Ухвала від 13.07.2023 по справі 757/29095/23-к

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/29095/23-к

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2023 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 ,

при секретарі судових засідань ОСОБА_2

за участю:

особи, яка подала скаргу - адвоката ОСОБА_3

слідчого - ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві судове провадження за скаргою адвоката ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_5 на бездіяльність уповноважених осіб Головного слідчого управління Національної поліції України, яка полягає у неповерненні тимчасового вилученого майна, у кримінальному провадженні №42023000000000162 від 08.02.2023,-

ВСТАНОВИВ:

11.07.2023 до Печерського районного суду м. Києва надійшла скарга адвоката ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_5 на бездіяльність уповноважених осіб Головного слідчого управління Національної поліції України, яка полягає у неповерненні тимчасового вилученого майна, у кримінальному провадженні №42023000000000162 від 08.02.2023.

В обґрунтування доводів та вимог скарги зазначено, що 21.06.2023 р. на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 08.06.2023 (№757/23436/23-к) був проведений обшук, за місцем мешкання ОСОБА_5 : АДРЕСА_1 , під час якого було вилучено грошові кошти та електронні носії, а саме:

1 Флеш-носія Kingston 32 Gb чорного кольору;

2. Флеш-носія Арасеr синьо-чорного кольору;

3. Флеш-носій MicroSDTranscend 1 Gb чорного кольору;

4. 166 (сто шістдесят шість) купюр номіналом по 500 Євро, загалом 83000 (вісімдесят три тисячі) Євро;

5. 287 (двісті вісімдесят сім) купюр номіналом по 200 євро, загалом 57400 (пятдесят сім тисяч чотириста) Євро;

6. 1374 (тисяча триста сімдесят чотири) купюри номіналом по 100 євро, загалом 137 400,00 (сто тридцять сім тисяч чотириста) Євро;

7. 787 (сімсот вісімдесят сім) купюр номіналом по 50 Євро, загалом 39350,00 (тридцять девять тисяч триста пятдесят) Євро;

8. 586 (пятсот вісімдесят шість) купюр номіналом по 20 Євро, загалом 11720,00 (одинадцять тисяч сімсот двадцять) Євро;

9. 416 (чотириста шістнадцять) купюр номіналом 100 доларів США, загалом 41600 (сорок одна тисяча шістсот) доларів США;

10. 90 (девяносто) купюр номіналом 1000 гривень, загалом 90 000,00 (девяносто тисяч) гривень;

11. 363 (триста шістдесят три) купюри номіналом 500 гривень, загалом 181500 (сто вісімдесят одна тисяча пятсот) гривень;

12. 270 (двісті сімдесят) купюр номіналом 200 гривень, загалом 54000 (пятдесят чотири тисяі) гривень;

13. 27 (двадцять сім) купюр номіналом 200 злотих, загалом 5400 (пять тисяч чотириста) злотих;

14. 17 (сімнадцять) купюр номіналом 100 злотих, загалом 1700 (тисяча сімсот) злотих;

15. 3 (три) купюри номіналом 500 злотих, загалом 1500 (тисяча пятсот) злотих.

Так, адвокат вказує, що під час вказаного обшуку було вилучено майно, дозвіл на вилучення якого ухвалою слідчого судді не надавався та він не має відношення до вказаного кримінального провадження, арешт не накладений, а відтак вилучене майно підлягає поверненню його законному володільцю.

В судове засідання адвокат підтримав скаргу та просив її задовольнити

Слідчий в судовому засіданні заперечив щодо задоволення скарги.

Згідно норми ч. 4 ст. 107 КПК України фіксація за допомогою технічних засобів під час розгляду скарги слідчим суддею не здійснювалась.

Статтею 22 КПК України передбачено, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до положень ст. 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та спосіб, передбачених цим Кодексом.

Вивчивши скаргу, дослідивши матеріали провадження та доулчені документи, приходжу до наступного висновку.

За своїм змістом подана скарга направлена на повернення вилученого майна у ході проведеного обшуку, через призму оскарження бездіяльності прокурора/слідчого.

Судовим розглядом встановлено, що Головним слідчим управлінням Національної поліції України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42023000000000162, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 08 лютого 2023 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України.

Так, з наданих доказів суду, вбачається, що ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 08.06.2023 у справі № 757/23436/23-к було надано дозвіл на проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , за місцем проживання ОСОБА_5 , з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання та вилучення речей і документів, а саме:комп'ютерної техніки, серверного обладнання, магнітних та електронних носіїв інформації; флеш-накопичувачів та інших носіїв інформації, що задіяні для здійснення протиправної діяльності, обліку клієнтів, листування з клієнтами;мобільних терміналів (телефонів, смартфонів), засобів комутації, телекомунікаційного та іншого обладнання, у тому числі що застосовує технологію ІР-телефонії; бухгалтерської, фінансово-господарської та іншої документації щодо провадження незаконної діяльності та подальшого виведення у легальний обіг грошових коштів, отриманих під час цієї діяльності, записів так званої неофіційної («чорної») бухгалтерії, записних книжок, нотатків, чорнових записів, які містять таку інформацію;ключів доступу до систем Інтернет-банкінгу;списків осіб, задіяних у даній діяльності;документів щодо права доступу до мереж зв'язку та глобальної мережі Інтернет, оплати за їх використання;систем відео,- аудіоконтролю, що побудовані на основі відеокамер та мікрофонів, серверів, на які передається та записується інформація;грошових коштів (у національній та іноземній валюті), отримані від незаконної діяльності, походження яких не підтверджено поза розумним сумнівом;банківських кредитних карток, інших засобів доступу до рахунків, на які або з яких перераховуються такі грошові кошти, у тому числі кредитні картки які використовуються у злочинній сфері;записів, паролів, логінів, ключових слів, або інші види доступу (у паперовому та електронному виді) до електронних чи криптовалютних гаманців, на які надходять відповідно електронні грошові кошти, або з яких у подальшому останні виводяться у легальний обіг.

Частиною 2 ст. 168 КПК України визначено, що тимчасове вилучення майна може здійснюватися також під час обшуку, огляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 167 КПК України тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у частині другій цієї статті майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення.

Згідно з ст. 303 КПК України, на досудовому провадженні можуть бути оскаржено неповернення тимчасово вилученого майна, згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які слідчий, прокурор зобов'язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, володільцем тимчасово вилученого майна.

Відповідно до ст. 236 КПК України, вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукування в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.

Статтею 169 КПК України передбачено, що тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено: за постановою прокурора, якщо він визнає таке вилучення майна безпідставним; за ухвалою слідчого судді чи суду, у разі відмови у задоволенні клопотання прокурора про арешт цього майна; у випадках, передбачених ч. 5 ст. 171, ч. 6 ст. 173 цього Кодексу; у разі скасування арешту.

Згідно із ч. 1 ст. 100 КПК України, речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених ст. ст. 160-166, 170-174 цього Кодексу.

Обов'язковою обставиною, яка вказує на відповідність вилученого майна критеріям, визначеним ч. 2 ст. 167 КПК України, є наявність достатніх доказів, що вказують на вчинення злочину. Обов'язок доведення існування зазначеної умови КПК України покладає на слідчого та/або прокурора, а обов'язок перевірки цих обставин - на слідчого суддю при розгляді відповідного клопотання чи скарги.

У разі відсутності підстав вважати вилучене майно таким, що містить інформацію про факти підготовки, координування спланованих дій та вчинення кримінальних правопорушень, тобто, що є предметом кваліфікації у кримінальному провадженні - вони мають бути повернуті власнику.

Майнові права захищаються в Україні, як Конституцією, так і іншими нормативно-правовими актами, зокрема частиною 1 і 5 статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути позбавлений права власності. Право власності є непорушним. Дана стаття Конституції України визначає, що конфіскація майна може бути заснована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Разом з цим, статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченим цим Кодексом.

Згідно ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Разом з тим, слідчий суддя при вирішенні даної скарги, враховує, приписи статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Така позиція також узгоджується із частиною 5 статті 9 КПК України, відповідно до якої кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Так, згідно з усталеною практикою ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див., серед інших джерел, рішення у справах «Іммобіліаре Саффі проти Італії» (Immobiliare Saffi v. Italy) [ВП], заява № 22774/93, п. 44, ECHR 1999-V, та «Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії» () [ВП], заява № 71243/01, п. 93, від 25 жовтня 2012 року).

ЄСПЛ наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece) [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії» (Kushoglu v. Bulgaria), заява № 48191/99, пп. 49-62, від 10 травня 2007 року).

У своєму рішенні від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (Заява № 19336/04) ЄСПЛ також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), пп. 69 і 73, Series A № 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» (James and Others v. the United Kingdom), п. 50, Series A № 98).

Статтею 28 КПК України передбачено, що під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Критерії для визначення розумності строків кримінального провадження визначені ч. 3 ст. 28 КПК України, однак він має бути об'єктивно необхідним для прийняття процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень.

Так, при винесенні даного рішення слідчий суддя приймає до уваги, що обов'язок доведення існування, тієї обставини, яка вказує на відповідність вилученого майна критеріям, визначеним ч. 2 ст. 167 КПК України, КПК України покладає на слідчого та/або прокурора, а обов'язок перевірки цих обставин - на слідчого суддю при розгляді відповідного клопотання чи скарги, а також враховуючи ту обставину, що однією з засад кримінального провадження є принцип змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом та принципу диспозитивності кримінального провадження, відповідно до якого сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом, а слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.

Відтак, слідчий суддя вважає, що майно, яке просить повернути скаржник, має статус тимчасово вилучено та повинно бути повернуте останньому з метою не порушення його прав, оскільки суд дослідивши матеріали скарги, прийшов до висновку, що позиція адвоката є обгрунтованою та доведеною.

Слідчий суддя звертає увагу, що зокрема, при зверненні до суду з відповідним клопотанням про проведення обшуку, слідчий, прокурор відповідно до п.7 ч. 3 ст. 234 КПК України мають, окрім іншого, вказати індивідуальні або родові ознаки речей, документів, іншого майна або осіб, яких планується відшукати, а також їхній зв'язок із вчиненим кримінальним правоворушенням, а також довести, що дані речі й документи мають значення для досудового розслідування, а відомості, які містяться у цих речах і документах, можуть бути доказами під час судового розгляду.

Відтак, на думку слідчого судді, без визначення чітких характеритик та індивідуальних ознак, орган досудового розслідування буде наділено широкими повноваженнями, який на власний розсуд буде вирішувати походження виявленого майна, що може призвести до його незаконного вилучення, що є порушенням ст. 6 Конвенції з прав людини (рішення Європейського суду з прав людини від 7 липня 2007 року у справі «Смирнов проти Росії», рішення ЄСПЛ від 15 липня 2003 року у справі «Ернст та інші проти Бельгії»).

Таким чином, дане майно, на думку слідчого судді, має статус тимчасово вилученого, а тому має бути повернутим володільцю, а протилежного стороною обвинувачення не доведеного.

Разом з цим, вимога адвоката щодо визнання бездіяльністі протиправною, не підлягає задоволенню, оскільки така вимога не може бути предметом розгляду слідчим суддею, так яка таке оскарження не передбачено Кримінальним процесуальним кодексом України, що регламентовано положеннями Глави 6 цього Кодексу.

З врахуванням зазначеного, скарга підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст. ст. 100, 169-170, 303, 305, 306, 307, 309 КПК України, слідчий суддя,-

УХВАЛИВ:

Скаргу - задовольнити частково.

Зобов'язати уповноважених осіб Головного слідчого управління Національної поліції, які здійснюють досудове розслідування у кримінальному провадженні №42023000000000162 від 08 лютого 2023 року, повернути ОСОБА_5 грошові кошти та електронні носії, вилучені під час обшуків, за місцем мешкання ОСОБА_5 , адреса: АДРЕСА_1 , а саме: