ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
21.09.2023Справа № 910/8505/23
Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу
за позовом Управління з питань реклами Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
до товариства з обмеженою відповідальністю "Алего"
про стягнення 134 182,38 грн.
Представники сторін: не викликались.
ВСТАНОВИВ:
До господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Управління з питань реклами Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до товариства з обмеженою відповідальністю "Алего" про стягнення 134 182,38 грн.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного сторонами договору тимчасового користування місцем, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва, для розміщення рекламного засобу № 594/19 від 10.09.2019 належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання та не здійснив з позивачем розрахунку за період з 10.11.2021 по 01.05.2023 на загальну суму 83 679,21 грн. У зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача основний борг в розмірі 83 679,21 грн., штраф 15% в розмірі 12 551,88 грн., пеню в розмірі 7 975,88 грн., 3% річних в розмірі 3 631,45 грн. та інфляційне збільшення в розмірі 26 343,96 грн.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 05.06.2023 р. прийнято позовну заяву до розгляду, та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Надано відповідачу строк у 15 днів з дати отримання ухвали на подання відзиву.
Вищезазначена ухвала суду отримана відповідачем 12.06.2023, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення за №0600028073744.
28.06.2023 до канцелярії суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому просив суд продовжити строк на подання відзиву на позов. Відмовити у задоволенні позову у повному обсязі з огляду на те, що надані послуги були повністю оплачені відповідно до платіжного доручення №1699 від 19.11.2021.
10.07.2023 до канцелярії суду позивачем подано відповідь на відзив на позовну заяву, в якій просить суд задовольнити позов позивача у повному обсязі. Зазначено, що сплачені відповідно до платіжного доручення №1699 від 19.11.2021 грошові кошти були зараховані в рахунок погашення заборгованості за попередній період.
01.08.2023 до канцелярії суду відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив.
04.08.2023 до канцелярії суду позивачем подано пояснення до позовної заяви у справі №910/8505/23.
11.08.2023 до канцелярії суду від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі та додаткові пояснення.
15.08.2023 до канцелярії суду від позивача надійшли за печення на клопотання про зупинення провадження у справі.
В обґрунтування поданого клопотання про зупинення провадження у справі № 910/8505/23 до моменту вирішення (набрання законної сили рішення суду) справи № 910/18204/21 що розглядається Господарським судом міста Києва, відповідач посилається на положення п.5 ч.1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України.
Суд розглянувши дане клопотання зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України, суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадках:
1) смерті або оголошення померлою фізичної особи, яка була стороною у справі або третьою особою з самостійними вимогами щодо предмета спору, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво;
2) необхідності призначення або заміни законного представника учасника справи;
3) перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції;
4) прийняття рішення про врегулювання спору за участю судді;
5) об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
За приписами ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Враховуючи те, що провадження по справі відкрито ухвалою від 05.06.2023 року, клопотання про зупинення провадження подано відповідачем 11.08.2023 року, тобто на стадії розгляду справи по суті.
За приписами ч. 3 ст. 195 Господарського процесуального кодексу України, провадження у справі на стадії розгляду по суті зупиняється лише з підстав, встановлених пп. 1-3 ч. 1 ст. 227 та п. 1 ч. 1 ст. 228 Господарського процесуального кодексу України, тоді як відповідач посилався на п. 5 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 118 Господарського процесуального кодексу України, право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Таким чином, суд прийшов до висновку, що клопотання відповідача про зупинення провадження у справі №910/8505/23 на підставі п. 5 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України підлягає залишенню без розгляду.
Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Водночас, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010, «Смірнова проти України» від 08.11.2005, «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006, «Літоселітіс проти Греції» від 05.02.2004 та інші).
З огляду на зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України,проте в розумні строки.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
10.09.2019 між Управлінням з питань реклами Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (робочий орган) та товариством з обмеженою відповідальністю «Алего» (рекламорозповсюджувач) укладено договір тимчасового користування місцем, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва, для розміщення рекламного засобу №594/19.
Відповідно до п. 1.1 договору за цим договором на підставі відповідного наказу робочого органу про встановлення пріоритету на місце для розміщення рекламного засобу, дозволу на розміщення зовнішньої реклами, наданого на підставі розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), рекламорозповсюджувачеві надається право тимчасового платного користування місцем, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва, виключно для розміщення та експлуатації рекламного засобу (право тимчасового користування).
Пунктом 1.2 договору передбачено, що рекламорозповсюджувач зобов'язується прийняти в платне користування місце та користуватись наданим йому місцем добросовісно та розумно відповідно до загальних вимог законодавства України, правил щодо благоустрою населених пунктів, умов цього договору та порядку розміщення зовнішньої реклами в місті Києві, затвердженого розпорядженням виконавчого органу Київського міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 05.02.2019 №207, зареєстрованого в Головному територіальному управлінні юстиції у місті Києві від 25.02.2019 за №34/2211 (Порядок), своєчасно та у повному обсязі відповідно до договору здійснювати оплату за тимчасове користування місцем, сумлінно виконувати усі свої обов'язки за цим договором, самостійно нести відповідальність за технічний стан рекламного засобу, порушення вимог техніки безпеки під час розташування та експлуатації РЗ, утримання місця у належному санітарному стані відповідно до законодавства.
Згідно з п.3.2 договору робочий орган та/або КП "Київреклама" здійснюють облік місць для розміщення РЗ, на які поширюється пріоритет рекламорозповсюджувача, та на які рекламорозповсюджувачу надано дозволи на розміщення зовнішньої реклами, здійснюють контроль за строками дії пріоритету та дозволу шляхом формування адресних переліків та внесення до них змін.
Сторони домовились, що ціною цього договору є плата за тимчасове користування, розмір якої відповідно до статті 632 Цивільного кодексу України визначається та розраховується на підставі рішень Київської міської ради або розпоряджень її виконавчого органу залежно від встановлених за рекламорозповсюджувачем пріоритетів та наданих дозволів, вказаних у відповідних адресних переліках (п.6.1 договору).
Підставою для нарахування плати за тимчасове користування місцями та внесення рекламорозповсюджувачем плати є рішення робочого органу про встановлення/продовження пріоритету, рішення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про надання/продовження дозволу, інші юридичні факти (вчинки рекламорозповсюджувача щодо фактичного користування місцем для розміщення РЗ) відповідно до пункту 4 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (п. 6.3 договору).
Згідно пункту 6.4 договору плата щомісячно перераховується рекламорозповсюджувачем до бюджету міста Києва відповідно до умов договору. У разі прострочення термінів сплати, визначених договором, розмір несплаченої суми плати коригується з урахуванням штрафів, пені та індексу інфляції, відповідно до умов договору та законодавства.
Відповідно до п.6.5 договору рекламорозповсюджувач не звільняється від плати при відсутності РЗ на місці щодо якого виконавчим органом Київської міської ради (Київською міською державною адміністрацією) прийнято рішення про надання/продовження дозволу.
Плата нараховується з дати прийняття рішення про встановлення пріоритету, надання дозволу. При продовженні строку дії пріоритету, продовжені строку дії дозволу плата нараховується з дати, з якої продовжено строк дії пріоритету або дозволу (п. 6.6 договору).
Згідно з п. 6.13 договору розрахунковим періодом надання місця у тимчасове користування та нарахування плати за тимчасове користування місцем є календарний місяць.
Відповідно до пункту 6.14 договору плата за тимчасове користування місцем, штрафні санкції за прострочення здійснення платежів нараховується робочим органом щомісячно та переказуються рекламорозповсюджувачем не пізніше 20-го числа поточного місяця на зазначений казначейський рахунок, в розмірах, зазначених у рахунках.
Факт неотримання рахунку не звільняє рекламорозповсюджувача від здійснення плати.
Пунктом 6.16 договору передбачено, що у разі недостатності суми проведення платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі сума погашає вимоги кредитора у такій черговості: 1) у першу чергу - основна сума боргу; 2) у другу чергу - пеня та штрафи.
Цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками та діє щодо кожного місця розміщення РЗ протягом строку встановленого пріоритету та/або дозволу, а також протягом строку фактичного користування місцем. Припинення пріоритету або дозволу щодо окремого місця для розміщення РЗ у разі наявності у рекламорозповсюджувача інших чинних пріоритетів та/або дозволів не тягне за собою припинення цього договору в цілому (пункт 8.1. договору).
На підставі розпоряджень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 25.01.2021 № 76, від 22.09.2020 № 1475, від 16.01.2020 № 39, від 22.12.2020 № 2051, від 19.01.2021 № 40, від 27.01.2021 № 95, від 29.01.2020 № 139, від 30.09.2020, № 1518, від 16.02.2021 № 272, від 18.06.2020 № 880, від 19.10.2020 № 1642, від 23.02.2021 № 363, від 30.09.2020 № 1521, від 28.01.2021 № 120, від 27.01.2021 № 94, від 19.10.2020 № 1638, від 10.06.2021 №1324, від 04.03.2020 № 396, від 29.05.2020 № 763 відповідачу надані дозволи на розміщення рекламних засобів № 09939-05-П-1, 09943-05-П-1, 12478-06-П-1, 12479-06-П-2, 12480-06-П-1, 12737-06-П-1, 12738-06-П-2, 15765-07-П-1, 28714-11-П-1, 28715-11-П-1, 28716-11- П-1, 28718-11-П-1, 28719-11-П-1, 28721-11-П-1, 29573-12, 29575-12, 29576-12, 29578-12, 29579- 12, 29580-12, 29581-12, 29582-12, 29584-12, 29585-12, 31259-12, 31260-12, 39668-14, 39669-14, 39671-14, 39672-14, 39844-14, 39845-14, 40053-14, 40189-14, 40446-14, 42403-14, 42406-14, 42407- 14, 42408-14, 42409-14, 42410-14, 42411-14, 42412-14, 42413-14, 42414-14, 42415-14, 42416-14, 42417-14, 42473-14, 42475-14, 42476-14, 42478-14, 42662-14, 42751-14, 42752-14, 42753-14, 42964- 14, 42987-14, 42989-14, 42990-14, 42991-14, 42992-14, 43432-15, 74592-19, 75359-19, 77541-20, 77667-20, 77676-20, 77677-20 та між позивачем та відповідачем, було підписано адресний перелік, який є невід'ємною частиною договору, згідно яких відповідачу надано право тимчасового користування місцями.
Крім того, між позивачем та відповідачем підписано додаткові угоди до договору, а також ряд адресних переліків, які є невід'ємними частинами договору, та в яких зазначено адресу рекламних засобів.
Позивачем зазначено, що на виконання умов договору позивачем відповідачу було виставлено рахунок №75832 до договору №594/19 тимчасового користування місцем, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва, для розміщення рекламного засобу, однак відповідачем не було здійснено оплату за зазначеним рахунком.
В порушення умов договору відповідач не здійснив з позивачем розрахунки за період з 10.11.2021 по 01.05.2023, згідно довідки про стан розрахунків на загальну суму 83 679,21 грн.
У зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача основний борг в розмірі 83 679,21 грн., штраф 15% в розмірі 12 551,88 грн., пеню в розмірі 7 975,88 грн., 3% річних в розмірі 3 631,45 грн. та інфляційне збільшення в розмірі 26 343,96 грн.
Правовідносини, пов'язані із розміщенням зовнішньої реклами у місті Києві, регулюються Законом України "Про рекламу", Типовими правилами розміщення зовнішньої реклами, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 №2067, Порядком розміщення зовнішньої реклами в місті Києві, затвердженими розпорядженням Київської міської ради від 05.02.2019 №207, Правилами благоустрою міста Києва, затвердженими рішенням Київської міської ради від 25.12.2008 № 1051/1051 та іншими нормативними актами України.
Так, згідно частини 1 статті 16 Закону України "Про рекламу", розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, а поза межами населених пунктів - на підставі дозволів, що надаються обласними державними адміністраціями, а на території Автономної Республіки Крим - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 3 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, зовнішня реклама розміщується на підставі дозволів та у порядку, встановленому виконавчими органами сільських, селищних, міських рад відповідно до цих Правил. Видача (відмова у видачі, переоформлення, видача дубліката, анулювання) дозволу на розміщення зовнішньої реклами здійснюється відповідно до Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності".
У відповідності до пункту 23 та пункту 24 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, дозвіл надається строком на п'ять років, якщо менший строк не зазначено у заяві. Виданий у встановленому порядку дозвіл є підставою для розміщення зовнішньої реклами та виконання робіт, пов'язаних з розташуванням рекламного засобу.
Судом встановлено, що на підставі розпоряджень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Про надання дозволів на розміщення зовнішньої реклами" та розпоряджень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Про продовження строку дії дозволів на розміщення зовнішньої реклами" відповідачу надані/продовжені дозволи на розміщення рекламних засобів, копії яких містяться у матеріалах справи.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (статті 525 Цивільного кодексу України).
Статтею 530 Цивільного кодексу України вставлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно пункту 33 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, плата за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності, встановлюється у порядку, визначеному органами місцевого самоврядування, а місцем, що перебуває у державній або приватній власності, - на договірних засадах з його власником або уповноваженим ним органом (особою). При цьому площа місця розташування рекламного засобу визначається як сума площі горизонтальної проекції рекламного засобу на це місце та прилеглої ділянки завширшки 0,5 метра за периметром горизонтальної проекції цього засобу. Для неназемного та недахового рекламного засобу площа місця дорівнює площі вертикальної проекції цього засобу на уявну паралельну їй площину.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем виставлено відповідачу рахунок №75832 від 10.11.2021 року на суму 167 358,00 грн. без ПДВ та розрахунок коригування №75833 від 10.11.2021 до рахунку №75832 від 10.11.2021 на суму - 83 678,79 грн.
Таким чином, заборгованість відповідача по рахунку №75832 від 10.11.2021 року становить 167 358,00 грн. - 83 678,79 грн. = 83 679,21 грн.
У відзиві на позовну заяву відповідачем зазначено, що згідно платіжного доручення №1699 від 19.11.2021 відповідачем було сплачено плату за тимчасове користування місяцями за період з 01.11.2021 по 01.05.2021.
Вищезазначені твердження відповідача визнаються судом необґрунтованими, з огляду на таке.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем здійснено оплату з порушенням строку, встановленого в пункті 6.14 договору, внаслідок чого була наявна заборгованість з оплати за попередні періоди.
Так, в п. 6.16 договору сторони погодили, що у разі недостатності суми проведення платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі сума погашає вимоги кредитора у такій черговості: у першу чергу - основна сума боргу; у другу чергу - пеня та штрафи.
Отже, позивачем зараховувались платежі у хронологічному порядку, починаючи із погашення заборгованості, яка виникла раніше, що підтверджується матеріалами справи.
Також, суд зазначає, що договір, укладений між сторонами 10.09.2019 №594/19, додаткові угоди до договору, додатки до договору було укладено відповідно до ст.ст. 13, 41, 140, 142 та 144 Конституції України, ст.ст. 11-12, 626-634, ЦК України, cт. 180 ГК України, а також п. 13 Типових правил. Сторони погодили усі істотні умови договору, додаткових угод та додатків до договору, скріпивши його підписами та печатками. Адресні переліки підписані з обох сторін, що свідчить про взяття сторонами зобов'язань, а також надані переліки містять дату початку та кінця строку дії дозволів відповідача.
Відповідно до п.6.6 договору плата нараховується з дати прийняття рішення про встановлення пріоритету, надання дозволу. При продовженні строку дії пріоритету, продовжені строку дії дозволу плата нараховується з дати, з якої продовжено строк дії пріоритету або дозволу.
З матеріалів справи вбачається, що адресний перелік № 42 від 29.07.2021 (додаток №81 до договору) підписаний між сторонами на підставі розпорядження виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) № 76 від 25.01.2021 "Про продовження строку дії дозволів на розміщення зовнішньої реклами".
Так, згідно п. 1 адресного переліку № 42, рекламорозповсюджувачу надано право тимчасового користування місцем, що перебуває в комунальній власності територіальної громади міста Києва, для розміщення рекламного (-их) засобу (-ів) за адресою (-ами) (згідно переліку) дата, з якої продовжено строк дії дозволу - 11.07.2017, 29.04.2018 та 18.03.2018, дата закінчення строку дії дозволу - 10.07.2022, 28.04.2023,17.03.2023.
Згідно пункту 2 адресного переліку № 42, розмір плати визначається та розраховується на підставі Порядку визначення розміру плати за тимчасове користування місцями, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Києва, для розміщення рекламних засобів, затвердженого розпорядженням виконавчого органу Київське міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 22.12.2018 № 2341 зареєстрованого в Головному територіальному управлінні юстиції в місті Києві 26.12.2018 з №294/2142.
В п. 4 адресного переліку №42 зазначено, що права та обов'язки, передбачені умовами договору та цим адресним переліком, застосовуються до відносин сторін, які виникли до їх підписання, з 01 липня 2019 року, в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 631 ЦК України. В разі, якщо між сторонами було укладено додаткову угоду до договору, відповідно до якої робочий орган нараховував плату за тимчасове користування місцями з дати закінчення строку дії дозволу до прийняття названого розпорядження виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) про продовження строку дії дозволів, права і обов'язки, передбачені умовами цього адресного переліку, застосовуються до сторін, починаючи з дати вказаного розпорядження.
З наведених вище умов договору та адресного переліку № 42 вбачається, що сторони погоди нарахування плати за користування місцем розміщення реклами з дати надання дозволу на таке розміщення, а не з моменту підписання адресного переліку.
Так, адресний перелік № 42 підписаний між сторонами на підставі розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 76 від 25.01.2021 "Про продовження строку дії дозволів на розміщення зовнішньої реклами" та відповідних дозволів, відтак, оплата за користування місцями для розміщення реклами, зазначеними в адресному переліку № 42 підлягає оплаті з 25.01.2021.
Крім того, судом не приймаються до уваги доводи відповідача, що останній не користувався місцями розміщення рекламних засобів за адресами, визначеними адресним переліком № 42, оскільки пунктом 6.5 договору передбачено, що рекламорозповсюджувач не звільняється від плати при відсутності РЗ на місці щодо якого виконавчим органом Київської міської ради (Київською міською державною адміністрацією) прийнято рішення про надання/ продовження дозволу.
З огляду на вищенаведене та встановленням факту невиконання відповідачем обов'язку з оплати отриманих послуг за договором тимчасового користування місцем, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва, для розміщення рекламного засобу № 594/19 від 10.09.2019 та факту наявності заборгованості у розмірі 83 679,21 грн., вимоги позивача про стягнення суми основного боргу визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань позивачем нараховано 12 551,88 грн. штрафу, 7975,88 грн. пені, 3 631,45 грн. 3 % річних та 26 343,96 грн. інфляційних втрат, нарахованих за загальний період прострочення 20.11.2021 по 01.05.2023.
У відповідності до ч. 1 ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно зі ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Штрафними санкціями згідно ч. 1 ст. 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
Згідно з статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У відповідності до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.
Згідно пункту 7.2 договору робочий орган застосовує до рекламорозповсюджувача штрафні санкції у вигляді пені за несвоєчасне або неповне внесення платежів у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми.
В силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Оскільки положення договору не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж в ст. 232 ГК України, то нарахування штрафних санкцій припиняється зі сплином шести місяців.
Крім того, відповідно до пункту 7.3 договору сторони погодили, що робочий орган має право нарахувати боржнику за прострочення внесення платежів за тимчасове користування, що складає більше 1 (одного) місяця, штраф у розмірі 15 (п'ятнадцять) відсотків простроченої суми.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд погоджується з розрахунком штрафу в розмірі 12 551,88 грн., пені в розмірі 7 975,88 грн., 3 % річних в розмірі 3 631,45 грн. та інфляційних втрат в розмірі 26 343,96 грн. наданим позивачем і вважає його обґрунтованим, а вимоги такими, що підлягають задоволенню.
Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 статті 76 ГПК України).
Відповідно до ч. 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до положень ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України.
Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
З приводу висвітлення всіх доводів відповідача суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.
На підставі викладеного, керуючись ч. 3,4 ст. 13, ч.1 ст. 73, ч.1 ст. 74, ч.1 ст. 77, ст.ст. 79, 129, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Алего" (01001, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 27А; ідентифікаційний код 37922548) на користь Управління з питань реклами виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01044, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 36; ідентифікаційний код 41348526) основний борг в розмірі 83 679 (вісімдесят три тисячі шістсот сімдесять дев'ять) грн. 21 коп., штраф в розмірі 12 551 (дванадцять тисяч п'ятсот п'ятдесят одна) грн.. 88 коп., пеню в розмірі 7 975 (сім тисяч дев'ятсот сімдесят п'ять) грн.. 88 коп., 3% річних в розмірі 3 631 (три тисячі шістсот тридцять одна) грн.. 45 коп. та інфляційне збільшення в розмірі 26 343 (двадцять шість тисяч триста сорок три) грн.. 96 коп. та судовий збір в розмірі 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн. 00 коп.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Відповідно до ч. 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С. М. Мудрий