ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
іменем України
20 вересня 2023 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 732/283/23
Головуючий у першій інстанції - Лиманська М. В.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1192/23
Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого-судді Висоцької Н.В.
суддів: Мамонової О.Є., Онищенко О.І.,
із секретарем - Піцан В.М.,
учасники справи: позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Подільський відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Городнянського районного суду Чернігівської області від 11 липня 2023 року (місце ухвалення - м. Городня, дата складання повного рішення - 11.07.2023) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про звільнення від сплати заборгованості по аліментам та стягнення моральної шкоди,
ВСТАНОВИВ:
У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про звільнення від сплати заборгованості по аліментам та стягнення моральної шкоди. В обґрунтування позову посилається на те, що на підставі судового наказу з позивача стягнуто аліменти на утримання сина сторін - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , час стягнення аліментів з 08.04.2021 по 08.12.2037. На підставі вказаного судового наказу постановою державного виконавця відкрито виконавче провадження та згідно розрахунку заборгованість за аліментами за період з 01.01.2022 по 01.02.2023 складає 69 377, 75 грн. Проте, позивач не погоджується з такою заборгованістю та зазначає, що відповідачка вперше звернулась до виконавчої служби з заявою про примусове виконання рішення суду у квітні 2021 року, та починаючи з травня 2021 року по листопад 2021 року з позивача, як працюючої особи, утримувались та перераховувались аліменти. У жовтні 2021 року між сторонами відбулося примирення, та вони почали проживати однією сім'єю та у жовтні 2022 року припинили спільне проживання. 28.12.2021 судовий наказ за заявою стягувача було повернуто з відміткою про відсутність заборгованості. Після повернення виконавчого документу стягувачу з заробітної плати боржника включно по травень 2022 року продовжувались утримання аліментів. Крім того, з лютого по квітень 2021 року включно позивачем перераховувались на картку відповідачки грошові кошти на утримання сина.
Таким чином, за доводами ОСОБА_1 відповідачка приховала факт проживання однією сім'єю з жовтня 2021 року по жовтень 2022 року та після припинення спільного проживання позивач перераховував на картку відповідачки грошові кошти на утримання сина.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 також посилається на те, що ОСОБА_2 переслідуючи мету отримання від боржника значно більшої суми в рахунок аліментів, звернулася до суду з заявою про видачу дублікату судового наказу, хоча на той час мала на руках оригінал судового наказу про стягнення аліментів.
У зв'язку з недобросовісними та неправомірними діями відповідачки позивачу було завдано моральну шкоду, яка виразилась у емоційному стресі, негативних емоціях, душевних стражданнях, моральну шкоду позивач оцінює в 10 000 грн.
Рішенням Городнянського районного суду від 11.07.2023 позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про звільнення від сплати заборгованості по аліментам та стягнення моральної шкоди задоволено частково.
ОСОБА_1 звільнено частково, у сумі 4 020,11 грн, від заборгованості зі сплати аліментів за період з 01.01.2022 по 01.02.2023, яка визначена у розмірі 69 377, 75 грн державним виконавцем Подільського ВДВС у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Василюшком В.В. у виконавчому провадженні № 70451187 з виконання дубліката судового наказу № 732/503/21.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 частину сплаченого при подачі позову судового збору у розмірі 62, 27 грн. В іншій частині вимог відмовлено.
Задовольняючи частково позовні вимоги в частині звільнення від сплати заборгованості зі сплати аліментів, суд першої інстанції виходив з того, що пред'явлення до виконання виконавчого листа про стягнення аліментів та нарахування заборгованості за аліментами за минулий період не суперечить вимогам закону, при цьому позивачем не надано до суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження добровільного виконання ним судового рішення, сплати аліментів на користь відповідача, крім визнаних відповідачем сплачених на картковий рахунок 4 020, 11 грн, або доказів на підтвердження перебування на його утриманні неповнолітньої дитини у цей період. Факт спільного проживання сторін у 2022 році не є підставою для звільнення позивача від обов'язку виконання рішення суду та утримання дитини.
В обґрунтування відмови в задоволенні позову в частині моральної шкоди суд першої інстанції зазначив, що позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди є недоведеними та підстав стягнення такої шкоди судом не встановлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Городнянського районного суду від 11.07.2023 та увалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
За доводами скарги оскаржуване рішення суду є необґрунтованим, незаконним, суд однобічно, формально і не об'єктивно розглянув справу, висновки суду не відповідають обставинам справи.
У скарзі заявник посилається на те, що судом не було взято до уваги довідка ТОВ «Виробнича компанія ІНОКС ТАЙМ» з якої вбачається, що позивач працював у товаристві з 01.10.2020 по 10.05.2022 та отримував дохід в період спільного проживання з відповідачкою. Крім того, зазначає, що займався бізнесом і також мав від цього дохід, сам сплачував орендну плату і утримував сім'ю. Після звільнення з роботи він займався бізнесом, який був оформлений на брата, та це був спільний бізнес брата, мами і апелянта.
В обґрунтування перерахованих коштів зі сторони батьків відповідачки заявник посилається на те, що перераховані ними кошти, цільове призначення яких не зазначено, були призначені не на утримання сторін, а для придбання в м. Києві необхідних товарів, знарядь для господарства для батьків. Проте, незначні кошти перераховувались дочці та іноді передавали продукти. Крім того, матір позивача також допомагала матеріально, робила подарунки і дитині, і відповідачці, однак це не значить, що батьки їх утримували.
За доводами скарги судом не враховано, що свідки, зі сторони відповідачки - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які є батьками ОСОБА_2 , являються заінтересованими особами, та намагаються допомогти їй отримати рішення на її користь, натомість суд не взяв до уваги покази свідків позивача, які підтвердили факт спільного проживання сторін у період з жовтня 2021 року по жовтень 2022 року та утримання сім'ї позивачем у зазначений період.
Судом не з'ясовано питання щодо розміру орендної плати за квартиру, суми комунальних послуг, щомісячних витрат сім'ї, не досліджувались докази у підтвердження вказаних витрат.
Апелянт зазначає, що оскільки факт проживання сторін у період з жовтня 2021 року по жовтень 2022 року знайшов своє підтвердження, тому вказаний період не повинен враховуватись при визначенні заборгованості по аліментам і дає підстави для звільнення від їх сплати. Крім того, відповідачка по своїй волі забрала виконавчий документ з примусового виконання і до 05.12.2022 без поважних причин його не пред'являла, тому на підставі ч. 3 ст. 197 СК України у суду є всі підстави для звільнення позивача від сплати нарахованої заборгованості з 01.01.2022 по 05.12.2022.
Щодо необґрунтованої відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди заявник посилається на те, що після отримання інформації про розмір заборгованості за аліментами у нього погіршився стан здоров'я внаслідок чого він був змушений звернутися до лікаря, яким було встановлено відповідний діагноз, тому у відповідності до ст. 22, 23, 1166 ЦК України та постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 216/3521/16-ц, провадження № 14-714цс19 моральна шкода у визначеному позивачем розмірі має бути стягнута з відповідачки.
На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копії апеляційної скарги та додані до неї матеріали справи, проте відзив на апеляційну скаргу до суду подано не було.
Згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
В судове засідання сторони не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи (а.с. 42, 43, 44), крім того від позивача ОСОБА_1 мається заява про розгляд справи за його відсутності (а.с. 46, 49, 50-51).
Вислухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення враховуючи наступне.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом встановлено, що згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 сторони - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 8 т. 1).
На підставі судового наказу виданого Городнянським районним судом Чернігівської області 26.04.2021 про стягнення з позивача на користь відповідачки аліментів на утримання сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу), але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 08.04.2021 по 08.12.2037 (а.с. 189 т. 1), постановою від 24.05.2021 старшого державного виконавця Городнянського ВДВС у Чернігівському районі Чернігівської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) Кулик К.В. відкрито виконавче провадження № 65530679 (а.с. 14-15 т. 1).
28.12.2021 постановою вказаного старшого державного виконавця повернуто виконавчий документ стягувачу за заявою стягувача від 28.12.2021. У постанові зазначено, що заборгованість відсутня (а.с. 12-13, 194, 204-205 т.1).
Матеріали справи містять довідку Хоробицького старостинського округу Городянської міської ради Чернігівської області № 21 від 20.02.2023 з якої вбачається, що ОСОБА_2 та її син ОСОБА_6 , 2019 р.н., які зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , у період з жовтня 2021 року по жовтень 2022 року за вказаною адресою не проживали. (а.с. 28 т. 1)
На підставі дублікату судового наказу Городнянського районного суду Чернігівської області від 26.04.2021, виданого згідно з ухвалою Городнянського районного суду Чернігівської області від 11.11.2022, за заявою ОСОБА_2 державним виконавцем 05.12.2022 Подільського ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м.Київ) Василюшком В.В. відкрито виконавче провадження від № 70451187 з виконання судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання сина ОСОБА_7 у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу), але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 08.04.2021 по 08.12.2037 (а.с. 9-10, 189-192 т. 1).
З довідки-розрахунку від 14.02.2023 № 58039460/15 вбачається, що заборгованість ОСОБА_1 по сплаті аліментів за період з 01.01.2022 по 01.02.2023 становить 69 377, 75 грн (а.с. 11 т.1).
З довідки ТОВ «Виробнича компанія Інокс Тайм» від 20.02.2023 убачається, що позивач ОСОБА_1 з 01.10.2020 по 10.05.2022 працював у вказаному товаристві та йому нараховувалась відповідна заробітна плата з якої за період з листопада 2021 по лютий 2022 року та за квітень-травень 2022 були утримання, проте який саме вид утримання довідка таких відомостей не містить (а.с. 18 т. 1).
В обґрунтування сплати аліментних зобов'язань позивачем до позову додано копії квитанцій та платіжних доручень про переказ коштів на рахунок ОСОБА_2 датовані у період з лютого по квітень 2021 року включно та за жовтень 2022 року (а.с. 20-27).
Задовольняючи частково позовні вимоги в частині звільнення від сплати заборгованості аліментів, суд першої інстанції виходив з того, що пред'явлення до виконання виконавчого листа про стягнення аліментів та нарахування заборгованості за аліментами за минулий період не суперечить вимогам закону, при цьому позивачем не надано до суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження добровільного виконання ним судового рішення, сплати аліментів на користь відповідача, крім визнаних відповідачем сплачених на картковий рахунок 4 020, 11 грн, або доказів на підтвердження перебування на його утриманні неповнолітньої дитини у цей період. Факт спільного проживання сторін у 2022 році не є підставою для звільнення позивача від обов'язку виконання рішення суду та утримання дитини.
В обґрунтування відмови в задоволенні позову в частині моральної шкоди суд першої інстанції зазначив, що позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди є недоведеними та підстав стягнення такої шкоди судом не встановлено.
З таким висновком суду першої інстанції погоджується і апеляційний суд, оскільки судом першої інстанції обставини справи з'ясовані в обсягу, необхідному для правильного вирішення спору, відповідно до встановлених обставин, правильно визначено суть і характер правовідносин сторін та норми матеріального права, що їх регулюють.
Доводи апеляційної скарги цей висновок суду не спростовують, враховуючи наступне.
Відповідно до частин першої, другої статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789ХІІ (78912) та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно із ст. 8 ЗУ «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Обов'язок батьків щодо утримання своїх дітей, передбачений ч. 2 ст. 51 Конституцією України, є одним з головних конституційних обов'язків. Такий обов'язок послідовно визначений в сімейному законодавстві.
Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Згідно зі ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. (ч. 3 ст. 181 СК України).
Згідно з ч. 2 ст. 197 СК України, за позовом платника аліментів суд може звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв'язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.
Вказана правова норма не встановлює конкретного, вичерпного переліку обставин, які можуть бути підставою для звільнення (повного або часткового) від сплати заборгованості за аліментами. Питання про те, чи мають обставини, на які посилається платник аліментів, істотне значення, у кожному конкретному випадку вирішує суд.
При цьому, звільнення від сплати заборгованості по аліментам на неповнолітню дитину повинно мати місце лише у виключних випадках, а при вирішенні таких спорів необхідно виходити, в першу чергу, з інтересів дитини, оскільки аліменти за рішенням суду присуджені на утримання дитини з метою забезпечення достатнього матеріального рівня її життя.
У розумінні наведених вище положень закону, підставою для звільнення від сплати заборгованості за аліментами можуть бути лише ті істотні обставини, які вплинули та пов'язані з самим фактом виникнення такої заборгованості. Інших підстав для звільнення від сплати заборгованості за аліментами діюче законодавство не передбачає.
В обґрунтування підстав для звільнення від сплати заборгованості за аліментами в розмірі 69 377, 75 грн, яка визначена державним виконавцем згідно довідки-розрахунку за період з 01.01.2022 по 01.02.2023, позивач посилається на проживання сторін у справі однією сім'єю з жовтня 2021 року по жовтень 2022 року та утримання сім'ї за рахунок позивача, у підтвердження сплати аліментних зобов'язань позивач до позову надав копії квитанцій та платіжних доручень про переказ коштів на рахунок ОСОБА_2 датовані у період з лютого по квітень 2021 року включно та за жовтень 2022 року, та довідку ТОВ «Виробнича компанія Інокс Тайм» від 20.02.2023 з якої убачається, що позивач ОСОБА_1 з 01.10.2020 по 10.05.2022 працював у вказаному товаристві та йому нараховувалась відповідна заробітна плата з якої за період з листопада 2021 по лютий 2022 року та за квітень-травень 2022 були утримання.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з правильним висновком суду першої інстанції про те, що наведені обставини в силу вимог закону, не є підставами для звільнення позивача від обов'язку сплачувати заборгованість по аліментах, оскільки з довідки ТОВ «Виробнича компанія Інокс Тайм» хоча і зазначені утримання грошових коштів, проте який саме вид утримання довідка не містить, крім того, надані позивачем квитанції за період часу з лютого по квітень 2021 року судом не взято до уваги, оскільки такий період часу не стосується предмету доказування.
Як вбачається з наданої Довідки-розрахунку від 14.02.2023 № 58039460/15 розрахунок заборгованості ОСОБА_1 розрахована за період з 01.01.2022 по 01.02.2023. Станом на 01.02.2023 боржником не надавались документи, підтверджуючі сплату аліментів за виконавчими документа. У зв'язку з ігноруванням боржником викликів та вимог державного виконавця на виконання виконавчого документа, а також, ненадання інформації про отриманий дохід в зазначений період заборгованість по аліментах за виконавчим листом нараховуєтьсчя у порядку встановленому СК України, відповідно до середньої заробітної плати для даної місцевості (а.с. 11 т. 2).
Разом з тим, місцевий суд прийшов до обґрунтованого висновку про звільнення частково позивача від сплати заборгованості в сумі 4 020, 11 грн, оскільки судом встановлено та не заперечується відповідачкою, що 20 та 21 жовтня 2022 року після припинення спільного проживання сторін, позивачем було сплачено грошові кошти на картковий рахунок відповідачки на загальну суму 4 020, 11 грн.
З урахуванням викладеного вище не знайшли свого підтвердження, як підставу для скасування оскаржуваного рішення, доводи апеляційної скарги про неналежне дослідження місцевим судом довідки ТОВ «Виробнича компанія ІНОКС ТАЙМ», не з'ясування питання щодо розміру орендної плати за квартиру, суми комунальних послуг, щомісячних витрат сім'ї, не дослідження доказів у підтвердження вказаних витрат та те, що період проживання сторін однією сім'єю не повинен враховуватись при визначенні заборгованості по аліментам і дає підстави для звільнення від їх сплати, оскільки отримання аліментів на дитину одного із подружжя, залежить від доведеності не виконання одним з батьків обов'язку щодо утримання дитини, а не перебування батьків у шлюбі чи ні, проживання разом чи окремо один від одного, крім того, як вбачається з матеріалів справи, позивач не виконав свого обов'язку щодо інформування про отриманий дохід в зазначений період державного виконавця, що привело до нарахування заборгованості не відповідно до частки від заробітку боржника, а відповідно до середньої заробітної плати для даної місцевості, не приведено у відповідність до обставин справи розрахунок заборгованості і на момент звернення позивача з даним позовом.
Є необґрунтованими доводи апелянта про те, що він отримував дохід від спільного бізнесу брата, мами, та що перераховані кошти зі сторони батьків відповідачки були призначені не на утримання сторін, а для придбання необхідних товарів, знарядь господарства для батьків, а також те, що матір позивача також допомагала матеріально, робила подарунки дитині і відповідачці, оскільки такі твердження апелянта не підтверджені належними та допустимими доказами, та не є підставою для звільнення від сплати заборгованості по аліментам.
Посилання заявника у скарзі, як на підставу для звільнення від сплати заборгованості по аліментам, на те, що відповідачка по своїй волі забрала виконавчий документ з примусового виконання і до 05.12.2022 без поважних причин його не пред'являла, не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, оскільки пред'явлення виконавчого документа у встановлені законом строки до виконання є правом, а не обов'язком стягувача, та крім того, державним виконавцем у довідці-розрахунку від 14.02.2023 боржнику роз'яснено вимоги ст. 71 ЗУ «Про виконавче провадження».
Не спростовують правильних висновків місцевого суду посилання заявника на заінтересованість у розгляді справи свідків зі сторони відповідачки - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які є батьками ОСОБА_2 , натомість суд не взяв до уваги покази свідків позивача, які підтвердили факт спільного проживання сторін у період з жовтня 2021 року по жовтень 2022 року та утримання сім'ї позивачем у зазначений період, оскільки судом першої інстанції згідно ст. 89 ЦПК України надано обґрунтовану оцінку усім доказам у справі.
Посилання апелянта щодо необґрунтованої відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди з відповідачки не знайшли свого підтвердження, оскільки причинного-наслідкового зв'язку судом не встановлено, а тому суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні цих вимог, і доводи апеляційної скарги правильних висновків суду першої інстанції у цій частині не спростовують.
Відповідно до ч.1 та 6 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
У відповідності з ч.1 ст.77 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції з дотриманням вимог статей 89, 263-264 ЦПК України повно та всебічно з'ясував обставини справи, надав належну правову оцінку доводам сторін, наданим ними доказам та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову в повному обсязі ОСОБА_1 , оскільки позивач не надав належних, достовірних та достатніх доказів на підтвердження наявності будь-яких передбачених частиною другою статті 197 СК України обставин, що мають істотне значення та могли бути підставою для звільнення від сплати заборгованості за аліментами, що є його процесуальним обов'язком у силу статей 12, 81 ЦПК України.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, N 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Суд правильно встановив характер правовідносин сторін у справі та застосував норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених позовних вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для скасування судового рішення.
За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення суду - без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Городнянського районного суду Чернігівської області від 11 липня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту.
Повний текст судового рішення складено 21.09.2023.
Головуючий Судді: