Постанова
Іменем України
20 вересня 2023 року
м. Київ
справа № 759/17254/20
провадження № 61-267св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Акціонерне товариство «Універсал Банк», приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Мілоцький Олег Леонідович, Державне підприємство «Сетам», державний реєстратор - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Розумовська Марина Анатоліївна,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Універсал Банк», приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Мілоцького Олега Леонідовича, Державного підприємства «Сетам», державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Розумовської Марини Анатоліївни про визнання недійсним акта про реалізацію предмета іпотеки
за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Універсал Банк» на постанову Київського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Журби С. О., Писаної Т. О., Приходька К. П.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати протиправною дію приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Мілоцького О. Л. щодо подачі заявки № НОМЕР_1 на реалізацію арештованого майна (квартири АДРЕСА_1 ) від 11 березня 2020 року № 603 до Державного підприємства «Сетам» (далі - ДП «Сетам») на проведення електронних торгів, які відбулись 10 квітня 2020 року; визнати недійсним та скасувати складений приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Мільцьким О. Л. акт про реалізацію предмета іпотеки від 14 квітня 2020 року ВП № НОМЕР_1, на підставі якого було залишено (набуто) за Акціонерним товариством «Універсал Банк» (далі - АТ «Універсал Банк») право власності на квартиру АДРЕСА_1 ; визнати та скасувати свідоцтво про набуття у власність АТ «Універсал Банк» квартири АДРЕСА_1 , яке видане 17 квітня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Разумовською М. А. та зареєстроване в реєстрі за № 312; визнати протиправною дію АТ «Універсал Банк» щодо звернення до приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Мілоцького О. Л. із заявою про намір залишити за собою нереалізоване майно та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 17 квітня 2020 року, індексний номер 52009154 та номер запису про право власності/довірчої власності 36290727, на підставі якого здійснено державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2071221080000) за АТ «Універсал Банк»; вирішити питання про розподіл судових витрат.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що 14 квітня 2020 року приватний виконавець Мілоцький О. Л. склав акт про реалізацію предмета іпотеки - квартири, яка належала їй на праві власності. Згідно з цим актом АТ «Універсал Банк» придбало (залишило за собою) спірну квартиру на підставі статті 49 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» (далі - Закон № 898-IV). 17 квітня 2020 року приватний нотаріус Разумовська М. А. видала свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, яке стало підставою для державної реєстрації права власності в реєстрі речових прав на нерухоме майно за АТ «Універсал Банк».
На її думку, зазначені акт та свідоцтво є незаконними та мають бути скасовані, оскільки на момент опису та арешту майна позивачка була відсутня, а тому приватний виконавець не мав права потрапляти до її майна без відповідної згоди на цю дію або за рішенням суду. Приватний виконавець не мав права передавати нерухоме майно позивача на електронні торги до ДП «Сетам» у зв'язку з тим, що предмет іпотеки є єдиним житлом позивачки, а тому на нього не могло бути звернено стягнення під час дії Закону України від 03 червня 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» в редакції, чинній на час переходу права власності (далі - Закон № 1304-VII).У зв'язку з цим просила позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Святошинський районний суд міста Києва рішенням від 21 червня 2022 року позов залишив без задоволення.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позивачка не довела, що нерухоме житлове майно використовується позивачем як місце постійного проживання, а тому дія Закону № 1304-VII не застосовується до спірних правовідносин. Суд також врахував, що рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 25 травня 2012 року, яке набрало законної сили, відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання недійсними кредитного договору від 11 червня 2008 року № 007-2008-2024 та договору іпотеки від 11 червня 2008 року. У зв'язку з цим суд дійшов висновку, що оспорюваний правочин здійснений відповідно до законодавства, а тому немає підстав для визнання його недійсним. Водночас суд виходив з того, що не підлягають задоволенню також вимоги про скасування свідоцтва про набуття у власність відповідачем спірної квартири та про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно як похідних від вимоги про визнання недійсним акта про реалізацію предмета іпотеки.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Київського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 21 червня 2022 року в частині оскарження акта скасовано та ухвалено у справі нове судове рішення про часткове задоволення позову. Визнано недійсним та скасовано складений приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Мілоцьким О. Л. акт про реалізацію предмета іпотеки від 14 квітня 2020 року ВП № НОМЕР_1, на підставі якого було залишено (набуто) за АТ «Універсал Банк» право власності на квартиру АДРЕСА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат. В задоволені іншої частини вимог апеляційної скарги відмовлено.
Апеляційний суд мотивував судове рішення помилковістю висновків суду першої інстанції стосовно того, що спірні правовідносини не підпадають під дію Закону № 1304-VII. У зв'язку з цим суд вважав, що рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимоги про визнання недійсним та скасування акта про реалізацію предмета іпотеки підлягає скасуванню, а ця вимога - задоволенню. При цьому апеляційний суд погодився з висновками місцевого суду про відмову в задоволенні іншої частини вимог позову.
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи
У січні 2023 року АТ «Універсал Банк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати постанову Київського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження вказувало те, що апеляційний суд застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2018 року у справі № 569/17272/15-ц, від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17, від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, від 10 лютого 2021 року у справі № 755/17990/19, від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, та не дослідив зібрані у справі докази (пункти 1 та 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про поширення на спірні правовідносини дії Закону № 1304-VII, оскільки позивачка не використовувала для проживання квартиру, яка була передана банку в іпотеку. Крім того, суд не звернув уваги на обрання позивачкою неналежного способу захисту порушеного права, оскільки, звертаючись до суду з цим позовом, вона не зазначила, яким чином передання квартири банку в рахунок виконання зобов'язань за рішенням суду порушувало її права та законні інтереси, а також яким чином визнання недійсним акта про передачу квартири банку в рахунок виконання боргових зобов'язань відновить її права. Банк прийняв квартиру в рахунок виконання зобов'язань за максимально вигідною для позивачки ціною. Закон № 1304-VII втратив чинність 23 вересня 2021 року, а тому рішення про визнання недійсним акта приватного виконавця про передання квартири банку в рахунок виконання зобов'язань, не зможе відновити прав позивача з огляду на те, що банк після прийняття судом такого рішення повторно зверне стягнення на оспорювану квартиру.
У лютому 2023 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила відмовити в її задоволенні, а оскаржувану постанову - залишити без змін, оскільки це судове рішення є законним і обґрунтованим, суд правильно застосував норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дав їм належну правову оцінку. При цьому зазначила, що квартира, яка є предметом іпотеки, є її єдиним житлом, а тому на спірні правовідносини поширюється Закон № 1304-VII. Також вказувала на безпідставність доводів банку про її непроживання у спірній квартирі.
У лютому 2023 року АТ «Універсал Банк» подало письмові пояснення.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
02 лютого 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 10 серпня 2023 року суддею-доповідачем визначено Зайцева А. Ю.
Фактичні обставини справи
Апеляційний суд встановив, що згідно із свідоцтвом про право власності на квартиру від 27 січня 1999 року, виданим Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення від 25 грудня 1998 року № 828-С, квартира АДРЕСА_1 належить ОСОБА_1 на праві приватної власності.
11 червня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Банк Універсальний»(далі - ВАТ «Банк Універсальний»), яке змінило назву на Відкрите акціонерне товариство «Універсал Банк», а в подальшому на Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі - ПАТ «Універсал Банк»), і ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки, за умовами якого в іпотеку банку передано квартиру АДРЕСА_1 на забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від 11 червня 2008 року № 007-2008-2024.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 25 травня 2012 року у справі № 2-258/11 (провадження № 2/2608/142/12) первісні позовні вимоги ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задоволено. Солідарно стягнено з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованість за кредитним договором від 11 червня 2008 року № 007-2008-2024 в сумі 215 171,50 дол. США, що еквівалентно 1 719 220,29 грн, та судові витрати. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ПАТ «Універсал Банк» про визнання недійсними кредитного договору від 11 червня 2008 року № 007-2008-2024 та договору іпотеки від 11 червня 2008 року, укладених між ВАТ «Універсал Банк» і ОСОБА_1 , відмовлено.
Ухвалюючи зазначене рішення, суд встановив, що 11 червня 2008 року між ВАТ «Банк Універсальний» і ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 007-2008-2024 за умовами якого позичальник отримав кредит в розмірі 150 000,00 дол. США зі сплатою 14,95 % річних та підвищеною процентною ставкою в разі прострочення платежу в розмірі 44,85 % річних на строк до 10 червня 2020 року.
18 березня 2013 року Святошинський районний суд міста Києва видав виконавчий лист у справі № 2/2608/142/12.
23 січня 2020 року АТ «Універсал Банк» звернулось до приватного виконавця із заявою про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого листа.
Постановою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Мілоцького О. Л. від 23 січня 2020 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа Святошинського районного суду міста Києва № 2/2608/142/12.
Цього ж дня приватний виконавець прийняв постанову у ВП № НОМЕР_1 про накладення арешту на все майно, що належить боржнику ОСОБА_1 .
У постанові від 12 лютого 2020 року про опис та арешт майна (коштів) боржника у ВП № НОМЕР_1 приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Мілоцький О. Л. встановив, що об'єкт житлової нерухомості, квартиру АДРЕСА_1 , що належить боржнику на праві власності. Цією постановою описано та накладено арешт на вказаний об'єкт житлової нерухомості. Опис квартири був проведений без входження до приміщення.
Згідно з актом приватного виконавця виконавчого округу м. Київ Мілоцького О. Л. від 12 лютого 2020 року встановлено, що ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 не проживає. Квартира використовується для здавання в оренду.
11 березня 2020 року приватний виконавець звернувся до Державного підприємства «Сетам» (далі - ДП «Сетам») із заявкою № НОМЕР_1 на реалізацію арештованого майна, згідно з якою передається на реалізацію об'єкт житлової нерухомості, а саме квартира АДРЕСА_1 .
Згідно з протоколом проведення електронних торгів від 10 квітня 2020 року № 473850 не відбулись електронні торги за лотом № 411110 з реалізації квартири за адресою: АДРЕСА_2 . Стартова ціна 1 599 619,00 грн. Торги не відбулись у зв'язку з відсутністю допущених учасників.
13 квітня 2020 року АТ «Універсал Банк» звернулось до приватного виконавця Мілоцького О. Л. із заявою від 10 квітня 2020 року, у якій зазначило, що має намір залишити за собою нереалізоване майно за ціною, визначеною на початок проведення електронних торгів, - 1 599 619,00 грн.
14 квітня 2020 року приватний виконавець виконавчого округу м. Київ Мілоцький О. Л. звернувся до ДП «Сетам» з повідомленням від 14 квітня 2020 року № НОМЕР_1/755 про бажання іпотекодержателя придбати предмет іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна.
З акта про реалізацію предмета іпотеки від 14 квітня 2020 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 відомо, що приватний виконавець відповідно до статті 61 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII), статті 41 Закону № 898-IV передав на реалізацію об'єкт житлової нерухомості - квартиру АДРЕСА_1 . Згідно з протоколом від 10 квітня 2020 року № 473850 торги за лотом № 411110 з реалізації об'єкта житлової нерухомості не відбулись у зв'язку з відсутністю допущених учасників торгів. 13 квітня 2020 року іпотекодержатель подав заяву про бажання придбати предмет іпотеки за початковою ціною, шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна, відповідно до статті 49 Закону № 898-IV. Початкова ціна предмета іпотеки становила 1 599 619,00 грн.
Згідно зі свідоцтвом від 17 квітня 2020 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Разумовською М. А. та зареєстрованим в реєстрі за № 312 АТ «Універсал Банк» належить на праві власності квартира АДРЕСА_1 , оскільки майно не реалізовано/торги не відбулись і стягувач, АТ «Універсал Банк» висловив бажання залишити за собою непродане майно, що раніше належало ОСОБА_1 .
Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 07 серпня 2020 року № 219518207 спірна квартира належить на праві приватної власності АТ «Універсал Банк», дата державної реєстрації 17 квітня 2020 року, підстава для державної реєстрації - свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, серія та номер 312, видане 17 квітня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Разумовською М. А., підстава внесення запису - рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Разумовської М. А. від 17 квітня 2020 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 52009154.
З інформаційної довідки від 11 березня 2020 року № 203709683, сформованої приватним виконавцем Мілоцьким О. Л., відомо, що квартира АДРЕСА_1 є власністю ОСОБА_1 та є єдиним її нерухомим майном. Цей факт також підтверджується й деталізованою інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 20 липня 2022 року № 305403482.
З довідки про реєстрацію місця проживання особи від 28 травня 2020 року № 12354226 видно, що за відомостями Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Святошинської районної державної адміністрації ОСОБА_1 з 20 серпня 1992 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Зміст касаційної скарги з урахуванням принципу диспозитивності свідчить про те, що постанова апеляційного суду оскаржена тільки в частині задоволених вимог позову, а тому переглядається лише в частині вирішення цих вимог.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
У статті 546 ЦК України передбачена можливість забезпечення виконання зобов'язання. Таке забезпечення здійснюється шляхом встановлення спеціальних способів, якими є порука, неустойка, гарантія, застава, притримання, завдаток та інші види, передбачені договором або законом.
Правочин щодо забезпечення зобов'язання є акцесорним, додатковим, виникає лише у зв'язку з основним зобов'язанням та залежить від його долі.
Апеляційний суд встановив, що позичальник не виконала своїх кредитних зобов'язань, що забезпечені іпотекою, тому судовим рішенням стягнено заборгованість за кредитним договором. Виконання судового рішення здійснювалося на підставі виконавчого листа, виданого судом.
Згідно з статтею 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з частиною першою статті 48 Закону № 1404-VIII звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.
Метою виконавчого провадження є захист інтересів стягувачів шляхом здійснення сукупності передбачених законом заходів, спрямованих на дієве та ефективне виконання рішень суду та інших органів і посадових осіб.
Закон № 1404-VIII допускає звернення стягнення на предмет іпотеки в ході процедури виконавчого провадження без судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя.
Подібний висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 522/10127/14-ц, Верховного Суду від 26 вересня 2022 року у справі № 372/3235/20.
Таким чином, Закон № 1404-VIII дозволяє виконавцю передавати на реалізацію предмет іпотеки в ході примусового виконання рішень судів про стягнення на користь іпотекодержателя заборгованості, яка виникає із забезпечених іпотекою зобов'язань, за таких умов: відсутність у боржника будь-якого іншого майна, на яке можна першочергово звернути стягнення; наявність заборгованості виключно перед іпотекодержателем; дотримання порядку реалізації майна, визначеного Законом № 898-IV.
Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 11 червня 2020 року у справі № 310/8429/16.
Відповідно до пункту 2 розділу VII Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5 в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, реалізація предмета іпотеки здійснюється відповідно до вимог цього Порядку з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом та Законом № 898-IV. У разі якщо електронні торги з реалізації предмета іпотеки оголошено такими, що не відбулися, акт про реалізацію предмета іпотеки (у разі придбання іпотекодержателем предмета іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна) видається на підставі протоколу, сформованого за результатами електронних торгів, що не відбулися.
Згідно з частиною першою статті 49 Закону № 898-IV в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, протягом десяти днів з дня оголошення прилюдних торгів такими, що не відбулися, іпотекодержателі та інші кредитори боржника відповідно до пріоритету їх зареєстрованих вимог мають право придбати предмет іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна. У цьому випадку придбання предмета іпотеки іпотекодержателем оформлюється протоколом і актом про реалізацію предмета іпотеки у порядку, встановленому статтею 47 цього Закону, а нотаріус на підставі такого акта видає свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів, якщо прилюдні торги не відбулися.
У цій справі апеляційний суд встановив, що призначені у межах виконавчого провадження електронні торги на 10 квітня 2020 року не відбулись у зв'язку з відсутністю допущених учасників. АТ «Універсал Банк» виявило бажання залишити за собою нереалізоване на торгах майно.
Як на підставу заявлених вимог позивачка посилалася на те, що предмет іпотеки є її єдиним житлом, а тому на нього не могло бути звернено стягнення в спосіб, передбачений статтею 49 Закону № 898-IV під час дії Закону № 1304-VII.
Відповідно до Закону № 1304-VII, який набрав чинності 07 червня 2014 року та був чинним на час набуття банком права власності на спірну квартиру, протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку (пункт 1).
Зазначений Закон встановлював порядок вирішення спорів щодо примусового звернення стягнення на предмети застави та іпотеки, а саме визначає, що за певних умов та протягом певного проміжку часу таке стягнення не проводиться.
Пунктом 4 Закону № 1304-VII передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
Апеляційний суд встановив, що спірна квартира площею 78,90 кв. м набута позивачкою до укладення договору іпотеки на забезпечення кредитного договору в іноземній валюті. Факт непроживання позивачки в спірній квартирі відповідачі не довели, водночас ОСОБА_1 на підтвердження своїх доводів надала докази того, що вона зареєстрована у квартирі та проживає там. З інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно апеляційний суд встановив, що позивачці на праві приватної власності належить єдине майно, а саме спірна квартира.
Встановивши зазначені обставини, апеляційний суд правильно виходив з того, що на спірні правовідносини поширюється дія Закону № 1304-VII, а тому на предмет іпотеки не могло бути звернено стягнення у спосіб, передбачений статтею 49 Закону № 898-IV.
Доводи касаційної скарги про те, що обставини непроживання позивачки у спірній квартирі підтверджуються актом приватного виконавця від 12 лютого 2020 року, не заслуговують на увагу, оскільки банк не довів, а суд не встановив факту її непроживання у спірній квартирі у строк, визначений статтею 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.
При цьому апеляційний суд правильно виходив з того, що сам факт припинення дії Закону № 1304-VII 21 квітня 2021 року не є підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки він був чинний на час переходу до банку права власності на спірну квартиру. Крім того, після набрання законної сили Законами України від 13 квітня 2021 року № 1381-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті» та № 1382-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реструктуризації зобов'язань за кредитами в іноземній валюті та адаптації процедур неплатоспроможності фізичних осіб» поновлено дію Закону № 1304-VII.
Водночас колегія суддів не бере до уваги посилання банку, наведені у відзиві на касаційну скаргу, щодо пропуску строку, визначеного статтею 48 Закону № 898-IV, оскільки під час розгляду цієї справи в судах попередніх інстанцій банк не заявляв про застосування наслідків пропуску строку звернення до суду.
У зв'язку з цим доводи касаційної скарги про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права є безпідставними та зводяться до неправильного тлумачення заявником вищенаведених правових норм та необхідності переоцінки доказів у справі. Водночас суд касаційної інстанції є судом права, а не факту і згідно з вимогами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв'язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.
Ураховуючи конкретні обставини цієї справи, встановлені судом, оскаржувана постанова не суперечить правовим висновкам, які зазначені в касаційній скарзі як підстава для відкриття касаційного провадження.
Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Постанова апеляційного суду в оскаржуваній частині відповідає вимогам закону, і підстав для її скасування немає.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Універсал Банк» залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року в оскаржуваній частині залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
М. Ю. Тітов