та споруди, перелік яких зазначений в додатку №1, який є невід'ємною частиною договору, в тому числі і приміщення за адресою: м.Львів, вул.Ткацька,31.
Пунктом 1.2. договору сторони визначили, що продавець надає своїм орендарям по договорах НДІ РЕМА, ДП “Сервіс-авто», ТзОВ “Левіль» інші площі на своїй території, з метою вивільнення площ, які відчужуються на користь покупця і забезпечує їх відселення в 90-денний термін з моменту 100% сплати покупцем сум за будівлі і сум компенсацій орендарям згідно окремих угод покупця з останнім.
Згідно п.1.6. даного договору ЗАТ «Львівська кондитерська фірма «Світоч»зобов'язується компенсувати витрати на переселення орендарям, в тому числі і ТзОВ «Левіль»в сумі 19650 грн.
Позивач стверджує, що станом на 15.06.2007 року ЗАТ “Львівська кондитерська фірма “Світоч» не виконано умов договору купівлі-продажу, а саме п.1.6. договору, згідно якого ЗАТ “Львівська кондитерська фірма “Світоч» повинна компенсувати витрати на переселення орендарю в сумі 19650 грн.
Суд з такими твердженнями позивачами не погоджується, оскільки відповідно до ст.ст. 638, 639 Цивільного Кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо інше не встановлено законом, у даному випадку сторони уклали договір у письмовій формі. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог закону (ст. 627 ЦК України).
Так, згідно п.п.1.1.,1.2.,1.6. договору купівлі-продажу №8/2086 ВАТ “РЕМА» продав будівлі та споруди ЗАТ ЛКФ “Світоч» та зобов'язався надати своїм орендарям, в тому числі ТзОВ “Левіль» інші площі на своїй території, з метою вивільнення площ, які відчужуються на користь покупця та забезпечити їх відселення в 90-денний термін з моменту 100% сплати покупцем за будівлі і сум компенсацій орендарям згідно окремих угод покупця з останніми. Всі кошти згідно графіку ЗАТ ЛКФ “Світоч» перерахувала ВАТ “РЕМА» та прийняла по акту приймання-передачі будівлі і споруди. Проте, ТзОВ “Левіль» не був відселений на інші площі ВАТ “РЕМА». Окремої угоди між сторонами на виконання п.1.6. договру не укладалося, що сторонами в судових засіданням не заперечувалося.
29.04.2002 року ЗАТ ЛКФ “Світоч» звернулася з листом-пропозицією №2035 до ТзОВ “Левіль» про переукладення договору оренди нежитлових приміщень.
01.06.2004 року ТзОВ “Левіль» з ЗАТ ЛКФ “Світоч» було укладено договір оренди нежитлових приміщень №327 та передано приміщення по акту. Листом від 07.02.2006 року №67 ЗАТ ЛКФ “Світоч» повідомила позивача про припинення договору оренди у зв'язку з продажем будівель по вул.Ткацькій,31 іншій юридичній особі.
Договір купівлі-продажу від 26.09.2001 року укладався між ЗАТ ЛКФ “Світоч» та ВАТ “РЕМА», позивач не був стороною даного договору. Крім того, протягом строку, передбаченого п.1.1. цього договору не було вчинено дій ВАТ “РЕМА» по відселенню ТзОВ “Левіль», а позивач не звертався до відповідача з пропозицією укласти окремий договір і не надав свого розрахунку щодо витрат на переселення та вибрав форму орендних відносин. Тобто у ЗАТ ЛКФ “Світоч» існували договірні зобов'язання перед ВАТ “РЕМА» на відшкодування витрат по переселенню, а зобов'язання по оплаті суми 19650 грн. могли виникнути перед ТзОВ “Левіль» у разі укладення окремого договору, як це було визначено п.1.6. договору.
Відповідно до ст.14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язком для неї.
У відповідності до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Позивач не довів наявність порушеного права, з огляду на вищенаведене, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю.
У відповідності до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Судові витрати залишити за позивачем у відповідності до вимог ст.49 ГПК України.
Керуючись ст.ст.14, 15, 627, 638, 639 ЦК України, ст. 33, 49, 82-84 ГПК України, суд -
У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Суддя Масловська Л.З.