ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 вересня 2023 року
м. Київ
справа № 753/6909/20
провадження № 51-3964км23
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участі:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на вирок Київського апеляційного суду від 01 червня 2023 року щодо
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше судимого вироком Дарницького районного суду м. Києва від 03 вересня 2019 року за ч. 1 ст. 186 КК,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 389 КК, і
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Дарницького районного суду м. Києва від 02 червня 2020 року ОСОБА_6 визнано винуватим та засуджено за ч. 2 ст. 389 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік. На підставі статей 71, 72 КК за сукупністю вироків до покарання за цим вироком частково приєднано невідбуту частину покарання за попереднім вироком цього ж суду від 03 вересня 2019 року та остаточно призначено ОСОБА_6 покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік 10 днів.
На підставі ст. 75 КК ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік та покладено на нього обов'язки, передбачені пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК.
Вироком Київського апеляційного судувід 01 червня 2023 року вирок місцевого суду в частині призначеного покарання та звільнення від його відбування на підставі ст. 75 КК скасовано, ухвалено в цій частині новий вирок, яким ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 389 КК призначено покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік та на підставі статей 71, 72 КК за сукупністю вироків до покарання за цим вироком частково приєднано частину невідбутого покарання за попереднім вироком цього ж суду від 03 вересня 2019 року та остаточно призначено ОСОБА_6 покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік 10 днів. У решті вирок місцевого суду було залишено без зміни.
Судами попередніх інстанцій ОСОБА_6 визнано винуватим в умисному ухиленні від відбування покарання у виді 120 годин громадських робіт, яке йому було призначено вироком Дарницького районного суду м. Києва від 03 вересня 2019 року за ч. 1 ст. 186 КК.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати вирок апеляційного суду та застосувати положення ст. 49 КК, а кримінальне провадження щодо нього закрити.
На обґрунтування касаційних вимог ОСОБА_6 вказує про те, що:
- апеляційний суд за наявності підстав, передбачених ст. 49 КК, не роз'яснив засудженому відповідно до положень ст. 285 КПК право на його звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, не вирішив вказане питання, хоча на день ухвалення апеляційним судом вироку трирічний строк давності притягнення ОСОБА_6 до кримінальної відповідальності вже закінчився;
- апеляційний суд усупереч вимогам ст. 281 КПК не мав права постановляти ухвали про його розшук, оскільки, на переконання засудженого, лише слідчий або прокурор, за наявності відповідних підстав, має право оголосити особу в розшук. Додатково вказує, що судом апеляційної інстанції безпідставно було оголошено його в розшук.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги засудженого, вважав вирок апеляційного суду законним та обґрунтованим, просив залишити його без зміни.
Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання не з'явилися.
Мотиви суду
Суд заслухав суддю-доповідача, пояснення учасників судового провадження, перевірив матеріали кримінального провадження, наведені в касаційній скарзі доводи та дійшов такого висновку.
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Висновки судів обох інстанцій щодо винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 389 КК, за обставин, установлених у вироку місцевого суду, ґрунтуються на доказах, досліджених у порядку ч. 3 ст. 349 КПК, у тому числі на показаннях засудженого, який визнав вину у скоєнні інкримінованого йому кримінально караного діяння та у касаційному порядку не оскаржуються.
Що стосується доводів, викладених у касаційній скарзі засудженого, щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме безпідставного незастосування апеляційним судом вимог ст. 49 КК та звільнення ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням на момент апеляційного провадження строків давності, то вони є необґрунтованими.
Відповідно до ч. 1 ст. 49 КК особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки: 1) два роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі; 2) три роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачено покарання у виді обмеження волі, чи у разі вчинення нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років; 3) п'ять років - у разі вчинення нетяжкого злочину, крім випадку, передбаченого у пункті 2 цієї частини; 4) десять років - у разі вчинення тяжкого злочину; 5) п'ятнадцять років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину.
У статті 49 КК визначено матеріально-правові підстави та умови для звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності. Так, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили: минули зазначені у законі строки (ці строки диференційовані залежно від тяжкості вчиненого кримінального правопорушення); протягом цих строків особа не вчинила нового злочину, за винятком нетяжкого злочину (перебіг давності не перерваний); особа не ухилялася від досудового слідства або суду (перебіг давності не зупинявся); законом не встановлено заборону щодо застосування давності до вчиненого особою злочину.
Частиною 2 ст. 49 КК визначено, що перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила кримінальне правопорушення, ухилилася від досудового розслідування або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення особи із зізнанням або її затримання. У цьому разі особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення кримінального правопорушення минуло п'ятнадцять років, а з часу вчинення кримінального проступку - п'ять років.
Особою, що ухиляється від слідства або суду, є особа, яка вчинила певне кримінальне правопорушення і здійснила дії з метою переховування місця свого перебування від слідства або суду (наприклад, не з'являється без поважних причин до слідчого або в суд).
Підставою для констатації факту ухилення підозрюваного та/або обвинуваченого від органів досудового розслідування та/або суду є належним чином мотивоване рішення уповноваженої особи про оголошення такої особи у розшук.
Аналогічні висновки зроблені у постановах ККС ВС від 19 червня 2018 року у справі № 659/2364/16-к, від 03 березня 2021 року у справі № 686/10936/17-к та від 03 червня 2021 року у справі № 344/7812/16-к.
В ході касаційної перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що вироками судів попередніх інстанцій ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 389 КК, яке відноситься до кримінальних проступків (ст. 12 КК).
Із встановлених судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин провадження убачається, що ОСОБА_6 вчинив цей проступок 15 лютого 2020 року.
Таким чином, строки давності, передбачені ч. 1 ст. 49 КК, для ОСОБА_6 слід обраховувати, починаючи саме з 15 лютого 2020 року.
В ході касаційної перевірки матеріалів кримінального провадження було встановлено, що ОСОБА_6 ухвалами апеляційного суду від 26 травня 2021 року та від 20 жовтня 2021 року був оголошений в розшук.
При цьому після оголошення засудженого в розшук 26 травня 2021 року, він був затриманий співробітниками ВКП Дарницького УП ГУ НП у м. Києві 09 червня 2021 року та в нього було відібрано письмове зобов'язання з'являтися за першим викликом до поліції та/або суду (а.к.п. 115), однак такий свій обов'язок ОСОБА_6 не виконав, до апеляційного суду жодного разу не з'явився, у зв'язку з чим він був знову оголошений в розшук.
Фактично ОСОБА_6 перебував у розшуку з 26 травня 2021 року по 09 червня 2021 року, тривалістю 14 днів, а також з 20 жовтня 2021 року по 04 травня 2023 року, тривалістю 1 рік 6 місяців 13 днів, а всього тривалістю 1 рік 6 місяців 27 днів, то саме на цей період підлягає продовженню трирічний строк давності, визначений ч. 1 ст. 49 КК.
Таким чином, колегія суддів вважає беззаперечно встановленим факт ухилення ОСОБА_6 від суду, а тому обчислення строків давності у цьому конкретному випадку повинно відбуватися за правилами, визначеними ч. 2 ст. 49 КК.
Оскільки кримінальний проступок, передбачений ч. 2 ст. 389 КК, було вчинено ОСОБА_6 15 лютого 2020 року і останній ухилявся від суду, визначений відповідно до ч. 1 ст. 49 КК трирічний строк давності притягнення до кримінальної відповідальності продовжується на 1 рік 6 місяців і 27 днів. Таким чином станом на момент ухвалення вироку Київським апеляційним судом 01 червня 2023 року строк давності притягнення до кримінальної відповідальності не пройшов, а тому підстави для застосування вимог ст. 49 КК були відсутні, а відтак й порушення вимог ст. 285 КПК апеляційним судом не відбулося.
Твердження засудженого про те, що апеляційний суд не мав законних підстав для оголошення його в розшук, оскільки такими повноваженнями наділені лише слідчий та прокурор, колегія суддів вважає такими, що не ґрунтуються на вимогах КПК, оскільки положення ст. 335 КПК наділяють суд повноваженнями своєю ухвалою оголошувати в розшук обвинуваченого, який ухиляється від суду.
Тай зі змісту ч. 2 ст. 49 КК вочевидь слідує, що перебіг давності зупиняється у разі ухилення особи не лише від досудового розслідування, а й від суду.
Доводи у касаційній скарзі про те, що оголошення ОСОБА_6 в розшук апеляційним судом відбулося формально, без наявності на те підстав, колегія суддів вважає голослівними, оскільки встановлені в ході касаційної перевірки матеріалів кримінального провадження обставини беззаперечно свідчать про факт ухилення засудженого від суду (неодноразове застосування апеляційним судом до ОСОБА_6 приводів ухвалами від 03 лютого, 13 квітня, 12 липня та 22 вересня 2021 року).
Інші доводи, викладені в касаційній скарзі, та матеріали кримінального провадження не містять вказівки на порушення судом апеляційної інстанції під час розгляду кримінального провадження норм кримінального та кримінального процесуального законів, які б ставили під сумнів обґрунтованість прийнятого цим судом рішення.
З огляду на викладене Верховний Суд вважає, що вирок апеляційного суду є вмотивованим та відповідає вимогам статей 370, 420 КПК.
Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що подану засудженим касаційну скаргу слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 433, 436, 442 Кримінального процесуального кодексу України, Суд
УХВАЛИВ:
Вирок Київського апеляційного суду від 01 червня 2023 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого - без задоволення.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3