УХВАЛА
21.09.2023 Справа №607/4638/23
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:
головуючого судді Вийванка О. М.
за участю секретаря судового засідання Медвідь О. А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду заяву представника позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання майна набутого під час шлюбу особистою приватною власністю та поділ майна подружжя,
ВСТАНОВИВ:
В провадження Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання майна набутого під час шлюбу особистою приватною власністю та поділ майна подружжя.
Представник позивача адвокат Гуцалюк А.Р. звернувся в суд із заявою про забезпечення позову, шляхом накладення арешту на житловий будинок АДРЕСА_1 загальною площею 144,9 кв. м., житловою площею 58,3 кв. м. та земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,0312 га, кадастровий номер 6125280600:02:001:0668, яка розташована в АДРЕСА_1 .
В обґрунтування заяви посилається на те, що предметом спору по даній справі серед іншого є визначення прав на спільне сумісне майно позивача і відповідача - житловий будинок АДРЕСА_1 загальною площею 144,9 кв. м., житловою площею 58,3 кв. м. та земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,0312 га, кадастровий номер 6125280600:02:001:0668, яка розташована в АДРЕСА_1 .
22 червня 2023 року рішенням Теофіпольського районного суду Хмельницької області розірвано шлюб між сторонами по справі.
З моменту розірвання шлюбу відповідач має можливість відчужити майно, що є предметом спору у даній справі, оскільки на нею зареєстроване право власності на дане майно.
Позивач немає можливості користуватися даним житловим будинком, через зміну замків відповідачем.
З 05.01.2023 позивач змушений орендувати житло для свого проживання.
Тому, беручи до уваги той факт, що відповідач не визнає права спільної власності на даний будинок, вважає його своєю особистою приватною власністю, з приводу чого і подала зустрічний позов, є підстави вважати, що даний будинок та земельна ділянка, що є спільною сумісною власністю позивача та відповідача, без згоди позивача може бути відчужено на користь третіх осіб, та у разі невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Перевіривши та дослідивши матеріали даної справи, суд дійшов до висновку, що заява про забезпечення позову підлягає до задоволення, виходячи з наступних підстав.
Згідно ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).
Згідно п. 1, 2 ч. 1 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії.
Вимогами п. 3-4 ч. 1 ст. 151 ЦПК України передбачено, що заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову, а також захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.
Відповідно до роз'яснень п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також, відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Судом встановлено, що предметом позову є поділ спільного майна подружжя, зокрема, житлового будинку АДРЕСА_1 загальною площею 144,9 кв. м., житловою площею 58,3 кв. м. та земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,0312 га, кадастровий номер 6125280600:02:001:0668, яка розташована в АДРЕСА_1 .
Як вбачається із заяви про забезпечення позову, заявник просить накласти арешт на вищевказане майно, оскільки йому стало відомо, що ОСОБА_3 може в будь-який момент здійснити відчуження зазначених житлового будинку із земельною ділянкою, що може значно утруднити або взагалі зробити неможливим виконання рішення суду.
При цьому, згідно Витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 257993752, № 257995744 від 24.05.2023, власником житлового будинку АДРЕСА_1 загальною площею 144,9 кв. м., житловою площею 58,3 кв. м. та земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,0312 га, кадастровий номер 6125280600:02:001:0668, яка розташована в АДРЕСА_1 , є ОСОБА_3 .
Враховуючи, що предметом позовних вимог є поділ спільного майна подружжя, відповідач добровільно відмовляється врегулювати спір, а також, судом з'ясовано, що є реальна загроза в тому, що під час розгляду даної справи вищезгадане майно може бути відчужене відповідачем на користь третіх осіб, що може істотно ускладнити або унеможливити виконання рішення суду, суд, проаналізувавши заяву про забезпечення позову, матеріали позовної заяви, виходячи із засад розумності та обґрунтованості вимог заявника щодо забезпечення позову, з урахуванням забезпечення збалансованості інтересів сторін та зважаючи на наявність загрози утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, вважає, що заяву про вжиття заходів забезпечення позову слід задовольнити, шляхом накладення арешту на житловий будинок АДРЕСА_1 загальною площею 144,9 кв. м., житловою площею 58,3 кв. м. та земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,0312 га, кадастровий номер 6125280600:02:001:0668, яка розташована в АДРЕСА_1 , оскільки такий вид забезпечення позову є доцільним та співрозмірним заявленим позовним вимогам.
Згідно ч.3 ст.154 ЦПК України, суд зобов'язаний застосовувати зустрічне забезпечення, якщо: позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові; або суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.
Суд не застосовує зустрічне забезпечення, оскільки позивач має зареєстроване в установленому законом порядку місце проживання на території України та у його власності є майно, що в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.
Одночасно суд повідомляє, що відповідач має право звернутися до суду про застосування зустрічного забезпечення.
На підставі наведеного, керуючись статтями 149-153, 154, 261, 352-354 Цивільного процесуального кодексу України,
ПОСТАНОВИВ:
Задовольнити заяву представника позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання майна набутого під час шлюбу особистою приватною власністю та поділ майна подружжя.
Накласти арешт на житловий будинок АДРЕСА_1 загальною площею 144,9 кв. м., житловою площею 58,3 кв. м. та земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,0312 га, кадастровий номер 6125280600:02:001:0668, яка розташована в АДРЕСА_1 , власником яких є ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце проживання АДРЕСА_1 .
Ухвала суду про забезпечення позову підлягає до негайного виконання.
Суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи, відповідно до ст.158 ЦПК України.
Копію ухвали для виконання направити до Тернопільського відділу державної виконавчої служби у Тернопільському районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному вебпорталі судової влади України за вебадресою http://court.gov.ua/fair/sud.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.
У разі подання апеляційної скарги ухвала суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Тернопільського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів, з дня її проголошення, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину ухвали суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту ухвали суду.
Учасник справи, якому ухвалу суду не було вручено у день її проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.
Ухвалу суду складено та підписано 21 вересня 2023 року.
Головуючий суддяО. М. Вийванко