ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
_______________________________________________________________________
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"21" вересня 2023 р.м. ХарківСправа № 922/3325/23
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Калініченко Н.В.
без повідомлення (виклику) учасників справи
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «НАФТАЛІТА», місто Дніпро,
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІСОВОЗИ», місто Харків,
простягнення коштів, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «НАФТАЛІТА», звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІСОВОЗИ», про стягнення коштів за договором поставки нафтопродуктів № 155/21 від 19 липня 2021 року у загальному розмірі 53 070,83 грн., з них: 20 952,00 грн. основна заборгованість, 3 988,30 грн. штраф, 14 028,32 пеня, 4 904,97 грн. інфляційні втрати, 9 197,24 грн. відсотки за користування чужими грошовими коштами.
1. РУХ СПРАВИ У ГОСПОДАРСЬКОМУ СУДІ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
26 липня 2023 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «НАФТАЛІТА» до розгляду та відкрито позовне провадження у справі № 922/3325/23. Розгляд справи № 922/3325/23 вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Відповідачеві, згідно статті 251 Господарського процесуального кодексу України, встановлено строк п'ятнадцять днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов.
Відповідач своїм правом на подання відзиву у справі не скористався. Як вбачається з трекінгу відправлення за трек номером 6102272521904, ухвала суду від 26 липня 2023 року є повернутою за датою 07.08.2023 з причиною: «адресат відсутній за вказаною адресою». Водночас, відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
У відповідності до статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань - документ у паперовій або електронній формі, що сформований програмним забезпеченням Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань за зазначеним заявником критерієм пошуку та містить відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, які є актуальними на дату та час формування витягу або на дату та час, визначені у запиті, або інформацію про відсутність таких відомостей у цьому реєстрі. Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру (стаття 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань"). Відповідно до пункту 10 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", місцезнаходження юридичної особи належить до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Як унормовано частиною 1, 2, 4 статті 10 вказаного Закону, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, використовуються для ідентифікації юридичної особи або її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, фізичної особи - підприємця, у тому числі під час провадження ними господарської діяльності та відкриття рахунків у банках та інших фінансових установах. Таким чином, відомості про місцезнаходження відповідача, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, є офіційним та достовірним підтвердженням зазначеної інформації.
Враховуючи наведене вище, господарський суд вважає, що не отримання відповідачем кореспонденції, яку господарський суд з дотриманням вимог процесуального закону надіслав за належною адресою, є обставиною, яка зумовлена не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу. На підставі викладеного, відповідач несе ризики такої своєї поведінки, що цілком залежала від його волі. Водночас, відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, починається обрахунок визначеного судом процесуального строку на подання відповідачем відзиву на позов.
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, а саме до 22.08.2023 не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Відповідно до частини 1 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Згідно частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Суд констатує про те, що ним було дотримано строки розгляду справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України"). Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.
2. ОПИС ПОЗИЦІЇ ПОЗИВАЧА, ЩО ВИКЛАДЕНА У ПОЗОВНІЙ ЗАЯВІ.
Як зазначено у позовній заяві, 19 липня 2021 року між позивачем та відповідачем укладено договір поставки нафтопродуктів № 155/21 (надалі - «Договір»). Як вказує позивач, відповідно до умов Договору, 11.02.2022 року він поставив відповідачу товар на загальну суму 15 949,00 грн. разом із ПДВ, що підтверджується видатковою накладною № 641 від 11.02.2022 року, 14.02.2022 року позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 23 934,00 грн. разом із ПДВ, що підтверджується видатковою накладною № 657 від 14.02.2022 року. Станом на дату подання позову відповідач не повернув позивачу оригінали первинних бухгалтерських документів. Однак, відповідач актом звірки про взаєморозрахунки від 07.10.2022 року, що підписаний через систему MeDoc, підтвердив факт наявності простроченої заборгованості за Договором, в тому числі за вищезазначеними видатковими накладними. Позивач зазначає, що станом на 11.08.2022 року прострочена заборгованість за видатковою накладною № 641 від 11.02.2022 року сплачена повністю. Станом на 07.10.2022 року прострочена заборгованість за видатковою накладною № 657 від 14.02.2022 року сплачена частково. На підставі викладеного, позивач прохає про стягнення з відповідача основної суми заборгованості у розмірі 20 952,00 грн., а також похідні вимоги: 3 988,30 грн. штраф, 14 028,32 грн. пеня, 4 904,97 грн. інфляційні втрати, 9 197,24 грн. відсотки за користування чужими грошовими коштами.
3. ВІДНОСНО СТЯГНЕННЯ ОСНОВНОЇ СУМИ БОРГУ.
Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини. В статті 174 Господарського кодексу України визначено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. При цьому, ст. 12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд. Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених ГК України. Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У відповідності до ст. 173 ГК України, зі змістом якої кореспондуються і приписи ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості. Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Як вбачається із матеріалів справи та було встановлено судом, 19 липня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «НАФТАЛІТА» (позивач, постачальник за Договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛІСОВОЗИ» (відповідач, покупець за Договором) укладено Договір поставки нафтопродуктів № 155/21. Відповідно до п. 1.1. Договору постачальник зобов'язується передати у власність покупця нафтопродукти, змащувальні матеріали, авто хімію, антифризи, а покупець прийняти товар та сплатити за нього відповідно до умов цього Договору. Постачальник має право відвантажити покупцю товар без передплати та складання відповідної додаткової угоди з погодженням нових строків оплати. У такому випадку сторони домовилися, що покупець зобов'язується сплатити за поставлений товар на підставі Договору протягом 21 (двадцяти одного) банківського дня з дати поставки товару (п. 5.4. Договору).
Згідно із частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За приписом ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України). Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Позивачем представлена видаткова накладна № 641 від 11 лютого 2022 року на суму 15 949,00 грн., що є оплаченою відповідачем в повному обсязі. Також, в матеріалах справи міститься видаткова накладна № 657 від 14 лютого 2022 року на суму 23 934,00 грн., що не підписана з боку відповідача. В свою чергу, до суду представлено акт звірки від 07.10.2022 року, що підписаний з обох сторін, з якого вбачається проведення часткової оплати за видатковою накладною № 657 від 14 лютого 2022 року. З урахуванням здійснення часткової оплати, заборгованість відповідача за видатковою накладною № 657 складає 20 952,00 грн.
При цьому, судом враховується, що сам по собі акт звірки, що навіть і підписаний з обох сторін, не може достовірно свідчити про наявність заборгованості. Суд має виходити з первісних документів, що і є належним підтвердженням здійснення господарської операції. Лише у сукупності з первинними документами акт звірки надає можливість зробити висновок про наявність або відсутність заборгованості.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд вважає, що хоча видаткові накладні і не підписані з боку відповідача, однак, у сукупності із підписаним сторонами актом звірки та проведеними (частково) оплатами, означене вказує про одержання товару відповідачем та, відповідно, наявність у нього заборгованості 20 952,00 грн. перед позивачем за Договором.
Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основної суми боргу в розмірі 20 952,00 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до частини 2 статті 614 Цивільного кодексу України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Відповідно до частини 3 та 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження здійснення повної оплати.
4. ВІДНОСНО СТЯГНЕННЯ З ВІДПОВІДАЧА ІНФЛЯЦІЙНИХ ВТРАТ ТА ВІДСОТКІВ.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення. Згідно із висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови). Також, Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами (стаття 692 ЦК України, яка підлягає застосуванню до даних правовідносин, оскільки підставою позову є договір, який за своєю правовою природою є договором поставки і до якого застосовуються положення щодо договорів купівлі-продажу). Відповідно до ч. 2 ст. 536 ЦК України розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Сторонами у Договорі встановлено, що у разі порушення строків оплати за Договором, покупець сплачує постачальнику відсотки за користування чужими грошовими коштами з розрахунку 28% річних за кожен день прострочки (п. 6.5. Договору).
Тобто, застосуванню підлягають ст. 625 ЦК України - в частині інфляційних втрат та ч. 2 ст. 536 ЦК України - в частині відсотків за користування чужими грошовими коштами.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26 січня 2022 року по справі № 910/18557/20 зазначено наступне: «Визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов'язаний належним чином дослідити подані стороною докази (зроблений позивачем розрахунок заборгованості, інфляційних втрат та трьох процентів річних), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду».
Здійснивши перевірку суми нарахованих позивачем 28% за користування коштами, а також інфляційних втрат, суд прийшов до висновку, що вони здійснено арифметично вірно, а отже підлягають задоволенню в повному обсязі.
5. ВІДНОСНО СТЯГНЕННЯ З ВІДПОВІДАЧА ПЕНІ ТА ШТРАФУ
За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина 2 статті 193, частина 1 статті 216 та частина 1 статті 218 Господарського кодексу України).
Одним із видів господарських санкцій, згідно з частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України, є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина 1 статті 230 Господарського кодексу України). Так, відповідно до статей 230, 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. Відповідно до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України).
Відповідно до п. 6.4. Договору в разі несплати, або несвоєчасної оплати вартості отриманого товару, покупець сплачує постачальнику пеню з розрахунку подвійної облікової ставки Національного Банку України за кожен день прострочення платежу від вартості несплаченого або невчасно сплаченого товару. У разі якщо термін прострочки оплати перевищує 15 календарних днів, покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі десять відсотків від вартості неоплаченого/несвоєчасно оплаченого товару.
Здійснивши перевірку нарахованих позивачем сум пені та штрафу, з врахуванням висновків постанови Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 910/18557/20, суд прийшов до висновку про правильність обчислення штрафу, розмір якого 3 988,30 грн. та підлягає задоволенню повністю. Однак, під час перевірки розрахунку пені, судом встановлено допущення суттєвих помилок. Так, до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Іншого Договором не передбачено, а отже період нарахування пені обмежується шестимісячним строком. За видатковою накладною № 641 від 11.02.2022 року позивачем дотримано шестимісячний строк та нараховано пеню за період з 15.03.2022 по 11.08.2022. Однак, за видатковою накладною № 657 від 14.02.2022 року позивачем нарахована пеня за період з 16.03.2022 по 20.07.2023 року, тобто більше ніж за 1 рік та 4 місяці. Здійснивши перевірку розрахунку пені за видатковою накладною № 641 від 11.02.2022 року, з урахуванням ч. 6 ст. 232 ГК України, суд зазначає, що правильним періодом обрахунку є період з 16.03.2022 по 15.09.2022 року. Сума пені, що підлягає стягненню за цей період, складає 4 396,52 грн. При цьому, судом було враховано, що в цей період була здійснена часткова оплата за видатковою накладною. Отже, загальна сума пені, що підлягає стягненню складає 5 198,46 грн. проти 14 028,32 грн., що визначена позивачем.
6. ВІДНОСНО РОЗПОДІЛУ СУДОВИХ ВИТРАТ
Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимоги статті 129 ГПК України, а також висновки суду про часткове задоволення позову, судові витрати, понесені позивачем, покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.
У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з'ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року). Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 1-5, 8, 10-12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, п. 2 ч. 1 ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Харківської області, -
ВИРІШИВ:
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «НАФТАЛІТА» задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІСОВОЗИ» (61118, місто Харків, проспект Ювілейний, будинок 61Б, квартира 86; код ЄДРПОУ: 40610889) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «НАФТАЛІТА» (49000, місто Дніпро, вулиця Глинки, будинок 7, офіс 1218; код ЄДРПОУ:43244715) основний борг у розмірі 20 952,00 грн., штраф у розмірі 3 988,30 грн., пеню у розмірі 5 198,46 грн., інфляційні втрати у розмірі 4 904,97 грн., відсотки за користування чужими грошовими коштами у розмірі 9 197,24 грн., а також судові витрати (сплачений судовий збір) у розмірі 2 237,44 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено "21" вересня 2023 р.
Суддя Н.В. Калініченко