Дата документу 19.09.2023 Справа № 335/6206/21
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Єдиний унікальний № 335/6206/21
Провадження №22-ц/807/1690/23
Головуючий в 1-й інстанції - Шалагінова А.В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 вересня 2023 року місто Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В.
суддів:Крилової О.В., Полякова О.З.
секретарСмокотіна В.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 29 червня 2023 року, постановлену у м. Запоріжжі (повний тест ухвали виготовлений 04 липня 2023 року) у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Комунальне підприємство «Водоканал, про визнання виконавчих листів такими, що не підлягають виконанню, -
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 21.04.2022 частково задоволені позовні вимоги Комунального підприємства «Водоканал» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, внаслідок чого з відповідачів солідарно стягнуто на користь позивача заборгованість за послуги водопостачання та каналізації за період червень 2018 р. - березень 2021 р. в сумі 14 739,06 грн., а також судовий збір - по 673,43 грн. з кожного відповідача. 04.11.2022 за вказаним рішенням було видано 6 виконавчих листів № 335/6206/21. 25.04.2023 до суду надійшла заява ОСОБА_1 про визнання виконавчих листів такими, що не підлягають виконанню, яка мотивована тим, що вищезазначене рішення суду переглядається за нововиявленими обставинами. За інформацією з веб-сайту Єдиного реєстру судових рішень, дата набрання рішенням суду законної сили - 10.02.2023. У той же час, працівником апарату суду виконавчі листи зареєстровані в АСДС 12.07.2022 та видані стягувачу 04.11.2022, що вважає службовим підробленням. З ухвали Запорізького апеляційного суду від 07.11.2022 у цій справі випливає, що 02.11.2022 справа надійшла до суду апеляційної інстанції. Тому заявник вважає, що виконавчі листи у справі видані помилково. Крім того, у судовому рішенні та у виконавчому листі не зазначено розрахункового рахунку позивача.
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 29 червня 2023 року, заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа - Комунальне підприємство «Водоканал», про визнання виконавчих листів такими, що не підлягають виконанню, залишено без задоволення.
Не погоджуючись з ухвалою суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального права та процесуального права, просить скасувати ухвалу суду та ухвалити нове рішення про задоволення заяви.
Узагальненими доводами апеляційної скарги є, те що виконавчі листи видані на момент перебування справи в суді апеляційної інстанції, що виключає можливість їх видачі на законних підставах. Крім того, солідарний обов'язок боржників за виконавчими листами, відсутній.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
За положенням ч. 1 п. 1 ст. 374, ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що 21.04.2022 було ухвалене рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя у даній цивільній справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 273 ЦПК України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У даному випадку учасниками справи не було подано апеляційну скаргу у строк, визначений ст. 354 ЦПК України, отже, вказане рішення набрало законної сили 24.05.2022, а тому підлягало зверненню до виконання.
ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою на вказане рішення 17.11.2022, тобто після набрання рішенням суду законної сили.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 22.11.2022 задоволено клопотання ОСОБА_1 та поновлено строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції від 21.04.2022.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 10.02.2023 рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 21.04.2022 залишено без змін.
Таким чином, оскільки рішення суду у цій справі від 21.04.2022 набрало законної сили 24.05.2022 і станом на момент надходження заяви представника КП «Водоканал» до суду 28.06.2022 про видачу виконавчих листів у справі вказане рішення не було оскаржено в апеляційному порядку, тому виконавчі листи про стягнення з відповідачів (боржників) заборгованості та судового збору були видані судом правомірно.
Згідно з відповіддю керівника апарату Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 29.05.2023 № 01-29/628/2023 перевіркою автоматизованої системи документообігу суду (далі АСДС) встановлено, що 28.06.2022 представником КП «Водоканал» Пармузіним А.С. було подано до канцелярії суду заяву у даній цивільній справі про видачу копії судового рішення та виконавчих листів. Заяву було прийнято і зареєстровано 28.06.2022 за № 15428, яка містила двосторонній формат, на першій сторінці текст заяви, а на зворотній стороні додаток у вигляді копії доручення. У штампі суду не було зазначено кількості аркушів додатку, оскільки фактично аркуш був один надрукований з обох сторін. Повноваження представника КП «Водоканал» були перевірені під час реєстрації даної заяви. Перевірка набрання рішенням законної сили була здійснена через АСДС. Видача рішення та виконавчих листів також здійснені через АСДС. Через велику кількість надходжень заяв учасниками судового розгляду виконавчі листи, засвідчена копія судового рішення були підготовлені та передані канцелярії суду для видачі 12.07.2022 разом із заявою представника КП «Водоканал». 01.11.2022 справу надіслано до Запорізького апеляційного суду. 04.11.2022 представник КП «Водоканал» отримав запитувані документи та заяву з відміткою про отримання повернуто до канцелярії по цивільним справам. 15.02.2023 справа повернута до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя після апеляційного перегляду. 06.04.2023 цивільну справу надіслано до Запорізького апеляційного суду. 10.05.2023 справа повернута до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя та передана судді Шалагіновій А.В. для розгляду заяви ОСОБА_1 . Враховуючи, що справа тривалий час перебувала в апеляційному суді, заяву представника КП «Водоканал» з відміткою про отримання документів, своєчасно не була долучена до матеріалів справи.
Таким чином, виконавчі листи були підготовлені до видачі та передані до канцелярії суду для видачі 12.07.2022, тобто до подання ОСОБА_1 апеляційної скарги та направлення справи до суду апеляційної інстанції. Та обставина, що представник КП «Водоканал» отримав ці виконавчі листи 04.11.2022, не свідчить про те, що їх було виготовлено та видано судом помилково.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що законні підстави для визнання виконавчих листів такими, що не підлягають виконанню, відсутні, у зв'язку із чим заява ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
З вказаними висновками суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду погоджується, виходячи з наступного.
Відповідно до положень частини другої статті 432 ЦПК України, суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
За змістом вказаної норми виконавчий лист може бути визнаний судом таким, що не підлягає виконанню лише у випадку: 1) якщо його було видано помилково; 2) якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Так, зобов'язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов'язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов'язань, переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання.
Процесуальними підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: - видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); - коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; - видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі виконавчого листа; - помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; - видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; - пред'явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред'явлення цього листа до виконання.
Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що законодавець встановлює підстави, за яких суд визнає виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню, зокрема, у разі якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Однак, перелік підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за змістом статті 432 ЦПК України, не є виключним, оскільки передбачає також інші підстави для прийняття такого рішення, ніж прямо зазначені у цій нормі процесуального права.
У цьому випадку саме на суд покладено обов'язок встановити, з яких підстав може бути визнано виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню з урахуванням права стягувача на повне виконання рішення суду та права боржника на захист від подвійного стягнення. Суд повинен вирішувати ці питання з урахуванням певних обставин справи, дотримуючись балансу інтересів обох сторін виконавчого провадження.
Як роз'яснив ВСС України в інформаційному листі від 01 липня 2015 року "Про практику розгляду судами процесуальних питань, пов'язаних із виконанням судових рішень у цивільних справах" у зв'язку з відсутністю чіткого визначення "інших причин" для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, у суддів виникали труднощі під час її застосування. Так, словосполучення "або з інших причин" не стосується припинення обов'язку боржника, який підлягає виконанню, а є іншими причинами, наприклад, в апеляційному чи касаційному порядку скасовано чи змінено рішення суду, або ж у зв'язку з нововиявленими обставинами, а виконавчий лист ще не виконаний.
Окрім того, за своїм змістом частина друга статті 432 ЦПК України передбачає визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню як повністю так и частково, а тому підстави, якими заявник обґрунтовує свою заяву, можуть бути наслідком як повного так и часткового визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, а отже як повного так і часткового задоволення заяви, поданої відповідно до цієї норми закону.
Таким чином, передумовою для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню є одна з наступних обставин: - помилковість видачі виконавчого листа; - боржником чи іншою особою було добровільно виконано рішення суду, внаслідок чого обов'язок припинився;- обов'язок боржника припинився з інших причин (передання відступного, зарахування, прощення боргу, поєднання боржника і кредитора в одній особі, інші підстави припинення зобов'язання, передбачені главою 50 Цивільного кодексу України).
Отже, закон не передбачає можливість визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, якщо він виданий компетентним судом і є належним виконавчим документом.
Сутність процедури визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню полягає, насамперед, у встановленні обставин та фактів, що свідчать про відсутність матеріального обов'язку боржника, які виникли після ухвалення судового рішення, або наявність процесуальних підстав, які свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа.
Разом з тим, за наявності судового рішення про стягнення боргу, яке набрало законної сили та підлягає виконанню, заявником при зверненні до суду із заявою про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, не доведено, що ним чи іншою особою було добровільно виконано рішення суду, внаслідок чого його обов'язок припинився, або його обов'язок, як боржника, припинився з інших причин, передбачених положеннями статті 432 ЦПК України.
Таким чином, аргументи апеляційної скарги щодо наявності підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню є необґрунтованими.
Згідно зі статтею 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Положення статті 129-1 Конституції України визначають, що судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 року.
У пілотному рішенні у справі "Бурдов проти Росії" від 7 травня 2002 року Європейський суд, вказав, що пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод кожному надано право звертатися до національного суду у разі виникнення спору про його цивільні права ("право на суд"), одним із аспектів якого є право на доступ до правосуддя, що представляє собою право на порушення позовного провадження у національних судах з питань цивільно-правового характеру; але таке право на судовий захист було б ілюзорним, якби система правова держави-учасника Європейської конвенції не виключала, що судове рішення, яке набрало законної сили та є обов'язковим до виконання, залишалося б не виконаним. Також, визнається неприпустимим, що п. 1 ст. 6 Конвенції, деталізовано визначаючи процесуальні гарантії сторін на справедливий розгляд їхньої справи національним судом, не передбачав би захисту процесу виконання судових рішень. Європейський суд наголосив, що виконання рішення суду, яке ухваленого будь-яким національним судом, повинно розглядатись як складова "судового розгляду" .
У справі "Soering vsUK" [5] Європейський суд визначив, що Конвенція як основоположний правовий акт, що підтверджує, забезпечує та надає захист прав людини, визначає, що її гарантії мають бути реальними та дієвими. Виконання будь-якого рішення суду є обов'язковою стадією процесу правосуддя, і як наслідок, повинна відповідати вимогам ст. 6 Конвенції. Судовий захист прав особи, як і діяльність суду, не може вважатися ефективним, якщо рішення суду не буде виконано або виконано неналежним чином і без подальшого контролю суду за їх виконанням.
Статтею 376 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміні судового рішення є, зокрема, неправильне застосуванням норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Доводів, які б вказували на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при постановленні оскаржуваної ухвали суду апеляційна скарга не містить.
З мотивів, викладених вище, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено у задоволенні заяви про визнання виконавчих листів такими, що не підлягають виконанню і підстав для скасування ухвали не вбачається.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Керуючись ст.ст. 367, 374, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 29 червня 2023 року по цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Повна постанова складена 21 вересня 2023 року.
Головуючий, суддя-доповідач С. В. Кухар
судді: О. В. Крилова
О. З. Поляков