Дата документу 21.09.2023 Справа № 333/4670/21
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Єдиний унікальний № 333/4670/21 Головуючий у 1-й інстанції: Тучков С.С.
Провадження №22-ц/807/1801/23 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 вересня2023 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого, судді-доповідача суддів: Подліянової Г.С., Гончар М.С., Маловічко С.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника, адвоката Трачук Наталії Іванівни на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 07 липня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Кредо» про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, -
ВСТАНОВИВ:
У липні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, який у серпні 2022 року уточнив до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 05 жовтня 2019 року, близько 15-10 годині, водій ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , керуючи автомобілем «Hyundai Avante», д.н.з. НОМЕР_1 , здійснював рух по проїзній частині вул. Чумаченка в м. Запоріжжі з боку вул. Європейській в напрямку вул. Космічної. В салоні автомобіля під керуванням ОСОБА_1 , в якості пасажирів, перебували неповнолітній ОСОБА_4 2005 р.н., неповнолітній ОСОБА_5 та неповнолітній ОСОБА_6 2005 р.н. Під час руху по вул. Чумаченка в районі буд. 18 вказаної вулиці, водій ОСОБА_1 , діючи із злочинною недбалістю, перед зміною напрямку руху не впевнився, що це буде небезпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам дорожнього руху, змінив напрямок руху вліво, допустив занос керованого ним транспортного засобу, після чого автомобіль в некерованому стані виїхав на зустрічну для автомобіля «Hyundai Avеnte» смузі руху, скоїв зіткнення з автомобілем «DAEWOO LANOS» д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 . В результаті даної дорожньо-транспортної пригоди неповнолітній пасажир ОСОБА_6 загинув на місці пригоди, водію «DAEWOO LANOS» - позивачу ОСОБА_2 завдані численні тілесні ушкодження середньої тяжкості, що є небезпечними для життя, але спричинили тривалий розлад здоров'я строком понад 21 день, а також легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я, з якими він був доставлений до лікарні. Своїми діями водій ОСОБА_1 порушив вимоги п.п.10.1, 11.4 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001 року та вчинив суспільне небезпечне діяння, що підпадає під ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, а саме - порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого. Ухвалою Комунарського районного суду м.Запоріжжя суду м.Запоріжжя від 22.05.2020 року у справі №333/1898/20, яка залишена після її перегляду в апеляційному порядку ухвалою Запорізького апеляційного суду від 11.01.2021 року (провадження №11-кп/807/162/21) без змін, застосовано до ОСОБА_1 примусові заходи виховного характеру у вигляді передачі його під нагляд матері ОСОБА_7 строком на два роки. Позивач зазначає, що мати ОСОБА_1 - ОСОБА_8 має нести майнову відповідальність за шкоду, завдану її сином на підставі ст. 1179 ЦК України. Неправомірними діями ОСОБА_1 було пошкоджено транспортний засіб, який належить Позивачу - «DAEWOO LANOS» д.н.з. НОМЕР_2 , про стягнення яких зазначена позовна вимога у розмірі 21 778,18 грн., що складається із вартості відновлювального ремонту транспортного засобу та страхового відшкодування і витрат на оплату послуг експерта-оцінювача. Зважаючи на те, що після винесення Комунарським районним судом м.Запоріжжя ухвали від 22.05.2020 ОСОБА_2 продовжує хворіти, ним понесені затрати на медичні препарати та лікування на загальну суму 8 557,00 грн., а також йому завдано моральну шкоду, яку він оцінює у 96 830,19 грн., яка виразилась в порушенні його звичайного устрою життя, морально-психологічного хвилювання у зв'язку з тим, що відповідачі тривалий час не відшкодовують йому шкоду та байдуже відноситься до його здоров'я, загостренням хронічних захворювань та поганим самопочуттям. Позивач зазначає, що Відповідачі ніяких дій спрямованих на добровільне відшкодування завданої ним шкоди не вчинили. Відшкодування шкоди Позивача відбувалось частково третьою особою - ТОВ «Страхова компанія «Кредо» у наступному розмірі: витрат на лікування - 75 080,13 грн., вартості відновлювального ремонту автомобіля - 27 287,82 грн, та моральної шкоди - 6339,62 грн. В добровільному порядку відповідачі відмовилися відшкодовувати завдану ОСОБА_2 шкоду.
На підставі зазначеного, з урахуванням заяви про зміну розміру позовних вимог (том 2 а.с.18-22), просив суд стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 матеріальну шкоду, заподіяну внаслідок ушкодження транспортного засобу, в тому числі витрати на автотоварознавче дослідження, в розмірі 21 778,18 грн., витрати на лікування та невід'ємно пов'язані з цим додаткові витрати (проїзд, реабілітація і т.д.) в розмірі 8 557,00 грн., моральну шкоду в розмірі 96 830,19 грн. з кожного.
Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 28 вересня 2021 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Кредо».
Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 07 липня 2023 року позов ОСОБА_2 , задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду, заподіяну внаслідок ушкодження транспортного засобу, в тому числі супутні витрати на автотоварознавче дослідження, в розмірі 21 778,18 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду, понесену у зв'язку із лікуванням у розмірі 6 803,20 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 93 531,87 грн.
В іншій частині позову відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір за вимогу майнового характеру в розмірі 855,42 грн та за вимогу про відшкодування моральної шкоди у розмірі 1407,77 грн.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 , представник, адвокат Трачук Наталія Іванівна подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду, та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що докази, подані стороною позивача разом із заявою від 15.08.2022 року про зміну позовних вимог, є неналежними та недопустимими. Також вказано, що матеріальна шкода, завдана автомобілю, відшкодована страховою компанією в повному обсязі, бо страховий ліміт це дозволяв, а наданий висновок про оцінку від 23.01.2020 року не може бути прийнято до уваги, бо він протирічать звіту № 94/20 від 11.06.2020 року, наданому страховою компанією, який не був оскаржений позивачем. І саме на підставі цього звіту від 11.06.2020 року страховиком було проведено страхові виплати позивачу, які він отримав. Отже, позивач повинен був довести, що частка відповідальності відповідача становить різницю між фактичним розміром шкоди і лімітом страхового відшкодування становить певну суму, чого ним не було зроблено. Щодо моральної шкоди зазначено, що відшкодована страховою компанією сума моральної шкоди є достатньою, а посилання позивача на сімейні проблеми внаслідок ДТП викликані іншими обставинами, не пов'язаними з ДТП.
Відзиву на апеляційну скаргу в порядку ст. 360 ЦПК України, до суду не надходило. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. При цьому, колегія суддів зауважує, що ухвалу про відкриття апелдяційного провадження та апеляційну скаргу ОСОБА_2 отримав 27 серпня 2023 року ( т. 2 а.с.104 ), а Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Кредо» отримв 19 серпня 2023 року (т. 2 а.с. 101)
В силу вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 01 січня 2023 року це 268400 грн (відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2023 рік» з 01 січня 2023 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 2684грн(2684грн х 100 = 268400 грн), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 4 ст. 274 ЦПК України, в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя;щодо спадкування; щодо приватизації державного житлового фонду; щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; в яких ціна позову перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
Ціна позову в цій справі становить 127 165,37 грн, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Апеляційний суд урахував ціну та предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства та дійшов висновку, що дана справа є незначної складності, ціна позову якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, зазначена справа відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України може розглядатися в порядку спрощеного провадження, а тому не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.
Отже, зазначена справа є малозначною у силу вимог закону.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 18 серпня 2023 року справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України.
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення відповідає зазначеним вимогам.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що належним доказом оцінки вартості майнової шкоди у розмірі 47566,00 грн є звіт, складений на замовлення позивача - потерпілої сторони ДТП. Враховуючи факт часткового відшкодування Позивачу Третьою особою страхового відшкодування пошкоджень частин та деталей автомобіля «DAEWOO LANOS» д.н.з. НОМЕР_2 , які стались 05.10.2019, у розмірі 27287,82 грн., позовні вимоги ОСОБА_2 в цій частині підлягають задоволенню у розмірі 47566,00 грн. - 27287,82 грн. = 20278,18 грн., а також в частині стягнення вартості проведення автотоварознавчого дослідження, у розмірі 1500,00 грн., а разом 21778,18 грн.
Вирішуючи вимоги про стягнення на користь позивача витрат на лікування, суд виходив з того, що в ході розгляду справи позивачем були понесені додаткові витрати на лікування, підтверджені належними доказами та враховуючи часткову сплату страховою компанією таких витрат, невідшкодованою залишилася сума в розмірі 6803,20 грн.
Щодо стягнення моральної шкоди, суд взяв до уваги факт заподіяння позивачу - потерпілому в ДТП середньої тяжкості тілесних ушкоджень, що не є небезпечними для життя, але спричинили тривалий розлад здоров'я строком понад 21 день, висновок спеціаліста-психолога від 11.02.2022 року, показання свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 . На підставі вказаного суд оцінив завдану шкоду у розмірі 100000,00 грн, від якої вирахував сплачену страховою компанією суму відшкодованої моральної шкоди у розмірі 6468,13 грн.
З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційного суду оскільки вони відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 05 жовтня 2019 року, близько 15-10 годині, водій ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , керуючи автомобілем «Hyundai Avеnte», д.н.з. НОМЕР_1 , здійснював рух по проїзній частині вул. Чумаченко в м. Запоріжжі з боку вул. Європейській в напрямку вул. Космічної. В салоні автомобіля під керуванням ОСОБА_1 , в якості пасажирів, перебували неповнолітній ОСОБА_4 2005 р.н., неповнолітній ОСОБА_5 та неповнолітній ОСОБА_6 2005 р.н.
Під час руху по вул. Чумаченка в районі буд. 18 вказаної вулиці, водій ОСОБА_1 , діючи із злочинною недбалістю, перед зміною напрямку руху не впевнився, що це буде небезпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам дорожнього руху , змінив напрямок руху вліво, допустив занос керованого ним транспортного засобу, після чого автомобіль в некерованому стані виїхав на зустрічну для автомобіля «Hyundai Avеnte» смузі руху, скоїв зіткнення з автомобілем «DAEWOO LANOS» д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 .
В результаті даної дорожньо-транспортної пригоди неповнолітній пасажир ОСОБА_6 загинув на місці пригоди, водію «DAEWOO LANOS» - позивачу ОСОБА_2 завдані численні тілесні ушкодження середньої тяжкості, що є небезпечними для життя, але спричинили тривалий розлад здоров'я строком понад 21 день, а також легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я, з якими він був доставлений до лікарні.
Своїми діями водій ОСОБА_1 порушив вимоги п.п. 10.1, 11.4 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001 р. та вчинив суспільне небезпечне діяння, що підпадає під ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, а саме - порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.
Ухвалою Комунарського районного суду м.Запоріжжя суду м. Запоріжжя від 22.05.2020 року у справі №333/1898/20 застосовано до ОСОБА_1 примусові заходи виховного характеру у вигляді передачі його під нагляд матері ОСОБА_7 строком на два роки (том 1 а.с.9-12) .
Відповідно до висновку експертного автотоварознавчого дослідження по визначенню вартості шкоди в результаті ушкодження автомобіля «DAEWOO LANOS» д.н.з. НОМЕР_2 , складеного СОД ФОП ОСОБА_11 23.01.2020 року за №О0120/031, вартість відновлювального ремонту автомобіля з урахуванням зносу складає 47 566,00 грн. (том 1 а.с.13-24).
Зазначене автотоварознавче дослідження проводилось за заявою позивача, за яке останнім, відповідно до квитанції до прибуткового касового ордеру №О0120 від 23.12.2020 року було сплачено 1500,00 грн. (том 1 а.с.25).
Згідно судово-медичного висновку №110 від 23.01.2020 року ОСОБА_2 отримав тілесні ушкодження у вигляді закритого перелому лівої кістки в нижній третині , вивих лівої ліктьової кістки в променево-зап'ясному суглобі, які в сукупності кваліфікуються як тілесні ушкодження середньої тяжкості, що не є небезпечними для життя, але спричинили розлад здоров'я строком понад 21 день. Відкритий перелом обох кісток правого передпліччя, рана в області правого передпліччя, які в сукупності кваліфікуються як тілесні ушкодження середньої тяжкості, що не є небезпечними для життя, але спричинили тривалий розлад здоров'я строком понад 21 день. Відкритий перелом лівого наколінка, рана в області лівого колінного суглоба, які в сукупності кваліфікуються як тілесні ушкодження середньої тяжкості, що не є небезпечними для життя, але спричинили тривалий розлад здоров'я строком понад 21 день. Рани, наслідком загоєння яких рубці, в лобній ділянці зліва, в ділянці перенісся з переходом на ліву брову, під правою бровою, в області правого колінного суглобу, садна в лобній області, в сукупності кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я (том 1 а.с.9 на звороті).
З полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АО/0892998 вбачається, що на момент дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність за шкоду, спричинену транспортним засобом «Hyundai Avеnte», д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 , застрахована в Товаристві з додатковою відповідальністю «СТРАХОВА КОМПАНІЯ «КРЕДО». Термін дії полісу з 12.04.2019 року по 11.04.2020 року (том 1 а.с.114).
Встановлено, що за даним полісом страхова сума на одного потерпілого становить: за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю - 200000,00 грн, за шкоду, заподіяну майну - 100000,00 грн.
04.05.2020 року Позивач звертався до страховика із заявою про настання страхової події.
05.06.2020 року Позивач звернувся до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування за наслідками ДТП від 05.10.2019 року (том 1 а.с.120).
14.08.2020 року Товариство з додатковою відповідальністю «СТРАХОВА КОМПАНІЯ «КРЕДО» страховим актом №1602 визнало настання цивільно-правової відповідальності водія автомобіля «Hyundai Avеnte», д.н.з. НОМЕР_1 за спричинення пошкоджень частин та деталей автомобіля «DAEWOO LANOS» д.н.з. НОМЕР_2 , які стались 05.10.2019, страховим випадком, передбаченим Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», Полісом та призначило страхове відшкодування в розмірі 27287,82 грн. та була виплачена згідно платіжного доручення № 4913 на банківський рахунок без урахування податку на додану вартість у відповідності до п. 36.2 ст. 32 зазначеного Закону (том 1 а.с.117, 146-148).
Третьою особою було прийнято рішення про визнання настання цивільно-правової відповідальності ОСОБА_1 за спричинення шкоди здоров'ю Позивача в результаті ДТП, яка сталась 05.10.2019 року страховим випадком, передбаченим Законом та полісом, і здійснено наступні виплати:
- 27287,82 грн. на відшкодування вартості відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу. Виплачено Третьою особою 14.08.2020 року згідно платіжного доручення №4913 (том 1 а.с.146-147);
- 70080,13 грн. на відшкодування витрат на лікування потерпілого і 3504,01 грн. на відшкодування моральної шкоди. Виплачено Третьою особою 14.08.2020 року згідно платіжного доручення №4912 (том 1 а.с.187-189);
- 50076,00 грн. на відшкодування шкоди, пов'язаної із стійкою втратою працездатності потерпілим, і 2503,80 грн. на відшкодування моральної шкоди. Виплачено Третьою особою 06.10.2020 року згідно платіжного доручення №5000 (том 1 а.с.191-192);
- 1753,80 грн. на відшкодування витрат на лікування потерпілого, 816,16 грн. на відшкодування шкоди, пов'язаної з тимчасовою втратою працездатності, і 128,50 грн. на відшкодування моральної шкоди. Виплачено Третьою особою 17.08.2021 року згідно платіжного доручення №5380 (том 1 а.с.212-214);
- 5000,00 грн. на відшкодування витрат на лікування потерпілого, 1636,32 грн. на відшкодування шкоди, пов'язаної з тимчасовою втратою працездатності, і 331,82 грн. на відшкодування моральної шкоди. Виплачено Третьою особою 05.10.2021 року згідно платіжного доручення №5971 (том 1 а.с.223-225).
Факт заподіяння у результаті дорожньо-транспортної пригоди Позивачу середньої тяжкості тілесних ушкоджень не заперечується сторонами у справі, а також слідує з аналізу наданих медичних документів, а саме виписки №3360 від 16.03.2021 року із медичної карти стаціонарного хворого, з якої слідує, що ОСОБА_2 було встановлено діагноз: гіпертрофічні рубці лівої повіки, надбрівної ділянки, та було проведено оперативне лікування, вартість лікування у розмірі 5000,00 грн. підтверджується рахунком-фактурою №335 від 03.09.2021 року (том 1 а.с.30-32). Згідно виписки із медичної карти стаціонарного хворого №2568 Позивачу була проведена операція, а саме 27.04.2021 року видалення металевої конструкції з лівого наколінника, вартість якої 2200,27 грн., що підтверджується квитанціями та чеками (том 1 а.с.26-29).
Згідно висновку спеціаліста-психолога, складеного 11.01.2022 року за результатами проведення психологічного обстеження ОСОБА_2 кандидатом психологічних наук, доцентом, завідуючою кафедри психології Запорізького національного університету ОСОБА_12 , ДТП, що відбулося 05.10.2019 року є для ОСОБА_2 екстремальною, кризовою ситуацією після переживання якої він знаходиться в стані стресу (стан психологічного напруження), депресії (афективний стан, що характеризується негативним емоційним фоном), що супроводжуються почуттям безнадії, відсутністю сенсу існування та життєвих перспектив, котрі катастрофічно звужуються. Таким чином, даний стан характеризується як психічна травма, котра зумовлює різноманітні порушення психіки, зашкоджуючи її нормальному функціонуванню і призводячи до психологічного дискомфорту. Стан постійної тривоги, стресу, депресії, котрі супроводжуються почуттям безнадії, приреченості, що відчуває ОСОБА_2 , перебувають в причинно-наслідковому зв'язку з наслідками ДТП, 05.20.2019 року, що призвели до інвалідності ОСОБА_13 . Інвалідність, це факт нанесення непоправної шкоди фізичному здоров'ю ОСОБА_13 , які як наслідок, руйнує його психологічне благополуччя, формуючи у нього тривогу, стрес, депресію - основу душевних страждань. Таким чином, фізичні і душевні страждання, що відчуває ОСОБА_13 засвідчує той факт, що йому завдана моральна шкода внаслідок ДТП від 05.10.2019 року. З психологічного погляду складно визначити суму компенсації моральної шкоди, оскільки, зміни у життя ОСОБА_13 незворотні та вимагають постійної реабілітації протягом усієї життєдіяльності (том 1 а.с.243-248).
Крім цього Позивачем були понесені додаткові витрати, що виникли під час розгляду позову у розмірі 4436,02 грн. та підтверджуються випискою із медичної карти хворого №2292 (27.04.2022 року проведена операція: транспозиція сухожилку розгинача 2 пальця на 1, видалення стрижня); випискою із медичної карти хворого №127367 (18.07.2022-21.07.2022 року реабілітація поєднаної травми, після травматичний ортрозоартрит, синовіт обох колінних суглобів, порушення реполяризації) (том 2 а.с.25-28). Необхідність призначення відповідних лікарських засобів та товарів медичного призначення слідує з медичних карток хворого ОСОБА_2 .
Допитані у судовому засіданні в суді першої інстанції свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_10 повідомили суд, що до події ДТП ОСОБА_13 проводив активне життя, займався футболом. Після ДТП його поведінка змінилася, він став замкнутий, ні з ким не спілкується, у нього розпалася сім'я.
Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (частина друга статті 1187 ЦК України).
Відповідно до статті 6 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю здоров'ю, майну третьої особи.
За змістом статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Встановлено, що в матеріалах справи наявні два звіти про вартість заподіяних збитків, розмір яких відрізняється, а саме:
- наданий позивачем звіт про оцінку вартості матеріального збитку, спричиненого пошкодженням транспортного засобу № О 0120/031 від 23 січня 2020 року, заподіяного власнику транспортного засобу DAEWOO LANOS, реєстраційний номер НОМЕР_3 , складений суб'єктом оціночної діяльності ПП ОСОБА_11 за заявою ОСОБА_14 , згідно з яким вартість матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу в результаті пошкодження транспортного засобу DAEWOO, реєстраційний номер НОМЕР_3 (з вартістю зносу) становить 47566,00 грн (т.1 а.с.13-24);
- наданий страховою компанією Звіт № 94/20 про визначення вартості відновлювального ремонту колісного транспортного засобу від 11 червня 2020 року, складений суб'єктом оціночної діяльності ОСОБА_15 на замовлення ТДВ «СК «КРЕДО», відповідно до якого вартість відновлювального ремонту автомобіля DAEWOO LANOS, реєстраційний номер НОМЕР_3 , з вартістю зносу деталей складає 40873,11 грн (т.1 а.с.129-132).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Оцінюючи наданий позивачем звіт про оцінку вартості матеріального збитку, спричиненого пошкодженням транспортного засобу № О 0120/031 від 23 січня 2020 року, колегія суддів звертає увагу на таке.
Відповідно до п. 7.1 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої Наказом Міністерства юстиції від 24.11.2003 №142/5/2092(далі - Методики) оцінка КТЗ здійснюється переважно із застосуванням бази оцінки, яка відповідає ринковій вартості.
Ринкова вартість КТЗ ураховує його комплектність, укомплектованість і фактичний технічний стан, строк експлуатації, величину пробігу, умови, у яких він експлуатувався (зберігався), особливості кон'юнктури ринку регіону.
Згідно з принципами зміни вартості, попиту та пропозиції значення ринкової вартості є змінною за фактором часу величиною, яка залежить від коливань ринкових цін на КТЗ та його складники.
Згідно із п. 7.35 Методики у разі відсутності цінових даних КТЗ у довідковій літературі, зокрема зазначеній у додатку 8, а також у разі наявності обставин, зумовлених змінами економічного стану країни, що супроводжуються різкими коливаннями цін на КТЗ, та в інших випадках, коли застосування довідкових даних є неможливим, допускається використання даних обмеженого ринку КТЗ.
У такому випадку інформація про ціни на нові КТЗ чи КТЗ, які були в користуванні, може бути отримана з каталогів, комп'ютерних програм та прайс-листів дилерів виробників і торговельних фірм, а також із спеціалізованих для продажу КТЗ періодичних видань. Використання ресурсів мережі Інтернет допускається з дотриманням вимог підпункту 7.53.5 пункту 7.53 цієї Методики.
Середня ринкова ціна такого КТЗ визначається як середнє арифметичне значення цінових показників, одержаних із зазначених джерел інформації.
Згідно зі звітом про оцінку вартості матеріального збитку, спричиненого пошкодженням транспортного засобу № О 0120/031 від 23 січня 2020 року, ринкова вартість транспортного засобу визначена на підставі Бюлетеня авто товарознавця № 110, грудень 2019 (т.с.1 а.с. 22), а також із врахуванням вартості ідентичних автомобілів, взятої з джерел мережі Інтернет (калькулятор вартості автомобіля) та становить71348, 1 грн, що відображено у додатках до звіту (а.с.22, зворот).
Як вбачається зі звіту № 94/20 про визначення вартості відновлювального ремонту колісного транспортного засобу від 11 червня 2020 року, вартість автомобіля розрахована лише на підставі Бюлетеня автотоварознавця № 110, 2019 та становить більшу суму у розмірі 76030 грн (т.1 а.с.131, зворот).
Також із ремонтної калькуляції звіту № О 0120/031 від 23 січня 2020 року слідує більш детальний перелік робіт, порівняно з ремонтною калькуляцією звіту № 94/20, необхідних для проведення ремонтних робіт пошкодженого автомобіля.
Різниця у розмірах ринкової вартості є наслідком детального та порівняльного аналізу цінових даних на ідентичні автомобілі з різних джерел оцінювачем ОСОБА_11 , який проведено згідно з вимогами вищевказаної Методики. В свою чергу, різниця кількості, а отже і вартості ремонтних робіт, необхідних для відновлювального ремонту автомобіля за звітом № О 0120/031 від 23 січня 2020 року на думку судової колегії більш об'єктивно відображає реальний матеріальний збиток, завданий транспортному засобу DAEWOO LANOS, реєстраційний номер НОМЕР_3 .
Крім того, правильним є висновок суду про застосування положень ст.ст. 7, 10, 11 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» в частині визначення того, що замовниками оцінки можуть бути особи, яким майно належить на законних підставах або у яких майно перебуває на законних підставах, а також ті, які замовляють оцінку майна за дорученням зазначених осіб.
Будь-яких клопотань щодо призначення експертизи судом стороною відповідача не заявлялось.
Зважаючи на викладене, суд першої інстанції вірно взяв до уваги саме звіт № О 0120/031 від 23 січня 2020 року та розмір матеріального збитку, визначений в ньому.
Відповідно до частини третьої статті 988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.
Якщо потерпілий звернувся до страховика й одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов'язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов'язку згідно зі статтею 1194 ЦК України щодо відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.
Таким чином, розмір страхової виплати (страхового відшкодування), якщо страховик визначає його меншим страхової суми (ліміту його відповідальності), може бути оспорений особою, яка завдала шкоди, якщо ця особа виконала свій обов'язок перед потерпілим, у тому числі й частково відшкодувала шкоду згідно зі статтею 1194 ЦК України, але вважає, що страховик порушив умови договору, здійснив потерпілому страхову виплату (страхове відшкодування) не в повному обсязі, що призвело до безпідставного збільшення обсягу її (особи, яка завдала шкоди), відповідальності.
Аналогічні по суті висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі N 754/1114/15-ц (провадження N 61-1156св18), від 13 червня 2019 року у справі N 587/1080/16-ц (провадження N 61-20762св18), від 17 жовтня 2019 року у справі N 370/2787/18 (провадження N 61-11244св19), від 30 жовтня 2019 року у справі N 753/4696/16-ц (провадження N 61-30908св18), від 21 лютого 2020 року у справі N 755/5374/18 (провадження N 61-14827св19), від 22 квітня 2020 року у справі N 756/2632/17 (провадження N 61-12032св19).
Відносини між відповідачем та його страховиком ТДВ «СК КРЕДО» регулюються умовами, визначеними у договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, та правилами статті 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів", згідно з якою у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством. Оскільки ТДВ «СК КРЕДО» виплатило позивачу страхове відшкодування у розмірі, визначеному статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів", то у страховика не виникло обов'язку з відшкодування різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою, незважаючи на те, що збитки є меншими від страхової суми (ліміту відповідальності)".
Вказане узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 09 листопада 2022 року у справі N 497/470/2021 (провадження N 61-20047св21), від 16 лютого 2022 року у справі № 709/370/20 (провадження № 61-16320св20).
Отже, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо покладення на відповідача обов'язку з відшкодування шкоди позивачу, яка після здійснення виплати страховиком винуватця ДТП залишилася непокритою, а отже невідшкодованою особою, яка цю шкоду завдала.
Щодо стягнення витрат на лікування колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 23 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є: шкода, пов'язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов'язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов'язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; шкода, пов'язана із смертю потерпілого.
Згідно з ст. 24 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв'язку з лікуванням потерпілого відшкодовуються обґрунтовані витрати, пов'язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням, протезуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров'я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та придбанням лікарських засобів.
Зазначені в цьому пункті витрати та необхідність їх здійснення мають бути підтверджені документально відповідним закладом охорони здоров'я.
Як правильно зазначено судом, позивач проходив стаціонарне лікування та здійснює медичний нагляд і відновлювальні процедури у лікарнях дотепер, тобто поніс додаткові витрати на лікування, що виникли під час розгляду справи. Наслідком ДТП є встановлення Позивачу інвалідності ІІІ групи, що підтверджується довідкою до Акту МСЕК серії 12 ААВ №39306 від 22.02.2021 року (том 1 а.с.43).
Встановлено, що дати їх оформлення збігаються з часом, коли ОСОБА_2 перебував на лікуванні та оздоровленні після травм, отриманих в результаті дорожньо-транспортної пригоди. Доказів на підтвердження зворотного відповідач по справі та його представник суду не надали, доводи позовної заяви в цій частині не спростували.
На підставі наданих позивачем доказів страховою компанію було здійснено страхове відшкодування витрат на лікування у наступному розмірі: 70 080,13 грн. сплачено згідно платіжного доручення №4912, 1753,80 грн. сплачено згідно платіжного доручення №5380, 5000,00 грн. сплачено згідно платіжного доручення №5971, на загальну суму 76833,93 грн.
Суд першої інстанції вірно вважав доведеними понесені ОСОБА_2 витрати на лікування у розмірі 79 201,11 грн. + 4436,02 грн. = 83637,13 грн.
Посилання в апеляційній скарзі про порушення позивачем строку подачі 15.08.2022 року доказів понесення витрат на лікування відхиляються колегією суддів, зважаючи на те, що обставини, за яких ці докази були отримані, виникли в процесі розгляду справи, а тому не могли існувати на момент подачі позову.
За наведеного колегія суддів погоджується, що позовні вимоги про відшкодування матеріальної шкоди у зв'язку із лікуванням підлягають задоволенню частково у розмірі 83637,13 грн. - 76833,93 грн. (страхове відшкодування) = 6803,20 грн.
Щодо стягнення моральної шкоди колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до положень статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Згідно з положеннями статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 (зі змінами та доповненнями) "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" судам роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (у тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
У пунктах 5, 9 вищезазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України судам роз'яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Завдання моральної шкоди явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи. Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні "трансформують" шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування "обчислює" шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду від 03 серпня 2022 року у справі № 607/11755/20 (провадження № 61-13672св21).
За змістом статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відповідно до статті 26-1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" моральна шкода, яка має бути сплачена страховиком у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров'ю.
Таким чином, особа, вважаючи страхове відшкодування моральної шкоди недостатнім для відшкодування моральної шкоди, має право на відшкодування відповідачем різниці між фактичним розміром завданої моральної шкоди і страховою виплатою, належною йому до виплати від страховика.
Встановлено, що внаслідок ДТП ОСОБА_2 отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості, що є небезпечними для життя, але спричинили тривалий розлад здоров'я строком понад 21 день, а також легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я,проходив стаціонарне лікування та здійснює медичний нагляд і відновлювальні процедури у лікарнях дотепер. Наслідком ДТП є встановлення Позивачу інвалідності ІІІ групи.
Крім того, за лікарськими рекомендаціями ОСОБА_2 проходив психологічне обстеження, за результатами якого спеціалістом-психологом ОСОБА_12 зроблені висновки про те, що фізичні і душевні страждання, що відчуває ОСОБА_2 , засвідчує той факт, що йому заподіяна моральна шкода внаслідок ДТП від 05.10.2019 року. З психологічного погляду важко визначити суму компенсації моральної шкоди, оскільки зміни у життя ОСОБА_2 незворотні та вимагають постійної реабілітації протягом усієї життєдіяльності (т.1 а.с.247).
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що різницю між сумою відшкодування, визначеною судом, та сумою, яка має бути відшкодована страховиком, сплачує особа, яку визнано винною у вчиненні ДТП. Встановивши фактичні обставини, надавши належну оцінку доводам позивача та запереченням відповідача, суд першої інстанції обґрунтовано визначив розмір відшкодування ОСОБА_2 моральної шкоди у сумі 100 000 грн, з яких 93531,87 грн підлягає стягненню з ОСОБА_1 , оскільки решту моральної шкоди (6468,13 грн) в силу вимог статті 26-1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" відшкодувала страхова компанія.
Твердженням в апеляційній скарзі, що після ДТП позивач оцінив завдану йому моральну шкоду у сумі 10 000,00 грн, які були перераховані матір'ю особи, винної у ДТП, на картку матері позивача була надана обґрунтована оцінка судом першої інстанції, що слідує зі змісту мотивувальної частини оскаржуваного рішення.
Разом з тим, саме на суд покладається здійснення оцінки моральної шкоди, завданої особі - в даному випадку потерпілому в ДТП, в межах заявлених ним вимог та з урахуванням наявних у справі доказів, а також заперечень інших учасників справи на предмет стягнення моральної шкоди.
Відповідно до положень частини першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до частини першої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до положень статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до положень статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, колегія суддів вважає, що ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, правильно встановив фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, та дійшов висновку про необхідність стягнення з ОСОБА_1 матеріальної та моральної шкоди внаслідок ДТП.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду як джерело права.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.
Відповідно до підпунктів «б» "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції в резолютивній частині судового рішення повинен зазначити новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга залишається апеляційний судом без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін підстав для зміни розподілу судових витрат немає.
Керуючись ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника, адвоката Трачук Наталії Іванівни залишити без задоволення.
Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 07 липня 2023 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови,лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Повна постанова складена 21 вересня 2023 року.
Головуючий, суддя Суддя Суддя
Подліянова Г.С. Гончар М.С. Маловічко С.В.