ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
21.09.2023Справа № 910/9476/23
Суддя Мудрий С.М., розглянувши справу
за позовом комунального підприємства "Фармація"
до комунального підприємства "Київпастранс"
про стягнення 36 907,34 грн.
ВСТАНОВИВ:
До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява комунального підприємства "Фармація" до комунального підприємства "Київпастранс" про стягнення 36 907,34 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між сторонами укладено договір поставки №52.20-149 від 24.03.2020. На виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 16 446,90 грн. Проте, відповідач отриманий товар не оплатив.
У зв'язку з чим, позивач просить суд стягнути з відповідача основний борг в розмірі 16 446,90 грн., пеню у розмірі 11 603,02 грн. 3% річних в розмірі 1 419,81 грн. та інфляційні втрати і розмірі 7 437,61 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.06.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Надано відповідачу строк у 15 днів з дати отримання ухвали на подання відзиву.
Вищезазначена ухвала суду отримана відповідачем 29.06.2023, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення за №0600029484020.
Відповідач не скористався наданим йому законом правом подати письмові заперечення проти позову.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Водночас, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).
З огляду на зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч.1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 2 ст. 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.
Відповідно п.1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст. 655 ЦК України).
Приписами ст. 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.
24.03.2020 між комунальним підприємством "Київпастранс" (покупець) та комунальним підприємством "Фармація" (постачальник) укладено Договір №52.20-149 (далі - Договір), який за правовою природою відповідає договору поставки, передбаченим цивільним та господарським законодавством.
За вищевказаним договором постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупцю: "Медичні матеріали" код 33140000-3 за ДК 021:2015 (фармацевтичні матеріали), а покупець сплатити за товар, визначений в асортименті, кількості та за цінами, які зазначені у специфікації, що є його невід'ємною частиною.
Частиною 5 Договору передбачено порядок поставки товару, а саме: поставка здійснюється за адресою філій та відокремлених підрозділів (перелік зазначається в додатку №3 до Договору) за кошти постачальника, які входять до ціни договору, відповідно у межах специфікації; порядок приймання-передачі визначається у додатку № 2 до Договору; кількість товару замовляється із наявності коштів та фактичних потреб покупця в межах запланованої ціни договору.
Специфікацією до Договору передбачено товар на загальну суму 16 450,82 грн.
Додатком №2 (порядок приймання-передачі товару, гарантійні зобов'язання) до Договору встановлено, що датою поставки товару та переходу право власності вважається відповідна дата підписання сторонами накладної на фактично поставлений товар.
Для підтвердження поставки товару позивачем надано видаткову накладну №А99000000343 від 24.03.2020 на загальну суму 16 446,90 грн., яка містить підписи представників постачальника та підпис представника покупця - Мерзлюк І.Г., що уповноважений на отримання товару Довіреністю №48 від 24.03.2020.
Матеріали справи не містять заперечення відповідача щодо факту отримання товару відповідно до Договору, а також застережень щодо якості отриманого товару, строків та порядку поставки, а тому суд вважає, що наданих доказів достатньо для встановлення обставини виконання позивачем свого зобов'язання в рамках Договору №52.20-149 від 24.03.2020 щодо поставки товару згідно з видатковою накладною на загальну суму у розмірі 16 446,90 грн.
Відповідно до пункту 4.1 Договору розрахунок за поставлений товар здійснюється покупцем у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 30 календарних днів з дати підписання покупцем видаткової накладної на фактично поставлену окрему партію товару.
Отже, останнім днем здійснення оплати поставленого товару є 23.04.2020 (за видатковою накладною №А99000000343 від 24.03.2020).
Матеріали справи не містять доказів здійснення оплати товару, поставленого в рамках Договору та специфікації.
Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зазначене також кореспондується зі положенням ст. 526 ЦК України, відповідно до якого зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Враховуючи наведене, суд встановив наявність обставини невиконання відповідачем свого зобов'язання за Договором №52.20-149 від 24.03.2020 в частині здійснення оплати товару, поставленого відповідно до видаткової накладної №А99000000343 від 24.03.2020, а тому позовна вимога про стягнення основного боргу у розмірі 16 446,90 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Також позивачем заявлено вимоги щодо стягнення 3% річних у розмірі 1 419,81 грн. та інфляційних втрат у розмірі 7 437,61 грн.
Частиною 2 ст. 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити всіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, ураховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних та процентів за користування чужими грошовими коштами є способом захисту його майнового права та інтересу, зміст яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Судом здійснено перерахунок заявлених інфляційних втрат, яким встановлено, що інфляційні втрати за боргом 16 446,90 грн. за період з 24.04.2020 (початок заборгованості) по 09.03.2023 (визначена позивачем дата) з урахуванням індексів інфляції з травня 2020 по лютий 2023 (місяці, що охоплюють період нарахування) становлять 7 604,80 грн.
Згідно з ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про те, що вимога щодо стягнення інфляційних втрат підлягає задоволенню у заявленому позивачем розмірі, а саме 7 437,61 грн.
Судом здійснено перерахунок заявлених 3% річних, яким встановлено, що 3% річних за боргом 16 446,90 грн. за період з 24.04.2020 (початок заборгованості) по 09.03.2023 (визначена позивачем дата) становить 1 418,46 грн.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про те, що вимога про стягнення 3% річних підлягає задоволенню у розмірі встановленому судом, а саме 1 418,46 грн.
Також позивачем заявлено вимогу щодо стягнення пені у розмірі 11 603,02 грн.
Штрафними санкціями у ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 1 ст. 550 ЦК України передбачено, що право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Частина 2 ст. 551 ЦК України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.
Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.
Згідно з п. 7.3 Договору за порушення термінів оплати товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від вартості поставленого в строк товару, за кожен день прострочення оплати.
Частиною 6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Однак пунктом 7 Розділу IX Прикінцевих положень ГК України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Вказаний пункт був введений в дію на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30. 03.2020 № 540-IX (далі - Закон України від 30.03.2020 № 540-IX), який набрав чинності з 02.04.2020.
На період нарахування штрафних санкцій на всій території України тривав карантин, який установлений згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" № 211 з 12.03.2020 та неодноразово продовжувався постановами Кабінету Міністрів України, зокрема, постановою від 25.04.2023 № 383 до 30.06.2023.
За таких обставин, дія Закону України від 30.03.2020 № 540-IX фактично надає можливість нараховувати штрафні санкції більше, ніж за шість місяців.
Судом здійснено перерахунок заявленої пені, яким встановлено, що пеня за боргом 16 446,90 грн. за період з 24.04.2020 (початок заборгованості) по 09.03.2023 (визначена позивачем дата) з урахуванням облікової ставки НБУ з 24.04.2020 по 09.03.2023 (місяці, що охоплюють період нарахування) становлять 11 594,03 грн.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про те, що вимога про стягнення пені підлягає задоволенню у розмірі встановленому судом, а саме 11 594,03 грн.
Частинами 3, 4 ст. 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 ст. 76 ГПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до положень ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України.
Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Судовий збір згідно зі ст. 129 ГПК України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ч. 3,4 ст. 13, ч.1 ст. 73, ч.1 ст. 74, ч.1 ст. 77, ст.ст. 79, 129, ч. 9 ст. 165, ст.ст. 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з комунального підприємства "Київпастранс" (04070, місто Київ, вулиця Набережне шосе, будинок 2; ідентифікаційний код 31725604) на користь комунального підприємства "Фармація" (01030, місто Київ, вулиця Івана Франка, будинок 38-Б; ідентифікаційний код 05415852) основний борг у розмірі 16 446 (шістнадцять тисяч чотириста сорок шість) грн. 90 коп., інфляційні втрати у розмірі 7 437 (сім тисяч чотириста тридцять сім) грн. 61 коп., 3% річних у розмірі 1 418 (одна тисяч чотириста вісімнадцять) грн. 46 коп., пеню у розмірі 11 594 (одинадцять тисяч п'ятсот дев'яносто чотири) грн. 03 коп. та судовий збір в розмірі 2 681 (дві тисячі шістсот вісімдесят один) грн. 07 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Відповідно до ч. 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С. М. Мудрий