Дата документу 20.09.2023 Справа № 336/10734/21
Запорізький апеляційний суд
Єдиний унікальний № 336/10734/21 Головуючий у 1-й інстанції: Турбіна Т.Ф.
Провадження №22-ц/807/1779/23 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 вересня 2023 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого,судді-доповідача суддів: Подліянової Г.С., Гончар М.С., Маловічко С.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 27 червня 2023 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позову зазначено, що 20 січня 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Центр фінансових рішень» (далі за тексом - ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень») та ОСОБА_1 було підписано заяву № 8481629960 на отримання кредиту від ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» та заяву приєднання до умов отримання кредитів та інших послуг від ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень», що разом становлять кредитний договір № 8481629960.
Відповідно до умов кредитного договору, призначення кредиту-споживчі потреби. Предметом кредитного договору є надання відповідачу грошових коштів на наступних умовах: сума кредиту - 34200 грн, строк користування 24 місяці, тобто до 20 січня 2019 року, річні проценти - 11,99 відсотків; щомісячні проценти - 3,69 відсотки від суми кредиту; щоденна пеня - 0,3 відсотки від загальної суми прострочення. ОСОБА_1 ознайомлена з кредитним договором до його укладення і згодна з усіма його умовами.
Кредит відповідачем було отримано шляхом безготівкового перерахування коштів у спосіб, зазначений в кредитному договорі, що підтверджується відповідною випискою.
Відповідно до договору про відступлення права вимоги № ТАСЦФР-10-2016 від 07 жовтня 2016 року , укладеного між ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» та Акціонерним товариство «Таскомбанк» (далі по тексту - АТ «Таскомбанк») права вимоги за кредитним договором були відступлені, про що 20 січня 2017 року ОСОБА_2 була письмово повідомлена.
29 липня 2020 року між АТ «Таскомбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (далі тексту - ТОВ «ФК «Кредит-Капітал») було укладено договір факторингу № б/н та реєстр прав вимоги до договору факторингу № б/н від 29 липня 2020 року.
Згідно реєстру прав вимоги від 29 липня 2020 року до договору факторингу № б/н від 29 липня 2020 року , ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками АТ «Таскомбанк», до яких входить і відповідач.
Відповідач не виконала зобов'язання, передбачені умовами ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень», кредитні кошти у встановлені договором строки не повернула. Станом на 17 грудня 2021 року заборгованість відповідачки перед позивачем становить 143314,99 грн, яка складається з наступного: залишок заборгованості по основному боргу - 27 373,27 грн, залишок заборгованості по процентам - 7 721,02 грн, залишок заборгованості по комісії - 26 511,48 грн, залишок заборгованості по пені (нараховано на суму простроченої заборгованості за період з 20 січня 2017 по 29 липня 2020) - 81709,22 грн.
На підставі вищевикладеного, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором № 8481629960 від 20 січня 2017 року в розмірі 143 314,99 грн, та судовий збір у розмірі 2 270 грн.
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 27 червня 2023 року позов Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором № 8481629960 від 20 січня 2017 року в розмірі 17 302,11 грн, яка складається з заборгованості за тілом кредиту у сумі 15 138,81 грн, заборгованості за процентами у сумі 2 163,30 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» судові витрати в сумі 274,05 грн.
В іншій частині позову відмовлено..
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 10 липня 2023 року в частині відмови у задоволенні позову про стягнення пені, ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позову, у зв'язку з цим змінити рішення в частині розміру суми заборгованості.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що відповідно до п. 2 заяви № 8481629960 від 20 січня 2017 року на отримання кредету встановлюється щоденна пеня у розмірі 0,3% від загальної суми прострочення. Банк свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі та надав ОСОБА_1 грошові кошти. Відповідачка у свою чергу порушила умови договору, відповідно до яких зобов'язується погашати кредит, річні і щомісячні проценти, внаслідок чого відповідно до умов договору почалося нарахування пені, яка станом на 01 жовтня 2019 року становить 81709,22 грн.. Апелянт не погоджується з висновком суду щодо застосування строку позвної давності для стягнення пені, оскільки скорочена позовна давність стосовно неустойки ( штрафу, пені) фактично означає можливість стягнення неустойки ( штрафу, пені) за один рік, за умови, якщо не сплив строк позовної давності щодо основної вимоги. Зазначає, що станом на дату подання позовної заяви строк позовної давності щодо стягнення основної суми заборгованості пропущений не був, тому строк позовної давності щодо стягнення пені теж не пропущений. Отже суд першої інстанції дійшов неправильного висновку щодо застосуання положень законодавства та ухвалив рішення з порушенням норм матеріального права. При цьому послався на правові висновки, які були викладені у постанові Верховного суду України від 18 травня 2016 року по справі № 6-474цс16, в постановах від 08 червня 2016 року у справі № 6-3006цс15, від 25 травня 2016 року у справі № 6-1138 цс15.
Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 , адвокат Працевитий Г.О. зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з'ясовано їх правову природу та як наслідок ухвалено обгрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необгрунтованими. В зв'язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно зі статтею 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
В силу вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 01 січня 2023 року це 268 400,00 грн(відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік) з 01 січня 2023 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 2 684,00грн (2 684,00грн х 100 = 268 400,00 грн), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Встановлено, що ціна позову в даній справі становить 143 314,99грн, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Апеляційний суд врахував ціну та предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін та дійшов висновку, що дана справа є незначної складності, ціна позову якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а тому не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини 6 статті 19 ЦПК України.
Отже, зазначена справа є малозначною в силу вимог закону.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1, ч. 2 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України.
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення суду першої інстанції переглядається лише в частині відмови у задоволенні позову про стягнення пені у розмірі 81709, 22 грн, яка була нарахована за період з 20 січня 2017 року по 29 липня 2020 року на суму простроченої заборгованості по тілу кредиту, процентів щомісячних та річних. В іншій частині рішення суду не переглядається, оскільки не є предметом апеляційного оскарження.
За вимогами п. 2 ч. 1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно ч. 1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до положень частини першої та другої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обгрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення зазначеним вимогам в повній мірі не відповідає.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відмовляючи у задоволенні позову про стягнення пені у розмірі 81709,22 грн, яка нарахована за період з 20 січня 2017 року по 29 липня 2020 року на суму прострочеої заборгованості по тілу кредиту, річних та щомісячних процентів, суд першої інстанції прийшов до висновку, що розмір цієї заборгованості є необгрунтованим в частині пені, нарахованої на суму простроченої заборгованості по щомісячних процентах (комісії) у розмірі 28940, 49 грн, оскільки вважає, що це є фактичено платою за управління кредитом, і в силу статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» є нікчемними, в іншій частині (нарахованої на суму простроченої заборгованості по тілу кредиту і процентах) позивач порушив строки позовної давності, передбачені статтею 258 ЦК України.
З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду не може повністю погодитись, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що 20 січня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» із заявою про приєднання до умов отримання кредитів та інших послуг та заявою № 8481629960 на отримання кредиту, підписанням яких підтвердила згоду, що ці заяви разом з умовами отримання кредитів та інших послуг становлять кредитний договір між ними (а.с.6-7).
У заяві № 8481629960 від 20 січня 2017 року на отримання кредиту зазначено, що ОСОБА_1 отримує кредит у розмірі 34 200 грн строком на 24 місяців зі сплатою початкового проценту (2 %) від суми кредиту - 600 грн, щомісячних процентів у розмірі 3,69 % від суми кредиту згідно з графіком платежів та річних процентів у розмірі 11,99 % від суми боргу за договором згідно з графіком платежів, а також щоденної пені 0,3% від загальної суми прострочення.
Зі змісту вказаної заяви вбачається, що ОСОБА_1 доручає товариству перерахувати за рахунок отриманого нею кредиту такі суми грошових коштів: 30 000 грн на її рахунок; 3 600 грн на рахунок Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ТАС» в рахунок оплати страхового платежу за договором страхування № 8481629960-С від 20січня 2017 року.
ОСОБА_1 одержала 30 000 грн шляхом переказу до запитання на її користь, що підтверджується платіжним дорученням №I105888967 від 20 січня 2017 року (а.с. 15).
Підписаним ОСОБА_1 графіком платежів визначено загальний щомісячний платіж у розмірі 2 871, 88 грн , який складається з платежів на повернення кредиту, річних процентів та щомісячних процентів. Щомісячні проценти складають фіксовану суму 1261, 98 грн. Згідно з графіком загальна сума усіх щомісячних платежів за кредитом становить 68 925,01 грн із них: сума кредиту - 34200, 00 грн, річні проценти -4 437, 49 грн, щомісячні проценти- 30287. 52 грн , останній щомісячний платіж -18.01.2019 року(а.с.6 на звороті).
Отже, графіком платежів від 20 січня 2017 року, передбачені види платежів, розміри та періодичність їх внесення, які має вносити ОСОБА_1 , з яким остання також ознайомлена під підпис.
Крім того, за встановленими судом обставинами, ОСОБА_1 своїм підписом засвідчила, що умови кредитного договору, зокрема, про сукупну вартість кредиту, їй роз'яснені та зрозумілі; вона ознайомилась з кредитним договором до його укладення і згодна з усіма його умовами; примірник заяви отримала, умови отримання кредитів згодна отримати шляхом роздрукування з веб-сайтакредитодавця. Також ОСОБА_1 засвідчила, що повідомлена у встановленій законом формі про всі умови, передбачені частиною другою статті 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», та їх зміст, а також про всі інші умови, повідомлення про які є необхідним відповідно до вимог чинного законодавства України.
Листом від 19 січня 2017 року ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» повідомив ОСОБА_1 про відступлення права вимоги і включення персональних даних відповідача до бази персональних даних (а.с.8).
Факт укладання кредитного договору також підтверджується змістом підписаної відповідачем заяви (щодо персональних даних), подачею до первісного кредитора копії паспорта та ідентифікаційного номера з посвідченням його власним підписом (а.с. 17-19). Вказані умови, а саме, суму кредиту (тобто тіло кредиту) та проценти ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» та ОСОБА_1 узгодили у тексті заяви № 8481629960 від 20 січня 2017 року на отримання кредиту. Так, ОСОБА_1 погодилася сплачувати щомісячні проценти - 3,69 %, річні проценти - 11,99 %, щоденна пеня - 0,3%.
Зі змісту розрахунку заборгованості АТ «Таскомбанк» суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_1 дійсно оформила кредит на загальну суму 34 200 грн; ОСОБА_1 вносила платежі на погашення заборгованості:
20 лютого 2017 - 331,45 грн, 1406,57 грн;1261,98;
20 березня 2017 року - 306,15 грн, 1431,87 грн, 1261,98 грн;
21 квітня 2017 року - 319,75 грн, 1290,15 грн, 1261,98 грн;
22 травня 2017 року - 28,12 грн, 24 травня 2017 року - 286,02 грн, 1295,76 грн, 1261,98 грн;
20 червня 2017 року - 156,24 грн;
12 липня 2017 року - 119,45 грн, 1334,64 грн, 1261,98 грн;
20 липня 2017 року - 153,53 грн;
11 вересня 2017 року - 408,30 грн, 67,74 грн, 2523,96 грн;
28 грудня 2017 року - 800 грн;
24 січня 2018 року - 1000 грн;
09 лютого 2018 року - 2 000 грн;
21 лютого 2018 року - 1 000 грн,
08 червня 2018 - 1 500 грн (а.с.20,23).
Всього надійшло 24 069,60 грн, за рахунок яких погашено річні проценти у розмірі 2 109,01грн, щомісячні проценти - 15 133,86грн та частину кредиту - 6 826,73 грн.
З розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 8481629960 від 20 січня 2017 року вбачається, що на 17 грудня 2021 року заборгованість складає 143 314,99 грн, з яких:27 373,27грн - заборгованості за кредитом, 7 721,02 грн - заборгованості за річними процентами, 26 511,48 грн - заборгованості за щомісячними процентами та 81 709,22 грн - пеня (за період з 20.01.2017 по 29.07.2020).
07 жовтня 2016 року ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» та ПАТ «Таскомбанк» укладено договір відступлення права вимоги № ТАСЦФР-10-2016, відповідно до умов якого останнє набуло право вимоги за вказаним кредитним договоромвказаний у реєстрі боржників (а.с.9-12).
Згідно з витягом з Реєстру боржників від 07 жовтня 2016 року первісний кредитор відступив новому кредитору право вимоги від ОСОБА_1 коштів за кредитним договором від 20 січня 2017 року № 84816229960, що складає 34 374 грн, з яких: сума основного боргу 34 200 грн, сума нарахованих процентів 11,39 грн, сума нарахованих щомісячних процентів 162,84 грн (а.с. 22,70-72).
Листом ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» від 20 січня 2017 року повідомлено ОСОБА_1 про відступлення права вимоги за укладеним з нею кредитним договором. ОСОБА_1 була ознайомлена і згодна з відступленням прав вимоги АТ «Таскомбанк», що засвідчила своїм підписом на повідомленні про відступлення прав вимоги (а.с.16).
29 липня 2020 року між АТ «Таскомбанк» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» уклали Договір факторингу № б/н (а.с.24-28).
Відповідно до п. 2.1 договору, фактор зобов'язується передати (сплатити) клієнту суму фінансування, а клієнт зобов'язується відступити факторові права вимоги за кредитним договором в обсязі та на умовах, що існують на дату відступлення прав вимоги. Перелік позичальників, підстави виникнення права вимоги до позичальника, суму боргу та інші дані зазначаються в реєстрі прав вимог, який формується згідно додатку № 1 та є невід'ємною частиною цього договору.
Згідно реєстру боржників до договору факторингу № б/н від 29 липня 2020 року до позивача перейшло право вимоги за договором від 20 січня 2017 року № 8481629960 укладеного із ОСОБА_1 , а саме щодо заборгованості за тілом кредиту -27 373,27 грн; за відсотками - 7 721,02 грн; сума заборгованості за щомісячними відсотками - 26 511,48 грн, за пенею - 81 709,22 грн, а всього на загальну суму 143 314,99 грн (а.с.30).
Таким чином, АТ «Таскомбанк» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено договір факторингу, за яким було передано останньому права вимоги за кредитними договорами, в тому числі по кредиту ОСОБА_1 від 20 січня 2017 року. Отже, у силу статей 512, 514 ЦК України ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» є новим кредитором ОСОБА_1 за кредитним договором від 20 січня 2017 року.
Листом ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» від 29 липня 2020 року повідомлено ОСОБА_1 про договір факторингу від 29 липня 2020 року, за яким він набув права вимоги до неї за вимогою кредитного договору від 20 січня 2017 рокута про необхідність сплати боргу у розмірі 143 314,99 в строк до 21 серпня 2020 року (а.с.32).
15 грудня 2021 року за № Ю2957 ТОВ «ФК Кредит-Капітал» направило ОСОБА_1 досудову вимогу щодо повернення заборгованості за договором про надання кредиту від 20 січня 2017 року,відповідно до якої товариство повідомило позичальника про договір факторингу від 29 липня 2020 року, а також про необхідність сплатити заборгованість за кредитом у розмірі 143 314,99 грн. Крім того, в повідомленні зазначено, що за кредитним договором, вважається строк виконання зобов'язання таким що настав на сьомий день з дня направлення цього повідомлення (а.с.33). Дана досудова вимога була направлена позивачем рекомендованим поштовим повідомленням на адресу місця реєстрації боржника ( АДРЕСА_1 ), що підтверджується поштовим описом вкладень та квитанцією (а.с.34).
Тобто, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» у визначеному законом порядку набув права вимоги до ОСОБА_1 у спірних правовідносинах.
ТОВ «ФК Кредит-Капітал» за своїм правовим статусом відноситься до юридичних осіб, що мають статус фінансових установ, які відповідно до Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» мають право здійснювати діяльність з надання фінансових послуг на території України (а.с.35).
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно зі статтею 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
Отже, одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першоїстатті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно з статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором чи законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У даному випадку договірні правовідносини виникли між товариством та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина першастатті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII).
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Конституційний Суд України у Рішенні щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
У справі, яка переглядається, судом встанолвлено, що перед укладенням кредитного договору ОСОБА_1 була ознайомлена з усіма його умовами, зокрема з умовою про сплату щомісячних процентів у розмірі 3,69 % від суми кредиту, і погодилась укласти договір саме на таких умовах, про щр свідчить її підпис на заяві.
Тому наявні підстави вважати, що при укладенні кредитного договору із ОСОБА_1 товариство дотрималося вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які були укладені.
Таким чином, установивши, що ОСОБА_1 підписала кредитний договір № 8481629960 від 20 січня 2017 року, у зв'язку з чим, їй було видано кредитні кошти у сумі 34 200 грн, які згідно із заявою були перераховані їй на зазначені нею рахунки в заяві на отримання кредиту, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що між сторонами виникли кредитні зобов'язання.
Проте, суд першої істації не врахував, що в заяві від 20 січня 2017 року № 8481629960 на отримання кредиту сторони чітко визначили сукупну вартість кредиту, що складається також із щомісячних процентів у розмірі 3,69 % від суми кредиту, річних процентів - 11,99 % від суми боргу за договором та 0,3 % щоденної пені (а.с.6).
Отже висновок суду першої інстанції про те, що по своїй суті щомісячні проценти є по суті комісією, тобто платою за управління кредитом є помилковим та таким, що спростовується змістом договору, яким передбачено умову саме про сплату щомісячних процентів від суми кредиту.
Тому, позивач має право на стягнення пені, яка передбачена договором (0,3 % на кожний день прострочення від загальної суми прострочення), куда нараховуються щомісячні проценти, які передбачені договором ( 3,69 % на місяць).
Такий висновок узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 30 червня 2020 року у справі № 552/1471/19(провадження № 61-22760св19), у постанові Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі № 638/4473/29 ( провадження № 61-6555св21).
Таким чином, висновок суду першої інстанціїї про безпідставне нарахування пені за період з 20 січня 2017 року по кінець строку кредитування, тобто до 20 січня 2019 року на суму прострочених щомісячних процентів є помилковим.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, що 20 січня 2020 року сторони уклали договір, за умовами якого відповідач отримав строком на 24 місяці, тобто до 20 січня 2019 року включно, кредитні кошти у розмірі 34200 грн, які зобов'язався повернути зі сплатою відсотків ( річних) у розмірі 11,90%, (щомісячних) у розмірі 3,69% на суму залишку забогованості за кредитом.
Повернення кредиту та сплаиу відсотків відповідач мав здійснювати щомісячними платежами, надаючи позивачеві до 20 числа кожного місяця кошти у сумі 2871, 88 грн (щомісячний платіж) упродовж строку кредитування. Тобто, сторони погодили порядок і строки виконання зобов'язання.
З розрахунку заборгованості, вбачається, що товариством нараховувались річні проценти строком до 26 грудня 2019 року (а.с.20), щомісячні проценти до 01 жовтня 2019 року, пеню до 26 грудня 2019 року (а.с.23).
Відповідно до висновків викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 14-154 цс18, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК. України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Судом встановлено, що кредитним договором від 20 січня 2017 року укладеного між сторонами строк кредитування визначений до 20 січня 2019 року, а тому позивач не мав право на стягнення процентів та пені, нарахованих після 20 січня 2019 року.
Оскільки після спливу строку кредитування у позивача було відсутнє право нараховувати проценти за кредитом, та пеню, то до вимоги позивача про стягнення таких процентів та пені за період з 20 січня 2019 року до 26 грудня 2019 року позовна давність не може бути застосована, а тому суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що вказана вимога є необгрунтованою.
Аналізуючи доводи заявника про неправильне застосування судом першоїх інстанції у справі, яка переглядається, норми ч. 2 ст. 258 ЦК України при визначенні спеціальної позовної давності до вимог про стягнення неустойки ( штрафу, пені), колегія виходить з наступного.
Підставою, яка порджує обов'язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов'язання, яке визначається ст. 610 ЦК України.
Відповідно до умов договору ( п.2) розмір пені за прострочення виконання грошового зобов'язання визначений у розмірі 0,3% від суми прострочених виконанням зобов'язання за кожний день прострочення. За загальним правилом, що випливає із Цивільного кодексу України, період, за який нараховується пеня за прострочення виконання зобов'язання, не обмежується.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.
Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якого пов'язано його початок.
За правилами ст. 549 ЦК України неустойкою ( штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Тобто пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір поки зобов'язання не буде виконано. ЇЇ розмір збільшується залежно від продовження правопорушення.
Правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється по кожному дню ( місяцю), за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день ( місяць) виникає щодня ( щомісяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.
Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги ( стягнення неустойки), накладення стягнення на заставлена майно та інше).
Позовна вимога про стягнення неустойки може бути додатковою як до вимоги про стягнення заборгованості за кредитом, так і до вимоги про стягнення процентів за кредитом.
За таких обставин включення для обрахування пені прострочених платежів, які мали місце поза межами позовної давності до основної вимоги, не грунтуються на вимог закону.
Отже аналіз норм ст. 266, ч. 2 ст. 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки ( пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня ( місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.
Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного суду України від 6 листопада 2013 року у справі № 6-116 цс13 .
З огляду на зазначене, та враховуючи, що відповіднодно до п.1, ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог про стягнення неустойки ( штрафу, пені). Разом з тим, треба мати на увазі, що вимоги про стягнення неустойки ( штрафу, пені) за своїм характером є додатковими ( похідними) вимогами щодо певного основного зобов'язання. У випадку, якщо неустойкою ( штрафом, пенею) забезпечується виконання зобов'язання, на яке розповсюджується загальна позовна давність, право на таке стягнення втрачається лише зі спливом строку позовної давності щодо основної вимоги. Таким чином, скорочена позовна давність стосовно неустойки (штрафу, пені) фактично означає можливість сягнення неустойки ( штафу, пені) за один рік, за умови, якщо не сплив строк позовної давності щодо основої вимоги.
До аналогічних висновків прийшов Верховний Суд України у пстанові від 18 травня 2016 року по справаі № 6-774 цс16 зазначивши « що аналіз норм статті 266, частини другої статті 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня ( місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою».
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-1138 цс15, у постанові Великої Палати Верховног Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 ( розділ 1.6).
Суд першої інстанції прийшов до висновку, що оскільки відповідачем належним чином не виконувались взяті на себе зобов'язання за кредитним договором від 20 січня 2017 року № 8481629960, позивачем не пропущено позовну давність, зокрема, щодо вимог про стягнення з відповідача заборгованості за кредитом у сумі 15158, 81 грн та заборгованості за процентами у сумі 2163, 30 грн, що разом становить 17302, 11 грн, тому стягнув зазначену суму заборгованості з відповідача на користь позивача.
В цій частині рішення суду сторонами не оскаржується.
Отже, суд першої інстанції встановив, що позивачем не пропущено строк позовної давності щодо вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за кредитом та процентів за кредитом, які були нараховані до визначеного договором строку кредитування.
Позивач звертаючись до суду з позовом просив стягнути пеню, обчислену за період з 20 січня 2017 року по 29 липня 2020 року у сумі 81709, 22 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, у відзиві представник відповідача, адвокат Працевитий Г.О. просив застосувати позовну давність стосовно стягнення пені (а.с.55-58).
Оскільки позовна давність до основної вимоги до звернення позивача до суду не спливла, вважається, що позовна давність не спливла і до даткової його вимоги про стягнення з відповідача пені. Відтак, підлягає стягненню пеня від суми 17302, 11 грн прострочених виконанням зобов'язань, за кожен день прострочення, яка обмежується 12 місяцями перед звернення позивача до суду, з урахуванням того, що відповідачем у спорі було заявлено про застосування строку позовної давності, що становить 18945,81 грн (17302,11х0.3%х365).
Ураховуючи наведене, рішення суду першої інстанції не можна вважати законним та обгрунтованим в частині відмови у стягненні пені, тому воно підлягає скасуванню з підстав, передбачених п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України з ухваленням в цій частині нового судового рішення про часткове задоволення позову про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ«ФК «Кредит-Капітал» пені за прострочення виконання зобов'язання за кредитним договором у сумі 18945, 81 грн, яка обмежується 12 місяцями перед звернення позивача до суду.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд маєвиконати обов'язокщодо обґрунтування рішення, може бутирізною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "РуїсТоріха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропрорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно ч.1, п.3 ч.2, ч.13 ст.141ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно з п. п.б), в) ч. 4 ст. 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Позивачем сплачено суму судового збору за подання позову до суду у сумі 2 270 грн за майнові вимоги на суму 143 314,99 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 60963 від 15 грудня 2021 року (а.с.5), задоволено позовні вимоги ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» на суму 36247,92 грн (17302,11+18945,81 грн), тому позивачу за рахунок відповідача належить до компенсації сума судового збору у розмірі 574. 14 грн (36247,92 х2 270 : 143 314,99).
ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» сплатило судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 3405 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 72121 від 25 липня 2023 року на суму 3405 (а.с.156), тому позивачу за рахунок відповідача належить до компенсації сума судового збору у розмірі 861, 21 грн (36247, 92 х 3405 : 143 314,99).
Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів,-
П О С Т А Н О В И ЛА:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» - задовольнити частково.
Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 27 червня 2023 року у цій справі в частині відмови у задоволенні позову про стягнення заборгованості щодо пені, судового збору скасувати.
Ухвалити в цій чатині нове судове рішення про часткове задоволення позову.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за пенею за кредитним договором № 8481629960 від 20 січня 2018 року у розмірі 18945, 81 грн.
В іншій частині рішення суду не оскаржувалось і не переглядалось.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» судові витрати у вигляді сплати судового збору за подання позовної заяви у розмірі 574, 14 грн, за подання апеляційної скарги у розмірі 861, 21 грн , а всього у розмірі 1435, 35 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови,лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Повна постанова складена 20 вересня 2023 року.
Головуючий, суддя Суддя Суддя
Подліянова Г.С. Гончар М.С. Маловічко С.В.