УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 вересня 2023 року
м. Київ
справа № 368/445/20
провадження № 51-4320ск23
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженої ОСОБА_5 на вирок Кагарлицького районного суду Київської області від 01 липня 2022 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 28 червня 2023 року щодо останньої,
встановив:
За вироком Кагарлицького районного суду Київської області від 01 липня 2022 року ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженку та жительку АДРЕСА_1 , раніше не судиму, визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України(далі - КК), та призначено їй покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Строк відбування покарання ухвалено рахувати з часу звернення вироку до виконання. Зараховано в строк покарання перебування ОСОБА_5 під вартою з 05 по 06 квітня 2020 року.
Також вирішено питання щодо процесуальних витрат, речових доказів та накладеного арешту на автомобіль у кримінальному провадженні.
Згідно з вироком суду, ОСОБА_5 04 квітня 2020 року близько 22:30, рухаючись проїзною частиною вул. Вишневої в с. Ліщинка Кагарлицького району Київської області в напрямку с. Шубівка, керувала автомобілем «Honda Civic», реєстраційний номер НОМЕР_1 , перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, чим порушила вимоги пункту 2.9 а) Правил дорожнього руху(далі - ПДР). Проїжджаючи відрізок автодороги поблизу будинку № 84 по вул. Вишневій в с. Ліщинка Кагарлицького району Київської області, в порушення вимог пунктів 1.5, 2.3 б), д) ПДР ОСОБА_5 проявила неуважність, не стежила за дорожньою обстановкою та відповідно не відреагувала на її зміну, проявляючи злочинну самовпевненість на заокругленні дороги вліво по напрямку руху керованого нею транспортного засобу, легковажно розраховуючи на запобігання дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП), не обрала безпечну швидкість для руху автомобіля, рухалась зі швидкістю близько 86-94 км/год, чим порушила вимоги пунктів 12.1 та 12.4. ПДР, внаслідок чого втратила контроль над керуванням транспортного засобу, що призвело до зміни напрямку дорожнього руху, здійснила виїзд на праве, відносно напрямку свого руху, узбіччя, де допустила наїзд транспортного засобу на електроопору, після чого з'їхала в кювет.
Внаслідок ДТП пасажир автомобіля «Honda Civic», реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_6 отримав тілесні ушкодження, від яких помер на місці події.
Грубе порушення водієм ОСОБА_5 вимог пунктів 1.5, 2.3 б), д), 2.9 а), 12.1 та 12.4 ПДР перебувають у прямому причинно-наслідковому зв'язку з виникненням ДТП та настанням наслідків у вигляді смерті ОСОБА_6 .
Ухвалою Київського апеляційного суду від 28 червня 2023 року апеляційну скаргу захисника залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без змін.
Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_4 в інтересах засудженої ОСОБА_5 , не оспорюючи обґрунтованості і законності висновків судів попередніх інстанцій в частині доведеності винуватості засудженої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, просить змінити оскаржені судові рішення через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої, звільнити ОСОБА_5 від відбування основного покарання на підставі ст. 75 КК з встановленням іспитового строку 3 роки та покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу.
Вважає, що звільнення ОСОБА_5 від відбування основного покарання на підставі ст. 75 КК сприятиме досягненню мети покарання, оскільки вона визнала свою вину, щиро розкаялась, попросила вибачення у потерпілого й у матері загиблого та намагалася добровільно відшкодувати заподіяну шкоду, проте останні відмовились її приймати, позитивно характеризується за місцем проживання, є інвалідом 3 групи та потребує хірургічного втручання, під час ДТП перебувала у стані вагітності, який припинився через вказану подію, має на утриманні матір похилого віку та двох малолітніх дітей.
Посилається на те, що батько дитини 2011 року народження неодноразово вчиняв домашнє насильство по відношенню до дитини та тещі, не приймав участі у вихованні дитини та не сплачував аліменти, проходить службу в лавах Збройних сил України. Також зазначає, що батько дитини 2021 року пройшов військово-лікарську комісію і в будь-який момент може бути мобілізований до лав Збройних сил України. Бабуся дитини не має фізичної змоги взяти на утримання свого онука, оскільки сама перебуває на утриманні засудженої.
Звертає увагу, що ОСОБА_5 має інвалідність 3 групи, медичні рекомендації щодо проведення хірургічного втручання, вперше вчинила необережне кримінальне правопорушення, внаслідок чого зазнала сильних душевних страждань та перебуває у пригніченому стані. Відповідно до досудової доповіді органу з питань пробації має місце низький рівень ризику вчинення ОСОБА_5 повторного кримінального правопорушення та низький рівень її небезпеки для суспільства.
За доводами захисника, суд першої інстанції належним чином не врахував всі перелічені вище обставини, не навів об'єктивних підстав неможливості застосування до ОСОБА_5 положень ст. 75 КК, та врахував фактично одні й ті ж самі обставини як при призначенні покарання, так і при прийнятті рішення про неможливість звільнення від його відбування, а апеляційний суд не взяв до уваги доводів сторони захисту, належним чином не перевірив їх та не усунув наслідків неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність.
Мотиви Суду
Перевіривши доводи, викладені в касаційній скарзі, зміст оскаржених судових рішень, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Суд касаційної інстанції відповідно до приписів ч. 1 ст. 433 КПК перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За вимогами ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги та вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого.
Висновки щодо фактичних обставин кримінального провадження та кваліфікація дій засудженої ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 286 КК у касаційній скарзі захисником не оспорюються та не заперечуються.
Доводи касаційної скарги за своєю суттю зводяться до тверджень про неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність та наявність підстав до застосування положень статей 75, 76 КК.
З вироку Кагарлицького районного суду Київської області від 01 липня 2022 року вбачається, що обираючи засудженій ОСОБА_5 вид та розмір покарання, суд належним чином враховував, зокрема, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, її позитивну характеристику за місцем проживання, відсутність судимостей, наявність на утриманні двох малолітніх дітей. Обставинами, що пом'якшують покарання судом визнано щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, а обставиною, що його обтяжує ? вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння.
Місцевий суд обґрунтовано виходив з того, що у ст. 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
З урахуванням всіх обставин справи, у тому числі досудової доповіді, суд першої інстанції дійшов висновку, що досягнення мети покарання неможливе без ізоляції засудженої від суспільства, зокрема, враховуючи настання тяжких наслідків у вигляді смерті людини та вчинення кримінального правопорушення у стані алкогольного сп'яніння, що істотно збільшує ступінь суспільної небезпечності діяння.
Доводи про суворість призначеного засудженій ОСОБА_5 покарання та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність були предметом перевірки апеляційного суду, який обґрунтовано визнав їх безпідставними.
Апеляційний суд, в межах повноважень, визначених ст. 404 КПК, та в порядку, передбаченому ст. 405 цього Кодексу, належним чином перевірив під час апеляційного перегляду доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_4 , які є аналогічними доводам його касаційної скарги. Залишаючи вирок суду без змін, зазначив в ухвалі достатні підстави, з яких визнав апеляційну скаргу необґрунтованою.
Так, апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції щодо призначення ОСОБА_5 покарання у виді реального позбавлення волі, вказавши, що місцевий суд належним чином врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу засудженої та наявність обставин, які пом'якшують покарання, а також обставини, що його обтяжує - вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння, настання тяжких наслідків у вигляді смерті людини, на підставі чого дійшов обґрунтованого висновку, що призначене ОСОБА_5 основне покаранняу середньому розмірі, передбаченому санкцією ч. 2 ст. 286 КК, без застосування положень статей 79 або 75 цього Кодексу, є законним і справедливим, належним чином вмотивованим.
Взявши до уваги обставини, досліджені судами попередніх інстанцій, серед яких і ті, про які йдеться в касаційній скарзі захисника, а також дані про особу засудженої, її ставлення до вчиненого та заподіяних наслідків, посткримінальну поведінку, суд касаційної інстанції погоджується з рішенням судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав до висновку про можливість застосування положень ст. 75 КК.
Звільнення від відбування покарання передбачене приписами норм розділу XII Загальної частини КК, де визначені підстави й умови застосування іншого, відмінного від визначеного розділом XI КК, інституту кримінального права - призначення покарання. Суд має належним чином дослідити й оцінити всі обставини, що мають значення для кримінального провадження, та врахувати, що звільнення від відбування покарання з випробуванням застосовується в тому разі, коли є умови і підстави, визначені ст. 75 КК, у їх взаємозв'язку із положеннями статей 50, 65 цього Кодексу.
Підставою для звільнення особи від відбування покарання з випробуванням є переконання суду, викладене в мотивованому висновку про можливість її виправлення без відбування покарання. Висновок суду ґрунтується на тих відомостях, які він оцінює на час ухвалення вироку, зокрема, відомостях про вчинений особою злочин, зміст протиправної поведінки.
Колегія суддів враховує, що положення ст. 75 КК підлягають застосуванню за умови обґрунтованого переконання суду про можливість досягнення мети покарання, внаслідок звільнення від його відбування.
Твердження захисника в обґрунтування підстав до звільнення засудженої від відбування покарання про її неодноразові прохання та спроби компенсації матеріальної та моральної шкоди, в яких потерпіла сторона категорично відмовляла, колегія суддів не вважає переконливими, оскільки виконання засудженою обов'язку з відшкодування завданої її діями шкоди жодним чином не впливає на необхідність реалізації судом положень статей 50, 65 КК.
Наявність на утриманні двох малолітніх дітей, повне визнання засудженою своєї вини, відсутність у неї судимостей суди врахували при призначенні покарання. Досудову доповідь органу пробації суди також врахували, проте обґрунтовано виходили із того, що його висновок не є для суду обов'язковим і враховується у сукупності із іншими обставинами справи.
Інші доводи касаційної скарги стосовно стану здоров'я засудженої, які, за твердженням захисника, не взято до уваги при призначенні покарання, жодним чином не впливають на можливість виправлення засудженої без відбування покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого нею кримінального правопорушення, з огляду на його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення.
З огляду на положення розділу XII Загальної частини КК в касаційній скарзі не наведено належного обґрунтування до спростування висновку про неправильне застосування місцевим судом положень ст. 75 КК. Натомість захисник посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції закону про кримінальну відповідальність за результатом власної оцінки окремих із тих обставин, які перевірені судами та оцінені в їх сукупності та взаємозв'язку.
Колегія суддів підкреслює, що ОСОБА_5 , за встановленими фактичними обставинами кримінального провадження, керуючи автомобілем у населеному пункті в стані алкогольного сп'яніння, грубо порушила ПДР, що призвело до тяжких наслідків у вигляді смерті людини, чим проявила байдуже ставлення до життя, здоров'я та безпеки людини, що згідно Конституції України є найвищими соціальними цінностями.
Звільнення особи від реального відбування покарання за встановлених обставин не зможе забезпечити реалізацію цілей покарання у вигляді загальної превенції та негативно вплине на сприйняття суспільством необхідності дотримуватися ПДР та запобігання вчиненню нових злочинів іншими водіями.
Суди першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням усіх обставин, в тому числі й тих, на які посилається захисник у касаційній скарзі, а також даних про особу винуватої, її ставлення до скоєного, дійшли вірного переконання про відсутність обґрунтованих підстав до звільнення засудженої від відбування покарання з випробуванням.
З огляду на те, що судами попередніх інстанцій не допущено неправильного застосування положень закону про кримінальну відповідальність, які тягнуть за собою безумовне скасування чи зміну оскаржених судових рішень в контексті реалізації приписів п. 2 ч. 1 ст. 438 КПК, у відкритті провадження за касаційною скаргою захисника необхідно відмовити.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Верховний Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженої ОСОБА_5 на вирок Кагарлицького районного суду Київської області від 01 липня 2022 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 28 червня 2023 року щодо останньої.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3