Рішення від 19.09.2023 по справі 918/580/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" вересня 2023 р. м. Рівне Справа № 918/580/23

Господарський суд Рівненської області у складі судді А.Качура,

розглянув матеріали справи

за позовом: Товариство з обмеженою відповідальністю "Бест Лізинг"

до відповідача: фізичної особи - підприємця Харитончука Олексія Миколайовича

про: стягнення заборгованості та вилучення майна

секретар судового засідання: С.Коваль

представники:

від позивача: О.Гуменюк

від відповідача: М.Єремов, О.Харитончук

ОПИС СПОРУ

Товариство з обмеженою відповідальністю "Бест Лізинг" звернулось до Господарського суду Рівненської області з позовом до фізичної особи - підприємця Харитончука Олексія Миколайовича про стягнення заборгованості, а саме: 234 425,16 грн заборгованість, 55 474,10 грн проценти річних, 9 512,36 грн інфляційні втрати, 55 474,10 грн пеня, 44 016,00 грн штраф, 693 252,00 грн неустойка та вилучення майна (об'єкту лізингу).

03 серпня 2023 року позивачем подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до змісту якої позивач просить суд вилучити майно (об'єкту лізингу), та стягнути з відповідача 916 089,72 грн, з яких: 234 425,16 грн заборгованість, 55 474,10 грн проценти річних, 9 512,36 грн інфляційні втрати, 55 474,10 грн пеня, 44 016,00 грн штраф, 517 188,00 грн неустойка.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 17 березня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Бест Лізинг" та фізичною особою - підприємцем Харитончуком Олексієм Миколайовичем було укладено договір фінансового лізингу №210317-1/ФЛ-Ф-А, відповідно до предмету якого позивач передав відповідачу в платне користування лізингове майно.

В супереч прийнятих обов'язків, відповідач зобов'язання за договором лізингу щодо сплати лізингових платежів виконує не в повному обсязі, внаслідок чого з 08 жовтня 2022 року за ним виникла заборгованість в розмірі 234 425,16 грн, а саме: з 07.10.2022 року (19 період лізингу) виникла заборгованість в розмірі 36 608,34 грн; з 07.11.2022 року (20 період лізингу) виникла заборгованість в розмірі 67 114,3 грн; з 07.12.2022 року (21 період лізингу) виникла заборгованість в розмірі 32 675,63 грн; з 06.01.2023 року (22 період лізингу) виникла заборгованість в розмірі 32 675,63 грн; з 07.02.2023 року (23 період лізингу) виникла заборгованість в розмірі 32 675,63 грн; з 07.03.2023 року (24 період лізингу) виникла заборгованість в розмірі 32 675,63 грн.

Таким чином, на думку позивача, за період з 08 жовтня 2022 року по 05 червня 2023 року заборгованість за договором лізингу складає 234 425,16 грн.

Умовами договору передбачено, що розмір відсотків 3 річних, що встановлений статтею 625 ЦК України змінено до розміру подвійної облікової ставки НБУ.

За період прострочення грошового зобов'язання позивач нарахував відповідачу 55 474,10 грн процентів річних.

За період прострочення грошового зобов'язання позивач нарахував відповідачу інфляційні втрати в розмірі 9 512,36 грн.

За період прострочення зобов'язання позивач нарахував відповідачу пеню в розмірі 55 474,10 грн.

У зв'язку з неподанням звітності про стан та адресу базування предмету лізингу позивач нарахував відповідачу 4 штрафи у розмірі 44 016,00 грн.

Оскільки відповідач станом на 28 березня 2023 року мав перед позивачем прострочену заборгованість за договором лізингу понад 30 календарних днів, позивач направив 28 березня 2023 року відповідачу повідомлення за вих. № 967 про односторонню відмову від договору фінансового лізингу із вимогою до 03 квітня 2023 року повернути позивачу отримане за договором лізингу майно - об'єкт лізингу, з усіма приналежностями (в т.ч. свідоцтво про державну реєстрацію об'єктів лізингу, комплект ключів, комплект державних реєстраційних номерів, сервісна книжка, інструкція по експлуатації), а також підписати акт повернення предмета лізингу та видати зареєстровану в ЄРПН податкову накладну.

Однак, станом на час пред'явлення позову, об'єкт лізингу за договором лізингу, а саме: вантажний спеціалізований контейнеровоз MAN моделі TGX 26.440, 12.42 літри 480 к.с., автомат пневматична підвіска 6*2/2, 2016 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , номер кузова (шасі, рами, заводський) НОМЕР_2 позивачу так і не повернуто.

У зв'язку з чим позивач просить суд вилучити у відповідача об'єкт лізингу.

Разом з тим, у зв'язку з неповерненням об'єкту лізингу лізингодавцю позивач нарахував відповідачу неустойку в розмірі 517 188,00 грн.

У своїй заяві про зменшення розміру позовних вимог позивач вказав що відповідач особисто тримав разом зі своїм екземпляром позовної заяви повідомлення про розірвання №967 від 28 березня 2023 року.

У своєму відзиві на позов відповідач зазначив, що якщо керуватися первинним графіком сплати лізингових платежів, то виходить що станом на дату звернення позивача з позовом до суду у відповідача існувала переплата лізингових платежів.

Якщо керуватись графіком лізингових платежів згідно із додатковою угодою від 07 вересня 2022 року, то станом на час звернення позивача з позовом до суду існувала заборгованість відповідача перед позивачем у розмірі 88 850,35 грн.

Відповідач вказує, що додаткова угода від 07 вересня 2022 року, якою внесено зміни в тому числі до графіку сплати лізингових платежів не була нотаріально засвідчена на відміну від угоди від 17 березня 2021 року, а відтак вказана додаткова угода є нікчемною.

Щодо нарахування інфляційних втрат, то відповідач вважає таке нарахування безпідставним.

Відповідач вказує про неотримання повідомлення про вилучення предмету лізингу, а відтак підстави для розірвання договору, стягнення неустойки та вилучення об'єкту лізингу є безпідставними.

Щодо нарахування штрафу за порушення умов договору, то відповідач зазначає, що штраф нараховано чотири рази за одне і те ж порушення.

Процесуальні дії у справі

Ухвалою суду від 19 червня 2023 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче зсідання призначено на 11 липня 2023 року.

У судовому засіданні 11 липня 2023 року оголошено перерву до 13:00 години 08 серпня 2023 року.

03 серпня 2023 року позивачем подано клопотання про зменшення розміру позовних вимог.

У судовому засіданні 08 серпня 2023 року оголошено перерву до 22 серпня 2023 року.

У судовому засіданні 22 серпня 2023 року судом прийнята до розгляду заява позивача про зменшення позовних вимог.

Ухвалою суду від 22 серпня 2023 року закрито підготовче провадження, розгляд справи по суті призначено на 19 вересня 2023 року.

В судовому засіданні позивач підтримав позов.

В судовому засіданні відповідач та його представник заперечили проти задоволення позову з підстав зазначених у відзиві на позов.

МОТИВИ СУДУ ПРИ ПРИЙНЯТТІ РІШЕННЯ

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.

17 березня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Бест Лізинг" (лізингодавець/позивач) та фізичною особою - підприємцем Харитончуком Олексієм Миколайовичем (лізингоодержувач/відповідач) було укладено договір фінансового лізингу №210317-1/ФЛ-Ф-А, за умовами предмету якого лізингодавець набуває у власність і передає на умовах фінансового лізингу у платне володіння та користування вживаний предмет лізингу, найменування, марка, модель, комплектація, номер шасі (кузова, рами), рік випуску, ціна одиниці, кількість, вартість і загальна вартість якого наведені в додатку специфікація, а лізингоодержувач зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього договору. По закінченню строку лізингу до лізингоодержувача переходить право власності на об'єкт лізингу згідно з умовами цього договору (за виключенням випадків, передбачених договором та/або законодавством). Найменування фінансової операції: фінансовий лізинг.

Цей договір набуває чинності після його підписання. Зобов'язання сторін за цим договором діють до їх повного і належного виконання (пункт 10.1. договору).

Даний договір посвідчено 17 березня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, та зареєстровано в реєстрі за №187.

Відповідно до пункту 1.2. договору, строк користування предметом лізингу складається з періодів (місяців) лізингу, зазначених в додатку "Графік сплати лізингових платежів" до договору, та починається з дати підписання сторонами акту приймання - передачі предмету лізингу, але в будь-якому випадку не може бути менше одного року.

Згідно з пунктом 1.3. договору, якщо у договорі визначено продавця (постачальника) предмету лізингу, сторони погодили, а лізингоодержувач також і підтверджує, що самостійно та на власний ризик обрав предмет лізингу та продавця (постачальника) предмету лізингу, зазначеного у договорі. Предмет лізингу є власністю лізингодавця протягом строку лізингу та строку дії цього договору. У разі переходу права власності на предмет лізингу від лізингодавця до лізингоодержувача згідно з умовами цього договору, предмет лізингу по закінченню строку лізингу лізингоодержувачем не повертається, а передається лізингоодержувачу у власність, за виключенням випадків, передбачених договором чи обумовлених угодою сторін.

Сторони досягли згоди, що лізингодавець має право не вчиняти дії, передбачені пунктом 1.1. Загальних умов договору, до моменту сплати лізингоодержувачем у повному обсязі авансового лізингового платежу (пункт 1.4. договору).

У додатку до договору предмет лізингу (найменування) визначено, зокрема найменування предмета лізингу - вантажний автомобіль MAN TGX, ціна - 1 100 400.00 грн з 20% ПДВ.

Відповідно до пункту 3.3. договору, передача предмету лізингу лізингоодержувачу у володіння та користування відбувається не раніше дати фактичного отримання у продавця (постачальника) предмету лізингу та лише після виконання лізингоодержувачем зобов'язання, передбаченого пункту 2.3. загальних умов договору.

Згідно з пунктом 3.4. договору, приймання лізингоодержувачем предмета лізингу в лізинг оформлюється шляхом складання акту. Підписання лізингоодержувачем акту підтверджує в тому числі належну якість, комплектність, справність предмета лізингу і відповідність предмета лізингу вимогам лізингоодержувача та умовам договору. Одночасно з актом сторони підписують також акт огляду предмета лізингу (за типовою формою, погодженою сторонами у додатку акт огляду до договору), у в якому в тому числі зазначають (фіксують) детальний опис наявних його пошкоджень. З моменту підписання сторонами акту до лізингоодержувача переходять усі ризики, пов'язані з користуванням та володінням предметом лізингу (у тому числі ризики, випадкового знищення чи пошкодження предмету лізингу, ризики, пов'язані з відшкодуванням збитків та шкоди, завданої третім особам внаслідок користування предметом лізингу). З моменту підписання акту лізингоодержувач несе повну цивільну відповідальність перед третіми особами за його використання, відшкодовує у повному обсязі шкоду третім особам, заподіяну внаслідок експлуатації предметом лізингу, несе відповідальність за порушення правил дорожнього руху, правил зупинки, паркування та стоянки за участю предмета лізингу (у тому числі зафіксованих у автоматичному режимі, а також за допомогою фото та відеофіксації. Ризик невідповідності предмета лізингу цілям використання цього предмета лізингу несе лізингоодержувач.

18 березня 2021 між сторонами підписано акт приймання-передачі предмета лізингу в користування за договором фінансового лізингу №210317-1/ФЛ-Ф-А - б/в спеціалізований вантажний автомобіль MAN, моделі TGХ 26.440, 2016 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 , Д.Р.Н. НОМЕР_1 .

Розділом 2 договору врегульовано порядок розрахунків та розмір фінансового активу. Зокрема, число сплати - це число (порядковий номер дня у відповідному календарному місяці) сплати чергових лізингових платежів кожного календарного місяця, яке визначається сторонами згідно з п. 2.1.7.1 загальних умов договору, за якими числом сплати є порядковий номер дня у відповідному календарному місяці дати, яка визначається шляхом додавання двадцяти календарних днів до дати підписання акту. (Наприклад: дата підписання сторонами акту 25 липня 2018 року. Черговий лізинговий платіж 1-го періоду лізингу сплачується 14 серпня 2018 року. Наступні чергові лізингові платежі - кожного 14 числа календарного місяця протягом усього строку лізингу). У разі відсутності такого числа у відповідному календарному місяці (наприклад, якщо числом сплати є 31-ше число, а у календарному місяці 30-ть днів), платіж сплачується в останній робочий день відповідного календарного місяця. Період лізингу - це період строку лізингу, який дорівнює одному місяцю. Перший період лізингу починається з дати підписання акту.

Згідно з умовами пункту 2.2 договору, усі платежі за договором лізингоодержувач зобов'язаний здійснювати у число сплати в національній валюті України (гривні) відповідно до графіку та загальних умов, а також інших положень цього договору та/або чинного законодавства шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок лізингодавця. Лізингові платежі включають платежі по відшкодуванню (компенсації) частини вартості предмета лізингу (з врахуванням коригування, вказаного в п 2.5., 2.6. загальних умов); винагороду (комісію) лізингодавцю за отриманий у лізинг предмет лізингу з врахуванням коригування, вказаного в п. 2.7.- 2.9., 3.5. загальних умов. При цьому сторони погодили, що такі лізингові платежі за цим договором не містять покупної ціни, передбаченої цим договором і, у сукупності, є платою за користування предметом лізингу.

Згідно з умовами пункту 2.3. договору, авансовий лізинговий платіж, визначений у графіку сплати лізингових платежів (додаток до договору), з урахуванням п. 2.6 загальних умов, лізингоодержувач зобов'язаний сплатити протягом трьох банківських днів з моменту відправлення рахунку лізингодавцем, але не пізніше ніж в дату, зазначену сторонами в п. 5.6. цього договору, та в сумі авансового лізингового платежу, визначеному у графіку сплати лізингових платежів (додаток до договору), незалежно від отримання рахунку. Сторони домовились, що достатнім доказом відправлення лізингодавцем лізингоодержувачу рахунку є витяг з реєстру рахунків лізингодавця. Дата відправлення зазначеного рахунку визначається за даними реєстру рахунків лізингодавця. Цей рахунок може бути відправлений лізингоодержувачу, в т.ч факсимільним способом, поштою, кур'єрською доставкою, вручений особисто або в інший спосіб, який обере лізингодавець. Сторони на підставі ч. 3 ст. 631 ЦК України досягли згоди про те. що у випадку сплати лізингоодержувачем лізингодавцю грошових коштів в порядку п. 2.3 загальних умов до моменту укладення цього договору, такі кошти зараховуються в рахунок сплати лізингоодержувачем авансового лізингового платежу в розмірі в якому вони були сплачені.

Як установлено у пункті 2.4. договору, якщо строк сплати будь-якого лізингового платежу припадає на неробочий (вихідний, святковий або ін.) день, лізингоодержувач зобов'язаний сплатити такий платіж не пізніше останнього робочого дня, який передує такому вихідному (святковому та ін.) дню.

Відповідно до п. 2.11. договору лізингоодержувач здійснює погашення заборгованості перед лізингодавцем у такому порядку: компенсація (відшкодування) лізингодавцю або іншим особам сум штрафів, накладених протягом усього строку лізингу уповноваженими державними органами за порушення Правил дорожнього руху та/або інших норм чинного законодавства, пов'язаних з експлуатацією/використанням/паркуванням/зберіганням та ін. об'єкта лізингу (у тому числі кожної з його одиниць), в тому числі зафіксованих у автоматичному режимі, а також в режимі фото- відеофіксації; сплата нарахованих штрафних санкцій за порушення лізингоодержувачем обов'язків за цим договором, а також процентів річних та інфляційних втрат, нарахованих на прострочену заборгованість; сплата комісії за адміністрування простроченої заборгованості; сплата комісії за адміністрування врегулювання притягнення лізингодавця/його керівника (як власника об'єкта лізингу) до адміністративної відповідальності: сплата простроченої заборгованості з нарахованої винагороди; сплата суми поточної заборгованості з нарахованої винагороди; сплата простроченої заборгованості з відшкодування частини вартості об'єкта лізингу; сплата поточної заборгованості з відшкодування частини вартості об'єкта лізингу. Сторони домовились, що погашення заборгованості кожної черги згідно з наведеного порядку в межах кожної черги відбувається за принципом першочергового погашення заборгованості, що утворилася раніше. У разі перерахування лізингоодержувачем платежів за цим договором (як чергових лізингових платежів, так і комісій, штрафних санкцій і простроченої заборгованості) з порушенням вказаної черговості, лізингодавець має право самостійно (та незалежно від призначення платежу (вказаного платником у платіжному документі) перерозподілити отримані від лізингоодержувача кошти відповідно до черговості, викладеної в цьому пункті, шляхом проведення відповідних бухгалтерських проводок, а лізингоодержувач підтверджує свою згоду на це, підписуючи цей договір сторони також погодили, що лізингодавець може самостійно в односторонньому порядку (в тому числі після одержання коштів), незалежно від призначення платежу (вказаного платником у платіжному документі): змінити порядок черговості погашення заборгованості як в межах наведеного порядку, так і в межах кожної із встановлених черг; та/або зарахувати кошти в погашення заборгованості за іншим договором, укладеним лізингоодержувачем (про що лізингодавець повідомляє лізингоодержувача у зручний для лізингодавця спосіб). Лізингоодержувач зобов'язаний сплачувати платежі за договором за банківськими реквізитами, вказаними лізингодавцем у рахунках - фактурах або письмовому повідомленні, а у випадку ненадходження останніх - за банківськими реквізитами лізингодавця, вказаних у договорі. Перерахування платежів за договором на інші банківські реквізити лізингодавця не вважається виконанням зобов'язанням, зробленим належним чином.

Судом із фактичних обставин справи установлено, що позивач належним чином виконав свої зобов'язання та передав в користування лізингоодержувачу предмет лізингу на підставі підписаного сторонами акту прийому-передачі предмету лізингу в користування.

Додатком до договору сторонами узгоджено графік сплати лізингових платежів, у якому визначено періоди лізингу, лізингові платежі, розмір відшкодування (компенсації) частини вартості предмета лізингу, в т.ч. ПДВ 20% у кожен період лізингу, винагороду (комісію) лізингодавця за отриманий в лізинг предмет лізингу, без ПДВ, та загальний лізинговий платіж, в т. ч. ПДВ 20%.

Позивач вказує, що 18 серпня 2022 року відповідно до пункту 6.6. договору направив відповідачу повідомлення про розірвання договору лізингу №2441/5.

Доказів направлення та вручення/відмови від вручення/повернення повідомлення позивач суду не надав.

07 вересня 2022 сторони у простій письмовій формі уклали додаткову угоду до договору, якою поновлено дію договору та змінено графік сплати лізингових платежів.

Вказана додаткова угода не містить відомостей про її нотаріальне посвідчення.

Позивач вказує, що 28 березня 2023 року направив відповідачу повідомлення №967 про наявність за відповідачем прострочення сплати лізингових платежів понад 30 днів, у зв'язку з чим позивач зазначив про розірвання договору лізингу, та вимагав у лізингоодержувача у строк до 03 квітня 2023 року повернути отримане за договором майно (предмет лізингу).

Як стверджує позивач, відповідач частково виконав свої зобов'язання, проте починаючи з 08 жовтня 2022 року за відповідачем виникла заборгованість в розмірі 234 425,16 грн, а саме: з 07.10.2022 року (19 період лізингу) виникла заборгованість в розмірі 36 608,34 грн; з 07.11.2022 року (20 період лізингу) виникла заборгованість в розмірі 67 114,3 грн; з 07.12.2022 року (21 період лізингу) виникла заборгованість в розмірі 32 675,63 грн; з 06.01.2023 року (22 період лізингу) виникла заборгованість в розмірі 32 675,63 грн; з 07.02.2023 року (23 період лізингу) виникла заборгованість в розмірі 32 675,63 грн; з 07.03.2023 року (24 період лізингу) виникла заборгованість в розмірі 32 675,63 грн.

Пунктом 2.7 договору передбачено, що у разі, якщо лізингоодержувач прострочить сплату лізингових платежів, на підставі статті 625 ЦК України сторони погодили, що лізингодавець має право нарахувати, а лізингоодержувач зобов'язується сплачувати проценти річних, в розмірі подвійної облікової ставки НБУ яка діяла в період прострочення, від простроченої заборгованості за платежами за кожен день прострочення протягом всього періоду існування простроченої заборгованості. Такі проценти в бухгалтерському обліку відносяться на винагороду (комісію) лізингодавцю за отриманий в лізинг об'єкт лізингу, у зв'язку з чим розмір винагороди (комісії) лізингодавцю за отриманий в лізинг об'єкт лізингу збільшується на суму таких сплачених процентів.

Керуючись положеннями договору та статті 625 ЦК України, за період прострочення грошового зобов'язання позивач нарахував відповідачу 55 474,10 грн процентів річних (08.10.2022-05.06.2023), та інфляційні втрати (жовтень 2022 - квітень 2023) в розмірі 9 512,36 грн.

Згідно з положеннями пункту 7.1.1. договору, за порушення обов'язку з своєчасної сплати платежів, передбачених цим договором та/або чинним законодавством, лізингоодержувач сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, від простроченої заборгованості за платежами за кожен день прострочки, та відшкодовує всі збитки, завдані цим лізингодавцеві, понад вказану пеню. Сторони домовились, що нарахування такої пені за прострочення сплати платежів, передбачених цим договором та/або чинним законодавством України, припиняється через дванадцять місяців, від дня коли сплата мала відбутися.

Керуючись положеннями пункту 7.1.1. договору, за порушення обов'язку сплати лізингових платежів позивач нарахував відповідачу 55 474,10 грн пені за період з 08.10.2022 - 05.06.2023).

Згідно з умовами пункту 5.2.1. договору, лізингоодержувач зобов'язується щоквартально, не пізніше 10 календарних днів з моменту закінчення відповідного звітного кварталу, інформувати лізингодавця про стан та адресу базування предмета лізингу шляхом направлення звіту у формі, встановленої у додатку довідка до договору.

Згідно з положеннями пункту 7.1.3. договору, за порушення п. 5.2. умов договору лізингоодержувач сплачує лізингодавцю у розмірі 1% остаточної загальної вартості предмета лізингу, за кожен та будь-який випадок зазначеного порушення. Сторони погодили, що штраф є визначеною грошовою сумою, яка не змінюється (після встановлення остаточної загальної вартості предмету лізингу) протягом строку дії договору.

Пунктом 2.1.5 умов договору визначено, що остаточна загальна вартість предмету лізингу - вартість предмета лізингу, вказана в акті або в останньому по даті акті коригування вартості предмета лізингу, направленому лізингодавцем.

Зважаючи на викладене, позивач заявив до стягнення чотирьох штрафів у розмірі 44 016,00 грн за неподання звітності за 2- 4 квартал 2022 року та 1 квартал 2023 року.

Відповідно до пункту 6.6. договору, лізингодавець має право у односторонньому порядку відмовитись від договору (розірвати договір) та вилучити об'єкт лізингу у випадках, передбачених пунктами 6.1.1.-6.1.4. Загальних умов Договору.

Згідно з умовами пункту 6.1.1. договору, лізингодавець має право в односторонньому порядку змінити умови договору у випадку якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж (частково або в повному обсязі) та прострочення сплати становить більше 30 (тридцяти) календарних днів з дня настання строку платежу, встановленого в цьому договорі.

Пунктом 6.6.1. договору, встановлено, що лізингодавець надсилає лізингоодержувачу повідомлення про відмову від договору (його розірвання) та вилучення об'єкту лізингу із зазначенням строку та місця його передачі лізингодавцю в межах України. Якщо інше не встановлено у такому повідомленні, місцем виконання договору (зобов'язань по договору) щодо повернення лізингоодержувачем об'єкта лізингу є місцезнаходження лізингодавця. Лізингоодержувач зобов'язаний за свій рахунок, протягом строку встановленому в повідомленні про вилучення об'єкта лізингу, повернути об'єкт лізингу лізингодавцю. Незалежно від цього лізингодавець має право самостійно вилучити об'єкт лізингу з місця зберігання (знаходження, експлуатації, ремонту тощо) об'єкта лізингу без будь-яких погоджень або дозволів лізингоодержувача або будь-яких інших осіб, з покладенням на лізингоодержувача понесених при цьому витрат.

Позивач вказує, що оскільки відповідач станом на 28 березня 2023 року мав перед позивачем прострочену заборгованість за договором лізингу понад 30 календарних днів, позивач направив 28 березня 2023 року відповідачу повідомлення за вих. № 967 про односторонню відмову від договору фінансового лізингу із вимогою до 03 квітня 2023 року повернути позивачу отримане за договором лізингу майно - об'єкт лізингу, з усіма приналежностями (в т.ч. свідоцтво про державну реєстрацію об'єктів лізингу, комплект ключів, комплект державних реєстраційних номерів, сервісна книжка, інструкція по експлуатації), а також підписати акт повернення предмета лізингу та видати зареєстровану в ЄРПН податкову накладну.

У своїй заяві про зменшення розміру позовних вимог позивач вказав, що повідомлення про розірвання №967 від 28 березня 2023 року відповідач отримав 14 червня 2023 року, відтак договір вважається розірваним і припиненим 14 червня 2023 року.

Разом з тим, позивач зауважив, що станом на час пред'явлення позову, об'єкт лізингу не повернуто. А тому, позивач просить суд вилучити у відповідача об'єкт лізингу.

Відповідно до пункту 7.1.2. договору, якщо лізингоодержувач та/або інші особи, яким об'єкт лізингу може бути надано лізингоодержувачем у тимчасове користування, не повернули об'єкт лізингу або повернули його невчасно, зокрема у випадках вилучення об'єкта лізингу у відповідності до даного договору або чинного законодавства України, лізингоодержувач сплачує на вибір лізингодавця: неустойку (штраф) у розмірі передбаченому ч.2 ст.785 ЦК України (при цьому сторони домовились, що при нарахуванні суми неустойки лізингодавець застосовує середньоденну лізингову плату за користування предметом лізингу, яка розраховується шляхом складання сум загальних лізингових платежів, зазначених у стовбці "Загальний лізинговий платіж в т.ч. ПДВ 20% грн." Графіку, за строк лізингу, який минув на момент нарахування неустойки, та ділення цієї суми на відповідну кількість днів користування предметом лізингу, або лізингоодержувач сплачує лізингодавцю договірну санкцію (неустойку) у розмірі 1 (один) відсоток остаточної загальної вартості предмета лізингу, за кожен день прострочення повернення предмета лізингу.

У зв'язку з неповерненням об'єкту лізингу лізингодавцю позивач нарахував відповідачу неустойку в розмірі 517 188,00 грн. за період з 15 червня 2023 року по 31 липня 2023 року у розмірі 1% від остаточної загальної вартості.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів сторін

З урахуванням викладеного суд установив, що між сторонами виникли спірні правовідносини, пов'язані із виконанням зобов'язань зі сплати лізингових платежів, та відповідальністю за прострочення їх сплати.

Позивач вважає, що відповідач допустив порушення умов договору в частині сплати лізингових платежів та надання відомостей стосовно стану та місця базування предмету лізингу. А тому, позивач заявив про розірвання договору та звернувся з вимогою про повернення предмету лізингу, стягнення заборгованості, процентів річних, інфляційних втрат, пені за прострочення сплати платежів, штрафу за порушення строків повернення предмету лізингу.

Натомість відповідач вважає такі вимоги безпідставними.

З встановлених судом фактичних обставин справи слідує, що договір фінансового лізингу укладений 17 березня 2021 року. Тобто відповідно до вимог Закону України "Про фінансовий лізинг" від 16.12.1997 року, який набрав чинності 10.01.1998 року та втратив чинність 13.06.2021 року на підставі Закону України "Про фінансовий лізинг" від 04.02.2021 року.

У пункті 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про фінансовий лізинг" від 04.02.2021 року передбачено, що цей Закон застосовується до відносин, що виникли після дня набрання чинності цим Законом. Відносини, що виникли на підставі договорів фінансового лізингу, укладених до набрання чинності цим Законом, регулюються відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Отже, регулювання правовідносин сторін за договором фінансового лізингу здійснюється відповідно до законодавства, чинного станом на дату його вчинення.

За змістом статей 11, 629 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договір, який є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 806 ЦК України (у редакції, чинній станом на дату вчинення правочину) за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Частиною 1 статті 292 ГК України (у редакції, чинній станом на дату вчинення правочину) визначено, що лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Правове регулювання лізингу здійснюється відповідно до цього Кодексу та інших законів.

За приписами частини 2 та частини 3 статті 806 ЦК України, до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених параграфом 6 глави 58 ЦК України та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Статтею 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" (у редакції, чинній станом на дату вчинення правочину) передбачено, що фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

За договором лізингу майновий інтерес лізингодавця полягає у розміщенні та майбутньому поверненні з прибутком грошових коштів, а майновий інтерес лізингоодержувача - в можливості користуватися та придбати предмет лізингу у власність.

Згідно з частиною 1 статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг", сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Частиною 2 зазначеної статті передбачено, що лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

При цьому стаття 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" не містить приписів щодо вичерпного переліку зазначених у ній платежів та дозволяє сторонам вільно визначатися з іншими витратами лізингодавця, які, на їх розсуд, мають бути включені до складу лізингових платежів, оскільки безпосередньо пов'язані з виконанням певного договору.

Зазначені положення статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" стосовно визначення порядку сплати лізингових платежів договором та щодо права сторін визначати склад лізингових платежів узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі у порядку, встановленому договором (п. 3 ч. 2 ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг").

У силу вимог частини 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частин 1, 6, 7 статті 193 ГК України, які кореспондуються зі статтями 525, 526 ЦК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно з нормами статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Приписами частини 1 статті 612 ЦК України унормовано, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як стверджує позивач, відповідач несвоєчасно здійснював сплату лізингових платежів, у зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість з 08 жовтня 2022 року в розмірі 234 425,16 грн, а саме: з 07.10.2022 року (19 період лізингу) виникла заборгованість в розмірі 36 608,34 грн; з 07.11.2022 року (20 період лізингу) виникла заборгованість в розмірі 67 114,3 грн; з 07.12.2022 року (21 період лізингу) виникла заборгованість в розмірі 32 675,63 грн; з 06.01.2023 року (22 період лізингу) виникла заборгованість в розмірі 32 675,63 грн; з 07.02.2023 року (23 період лізингу) виникла заборгованість в розмірі 32 675,63 грн; з 07.03.2023 року (24 період лізингу) виникла заборгованість в розмірі 32 675,63 грн.

Системний аналіз приписів ст. 1, 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" та положень підп. 2.1, 2.3 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку № 88 свідчить, що за своєю правовою природою первинні документи є документами, які посвідчують виконання зобов'язань (констатують, фіксують) певні факти господарської діяльності у правовідносинах між сторонами) та мають юридичне значення для встановлення обставин такого виконання (подібні правові висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.02.2020 у справі № 909/146/19, від 23.09.2021 № 910/866/20).

Визначаючи розмір заборгованості, суд зобов'язаний належним чином дослідити подані стороною докази, перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок, що є процесуальним обов'язком суду (подібний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17).

Суд звертає увагу, що розрахунок заборгованості, складений в односторонньому порядку, сам по собі не є первинним документом в розумінні ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", адже не відповідає вимогам, встановленим наведеною нормою для первинних документів. Тому за відсутності первинних документів не може вважатися доказом, який підтверджує дату, коли саме та яка сума коштів була повернута лізингоодержувачем за відображеним у ньому періодом і, як наслідок, загальну суму боргу.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених Господарським процесуальним кодексом України. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до положень ст. 76-77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з графіком сплати лізингових платежів, який є додатком до договору фінансового лізингу, загальна сума 60 лізингових платежів, включаючи авансовий, яку мав сплатити відповідач складає 2 088 242,83 грн.

Позивач вказує, що відповідачем допущено прострочення по сплаті лізингових платежів 19-24.

Загальний розмір лізингових платежів за періоди лізингу 1-24 складає 681 277,36 грн (без врахування авансового платежу).

Суд з наданих відповідачем доказів (а.с. 90-110) встановив наступні проплати лізингових платежів згідно договору від 17 березня 2021 року №210317-1/ФЛ-Ф-А: 28 440,72 грн 05 квітня 2021 року; 28 440,72 грн 17 травня 2021 року; 488,66 грн 26 травня 2021 року; 28 867,33 грн 17 червня 2021 року; 28 498,25 грн 27 липня 2021 року; 60 000,00 грн 10 серпня 2021 року; 13 000,00 грн 30 вересня 2021 року; 16 325,20 грн 12 жовтня 2021 року; 10 000,00 грн 05 листопада 2021 року; 19 000,00 грн 10 листопада 2021 року; 252,19 грн 22 листопада 2021 року; 28 000,00 грн 20 грудня 2021 року; 32 265,83 грн 06 січня 2022 року; 256,92 грн 14 січня 2022 року; 29 800,00 грн 18 січня 2022 року; 17 500,00 грн 08 квітня 2022 року; 13 000,00 грн 13 квітня 2022 року; 32 000,00 грн 03 травня 2022 року; 2 300,00 грн 04 травня 2022 року; 9 000,00 грн 23 травня 2022 року; 30 000,00 грн 14 червня 2022 року; 15 000,00 грн 05 липня 2022 року; 50 000,00 грн 12 серпня 2022 року; 46 838,38 грн 13 вересня 2022 року; 30 000,00 грн 14 вересня 2022 року; 7 046,53 грн 19 вересня 2022 року; 47 474,30 грн 22 вересня 2022 року; 32 675,63 грн 12 грудня 2022 року; 32 675,63 грн 21 лютого 2023 року.

Суд відзначає, що окремі платіжні документи, надані відповідачем містять посилання на договір №210317-1/ФЛ-Ф-А, при цьому з вказаною датою договору - 12.03.2021 року (що вочевидь є помилковою датою, оскільки насправді договір укладено 17.03.2021).

Разом з тим, надаючи відповідь на відзив відповідач долучив до матеріалів справи банківську виписку на суми здійснених згідно із договором №210317-1/ФЛ-Ф-А від 17 березня 2021 року платежів, які включають в себе платежі, в призначенні яких вказано дату договору 12.03.2021 року, тобто суд приходить до висновку, що позивач не заперечує, що вказані платежі були сплачені в межах договору №210317-1/ФЛ-Ф-А від 17 березня 2021 року.

Платіжне доручення №198 від 17 березня 2021 року та квитанція до платіжної інструкції на перевіз готівки №1-1913К від 25 лютого 2021 року долучені відповідачем в якості доказів сплати авансового платежу.

Суд відзначає, що позивач у своєму позові не вказує про відсутність оплати авансового платежу.

Згідно із графіком лізингових платежів, за період з 1 по 18 період розмір лізингових платежів складає 511 283,02 грн., водночас відповідачем надано докази сплати лізингових платежів за період до 07 жовтня 2022 року в сумі 623 795,03 грн, тобто переплата станом на кінець 18 лізингового платіжного періоду складала 112 212,01 грн.

За період з 07 жовтня 2022 року по 07 березня 2023 року (19-24 лізингові платежі) відповідачем сплачено 65 351,26 грн. Таким чином, з урахуванням переплати розмір сплачених платежів станом на 07 березня 2023 року складав за ці періоди 177 263,27 грн, тоді як розмір лізингових платежів за період 19-24 лізингових платежів складав 169 994,34 грн.

Суд підкреслює, що переплата існувала на час кожного з чергових лізингових платежів 19-24. Так переплата становила 112 212,01 грн на початок 19 періоду лізингу; 83 879,62 грн - на початок 20 періоду; 55 547,23 грн - на початок 21 періоду; 59 890,47 грн - на початок 22 періоду; 31 558,08- на початок 23 періоду; 35 901,32 - на початок 24 періоду. З урахуванням усіх лізингових платежів належних до сплати у вказані періоди, переплата на кінець 24 лізингового періоду становила 7 568,93 грн.

Окремо суд відзначає, що позивачем не надано будь-яких первинних документів, які підтверджують факт зміни порядку проведення зарахування коштів, які надійшли що передбачено пунктом 2.11. договору. А понад те суд зауважує, що позивач надав виписку по банківському рахунку щодо зарахування лізингових платежів за даним договором, яка підтверджує таку оплату. Зокрема у виписці вказано оплату від 10.08.2021 року за платіжним документом № 272 на суму 60 000 грн, здійснену згідно з умовами договору № 210317-1/ФЛ-Ф-А, а проте безпідставно не враховану позивачем як належну оплату.

Суд звертає увагу на те, що зазначаючи про наявність заборгованості, позивач вказує у позові обставини щодо порушення відповідачем обов'язку з оплати лише по 19-24 періодах лізингових платежів.

Щодо графіку, погодженого сторонами до додаткової угоди, суд зазначає таке.

Договір фінансового лізингу нотаріально посвідчений, тоді як додаткова угода до нього укладена у простій письмовій формі.

Приписами частини 1 статті 209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

У силу вимог статті 654 ЦК України, зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Згідно з нормами частини 1 статті 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Отже, додаткова угода, у якій сторони погодили новий графік сплати лізингових платежів, також підлягала нотаріальному посвідченню, а за відсутності такого є нікчемною.

З врахуванням наведеного, при розгляді та вирішенні даного спору суд керувався графіком лізингових платежів, що є додатком до договору №210317-1/ФЛ-Ф-А від 17 березня 2021 року.

Зважаючи на те, що позивач належними та допустимим доказами не довів існування суми заборгованості по лізингових платежах за 19-24 періоди в сумі 234 425,16 грн як про це стверджується у позові, суд зробив висновок про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.

Стосовно вимог про вилучення предмету лізингу, суд зазначає наступне.

За результатами розгляду спору суд не встановив обставин прострочення сплати відповідачем лізингових платежів тривалістю понад 30 днів у 19-24 періоди лізингу, а тому позов про вилучення предмету лізингу не може бути задоволений.

Суд звертає увагу позивача на те, що у своїй заяві про зменшення розміру позовних вимог позивач вказав, що повідомлення про розірвання №967 від 28 березня 2023 року відповідач отримав 14 червня 2023 року, а тому договір вважається розірваним і припиненим саме з 14 червня 2023 року.

Водночас, як видно з матеріалів справи, позивач звернувся з позовом 09 червня 2023 року (у цю дату позов здано для відправлення підприємству поштового зв'язку). Таким чином позов пред'явлено до моменту з яким позивач пов'язує припинення дії договору, що є передчасним.

Щодо вимог про стягнення процентів річних та інфляційних втрат суд зауважує наступне.

Згідно з нормами статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Посилаючись на положення договору та статті 625 ЦК України, позивач нарахував відповідачу 55 474,10 грн процентів річних (за період 08.10.2022-05.06.2023), та інфляційні втрати (жовтень 2022 - квітень 2023) в розмірі 9 512,36 грн.

Водночас, при розгляді спору судом не встановлено прострочення відповідачем лізингових платежів за 19-24 періоди, а отже такі вимоги не можуть бути задоволені.

Стосовно вимог про сплату штрафних санкцій суд зазначає таке.

Згідно з умовами пункту 7.1.1. договору сторони погодили сплату пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення як штрафну санкцію за порушення обов'язку з своєчасної сплати платежів. Сторони домовились, що нарахування такої пені за прострочення сплати платежів, передбачених цим договором та/або чинним законодавством України, припиняється через дванадцять місяців, від дня коли сплата мала відбутися. З огляду на ці умови договору позивач нарахував відповідачу 55 474,10 грн пені за період з 08.10.2022 - 05.06.2023.

Окрім цього, згідно з умовами пункту 5.2.1. договору, лізингоодержувач зобов'язується щоквартально, не пізніше 10 календарних днів з моменту закінчення відповідного звітного кварталу, інформувати лізингодавця про стан та адресу базування предмета лізингу шляхом направлення звіту у формі, встановленої у додатку.

Згідно з умовами пункту 7.1.3. договору, за порушення п. 5.2. умов договору лізингоодержувач сплачує лізингодавцю у розмірі 1% остаточної загальної вартості предмета лізингу, за кожен та будь-який випадок зазначеного порушення. Сторони погодили, що штраф є визначеною грошовою сумою, яка не змінюється (після встановлення остаточної загальної вартості предмету лізингу) протягом строку дії договору.

Відповідно до пункту 7.1.2. договору, якщо лізингоодержувач та/або інші особи, яким об'єкт лізингу може бути надано лізингоодержувачем у тимчасове користування, не повернули об'єкт лізингу або повернули його невчасно, зокрема у випадках вилучення об'єкта лізингу у відповідності до даного договору або чинного законодавства України, лізингоодержувач сплачує на вибір Лізингодавця: неустойку (штраф) у розмірі передбаченому ч.2 ст.785 ЦК України (при цьому сторони домовились, що при нарахуванні суми неустойки лізингодавець застосовує середньоденну лізингову плату за користування предметом лізингу, яка розраховується шляхом складання сум загальних лізингових платежів, зазначених у стовбці "Загальний лізинговий платіж в т.ч. ПДВ 20% грн." Графіку, за строк лізингу, який минув на момент нарахування неустойки, та ділення цієї суми на відповідну кількість днів користування предметом лізингу, або лізингоодержувач сплачує лізингодавцю договірну санкцію (неустойку) у розмірі 1 (один) відсоток остаточної загальної вартості предмета лізингу, за кожен день прострочення повернення предмета лізингу.

Також, вважаючи неправомірним неповернення об'єкту лізингу лізингодавцю, позивач нарахував відповідачу неустойку в розмірі 517 188,00 грн. за період з 15 червня 2023 року по 31 липня 2023 року у розмірі 1% від остаточної загальної вартості за кожен день прострочення повернення предмета лізингу.

Згідно з статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, зокрема сплата неустойки.

Частинами 1, 2 статті 549 ЦК України унормовано, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до частини 1 статті 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Суд підкреслює, що під час розгляду цієї справи, не встановлено обставин прострочення відповідачем сплати лізингових платежів. Суд також не встановив наявності обов'язку відповідача повернути предмет лізингу лізингодавцю з підстав порушення умов договору в частині своєчасної оплати лізингових платежів суд не встановив.

А тому суд не має підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 55 474,10 грн пені за прострочення сплати лізингових платежів та 517 188,00 грн неустойки за неповернення об'єкта лізингу.

Суд також здійснив перерахунок штрафу за порушення обов'язку щодо інформування лізингодавця про стан та адресу базування предмету лізину. Суд встановив, що його розмір становить 44 016,00 грн (1 100 400,00 грн*1%*4) отже, вимога про стягнення штрафу є обґрунтованою.

Стосовно тверджень відповідача про незастосування до нього штрафних нарахувань, оскільки він підписав контракт добровольця територіальної оборони, то суд зазначає таке.

Відповідачем надано суду контракт добровольця територіальної оборони №198 від 30 березня 2022 року на ім'я ОСОБА_1 .

Згідно з правилами частини 1 статті 1 Закону України "Про основи національного спротиву" доброволець Сил територіальної оборони Збройних Сил України - громадянин України або іноземець чи особа без громадянства, який перебуває в Україні на законних підставах впродовж останніх п'яти років та на добровільній основі зарахований до проходження служби у складі добровольчого формування Сил територіальної оборони Збройних Сил України; 2) добровольче формування територіальної громади - воєнізований підрозділ, сформований на добровільній основі з громадян України, які проживають у межах території відповідної територіальної громади, який призначений для участі у підготовці та виконанні завдань територіальної оборони. На членів добровольчих формувань територіальних громад під час їх участі у заходах підготовки добровольчих формувань територіальних громад, а також виконання ними завдань територіальної оборони поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбачені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

На членів добровольчих формувань територіальних громад, які беруть участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, поширюються гарантії соціального захисту, передбачені Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (ч. 2 ст. 24 Закону України "Про основи національного спротиву").

У свою чергу, відповідно до частини 1 статті 3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" дія цього Закону поширюється на: 1) військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - правоохоронних органів), Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов'язок за межами України, та членів їх сімей; 2) військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти; 3) військовозобов'язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і членів їх сімей; 4) членів добровольчих формувань територіальних громад під час їх участі у заходах підготовки добровольчих формувань територіальних громад, а також виконання ними завдань територіальної оборони України.

За приписами частини 15 статті 14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову, а військовослужбовцям під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об'єктів житлового фонду (житлового будинку, квартири, майбутнього об'єкта нерухомості, об'єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля.

З наведеного судом установлено, що частиною 15 статті 14 вказаного Закону конкретизовано перелік осіб - військовослужбовців, на яких поширюється сфера її дії, до яких члени добровольчих формувань територіальних громад не відносяться.

Частинами 1, 2 статті 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до частини 3 статті 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При застосуванні частини 3 статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України необхідно мати на увазі, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. За таких умов необхідно враховувати, що правила частини 3 статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.

За змістом зазначених норм зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Отже, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Судовий розсуд - це право суду, яке передбачене та реалізується на підставі чинного законодавства, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення, встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), такий, що є найбільш оптимальним в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.

Застосовуючи свої дискреційні повноваження, суд уважає за необхідне зазначити, що за змістом частини 3 статті 509 ЦК України, зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частина 1 статті 627 ЦК України визначає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором штрафу, пені, річних відсотків, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Отже, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафних санкцій у вигляді пені або штрафу, передбачених частиною 4 статті 231 ГК України, є можливим, оскільки суб'єкти господарських відносин наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом встановлення при укладанні договору санкції за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань і пеня та штраф застосовуються за порушення будь-яких господарських зобов'язань, а не тільки за невиконання грошового зобов'язання. Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 19.09.2019 року у справі №904/5770/18.

Неустойка має подвійну правову природу. До настання строку виконання зобов'язання неустойка є способом його забезпечення, а в разі невиконання зобов'язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов'язання боржником.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою.

Так, зокрема, неустойка спрямована на забезпечення компенсації майнових втрат постраждалої сторони. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.

Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 та постанові Верховного Суду від 26.01.2021 у справі №922/4294/19.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18.

Конституційний Суд України в рішенні від 11.07.2014 р. № 7-рп/2013 у справі №1-12/2013 сформував правову позицію, що наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Вказаний правовий висновок Конституційного Суду України знаходить своє відображення і в практиці Верховного Суду. Зокрема, в постанові від 16.03.2021 р. у справі №922/266/20 Верховний Суд зазначає, що заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним із принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Неустойка спрямована на забезпечення компенсації майнових втрат постраждалої сторони. Для того, щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було би передбачити.

Виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки до її розумного розміру.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.03.2021 р. у справі №902/538/18.

Враховуючи викладені обставини та виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме - справедливості, добросовісності та розумності, зважаючи на інтереси обох сторін, беручи до уваги ті обставини що відповідач уклав контракт добровольця територіальної оборони що могло ускладнювати виконання його обов'язку з подання інформації про місцезнаходження та стан предмету лізингу, зважаючи на відсутність доказів понесення позивачем збитків, та те що штраф нараховано чотири рази одне й теж порушення, беручи до уваги, що порушення відбулося після введення в Україні воєнного стану, суд робить висновок про можливість у даному випадку зменшення розміру штрафних санкцій (штрафу).

Оскільки позивачем нараховано чотири штрафи, відповідно суд вважає що справедливим, добросовісним та розумним у даному конкретному випадку буде присудження до стягнення одного штрафу що становить 11 004,00 грн.

Відповідно до положень статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Також, згідно з нормами статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Правилами статті 13 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Висновки суду

За результатами розгляду справи твердження позивача про прострочення відповідачем графіку сплати лізингових платежів не знайшли свого підтвердження матеріалами справи. А тому суд зробив висновок про відсутність підстав для стягнення з відповідача заборгованості за лізинговими платежами, процентів річних, інфляційних втрат, пені та неустойки.

Суд також не встановив наявності підстав для задоволення позову про витребування (вилучення) у відповідача предмету лізингу.

Однак суд встановив порушення відповідачем умов договору щодо інформування лізингодавця про місце знаходження та стан предмету лізингу (пункту 5.2.1.) у 2- 4 кварталах 2022 року та 1 кварталі 2023 року. Водночас, з врахуванням встановлених обставин, суд зробив висновок про необхідність зменшення розміру штрафу.

Розподіл судових витрат

Згідно з положеннями статті 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з положеннями статті 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Предметом даного спору зокрема становило стягнення 916 089,72 грн, розмір судового збору за такими вимогами складає 13 741,35 грн, а також немайнова вимога розмір судового збору за якою складає 2 684,00 грн, таким чином загальний розмір судового збору становить 16 425,35 грн.

Звертаючись до суду з позовом позивачем надано суду доказ сплати судового збору в розмірі 19 066,31 грн, таким чином судовий збір в розмірі 5 640,96 грн підлягає до повернення позивачу.

У зв'язку з частковим задоволенням позову, за розрахунком суду судовий збір у розмірі 165,06 грн покладається на відповідача, решта покладається на позивача у зв'язку з відмовою в задоволенні позову.

У своєму позові позивачем заявлено вимогу про стягнення 2 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Частинами 2-6 статті 126 ГПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Також, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Отже, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Крім того, відповідно до частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду.

У постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду сформулювала такі висновки щодо застосування норм права при вирішенні питання про розподіл судових витрат на правову допомогу:

1) за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу);

2) зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи;

3) загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України. Разом із тим, у ч. 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат;

4) під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Так, на підтвердження понесених судових витрат на професійну правничу допомогу позивачем було подано копії: договору про надання правової допомоги №03/01-23 від 03 січня 2023 року з додатком, акт№05/06-1 від 05 червня 2023 року, платіжну інструкцію №11614 від 08 червня 2023 року, ордер від 05 червня 2023 року.

Враховуючи вищенаведене, суд робить висновок, що надані докази в їх сукупності підтверджують факт понесення позивачем судових витрат на оплату послуг адвоката на суму що заявлена позивачем

Так, виходячи з аналізу положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту адвокат отримує винагороду у вигляді гонорару, обчислення якого, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Водночас, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу й обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Отже, діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги.

Одним із принципів господарського судочинства, який передбачено положеннями статті 129 ГПК України, є відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Виходячи із системного аналізу положень частини восьмої статті 129, частини третьої статті 126 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів, які подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Також, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У своїй постанові від 20 листопада 2020 року №910/13071/19, Верховний Суд звертає увагу, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

З урахуванням наведеного, суд здійснив розподіл судових витрат в частині витрат на професійну правничу допомогу пропорційно розміру задоволених вимог. А тому, за розрахунком суду 30,02 грн мають бути стягнуті з відповідача на користь позивача у зв'язку з частковим задоволенням позову. Решта таких витрат покладаються на позивача.

Керуючись статтями 73, 74, 76-79, 91, 120, 123, 129, 233, 238, 241 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з фізичної особи - підприємця Харитончука Олексія Миколайовича ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 ) на користь Товариство з обмеженою відповідальністю "Бест Лізинг" (01054,м.Київ, вул. Ярославів Вал 13/2, літера Б, код ЄДРПОУ 33880354) 11 004 (одинадцять тисяч чотири) грн 00 коп штрафу, 165 (сто шістдесят п'ять) грн 06 коп судового збору та 30 (тридцять) грн 02 коп витрат на професійну правничу допомогу.

3. В задоволенні решти позову відмовити.

4. Судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 16 260,29 грн та 2 469,98 грн витрат на професійну правничу допомогу покласти на позивача.

Позивач (Стягувач): Товариство з обмеженою відповідальністю "Бест Лізинг" (01054,м.Київ, вул. Ярославів Вал 13/2, літера Б, код ЄДРПОУ 33880354).

Відповідач (Боржник): фізична особа - підприємець Харитончук Олексій Миколайович ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 ).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).

Інформацію по справі, що розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.

Повне рішення складено та підписано 21 вересня 2023 року.

Суддя Андрій КАЧУР

Попередній документ

113626210

Наступний документ

113626212

Інформація про рішення:

№ рішення:	113626211
№ справи:	918/580/23
Дата рішення:	19.09.2023
Дата публікації:	25.09.2023
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Господарський суд Рівненської області
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів; Невиконання або неналежне виконання зобов’язань; лізингу

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Призначено до судового розгляду (30.11.2023)
Дата надходження:	16.10.2023
Предмет позову:	стягнення заборгованості та вилучення майна

Розклад засідань:

Минулі засідання (9)

11.07.2023 10:00	Господарський суд Рівненської області
08.08.2023 13:00	Господарський суд Рівненської області
22.08.2023 12:00	Господарський суд Рівненської області
19.09.2023 11:00	Господарський суд Рівненської області
03.10.2023 14:00	Господарський суд Рівненської області
29.11.2023 10:00	Північно-західний апеляційний господарський суд
30.11.2023 11:00	Північно-західний апеляційний господарський суд
10.01.2024 09:20	Північно-західний апеляційний господарський суд
12.02.2024 11:00	Північно-західний апеляційний господарський суд