Справа №:755/12653/23
Провадження №: 4-с/755/138/23
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"11" вересня 2023 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді - Катющенко В.П.
при секретарі - Яхно П.А..
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва, цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 , суб'єкт оскарження - Немишлянський відділ державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, стягувач - ПАТ «ВТБ Банк», на незаконні дії державного виконавця, -
ВСТАНОВИВ:
Скаржниця, ОСОБА_1 , звернулася до Дніпровського районного суду м. Києва зі скаргою, в якій просить суд: 1) визнати дії Немишлянського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) стосовно її заяви про зняття арешту противоправними; 2) зобов'язати Немишлянський відділ державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) зняти арешти з її майна та її коштів.
Свої вимоги скаржниця обґрунтовує тим, що у провадженні Немишлянського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) знаходилось виконавче провадження за № НОМЕР_1, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ВТБ Банк» заборгованості за кредитом 77411,81 грн., третейський збір 1174,12 грн. за виконавчим листом № 755/866/14 від 19.03.2014, виданого Дніпровським районним судом м. Києва. Вказало, що стягувача, ПАТ «ВТБ Банк» було ліквідовано ще у 2018 році. Постановою державного виконавця Тарасовою Н.С. від 10.03.2021 було накладено арешт на майно та кошти боржника. Цього ж дня, постановою державного виконавця повернуто виконавчий документ стягувачу. Згідно інформації про виконавче провадження від 08.04.2021 виконавче провадження № НОМЕР_1 завершено. Таким чином, арешти існують поза межами будь-якого виконавчого провадження. 04.07.2023 було направлено заяву про зняття арешту з майна ОСОБА_1 , у задоволенні якої було відмовлено, про що 31.07.2023 Немишлянським відділом державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) було повідомлено ОСОБА_1 . Вважає відмову у знятті арешту протиправною.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 01.09.2023 вказану скаргу було прийнято до розгляду та призначено її до судового розгляду.
У судове засідання сторони не з'явилися, про день, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
Відповідно до ч. 2 ст. 450 Цивільного процесуального кодексу України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.
За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність сторін.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.
Відповідно до ст. 447 Цивільного процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року № 1404-VIII передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Закон України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» визначає основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус.
За нормою ч. 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Як убачається з матеріалів справи, 10.03.2021 у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 державним виконавцем Немишлянського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Тарасово Н.С. винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».
04.07.2023 ОСОБА_1 звернулась до Немишлянського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) із заявою про зняття арешту з майна та коштів у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1.
Листом Немишлянського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) № 50405 від 31.07.2023, відмовлено у знятті арешту з майна та коштів ОСОБА_1 через відсутність підстав щодо зняття арешту з майна (коштів) боржника.
За приписами ст. 3 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.
У відповідності до вимог ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; роз'яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов'язки.
Пунктами 6, 7 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними. Разом із тим повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» не є підставою для зняття арешту з майна, оскільки відповідно до частини третьої статті 37 зазначеного Закону, арешт з майна знімається у разі повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої статті 37 цього Закону.
Такий механізм запроваджено законодавцем з метою захисту прав стягувачів, оскільки відповідно до частини п'ятої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.
При цьому, за змістом положень частини п'ятої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених цим Законом.
Ураховуючи положення пункту 1 частини першої та частини п'ятої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», повернення виконавчого документа стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними, не означає закінчення (закриття) виконавчого провадження і не тягне за собою наслідків у вигляді неможливості розпочати його знову та не позбавляє стягувача права повторно звернутися до органу державної виконавчої служби (приватного виконавця) за виконанням судового рішення протягом встановлених законом строків, також не позбавляє стягувача звернутися до суду з заявою про поновлення строку пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Статтею 447 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Аналогічні приписи містяться у частині першій статті 74 Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до частини першої статті 448 ЦПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Частинами другою та третьою статті 451 ЦПК України передбачено, що у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене права заявника).
Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
За приписами ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 89 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За вказаних обставин, повно та всебічно встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані до суду докази, суд доходить висновку про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_1 , суб'єкт оскарження - Немишлянський відділ державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, стягувач - ПАТ «ВТБ Банк», на незаконні дії державного виконавця, оскільки постановою державного виконавця Немишлянського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Тарасової Н.С. від 10.03.2021 виконавчий лист № 755/866/14, виданий 19.03.2014 Дніпровським районним судом м. Києва, повернуто стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки у боржниці відсутнє майно на яке можливо звернути стягнення, а здійснені державним виконавцем заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними, що не є підставою для зняття арешту з майна боржника, в силу вимог частини третьої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».
Таким чином, у діях державного виконавця відсутні порушення норм Закону України «Про виконавче провадження».
З огляду на викладене, суд доходить висновку про необґрунтованість вимог скарги ОСОБА_1 , у зв'язку з чим у її задоволенні слід відмовити.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 4, 18 Закону України «Про виконавче провадження», Положенням про автоматизовану систему виконавчого провадження, затверджене Наказом Міністерства юстиції України 05.08.2016 № 2432/5, ст.ст. 5, 12, 13, 18, 447, 450, 451 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні скарги ОСОБА_1 , суб'єкт оскарження - Немишлянський відділ державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, стягувач - ПАТ «ВТБ Банк», на незаконні дії державного виконавця - відмовити.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручені у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Суддя