УХВАЛА
08 вересня 2023 року
м. Київ
справа № 760/3202/15-ц
провадження № 61-12482ск23
Верховний Суд у складі судді Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Ігнатенка В. М.
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 07 вересня 2022 року в справі за позовом акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про визнання недійсним частково кредитного договору та зобов'язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
У лютому 2015 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду з позовом та просило стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором № kiv0GK00830141 від 26 жовтня 2006 року у розмірі 86 553,20 доларів США.
У липні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом та просила визнати недійсними умову абзацу 2 пункту 1.1., умову пункту 4.1. кредитного договору № kiv0GK00830141 від 26 жовтня 2016 року; припинити дії ПАТ КБ «ПриватБанк» щодо нарахування та списання пені; зобов'язати ПАТ КБ «ПриватБанк» зарахувати суму списаної пені у розмірі 1 375,10 доларів США в рахунок виконання зобов'язань ОСОБА_1 за кредитним договором; зобов'язати ПАТ КБ «ПриватБанк» здійснити перерахунок виконання зобов'язань ОСОБА_1 за кредитним договором з урахуванням умов недійсності абзацу 2 пункту 1.1. та пункту 4.1. кредитного договору № kiv0GK00830141 від 26 жовтня 2006 року.
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 14 вересня 2021 року первісний позов АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та зустрічний позов ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про визнання недійсним частково кредитного договору та зобов'язання вчинити дії задоволено частково. Визнано недійсним абзац 2 пункту 1.1. кредитного договору № kiv0GK00830141 від 26 жовтня 2006 року в частині сплати позичальником банку коштів (щомісячного платежу) у сумі, що перевищує 1 187,46 доларів США для погашення заборгованості за кредитним договором. В іншій частині зустрічного позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № kiv0GK00830141 від 26 жовтня 2006 року у розмірі 32 560,45 доларів США. В іншій частині первісного позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постановою Київського апеляційного суду від 07 вересня 2022 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 14 вересня 2021 року скасовано та прийнято постанову, якою позов АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № kiv0GK00830141 від 26 жовтня 2006 року у загальному розмірі 85 748, 20 доларів США, 20 центів та 5 792,62 грн судового збору. В задоволенні решти вимог АТ КБ «Приватбанк» відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про визнання недійсним частково кредитного договору та зобов'язання вчинити дії залишено без задоволення.
17 жовтня 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 07 вересня 2022 року повністю, залишити в силі рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 14 вересня 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 25 жовтня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 07 вересня 2022 року залишено без руху та запропоновано надати виправлену касаційну скаргу з належним викладом підстав касаційного оскарження, надати докази на підтвердження зазначеної заявником дати отримання копії рішення суду апеляційної інстанції та докази на підтвердження сплати судового збору за подання касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 07 вересня 2022 року у цивільній справі за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про визнання недійсним частково кредитного договору та зобов'язання вчинити дії, повернуто заявнику.
18 серпня 2023 року ОСОБА_1 (далі - заявник) повторно звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 07 вересня 2022 року.
У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Київського апеляційного суду від 07 вересня 2022 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями для розгляду справи визначено суддю-доповідача Ігнатенка В. М.
Подана касаційна скарга не може бути прийнята касаційним судом до розгляду та вирішення питання про відкриття касаційного провадження, з огляду на наступне.
У порушення вимог пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі не зазначено чітко та належним чином підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). Тобто, заявник наводить у скарзі певні рішення Верховного Суду, однак при цьому чітко не зазначає підстави касаційного оскарження з посиланням на відповідний пункт (пункти) статті 389 ЦПК України.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, третьої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо: 1) справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду; 2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою; 3) судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, що зазначені в судовому рішенні; 4) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглянула справу; 5) справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою; 6) судове рішення ухвалено судом з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції; 8) суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі. Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Пунктом 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Системний аналіз наведених положень ЦПК України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, в касаційній скарзі має обов'язково наводитися обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у взаємозв'язку з посиланням на відповідний пункт (пункти) частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу (підстави) для касаційного оскарження судового (судових) рішення (рішень).
Тобто, крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити: пункт 1 - формулювання застосованого судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права, з яким не погоджується заявник, із зазначенням цієї норми права та змісту правовідносин, в яких ця норма права застосована, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких (подібних) правовідносинах, із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскаржуваного судового рішення сформованій правозастосовчій практиці у подібних правовідносинах; пункт 2 - обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, з чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовним обґрунтуванням мотивів такого відступлення; пункт 3 - зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок її застосування з конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи (такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12 листопада 2020 року у справі № 904/3807/19); пункт 4 - посилання на підстави, передбачені частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України.
Касаційна скарга заявника не містить наведених підстав касаційного оскарження судових рішень.
Крім того, наявність підстав, передбачених пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України (суди не дослідили зібрані у справі докази), може бути підставою для скасування судового рішення лише за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.
Отже, застосування для касаційного оскарження судового рішення підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України можливе лише одночасно із однією з підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Виходячи з наведеного, заявнику необхідно подати до Верховного Суду уточнену касаційну скаргу, в якій вказати передбачену (передбачені) статтею 389 ЦПК України підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, а також навести належне обґрунтування цієї (цих) підстави (підстав) з урахуванням вищевикладених правових висновків Верховного Суду.
Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 392 ЦПК України до касаційної скарги додаються її копії відповідно до кількості учасників справи.
Належним чином оформлена за змістом касаційна скарга має бути подана до суду із доданими до неї копіями у відповідній кількості для інших учасників справи.
Згідно з пунктом 2 частини четвертої статті 392 ЦПК України до касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Як вбачається зі змісту касаційної скарги, заявник просить повністю скасувати рішення суду апеляційної інстанції, яким частково задоволено первісний позов та залишено без задоволення зустрічний позов.
Отже, у цій справі позов подано із однією вимогою майнового характеру та однією вимогою немайнового характеру.
Разом з тим, заявник звільнена від сплати судового збору у частині оскарження зустрічного позову (вимоги немайнового характеру) в силу закону, оскільки відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.
Тому ОСОБА_1 зобов'язана сплатити судовий збір за вимогами майнового характеру.
Так, АТ КБ «ПриватБанк» з позовом до ОСОБА_1 до суду звернулося у лютому 2015 році.
Ставка судового збору за подання до суду позовної заяви майнового характеру становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,2 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 3 розмірів мінімальної заробітної плати (підпункт 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір», в редакції, чинній станом на дату подання позовної заяви у даній справі).
Розмір мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2015 року становив 1 218,00 грн.
Згідно зі статтею 4 Закону України «Про судовий збір» за подання касаційної скарги справляється судовий збір, який відповідно до підпункту 7 пункту 1 частини другої цієї статті становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми.
Отже, розмір судового збору за подання та розгляд касаційної скарги становить - 7 308,00 грн.
Разом із цим, до касаційної скарги заявником додано копію квитанції про сплату судового збору № 33 від 04 жовтня 2022 року у розмірі 487,20 грн, а також копію квитанції про сплату судового збору № 68301 від 18 серпня 2023 року у розмірі 600,00 грн.
Таким чином, за подання даної касаційної скарги слід доплатити судовий збір, у розмірі 6 220,80 грн (7 308,00 грн - 487,20 грн - 600,00 грн).
Судовий збір за подання касаційної скарги до Верховного Суду має бути перераховано або внесено до ГУК у Печерському районі м. Києва, код ЄДРПОУ: 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), код класифікації доходів бюджету: 22030102, номер рахунку отримувача (стандарт IBAN): UA288999980313151207000026007. Найменування податку, збору, платежу: «Судовий збір (Верховний Суд, 055)».
Порядок сплати судового збору визначено статтею 6 Закону України «Про судовий збір». На підтвердження сплати судового збору необхідно надати до суду оригінал документа, що підтверджує його сплату.
Відповідно до частини другої статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала. За частиною першою статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог цього Кодексу щодо форми і змісту, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Касаційну скаргу заявника необхідно залишити без руху з наданням їй можливості усунути вищевказані недоліки.
На підставі наведеного, керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України,
УХВАЛИВ:
Залишити без руху касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 07 вересня 2022 року і надати для усунення зазначених вище недоліків строк, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.
У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Суддя В. М. Ігнатенко