ОКРЕМА ДУМКА
судді Великої Палати Верховного Суду Ткачука О. С.
на постанову Великої Палати Верховного Суду від 2 серпня 2023 року у господарській справі № 925/1741/21 (провадження № 12-38гс22) за позовом про визнання недійсним рішення про реорганізацію навчального закладу загальної середньої освіти
Зміст окремих розділів судового рішення, ухваленого Великою Палатою Верховного Суду у цій справі, на мою думку, не відповідає встановленим судами обставинам, вимогам закону та юридичній логіці.
Провадження у даній господарській справі було розпочато у грудні 2021 року, коли ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду з позовом про визнання недійсним рішення Піщанської сільської ради Золотоніського району Черкаської області від 09 червня 2021 року. Свої вимоги мотивувала тим, що при ухваленні рішення сільською радою її виконавчий комітет не організував та не провів громадське обговорення проєкту рішення засновника про реорганізацію загальноосвітньої сільської школи до рівня початкової школи. Зазначила, що на час реорганізації навчального закладу вона виконувала повноваження його керівника (директора), проживає у селі Шабельники Золотоніського району Черкаської області за місцезнаходженням цього навчального закладу, отже, оскаржене рішення відповідача порушує її конституційні права на працю та на участь у місцевому самоврядуванні (статті 43, 140 Конституції України).
Велика Палата залишила поза увагою те, що позивачка ОСОБА_1 в суді не підтвердила своїх повноважень як представника Шабельниківської школи. Касаційний суд не встановив, чи була позивачка директором школи на час подання позову та який негативний вплив мало оскаржене рішення на її особисті права, свободи чи інтереси.
Зважаючи на те, що ОСОБА_1 обґрунтовувала порушення своїх прав бездіяльністю виконавчого комітету сільської ради щодо публічного обговорення прийняття відповідного рішення про реорганізацію школи та порушення процедури прийняття такого рішення (відсутності кворуму), саме ці обставини мали бути предметом дослідження Великою Палатою.
На мою думку, лише такі обставини визначають предмет спору у правовідносинах сторін як такий, що виник у площині дотримання прав участі позивачки у громадському самоврядуванні та державно-громадському управлінні у сфері освіти як члена територіальної громади Піщанської сільської ради.
Процесуальна діяльність Великої Палати мала бути спрямована на правильне визначення предмета спору та правовідносин, що склалися у справі, та повинна була спонукати Велику Палату до визначення належних сторін.
Натомість до участі у даній справі судами відповідачем залучено Піщанську сільську раду Золотоніського району Черкаської області, третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Шабельниківський навчально-виховний комплекс «Загальноосвітня школа I ступеня - дошкільний навчальний заклад» та третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - виконавчий комітет Червонослобідської сільської ради Черкаського району Черкаської області.
При цьому у своїй позовній заяві ОСОБА_1 стверджувала про неправомірність дій виконавчого комітету Піщанської сільської ради Золотоніського району Черкаської області. Рішення ж у справі ухвалено за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - виконавчого комітету Червонослобідської сільської ради Черкаського району Черкаської області.
Вказане, на мою думку, свідчить те, що усі обставини спору, Великою Палатою не з'ясовані, а належні сторони до участі в справі не залучені.
Окрім того, визначаючи юрисдикцію спору Велика Палата у пункті 8.19 постанови: вказала: «оскаржене рішення відповідача порушує … конституційні права на працю …(статті 43, 140 Конституції України)», «… порушення відповідачем гарантованого статтею 53 Конституції України права учнів, які навчалися у реорганізованій освітній установі, на здобуття повної загальної середньої освіти у навчальному закладі, що є найближчим до місця їх проживання».
Такі твердження, як видно із матеріалів справи, жодним чином не стосуються позивачки, адже вона не є працівником чи учнем школи або ж хоча б членом їх родини.
У доповнення до наведеного, Велика Палата, посилаючись на норми цивільного права, неодноразово згадала, що: «юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права», «юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування» (пункти 8.15, 8.34 постанови), «порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією України та законом» (пункти 8.16, 8.36 постанови). У пунктах 8.58, 8.62 такі ж повторення стосуються вказівки про те, що «сільська рада є суб'єктом владних повноважень».
Подібна юридична техніка, застосована для викладу мотивувальної частини судового рішення, на мою думку, не відповідає вимогам статті 315 ГПК України щодо форми та змісту постанови суду касаційної інстанції та є намаганням хибними способами підсилити аргументацію правильних по суті висновків у справі.
Спірними бачаться також запропоновані в постанові критерії визначення юрисдикції спору.
Всупереч повноваженням, спрямованим на формування правової визначеності та формування єдиної правозастосовчої практики, Велика Палата Верховного Суду вказала, що відступила не від постанов у конкретних справах, а від висновку щодо застосування норм права при визначенні предметної юрисдикції спорів. При цьому Велика Палата дійшла такого висновку: «захист прав та інтересів члена територіальної громади від порушень з боку суб'єкта владних повноважень, якщо ці порушення полягають, наприклад, у перевищенні повноважень, недотриманні процедури чи порядку прийняття рішення, є завданням адміністративного судочинства».
Такий висновок суперечить тлумаченню змісту статей 20 ГПК України та 19 КАС України, які вказують на те, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ у кожній конкретній справі недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер правовідносин, з яких виник спір.
У той же час Велика Палата у справі за позовом про визнання недійсним рішення Піщанської сільської ради про реорганізацію навчального закладу відступила від висновків щодо застосування норм процесуального права у справах з неподібними правовідносинами, які викладено у кількох постановах Великої Палати:
- від 27 травня 2020 року у справі № 813/1232/18 (провадження
№ 11-90апп20),у якій зроблено висновок, що створення органом місцевого самоврядування комунального підприємства є діяльністю по розпорядженню власністю територіальної громади;
- від 09 вересня 2020 року у справі № 260/91/19 (провадження
№ 11-1008апп19) про визнання протиправним та нечинним рішення Тячівської районної ради Закарпатської області «Про державну реєстрацію припинення комунального закладу…»
та
Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постановах:
- від 28 січня 2021 року у справі № 140/434/19 (провадження № К/9901/34036/19), у якій оспорювалося рішення Волинської обласної ради про припинення юридичної особи;
- від 22 жовтня 2020 року у справі № 694/1174/16-а (провадження № К/9901/18021/18, № К/9901/18023/18) за позовом до голови Звенигородської районної ради Черкаської області про визнання незаконними дій голови Звенигородської районної ради Черкаської області щодо порушення процедури скликання та порядку проведення сесії Звенигородської районної ради та визнання незаконним рішення сесії Звенигородської районної ради Черкаської області унаслідок порушення процедури його прийняття.
Завдяки наведеному мотивуванню свого рішення, сформульовано позицію, яка вносить дисонанс у сталу судову практику касаційних судів, оскільки фактично розмиває чіткі і зрозумілі критерії визначення юрисдикції спорів.
Із таким підходом до ухвалення судового рішення Великою Палатою Верховного Суду не погоджуюся і відповідно до частини третьої статті 34 ГПК України висловлюю окрему думку про необхідність суворого дотримання вимог закону при ухваленні рішень постійно діючим колегіальним органом Верховного Суду.
Суддя О. С. Ткачук