Справа № 638/5059/23
Провадження № 2/643/2262/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20.09.2023 м. Харків
Московський районний суд м. Харкова у складі головуючого судді Новіченко Н.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників справи матеріали справи
за позовом ОСОБА_1
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал»
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача 1. Приватний нотаріус Броварського районного нотаріального округу
Київської області Гамзатова Аліна Анатоліївна
2. Приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Кудряшов
Дмитро В'ячеславович
про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,
ВСТАНОВИВ:
І. Короткий зміст і підстави заявлених позовних вимог.
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Дзержинського районного суду м. Харкова з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» (далі - відповідач), в якому просить суд визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 05.10.2019 року приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Гамзатовою Аліною Анатоліївною, зареєстрований в реєстрі за № 6037, про стягнення заборгованості за кредитним договором № 630002984 від 04.07.2013 р. Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору та витрати на професійну правничу допомогу.
Обґрунтовуючи заявлені вимоги позивач вказує на те, що оспорюваний виконавчий напис вчинено з порушенням вимог чинного законодавства України, оскільки сума боргу не є безспірною, жодних доказів на підтвердження наявності заборгованості надано не було. Позивач, у свою чергу, стверджує, що будь-яка заборгованість у нього відсутня. Також позивач зазначає, що виконавчий напис було вчинено на користь ТОВ «Кредит Капітал» на підставі незавіреного нотаріально кредитного договору, хоча чинне законодавство передбачає вчинення виконавчого напису виключно на підставі нотаріально посвідчених кредитних договорів.
ІІ. Стислий виклад заперечень відповідача.
Відповідач проти задоволення позову заперечив, посилаючись на те, що нотаріусу для вчинення виконавчого напису відповідачем були надані всі документи, які підтверджують безспірність заборгованості, а зазначену в оспорюваному виконавчому написі заборгованість можна вважати безспірною, оскільки позивач у своєму позові не зазначив жодної обставини, яка б свідчила про протилежне. Окрім того, позивач не надає суду будь-яких доказів, які б свідчили про погашення боргу за кредитним договором та виконання своїх зобов'язань в повному обсязі, відтак стверджувати про відсутність підстав для вчинення виконавчого напису нотаріуса немає. Також позивачем не надано альтернативного розрахунку заборгованості. Якщо позивач вважає, що ним сплачені кошти в іншій сумі, або борг за кредитним договором сплачено, то таке твердження має бути підтверджене відповідними доказами - наданням відповідних квитанцій про погашення суми боргу, альтернативного розрахунку заборгованості. Однак позивач лише наголошує на тому, що відповідач не надав належних доказів та не довів розмір існуючої заборгованості, проте не спростовує його іншими доказами. У спірних правовідносинах відповідач є правонаступником права вимоги виконання боргу від первісного кредитора та є новим кредитором на підставі договору про відступлення права вимоги, який було надано нотаріусу при вчиненні виконавчого напису, що підтверджує статус нового кредитора у даних зобов'язаннях. Приватним нотаріусом було перевірено такий договір та статус стягувача як нового кредитора. Кредитний договір є чинним на даний час, позивачем не надаються будь-які докази щодо недійсності кредитного договору чи окремих його умов, а відтак твердження про неправомірність, неправильність нарахування кредитором розміру заборгованості є безпідставними.
ІІІ. Процесуальні дії у справі.
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 01.06.2023 вищевказану позовну заяву передано за підсудністю до Московського районного суду м. Харкова.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.06.2023 для розгляду даної позовної заяви визначено суддю Новіченко Н.В.
Згідно з ч. 1 ст. 32 ЦПК України спори між судами про підсудність не допускаються. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.
Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 28.06.2023 прийнято позов до розгляду та відкрито провадження у справі № 638/5059/23, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін, на підставі ст. 53 ЦПК України залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Приватного нотаріуса Броварського районного нотаріального округу Київської області Гамзатову Аліну Анатоліївну та приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Кудряшова Дмитра В'ячеславовича.
ІV. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.
05.10.2019 року приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Гамзатовою А.А.на підставі п. 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року № 1172, було вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 6037, на підставі якого стягнуто з позивача, ОСОБА_1 , який є боржником за кредитним договором № 630002984 від 04.07.2013, який було укладено з АТ «Альфа-Банк», правонаступником всіх прав та обов'язків якого є ТОВ «Кредитні Ініціативи», правонаступником всіх прав та обов'язків якого на підставі Договору відступлення прав вимоги за кредитними договорами 2019-1КІ/ВЕСТА від 26.12.2018 є ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста», правонаступником його на підставі Договору відступлення прав вимоги 16-01/19/1 від 16.01.2019 є ТОВ «Вердикт Капітал», заборгованості за період з 16.01.2019 року по 23.09.2019 року у розмірі 39 446, 84 грн., з яких 22 513, 30 грн. - прострочена заборгованість за кредитом, 8 221, 29 грн. - заборгованість за відсотками за користування кредитом, 8 712, 25 грн. - заборгованість за штрафами і пенями.
17.04.2021 року приватним виконавцем виконавчого округу Харківської області Кудряшовим Дмитром В'ячеславовичем було відкрито виконавче провадження № 65192497 з примусового виконання вищевказаного виконавчого напису.
V. Мотиви, з яких виходить суд при вирішенні спору та застосовані норми права.
Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один зі способів, визначених частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Згідно зі статтею 18 Цивільного кодексу України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
В силу приписів ч. 1 ст. 1 Закону України «Про нотаріат» нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.
Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (ч. 1 ст. 39 Закону України «Про нотаріат»).
Цим актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій, Порядок).
Верховний Суд у постанові від 27.03.2019 у справі № 137/1666/16-ц зазначив, що вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником. Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.
Правове регулювання процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів здійснюється згідно з главою 14 Закону України «Про нотаріат» та главою 16 розділу ІІ Порядку.
Відповідно до пункту 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат» нотаріуси вчиняють такі нотаріальні дії, як вчинення виконавчого напису. Виконавчий напис - це розпорядження нотаріального органу про примусове стягнення з боржника на користь кредитора грошових сум або передачу чи повернення майна кредитору, вчинене на документах, які підтверджують зобов'язання боржника. В основі вчинення цієї нотаріальної дії лежить факт безспірності певної заборгованості.
Аналогічні положення містяться в пункті 3.1. Глави 16 «Вчинення виконавчих написів» Розділу ІІ «Порядок вчинення окремих видів нотаріальних дій» Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012
Отже, виконавчий напис вчиняється нотаріусом за наявності двох умов: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем і якщо з моменту виникнення права на позасудове вирішення спору не минув строк, передбачений законом.
Згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»).
Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем.
Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
У постанові Верховного Суду від 23.01.2018 у справі № 310/9293/15-ц зазначено, що вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису. Належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
З огляду на вищевикладене та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 Цивільного кодексу України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає у тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного.
Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи у частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
Тому суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів.
Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити і зазначити у рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Неотримання боржником вимоги про усунення порушень за кредитним договором об'єктивно позбавляє його можливості бути вчасно проінформованим про наявність заборгованості та можливості надати свої заперечення щодо неї або оспорити вимоги кредитора. Якщо боржник не має можливості подати нотаріусу заперечення щодо вчинення виконавчого напису або висловити свою незгоду з письмовою вимогою про сплату боргу чи повідомити про наявність спору між нею та відповідачем щодо суми заборгованості, це об'єктивно виключає можливість вчинення виконавчого напису.
Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих кредитором повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень боржнику. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка на письмовому повідомленні про його отримання.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2019 року у справі № 357/12818/17.
Законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.
У даному випадку, судом встановлено, що заборгованість зазначена у виконавчому написі, на момент його вчинення не була безспірною, з огляду на наступне.
Ознакою безспірності вимоги є відсутність заперечень боржника щодо заборгованості та її розрахунку, а також відсутності будь-яких суперечностей у поданих документах. На підтвердження безспірності заборгованості нотаріусу мають бути подані документи, що свідчать про визнання боржником вимог кредитора. Тобто, нотаріус повинен упевнитися в розумінні боржником пред'явлених до нього вимог і визнання їх. Документом, що підтверджує такий факт, є отримання боржником вимоги стягувача з підписом боржника про його отримання.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 645/1979/15-ц сформульований правовий висновок про те, що порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису, так і порушення порядку повідомлення боржника про вимогу про усунення порушення є самостійними і достатніми підставами для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
З матеріалів справи вбачається, що підставою для вчинення оспорюваного виконавчого напису став кредитний договір № 630002984 від 04.07.2013, який було укладено між сторонами у простій письмовій формі і нотаріально не посвідчений.
Верховний Суд у своїй постанові від 12 березня 2020 року у справі № 757/24703/18-ц дійшов висновку про те, що оскільки серед документів, наданих банком нотаріусу для вчинення виконавчого напису, відсутній оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів), за яким стягнення заборгованості може провадитися у безспірному порядку, а надана нотаріусу анкета-заява позичальника не посвідчена нотаріально, отже не могла бути тим договором, за яким стягнення заборгованості могло бути проведено у безспірному порядку шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, у зв'язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.
Беручи до уваги положення п. 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріуса, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172, згідно з яким для одержання виконавчого напису подаються оригінал нотаріально посвідченої угоди та документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання та письмові матеріали справи, суд встановив, що для одержання вищевказаного виконавчого напису відповідач не надав приватному нотаріусу документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Крім того, з наданих суду документів неможливо встановити, чи дійсно на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, приймаючи до уваги, що судом не встановлено факт отримання позивачем повідомлення вимоги про наявність такої заборгованості, яка була надана нотаріусу для вчинення виконавчого напису. Відповідачем не подано до суду належних та достовірних доказів того, що дійсно позивачу направлялась претензія з вимогою про погашення заборгованості за вказаним договором.
З матеріалів справи не вбачається, що при вчиненні напису нотаріус отримував від відповідача первинні бухгалтерські документи щодо видачі кредиту (квитанції, платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки тощо), тому у нотаріуса були відсутні підстави вважати, що розмір заборгованості перед банком, суми штрафних санкцій, зазначені у написі, є безспірними.
У даній справі встановлено, що приватний нотаріус при вчиненні нотаріальної дії керувався п. 1 Переліку документів, за якими стягнення провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року за № 1172.
Вказаний пункт 1 Переліку передбачає, що стягнення заборгованості провадиться на підставі нотаріально посвідчених договорів, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно (крім випадку, передбаченого пунктом 1-1 цього переліку).
Для одержання виконавчого напису подаються:
а) оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів);
б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.
Отже, основною умовою вчинення виконавчого напису нотаріусом на підставі п. 1 Переліку документів, за якими стягнення провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року за № 1172 є обов'язкова наявність нотаріально посвідченого договору, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно.
Як зазначалося вище судом, кредитний договір № 630002984 від 04.07.2013 укладений у простій письмовій формі без нотаріального посвідчення, що виключає можливість видання нотаріусом виконавчого напису на підставі п. 1 Переліку документів, за якими стягнення провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року за № 1172.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 172/1652/18, згідно з якою укладений між банком та позивачем кредитний договір, який наданий нотаріусу для вчинення виконавчого напису, не був посвідчений нотаріально, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, саме у зв'язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 у справі № 826/20084/14, яка була залишена без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 та постановою Верховного Суду від 20.06.2018 відмовлено в задоволенні заяви ПАТ «КБ «Приватбанк» про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017, якою було визнано незаконною та не чинною постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, доповнення переліку після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту: «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин» 2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості».
Зазначена постанова апеляційного суду у відповідності до п. 4 ст. 254 КАС України набрала законної сили з моменту проголошення, з 22.02.2017, а отже з цієї ж дати законодавство не передбачало можливості вчинення виконавчого напису щодо заборгованості, яка випливає із кредитних відносин. Таким чином, в момент вчинення виконавчого напису 05.10.2019 були відсутні правові підстави для його вчинення, а отже такий виконавчий напис не підлягає виконанню.
Згідно з пунктом 10.2. постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 7 від 20.05.2013 «Про судове рішення в адміністративній справі», визнання акта суб'єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта.
З огляду на зміст статті 255 КАС України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.
Судове рішення про визнання протиправним (незаконним) та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень має ті ж наслідки, що і визнання такого акта чи окремих його положень такими, що втратили чинність (скасовані) органом, уповноваженим приймати або скасовувати такий акт. Отже, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Таким чином, постанова № 662, якою вносилися зміни до Переліку документів, що передбачали можливість вчинення нотаріусами виконавчих написів на кредитних договорах, не посвідчених нотаріально, яка набрала чинності 10.12.2014, втратила чинність (у частині) 22.02.2017 з набранням законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду у справі № 826/20084/14.
Таким чином, з цього моменту кредитний договір, який не є нотаріально посвідченим, не входить до переліку документів, за якими може бути здійснено стягнення заборгованості у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.
Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2021 року у справі № 910/10374/17 (провадження № 12-5гс21).
Порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, у зв'язку з чим доводи відповідача, викладені у відзиві на позов, суд до уваги не приймає.
З огляду на вищевикладене суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають задоволенню з урахуванням наведеного.
При цьому, суд зазначає, що відповідно до вимог частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Згідно з частиною 2 статті 12 Цивільного процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
У відповідності до частини 1 статті 12 Цивільного процесуального кодексу України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
Положеннями частин 1 та 3 статті 83 Цивільного процесуального кодексу України унормовано, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (частина 4 статті 83 Цивільного процесуального кодексу України).
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (частина 7 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України).
При цьому, за приписами частини 4 статті 12 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідачем всупереч вищевказаних норм процесуального права не надано суду жодних належних, допустимих та достатніх доказів на спростування доводів позивача.
За таких обставин, суд вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
VІ. Розподіл судових витрат.
Що стосується витрат позивача на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України);
3) розподіл удових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Водночас, зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України вбачається, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 137 ЦПК України).
Відповідно до частини п'ятої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 141 ЦПК України. Разом із тим у частині п'ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, наведеного в частині четвертій статті 141 ЦПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев'ятої статті 141 цього Кодексу.
Таким чином, у разі недотримання вимог частини п'ятої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята, шоста статті 137 ЦПК України).
Вказана правова позиція щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони узгоджується із правовою позицією, викладеною в постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2020 року у справі № 211/1674/19 (провадження № 61-2679св20).
На підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу суду було надано Договір № 11-05/2023 від 11.05.2023, укладений між позивачем (Клієнт) та адвокатом Шовковим О.С. (Адвокат), відповідно до п. 1.2. якого Адвокат зобов'язується надати Клієнту правову допомогу у вигляді представництва та інших видів правової допомоги щодо визнання виконавчого напису № 6037, виданого 05.10.2019 приватним нотаріусом Газматовою А.А., таким, що не підлягає виконанню.
29.06.2023 року між позивачем та адвокатом Шовковим О.С. було укладено Акт приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) до Договору № 11-05/2023 від 11.05.2023, з якого вбачається, що адвокат надав позивачу наступні послуги: ознайомлення з матеріалами, наданими Клієнтом, надання Клієнту усних консультацій і роз'яснень, усний правовий аналіз; здійснення адвокатських запитів; виготовлення та подача позову до суду; представництво Клієнта в суді.
Пунктом 2 вищевказаного Акту передбачено, що вартість послуг з надання правової допомоги ОСОБА_1 визначена згідно з п. 4.1. Договору про надання правової допомоги № 11-05/2023 від 11.05.2023.
Згідно з п. 4.1. Договору вартість гонорару Адвоката за підготування документів та представництво Клієнта за цим Договором у суді першої інстанції сторони визначили у фіксованому розмірі 15 000, 00 грн. Розмір гонорару не залежить від кількості судових засідань, підготованих документів та ін.
Велика Палата Верховного Суду у п. 169 постанови від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 зазначила, що у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.
Заявляючи клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката відповідач зазначає, що заявлені витрати не відповідають критерію розумності, оскільки справа про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню не є складною і відноситься до категорії малозначних.
За таких обставин, враховуючи категорію та складність справи, обсяг виконаної адвокатом роботи, значимість таких дій у справі, виходячи з її конкретних обставин, із дотриманням принципу співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, суд дійшов висновку про те, що заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу є завищеними, про що обґрунтовано зазначено відповідачем, у зв'язку з чим вважає за необхідне зменшити їх до 6 000, 00 грн.
Надаючи оцінку іншим аргументам відповідача проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
У постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
За таких обставин, доводи відповідача про ненадання позивачем переліку наданих правничих послуг із зазначенням окремо по кожній наданій правничій послузі, кількості витраченого адвокатом часу та вартості окремо кожної наданої правничої послуги суд вважає безпідставними та до уваги не приймає, оскільки учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.
Доводи відповідача щодо ненадання позивачем документу, що підтверджує оплату наданих адвокатом послуг суд вважає безпідставними, оскільки витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).
Аналогічна позиція висловлена Об'єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц.
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України витрати позивача по сплаті судового збору в сумі 1 073, 60 грн. покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 11, 141, 247, 263-265, 268 ЦПК України, суд,-
ВИРІШИВ:
1. Позов ОСОБА_1 задовольнити.
2. Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Гамзатовою Аліною Анатоліївною 05 жовтня 2019 року, реєстраційний номер № 6037.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору за подання позову в сумі 1 073 (одна тисяча сімдесят три) грн. 60 коп. та витрати на правову (правничу) допомогу у розмірі 6 000 (шість тисяч) грн. 00 коп.
4. Рішення може бути оскаржено у встановленому порядку до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його підписання. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
5. Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ).
6. Відповідач:Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» (04053 м. Київ, вулиця Кудрявський узвіз, 5 Б, Код ЄДРПОУ 36799749).
7. Треті особи:
Приватний нотаріус Броварського районного нотаріального округу Київської області Гамзатова Аліна Анатоліївна (07400 Київська область, м. Бровари, вул. Шевченко, 13, оф. 7);
Приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Кудряшов Дмитро В'ячеславович (61003 м. Харків, вул. Університетська, буд. 33, офіс 7).
Повне рішення складено 20.09.2023 року.
Суддя Н.В. Новіченко