ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КРИВОГО РОГУ
ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 210/4767/23
Провадження № 3/210/2179/23
ПОСТАНОВА
іменем України
"14" вересня 2023 р.
Суддя Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської областіВікторович Н.Ю. розглянувши матеріал, які надійшли з Відділення поліції №2 Криворізького районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про притягнення до адміністративної відповідальності:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Кривий Ріг, громадянина України, не працюючого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 173-2 КУпАП, -
ВСТАНОВИВ:
05 вересня 2023 року до Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу з відділення поліції №2 Криворізького районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області надійшов протокол Серії ВАД №058675 від 31.08.2023 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 .
Як вбачається з протоколу про адміністративне правопорушення Серії ВАД № 058675 від 31.08.2023 року, що 31.08.2023 року близько 10 години 00 хвилин, громадянин ОСОБА_1 , знаходячись за адресою: АДРЕСА_1 , порушив тимчасовий заборонний припис АА №362505 від 27.08.2023 року, а саме заборону в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою мамою ОСОБА_2 , чим вчинив адміністративне правопорушення за ч.2 ст. 173-2 КУпАП.
ОСОБА_1 в судовому засіданні присутній не був, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином, що підтверджується підписом останнього наявного у протоколі про адміністративне правопорушення серії ВАД №058675 від 31.08.2023 року. Причини неявки суду не повідомив.
Суд, дослідивши матеріали адміністративної справи, у відповідності до положеньст. 252 КУпАП, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, приходить до наступного.
Відповідно дост. 245 КУпАП, одним з завдань провадження в справах про адміністративне правопорушення є всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності з законом.
Відповідно до ст. 280 КпАП України орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з'ясувати всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Підставою притягнення до адміністративної відповідальності є вчинення адміністративного правопорушення.
Статтею 7 КпАП України передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. При цьому, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Згідно із ст. 9 КпАП України адміністративним правопорушенням визнається протиправна винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
При складанні протоколу та прийнятті постанови повинно бути з'ясовано всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до вимог ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" стала практика Європейського суду з прав людини є частиною національного законодавства та обов'язкова до застосування судами як джерело права.
Згідно із ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Крім того, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважені оцінювати надані їм докази (п.34 рішення у справі "Тейксейра де Кастор проти Португалії" від 09.06.1998 року, п.54 рішення у справі "Шабельника проти України" від 19.02.2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією про захист прав і основоположних свобод.
Разом з тим, об'єктивна сторонаправопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 173-2 КпАП України, є вчинення повторно протягом року будь-який дій фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування фізичного насильства, що не завдало фізичного болю і не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, а також у невиконанні захисного припису особою, стосовно якої він винесений.
Як вбачається з матеріалів адміністративної справи, вина особи, що притягається до адміністративної відповідальності, у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 173-2 КУпАП повністю доведена, у розумінні ст. 251 КУпАП, належними та допустимими доказами, а саме протоколом про адміністративне правопорушення серії ВАД № 058675 від 31.08.2023 року, рапортом, терміновим заборонним приписом стосовно кривдника серії АА №362505 від 27.08.2023 року.
Суд наголошує, що він не вправі самостійно змінювати на шкоду особі фабулу, викладену у протоколі про адміністративне правопорушення, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді; суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція).
Суду не надано доказів, які б підтверджували факт притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст.173-2 КУпАП, що свідчить про відсутність у діянні ОСОБА_1 кваліфікуючої ознаки повторного протягом року вчинення домашнього насильства.
Враховуючи викладене, співробітниками поліції не підтверджено факт вчинення ОСОБА_1 повторного протягом року домашнього насильства, що призвело до помилкової кваліфікації діяння ОСОБА_1 за ознаками складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.173-2 КУпАП та передчасного складання протоколу про адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст.173-2 КУпАП.
Приймаючи до уваги, що всі сумніви щодо доведеності вини правопорушника слід тлумачити на його користь, за відсутності переконливих доказів вини ОСОБА_1 суд приходить до висновку, що при розгляді справи не доведено, що в його діях наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 173-2 КУпАП, а вказане правопорушення задокументовано в законний спосіб, з огляду на вимоги ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на суд покладається обов'язок відповідно до закону здійснювати неупереджений розгляд та ухвалювати обґрунтовані рішення.
Відповідно до цієї ж статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на суд покладається обов'язок сприяти максимальному забезпеченню процесуальних прав учасників судового провадження.
Презумпція невинуватості - є конституційною гарантією, яка закріплена статтею 62 Основного закону України та передбачає, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
Положеннями ч.1 ст.11 Загальної Декларації прав людини від 10.12.1948р. та ч.2 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 01.11.1950 р., ратифікованою Україною передбачено, кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Суд наголошує, що правова природа адміністративної відповідальності також ґрунтується на конституційних принципах та правових презумпціях.
Так, згідно п.4.1. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року N 23-рп/2010 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 14-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про адміністративну відповідальність у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху) зазначено, що Конституційний Суд України дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.
Наведені правові позиції закріплюють, що особа не вважається винною, доки її вина не буде доведена у встановленому законом порядку. Тобто особа не повинна доказувати свою невинуватість і його поведінка вважається правомірною, доки не доведено зворотнє.
В Рекомендаціях №R (91) 1 Комітету Міністрів Ради Європи «Про адміністративні санкції» одним із принципів застосування адміністративних стягнень є встановлення обов'язку нести тягар доказування саме для адміністративних органів (принцип 7).
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) в своїх рішеннях неодноразово зазначав, що санкції, які згідно національному законодавству Договірних держав не входять у сферу кримінальних покарань, можуть вважатися такими в світлі положень Конвенції. У своїх рішеннях у справах «Малофєєв проти Росії від 30 травня 2013 року», «Малиге проти Франції від 23 вересня 1998 року», «Озтюрк проти Германії» ЄСПЛ визнав адміністративні правопорушення кримінальними злочинами, які підпадають під гарантії статі 6 Конвенції.
Крім того, у п.21 свого рішення у справі «Надточий проти України» від 15 травня 2008 року ЄСПЛ зазначив, що український уряд визнав кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
На підставі викладеного, оцінюючи надані докази, суд приходить до висновку, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 173-2 КУпАП, а отже провадження по справі підлягає закриттю у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 173-2, 247, 252, 283, 284 КУпАП, суддя, -
ПОСТАНОВИВ:
Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ч.2 ст.173-2 КУпАП закрити у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення на підставі п. 1 ч.1 ст. 247 КУпАП..
Постанова може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду протягом десяти днів з дня її винесення.
Строк пред'явлення постанови до виконання три місяці з дня набрання постановою законної сили.
Суддя: Н. Ю. Вікторович