ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12.09.2023 Справа № 914/1247/23
За позовом: Публічного акціонерного товариства «Транснаціональна фінансово-промислова компанія «Укртатнафта», м.Кременчук Полтавської області,
до відповідача: Публічного акціонерного товариства «Нафтопереробний комплекс - Галичина», м.Дрогобич Львівської області,
про стягнення 2'565'711,17 грн заборгованості,
Суддя Б. Яворський,
при секретарі Х.Полюхович.
Представники сторін:
від позивача: О.А. Козачук,
від відповідача: С.І. Воробець.
Відводів складу суду сторонами не заявлялося.
Відповідно до ст.222 ГПК України судове засідання проводилося в режимі відеоконференції за допомогою підсистеми відеоконференцзв'язку.court.gov.ua
СУТЬ СПОРУ. На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства «Транснаціональна фінансово-промислова компанія «Укртатнафта» до Публічного акціонерного товариства «Нафтопереробний комплекс - Галичина» про стягнення 2'565'711,17 грн заборгованості за договором купівлі-продажу №996/1/2120 від 30.06.2020, з яких 1'794'397,50 грн основний борг, 525'407,46 грн втрат від інфляції, 72'415,01 грн 3% річних та 173'491,20 грн пеня.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням взятих на себе договірних зобов'язань з оплати поставленого позивачем за договором товару (газового конденсату).
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 19 квітня 2023 року справу № 914/1247/23 передано на розгляд судді Яворському Б.І.
Ухвалою суду від 24.04.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, суд встановив строк для реалізації учасниками справи процесуальних прав. Ухвала про відкриття провадження у справі була надіслана за адресою відповідача, що міститься у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та на електронну адресу сторін, докази про що знаходяться в матеріалах справи. Рух справи у підготовчому проваджені викладено у відповідних ухвалах суду та протоколах судових засідань. Ухвала суду отримана відповідачем 29.04.2023.
14.06.2023 позивач подав клопотання про долучення доказів (вх.№14933/23).
У підготовчому засіданні 27.06.2023 суд закрив підготовче провадження і призначив справу до судового розгляду по суті на 11.07.2023. Рух справи у судовому засіданні відображено у відповідних ухвалах суду та протоколах судових засідань.
31.07.2023 відповідач подав письмові пояснення (вх.№18844/23) щодо відсутності заборгованості по акту прийому-передачі №09 від 01.10.2021. Зазначив, що позивачем не враховано здійснених відповідачем оплат за договором.
12.09.2023 позивач на електронну адресу суду подав заперечення проти доводів відповідача (вх..№22085/23). Вказав, що здійснені відповідачем оплати не містили посилання на оплату за конкретним актом по договору, і тому були зараховані в оплату тієї партії товару, яка передавалась відповідачу раніше.
Представник позивача у судове засідання 12.09.2023 з'явився, позовні вимоги підтримав, просив задоволити позовні вимоги.
Відповідач в судове засідання з'явився, позовні вимоги заперечив; просив відкласти розгляд справи для надання можливості детально ознайомитись з поясненнями від 12.09.2023; під час виступу у судових дебатах заявив усне клопотання про розстрочення заборгованості на 12 місяців рівними частинами. Представник позивача питання розстрочення заборгованості залишив на розсуд суду.
Щодо клопотання відповідача про відкладення розгляду справи суд відзначає наступне.
Відповідно до ст.2 ГПК України одним із основних завдань господарського судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Стаття 114 ГПК України визначає, що суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Відповідно до ч. 2 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.
Отже, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні, а неявка у судове засідання однієї із сторін, належним чином повідомленої про час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи у судовому засіданні.
Відповідно до ч.2 ст.195 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.
Як уже відзначалося, 27.06.2023 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 11.07.2023. Згодом суд неодноразово відкладав розгляд справи. Подані позивачем 12.09.2023 письмові пояснення не містять нових обставин та за змістом відповідають позиції, викладеній у позові, і суд надав можливість представнику відповідача з ними ознайомитись у засіданні. Відтак, встановлений законодавством строк станом на 12.09.2023 сплив. З огляду на викладене, суд відзначає, що заявлене відповідачем клопотання про відкладення судового засідання не підлягає задоволенню.
У судовому засіданні 12.09.2023 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.
30.06.2020 Публічним акціонерним товариством «Транснаціональна фінансово-промислова компанія «Укртатнафта» (продавець) та Публічним акціонерним товариством «Нафтопереробний комплекс - Галичина» (покупець) укладено договір №996/1/2120 купівлі-продажу, відповідно до умов якого, покупець зобов'язується оплатити та прийняти нафту та газовий конденсат українських родовищ, а продавець зобов'язується передати покупцю нафту та газовий конденсат українських родовищ на умовах цього договору загальною кількістю 67172,799 тонн (+/- 5%). Якість нафти повинна відповідати ГОСТ 9965-76 або ТУ У 06.1-00135390-016:2018 «Нафта для нафтопереробних підприємств. Технічні умови». Якість газового конденсату повинна відповідати ОСТ 51.65-80 (Конденсат газовий стабільний. Технічні умови) або ТУ У 06.1-00135390-015:2018 «Газовий конденсат стабільний. Технічні умови» (п.1.2 договору).
Відповідно до п.2.1 договору загальна вартість товару за договором становить 354'427'029,86 грн, з ПДВ, згідно погодженого переліку. Умови поставки і приймання товару погоджені сторонами у розділі 3 договору. Так, п.3.2 передбачено, що передача товару здійснюється продавцем не пізніше 21.12.2021, про що складаються відповідні акти прийому-передачі. Акт прийому-передачі підписується уповноваженими представниками сторін в момент передачі товару.
За умовами п.5.1 договору покупець проводить оплату товару по цьому договору упродовж 60 календарних днів з моменту підписання актів прийому-передачі шляхом перерахування грошових коштів на банківські рахунки продавця, зазначені в цьому договорі (або інші рахунки встановлені в листах продавця, які є невід'ємною частиною цього договору), в сумі, визначеній у п.2.1 цього договору.
У випадку прострочення покупцем термінів оплати за товар покупець сплачує продавцю, за вимогою останнього, неустойку у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення (п.6.1 договору).
Сторони погодили, що договір вступає в дію з дати його підписання сторонами і діє до 31.03.2022 включно, а в частині взаєморозрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за даним договором (п.9.1 договору).
На виконання умов укладеного договору позивач передав відповідачу товар (нафту та газовий конденсат) на загальну суму 354'427'029,86 грн, що підтверджується долученими до матеріалів справи актами прийому-передачі товару, а саме: №№01-09 від 01.10.2021, №№10-13 від 02.10.2021 та №14 від 16.10.2021. Акти прийому-передачі підписані без жодних зауважень і заперечень, сторони підтвердили факт передачі товару.
Позивач зазначає, що відповідач взяті на себе зобов'язання виконав частково, здійснив оплату за отриманий товар у розмірі 214'261'378,81 грн (оплати 21.12.2021, 08.07.2022, 10.08.2022, 28.09.2022 та 30.09.2022). Залишок заборгованості складає 140'165'651,05 грн, з яких 1'794'397,50 грн заборгованість за отриманий газовий конденсат згідно акту прийому-передачі №9 від 01.10.2021.
За неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань з оплати за газовий конденсат позивачем нараховано 173'491,20 грн пені, 72'415,01 грн 3% річних та 525'407,46 грн інфляційних втрат, які просить стягнути з відповідача.
ОЦІНКА СУДУ.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ст.14 ГПК України).
Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування.
Згідно з ст.74 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Судом кожній стороні була надана розумна можливість, представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в т.ч. подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, прийняти участь у досліджені доказів, надати пояснення, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини (ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ст. 174 ГК України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст.628 ЦК України).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 ЦК України).
Договір, відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України, є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з статтею 55 Конституції України, кожному гарантується право на судовий захист.
Між сторонами виникли взаємні права та обов'язки на підставі укладеного договору №996/1/2120 купівлі-продажу від 30.06.2020.
Факт здійснення господарських операцій і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
Статтею 655 ЦК України також визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. У відповідності до норм частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ст.692 ЦК України).
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Крім того, суд зазначає, що право позивача на отримання грошових коштів за поставлений товар (газовий конденсат), прийнятий відповідачем без заперечень та зауважень, підлягає реалізації і захисту, оскільки укладений між сторонами договір є дійсним і обов'язковим для виконання сторонами, а, отже, в силу приписів статей 204, 629 Цивільного кодексу України, породжує для сторін відповідні права та обов'язки.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).
Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ст. 175 ГК України).
Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Судом встановлено, що позивач у повному обсязі виконав прийняті на себе зобов'язання з поставки товару, який мав бути оплачений відповідачем у строки, визначені п.5.1 договору.
Вказане свідчить про неналежне виконання договірних зобов'язань зі сторони відповідача. Відтак, вимога позивача про стягнення з відповідача 1'794'397,50 грн основного боргу є обґрунтованою та підлягає до задоволення.
Суд не погоджується з наведеними доводами відповідача, щодо відсутності заборгованості за актом прийому-передачі №09 від 01.10.2021, з огляду на наступне.
Відповідно до ч.1 ст.1089 ЦК України за платіжним дорученням банк зобов'язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, що розміщені на його рахунку у цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи в іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обороту.
У роз'ясненні Комітету з питань фінансів і банківської діяльності Верховної Ради України (лист №06-10/10-1215 від 29.10.2004) зазначається, що якщо відповідні застереження про порядок зарахування коштів відсутні у договорі між платником та одержувачем коштів, та у разі заборгованості, в тому числі, що підлягає стягненню на підставі судових рішень, платежі мають відноситись на погашення заборгованості в хронологічному порядку, тобто починаючи з такої, що виникла у найдавніший період, до повного її погашення.
В укладеному між сторонами договорі відсутнє положення щодо порядку зарахування коштів, а в платіжних дорученнях про оплату за отриманий товар відповідач у призначенні платежу зазначав лише «оплата згідно договору №996/1/2120 від 30.06.2020», не вказуючи, за яким саме актом прийому-передачі він здійснює оплату. Тому суд вважає правильним підхід позивача зараховувати оплати, які надходили від відповідача, у порядку черговості поставок.
Статтею 530 ЦК України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України). Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч.2 ст.625 ЦК України).
Передбачені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України інфляційні втрати і 3% річних за своєю правовою природою не мають характеру штрафних санкцій, а є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.07.2018 у справі №905/978/17, від 11.05.2018 у справі № 922/3087/17, від 26.04.2018 у справі № 910/11857/17.
Сторони погодили, що покупець проводить оплату товару по цьому договору упродовж 60 календарних днів з моменту підписання актів прийому-передачі (п.5.1 договору).
Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (ст. 253 ЦК України). Тобто, товар, поставлений 01.10.2021, з урахуванням положень ч.5 ст.254 ЦК України мав бути оплачений 30.11.2021 включно.
В даних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч.2 ст. 625 ЦК України, отже враховуючи факт невиконання відповідачем належним чином обов'язку з оплати товару, отриманого на підставі договору, суд, з урахуванням приписів ч.1 ст.14 ГПК України, дійшов висновку про обгрунтованість вимог щодо стягнення з відповідача 525'407,46 грн інфляційних втрат та 72'415,01 грн 3% річних.
Щодо стягнення 173'491,20 грн пені суд відзначає наступне.
Відповідно до частин 1-3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У силу ст.216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених кодексом, іншими законами та договором.
Так, згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч.6 ст.232 ГК України).
Відповідно до п.6.1 договору у випадку прострочення покупцем термінів оплати за товар покупець сплачує продавцю, за вимогою останнього, неустойку у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення. Умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Позивач за період 01.12.2021-31.05.2022 нарахував відповідачу пеню у розмірі 173'491,20 грн. Розрахунки долучено до матеріалів справи.
Здійснивши перевірку розрахунку пені, суд дійшов висновку, що здійснене позивачем нарахування 173'491,20 грн пені є правомірним.
Щодо заяви про розстрочення виконання рішення суд зазначає таке.
Згідно з ч. 1 ст. 239 ГПК України суд, який ухвалив рішення, може надати відстрочення або розстрочення виконання рішення.
Відповідно до частин 4 статті 331 Господарського процесуального кодексу України підставою для відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Отже, за наявності обставин, які ускладнюють виконання рішення чи унеможливлюють його виконання, господарський суд, зокрема, має право розстрочити виконання рішення (ухвали, постанови).
У постанові Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 917/138/16 зазначено, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи. При цьому, господарський суд повинен враховувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк чи попередньо встановленим способом, але перш за все повинен враховувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення та не допускати їх настання.
До обставин, які ускладнюють виконання судового рішення, належать, зокрема, скрутне матеріальне становище боржника, наявність загрози банкрутства юридичної особи боржника, стихійне лихо, інші надзвичайні події, тощо (рішення Конституційного Суду України від 26.06.2013 у справі №1-7/2013).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина «судового розгляду».
У зв'язку з тим, що відстрочка та розстрочка подовжує період відновлення порушеного права стягувача, при їх наданні суди, в цілях вирішення питання про можливість їх надання, а також визначення строку подовження виконання рішення суду, повинні враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Конвенції про захист прав людини та основних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення.
Європейський суд з прав людини відзначає, що несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, однак розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно якої «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру…», а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи. До того ж, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого невиконання. Межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом. Обставини, які зумовлюють надання розстрочки виконання рішення суду повинні бути об'єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення. Отже, питання щодо надання розстрочки виконання рішення суду повинно вирішуватися із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі.
Дослідивши матеріали та встановивши відсутність на момент прийняття рішення обставини, які перешкоджають чи ускладнюють виконання рішення (будь-який доказів скрутного фінансового становища відповідача, фінансових звітів та балансів за 2022 рік та 9 міс 2023 року, рахунків, тощо відповідачем не подано), суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання про розстрочення виконання рішення.
Таким чином, відповідач доводів позивача не спростував, не надав суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, які досліджені в ході судового розгляду, тому суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
СУДОВІ ВИТРАТИ.
Сплата позивачем судового збору за подання до суду позовної заяви підтверджується платіжною інструкцією №0000079503 від 07.04.2023 на суму 38'485,67 грн.
Згідно п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню, тому при розподілі судових витрат судовий збір у розмірі 38'485,67 грн покладається на відповідача.
Керуючись статтями 2, 3, 12, 13, 46, 73-80, 123, 126, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Нафтопереробний комплекс - Галичина» (82100, Львівська область, м.Дрогобич, вул.Бориславська, 82; ідентифікаційний код 00152388) на користь Публічного акціонерного товариства «Транснаціональна фінансово-промислова компанія «Укртатнафта» (39610, м.Кременчук, вул. Свіштовська, 3; ідентифікаційний код 00152307) 1'794'397,50 грн основного боргу, 525'407,46 грн втрат від інфляції, 72'415,01 грн 3% річних, 173'491,20 грн пені та 38'485,67 грн судового збору.
3. Відмовити відповідачу у задоволенні клопотання про розстрочення виконання рішення.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду у порядку та строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Повний текст рішення виготовлено 21.09.2023.
Суддя Б. Яворський.