Номер провадження 2/754/810/23
Справа №754/11476/22
РІШЕННЯ
Іменем України
11 вересня 2023 року Деснянський районний суд м.Києва в складі:
головуючого - судді Скрипки О.І.,
при секретарі Моторенко К.О.,
за участю позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача Кошельник Б.С. ,
представника відповідача Коростенського В.В. ,
представника третіх осіб Поліщука В.В. ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Решетник Ірини Сергіївни, треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про визнання дій нотаріуса неправомірними та скасування запису в Спадковому реєстрі, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про визнання дій нотаріуса неправомірними та скасування запису в Спадковому реєстрі.
Свої вимоги позивач мотивує тим, що під час розгляду справи № 754/14531/21 з документів, наданих приватним нотаріусом Решетник І.С. їй стало відомо про недотримання нотаріусом вимог законодавства щодо змісту заяви про скасування заповіту ОСОБА_7 , а саме належного зазначення нотаріального бланку заповіту, який скасовується, відповідно, нотаріальна дія з реєстрації скасування заповіту ОСОБА_7 має бути визнано неправомірною. Так, заповіт ОСОБА_8 від 06.06.2018 року було посвідчено на нотаріальному бланку серії ННС № 909628 та зареєстровано в реєстрі за № 906. В той же час, відповідно до наданої відповідачем нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_7 про скасування заповіту від 01.09.2020 року, зареєстрованої в реєстрі за № 907, та заяви ОСОБА_7 про реєстрацію зміни і скасування заповітів та зміни і розірвання спадкових договорів від 01.09.2020 року, ОСОБА_7 просила скасувати заповіт, розміщений на бланку серії ННС № 906628. Відтак, позивач вважає, що відповідачем не було перевірено достовірність даних, викладених у заяві, та не було підстав для скасування заповіту, адже вищезазначені заяви містили помилкові відомості щодо бланку документу, який підлягає скасуванню, що є прямим порушенням законодавства. На думку позивача, зазначення у заявах про скасування заповіту іншого бланку нотаріального документа свідчить про відсутність волевиявлення ОСОБА_7 на скасування її заповіту серії Н.С. № 909628, зареєстрованого в реєстрі за № 906 від 06.06.2018 року. Скасування заповіту ОСОБА_7 безпосередньо впливає на її (позивача) права та інтереси, оскільки вона була єдиним спадкоємцем по заповіту ОСОБА_7 , а зараз спадок перейшов до інших осіб.
Посилаючись на викладені обставини, позивач просить задовольнити її вимоги, визнати неправомірними дії відповідача щодо реєстрації скасування вищевказаного заповіту, а також скасувати відповідний запис у Спадковому реєстрі.
Ухвалою судді Деснянського районного суду м.Києва від 12.12.2022 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
04.01.2023 року до суду надійшли письмові пояснення представника третіх осіб Поліщука В.В. щодо позову. У даних поясненнях представник третіх осіб заперечує проти позовних вимог, вказуючи на те, що позивачем не наведено норми законодавства, якій не відповідає оскаржувана нотаріальна дія, а наявна технічна помилка (описка) при друкуванні заяви про скасування заповіту у номері бланку заповіту не впливає на законність вчиненої нотаріальної дії та жодним чином не ставить під сумнів, яку саме нотаріальну дію мала вчинити заповідач ОСОБА_7 . Крім того, чинне законодавство надає заповідачу право скасувати заповіт (розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті), а не бланк, на якому він був складений. На думку представника третіх осіб, наявність технічної помилки (описки) в одній цифрі номеру бланку не є підставою для скасування вчиненої нотаріальної дії і не може бути підставою для визнання дій нотаріуса неправомірними, оскільки технічні помилки (описки) не ототожнюються з порушенням закону при вчиненні нотаріальної дії, а усуваються в порядку, передбаченому діючими підзаконними нормативними актами.
Представник третіх осіб також вважає, що допущеною технічною помилкою при друкуванні заяви заповідача ОСОБА_7 про скасування заповіту не були порушені права позивача, оскільки право скласти заповіт чи його скасувати належить при житті лише заповідачу за умови, що таке волевиявлення було вільним, а нотаріальна дія була вчинена у встановленому законом порядку. При цьому внаслідок виправлення технічної помилки у заяві ОСОБА_7 про скасування заповіту у номері бланку у позивача не виникає жодних прав щодо майна померлої. Допущеною технічною помилкою також не були порушені права третіх осіб, оскільки при внесенні вчиненої нотаріальної дії у Спадковий реєстр приватний нотаріус вказала правильний номер бланку заповіту, тому друкарська помилка у заяві про скасування заповіту не буде перешкодою для отримання ними спадщини.
13.02.2023 року до суду надійшов відзив представника відповідача Коростенського В.В. на позовну заяву. У даному відзиві представник відповідача заперечує проти позовних вимог, посилаючись на дотримання відповідачем вимог чинного законодавства щодо змісту заяви під час вчинення нотаріальної дії щодо засвідчення справжності підпису ОСОБА_7 на заяві від 01.09.2020 року. Допущена в заяві ОСОБА_7 від 01.09.2020 року технічна описка в одній цифрі номеру бланку жодним чином не впливає на волевиявлення особи щодо скасування свого заповіту та на дійсність вчиненого нотаріального акту (заяви) та за необхідності буде виправлена нотаріусом.
Представник відповідача звернув увагу на те, що зі змісту заяви ОСОБА_7 вбачається, що в ній ОСОБА_7 чітко ідентифікувала дату складання свого заповіту, на кого він був складений, яке саме майно заповідалось за цим заповітом та ким він був посвідчений і за яким номером зареєстрований в реєстрі, тобто мова йде виключно про заповіт від 06.06.2018 року на ім'я позивача. Також, позивачем не доведено, що окрім цього заповіту ОСОБА_7 від 06.06.2018 року, зареєстрованого в реєстрі за № 906, існує ще якийсь інший заповіт, зокрема від 06.06.2018 року з реєстровим № 906, але який викладено на бланку серії ННС № 906628, який заповідач виявила бажання скасувати. Також, за даними реєстру спеціальних бланків нотаріальних документів щодо перевірки спеціального бланку серії ННС № 906628 вбачається, що цей бланк витрачено 25.06.2018 року, код витрачання: 3 - інші договори, бланк серії ННС № 909628 витрачено 06.06.2018 року, код витрачання: 4 - заповіт. Відтак, представник відповідача вважає безпідставними твердження про те, що заява від 01.09.2020 року не стосується заповіту від 06.06.2018 року через технічну описку в одній цифрі номеру бланку. Крім того, заповіт від мені ОСОБА_7 було зареєстровано в реєстрі за № 906, а також присвоєно номер у спадковому реєстрі - 62528171, тобто заповіт, окрім бланку, мав інші ідентифікатори.
Посилаючись на викладене, представник відповідача вважає, що під час вчинення нотаріальної дії щодо скасування заповіту відповідачем було дотримано всі норми ст.57 ЗУ «Про нотаріат», п.6 глави № розділу ІІ Порядку та п.1.7 Положення про Спадковий реєстр, тощо, а тому позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.
06.04.2023 року до суду надійшла відповідь представника позивача Кошельник Б.С. на відзив на позовну заяву. У даній відповіді представник позивача зазначає, що відповідачем вищевказану помилку було допущено тричі та не вжито жодних заходів для її виправлення, а дії відповідача зі скасування заповіту ОСОБА_7 є саме нотаріальною дією, а не актом.
16.05.2023 року до суду надійшли заперечення представника відповідача Коростенського В.В. на відповідь на відзив. У даних запереченнях представник відповідача вважає, що доводи сторони позивача ґрунтуються на припущеннях, посилаючись на обставини та доводи, викладені у відзиві. Представник відповідача наполягає, що позивачем не доведено порушення відповідачем вимог законодавства, що регламентують діяльність нотаріату під час вчинення нотаріальних дій щодо засвідчення справжності підпису ОСОБА_7 на заяві від 01.09.2020 року за реєстровим № 907, яка була викладена на бланку НМВ № 038174, а також щодо реєстрації скасування заповіту ОСОБА_7 від 06.06.2018 року за реєстровим № 906. З урахуванням наведеного, представник відповідача вважає позовні вимоги необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
Ухвалою Деснянського районного суду м.Києва від 19.06.2023 року закрито підготовче провадження та справу призначено до розгляду по суті.
В судовому засіданні позивач та її представник Кошельник Б.С. позовні вимоги підтримали та просили про їх задоволення.
Представник відповідача Коростенський В.В. та представник третіх осіб Поліщук В.В. в судовому засіданні проти позовних вимог заперечували, вважаючи їх необґрунтованими та безпідставними.
Заслухавши учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, дослідивши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, 06.06.2018 року ОСОБА_7 склала заповіт, яким заповідала відповідачу ОСОБА_1 належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 .
Даний заповіт посвідчено приватним нотаріусом КМНО Решетник І.С. на бланку серії ННС 909628 та зареєстровано у реєстрі за № 906.
01.09.2020 року ОСОБА_7 складено заяву, в якій вона повідомила, що 06.06.2018 року від її імені на ім'я ОСОБА_1 нею було складено заповіт на належну їй на праві власності квартиру за АДРЕСА_1 , який було посвідчено ОСОБА_9 , приватним нотаріусом КМНО, 06.06.2018 року за реєстровим № 906, бланк № 906628, ННС. Відповідно до вказаної заяви ОСОБА_7 просила приватного нотаріуса КМНО Решетник І.С. здійснити скасування зазначеного заповіту та внести відомості про його скасування до Спадкового реєстру.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 померла.
Позивач просить задовольнити її вимоги, вказуючи на те, що процедура скасування заповіту ОСОБА_7 відбулась із порушенням вимог законодавства про нотаріат, а саме заповіт було складено на бланку серії ННС № 909628, в той час як у заяві про скасування заповіту зазначено бланк серії ННС № 906628. Тобто, на думку позивача, при вчиненні нотаріальної дії нотаріусом не було перевірено достовірність даних, викладених у заяві про скасування заповіту та не було підстав для скасування заповіту, адже заяви містили помилкові відомості щодо бланку документу, що підлягає скасуванню, що є прямим порушенням законодавства.
Відповідач, її представник та представник третіх осіб проти даних тверджень заперечували, вказуючи на те, що вчинення нотаріальної дії відбулось із повним дотриманням норм чинного законодавства, а допущена описка (технічна помилка) жодним чином не впливає на зміст заяви ОСОБА_7 про скасування заповіту та не свідчить про наявність будь-яких порушень при вчиненні нотаріальної дії.
Суд вважає, що доводи позивача не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду з огляду на наступне.
Відповідно до статті 50 Закону України «Про нотаріат», нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.
Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року в справі № 438/610/14-ц (провадження № 14-577цс19) вказано, що «згідно зі статтею 50 Закону України «Про нотаріат» у вказаній редакції, нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти. Обраний позивачем спосіб захисту цивільного права має бути ефективним, тобто призводити до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Велика Палата Верховного Суду вважає, що закріплене у статті 50 Закону України «Про нотаріат» право на оскарження нотаріальної дії може бути реалізоване у тому випадку, якщо звернення з такою вимогою може призвести до відновлення порушеного права або інтересу безвідносно до дослідження правомірності дій інших осіб».
Заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт. Заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним. Якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, встановлених статтями 225 і 231 цього Кодексу. Заповідач має право у будь-який час внести до заповіту зміни. Скасування заповіту, внесення до нього змін провадяться заповідачем особисто. Скасування заповіту, внесення до нього змін провадяться у порядку, встановленому цим Кодексом для посвідчення заповіту і підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України (сттаття 1254 ЦК України).
Згідно до ст.57 ЗУ «Про нотаріат» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), нотаріус, завідуючий державним нотаріальним архівом, посадова особа органу місцевого самоврядування при одержанні заяви про скасування чи зміну заповіту, а також при наявності нового заповіту, який скасовує чи змінює раніше складений заповіт, роблять про це відмітку на примірнику заповіту, що зберігається в державній нотаріальній конторі, у приватного нотаріуса, в державному нотаріальному архіві чи у виконавчому комітеті органу місцевого самоврядування, та в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій і забезпечують державну реєстрацію нового заповіту, змін до заповіту, скасування заповіту у Спадковому реєстрі відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
Справжність підпису на заяві про скасування чи зміну заповіту повинна бути нотаріально засвідчена.
Згідно п.п.6.1, 6.3 Глави № Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року № 296/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595, нотаріус, завідувач державного нотаріального архіву при одержанні заяви про скасування чи зміну заповіту, а також за наявності нового заповіту, який скасовує чи змінює раніше складений заповіт, роблять про це відмітку на примірнику заповіту, що зберігається у справах нотаріуса, у державному нотаріальному архіві, і відмітку в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій та в алфавітній книзі обліку заповітів.
Справжність підпису на заяві про скасування або зміну заповіту має бути нотаріально засвідчена.
Відповідно до ч.3 ст.51 ЗУ «Про нотаріат», у разі виявлення нотаріусом або посадовою особою, які вчиняють нотаріальні дії, що ними допущено помилку при вчиненні нотаріальної дії або вчинена нотаріальна дія не відповідає законодавству, нотаріус або посадова особа, які вчиняють нотаріальні дії, зобов'язані повідомити про це сторони (осіб), стосовно яких вчинено нотаріальну дію, для вжиття заходів щодо скасування зазначеної нотаріальної дії відповідно до законодавства.
Вжиття аналогічних заходів при виявленні нотаріусом порушення законодавства при вчиненні нотаріальної дії передбачено і главою 15 розділу I Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року № 296/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595, в редакції, чинній на час посвідчення скасування заповіту.
Пунктом 6.13 розділу VI Правил ведення нотаріального діловодства, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 22.12.2010 № 3253/5, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23 грудня 2010 р. за № 1318/18613, у редакції наказу Міністерства юстиції України № 2567/5 від 15.08.2019 року, чинній на час вчинення оспорюваної нотаріальної дії, встановлено, що у разі допущення помилки у тексті нотаріально оформлюваного документа, який не потребує підпису особи, що звернулася за вчиненням нотаріальної дії (свідоцтва, виданого нотаріусом, копії документа, дубліката документа тощо), внесення дописок чи виправлень до тексту документа здійснюється за заявою такої особи, зареєстрованою у Журналі реєстрації вхідних документів.
Виправлення помилки застерігається нотаріусом, який вчиняв нотаріальну дію, після посвідчувального напису, із зазначенням дати та проставленням свого підпису і печатки на такому застереженні.
При цьому всі виправлення мають бути зроблені таким чином, щоб можна було прочитати як виправлене, так і помилково написане, а потім закреслене.
Отже, чинним законодавством, яке регулює діяльність нотаріату, передбачена можливість виправлення нотаріусом лише орфографічних або технічних помилок, допущених при складанні нотаріального документа, які не змінюють його змісту та не впливають на права осіб, відносно яких вчинено нотаріальну дію. Нотаріус може виправити таку помилку та зробити відповідне застереження про це, засвідчивши виправлення своїм підписом та печаткою. Якщо ж нотаріальний акт по суті є неправильним, вчиненим помилково, за відсутності для того правових підстав, виправлення цієї помилки можливе виключно в судовому порядку.
Так, як вже зазначалось вище, 06.06.2018 року ОСОБА_7 склала заповіт, яким заповідала відповідачу ОСОБА_1 належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 . Даний заповіт посвідчено приватним нотаріусом КМНО Решетник І.С. на бланку серії ННС 909628 та зареєстровано у реєстрі за № 906.
01.09.2020 року ОСОБА_7 складено заяву, в якій вона повідомила, що 06.06.2018 року від її імені на ім'я ОСОБА_1 нею було складено заповіт на належну їй на праві власності квартиру за АДРЕСА_1 , який було посвідчено ОСОБА_9 , приватним нотаріусом КМНО, 06.06.2018 року за реєстровим № 906, бланк № 906628, ННС. Відповідно до вказаної заяви ОСОБА_7 просила приватного нотаріуса КМНО Решетник І.С. здійснити скасування зазначеного заповіту та внести відомості про його скасування до Спадкового реєстру.
Дослідивши зміст заповіту та зміст заяви про скасування заповіту в світлі наведених правових норм, суд приходить до висновку про те, що приватним нотаріусом Решетник І.С. під час вчинення нотаріальної дії не було допущено вимог вищевказаних ЗУ «Про нотаріат» та Порядків, а неправильне зазначення у заяві однієї цифри у номері бланку, на якому було посвідчено заповіт, є технічною помилкою, яка жодним чином не впливає на зміст заяви про скасування заповіту та не свідчить про відсутність волевиявлення ОСОБА_7 на скасування заповіту на ім'я відповідача.
Суд звертає увагу на те, що заява про скасування заповіту містить повний зміст самого заповіту, в тому числі і щодо майна, яке заповідається, та особи, якій це майно заповідається, дату складання заповіту та його реєстраційний номер, що дозволяє чітко та однозначно ідетинтифікувати заповіт, про скасування якого просила заповідач ОСОБА_7 .
Посилання в судовому засіданні представника позивача на те, що ОСОБА_7 не підписувала вказану заяву, суд відхиляє, оскільки жодних належних доказів цьому суду не надано. Крім того, дослідження вказаного питання виходить за межі предмету та підстав даного позову.
Відтак, жодних порушень ЗУ «Про нотаріат» та Порядків під час вчинення приватним нотаріусом Решетник І.С. нотаріальної дії зі скасування заповіту ОСОБА_7 судом не встановлено. Інших підстав позову, окрім наявності неправильності в номері бланку заповіту, стороною позивача не заявлено.
Суд також вважає, що з урахуванням наведених положень Порядків, самостійне виправлення нотаріусом вказаної технічної помилки не є можливим, оскільки ОСОБА_7 померла.
Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Положеннями ч.1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За приписами ч.ч.1, 2 ст.10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до положень ст. 12 ЦПК України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч.2, 3 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
За змістом ст.78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, додержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно ч. 1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
За приписами ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У відповідності до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до положень Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
У рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Коробов проти України» (заява № 39598/03 від 21 липня 2011 року) суд вказав, що при оцінці доказів, суд, як правило - застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумпцій факту.
Європейський суд з прав людини також вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Таким чином, аналізуючи зібрані по справі докази в світлі наведених правових норм, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог, а тому відмовляє в їх задоволенні. Інші доводи сторони позивача на висновки суду не пливають та підстав для задоволення позову не дають.
Оскільки суд відмовляє в задоволенні позовних вимог, то відповідно до ст.141 ЦПК України судові витрати, понесені позивачем, відшкодуванню не підлягають.
Представником третіх осіб Поліщуком В.В. подано заяву про відшкодування судових витрат, відповідно до якої він просить стягнути з позивача на користь третьої особи ОСОБА_6 витрати на правничу (правову) допомогу у розмірі 10 000,00 грн.
У ЦПК України визначено види судових витрат.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини 1, 2 статті 133 ЦПК України).
Згідно із частиною дванадцятою статті 141 ЦПК України судові витрати третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, стягуються на її користь із сторони, визначеної відповідно до вимог цієї статті, залежно від того заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є:
- надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
За змістом ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Аналогічні висновки висловлено у постанові від Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, постановах Верховного Суду від 02.12.2020 у справі № 742/2585/19, від 03.02.2021 у справі № 522/24585/17.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що 28.12.2021 року між ОСОБА_6 та адвокатом Поліщуком В.В. було укладено договір про надання правової допомоги (цивільні справи), на підставі якого адвокат Поліщук В.В. здійснював представництво інтересів ОСОБА_6 у даній справі. Згідно додаткової угоди до даного договору від 28.12.2021 року, послуги адвоката будуть оплачуватися у розмірі 500,00 грн. за одну годину роботи.
Згідно опису часу, витраченого на надання правничої допомоги за вказаним договором, від 10.09.2023 року, а також акту про надання правових послуг від 11.09.2023 року, третій особі ОСОБА_6 було надано правові послуги на загальну суму 10 000,00 грн. за 20 годин витраченого часу, а саме:
-28-29 грудня 20222 року вивчення позовної заяви, поданої адвокатом Кошель Б.С., як представником позивача ОСОБА_1 на 8 аркушах з 11 додатками, аналіз правової позиції позивача на відповідність чинному законодавству і судовій практиці - 6 годин;
-02-03 січня 2023 року - складання і друк пояснення третіх осіб на позовну заяву та її відправлення учасникам справи і суду через «Укрпошту» - 7 годин;
-16.02.2023 року - вивчення відзиву на позовну заяву на 13 аркушах та 16 додатках, аналізи відзиву та документів в копіях - 4 години;
-28.03.2023 року - судове засідання - 30 хв.;
-16.05.2023 року - вивчення відповіді на відзив на 5 аркушах, аналіз відповіді - 1 година;
-18.05.2023 року - вивчення заперечення на відповідь на відзив на 5 аркушах, аналіз заперечення - 1 година;
-19.06.2023 року - судове засідання - 30 хв.
Відповідно до розписки адвоката Поліщука В.В. від 11.09.2023 року, ним отримано від ОСОБА_6 готівкою грошові кошти в розмірі 10 000,00 грн. за надані правові послуги і понесені витрати при розгляді даної справи в суді.
У постанові Верховного Суду №308/15007/15-ц від 15.05.2019 року суд дійшов висновку, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Верховний Суд у постанові від 30.09.2020 року в справі №201/14495/16 зазначив, що суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Аналізуючи заявлений розмір правової допомоги, оцінюючи співмірність витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, витраченим на їх виконання, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, з огляду на визначені практикою Європейського суду з прав людини критерії та виходячи із засад розумності та справедливості, суд вважає, що заявлена сума в розмірі 10 000 грн. не є надмірною та неспівмірною зі складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
При цьому суд звертає увагу на те, що представник позивача проти вказаних сум не заперечувала, з клопотанням про зменшення судових витрат в цій частині не зверталась, відтак, відсутні і підстави для зменшення розміру витрат на правову допомогу за ініціативою суду.
В зв'язку із цим суд приходить до висновку про те, що розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката в суді першої інстанції, який підлягає відшкодуванню третій особі за рахунок позивача підлягає стягненню у розмірі 10 000,00 грн., виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру та конкретних обставин справи.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.3, 12, 258, 259, 265, 273, 315, 354, 355 ЦПК України, суд, -
ВИРІШИВ:
В задоволені позову ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Решетник Ірини Сергіївни, треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про визнання дій нотаріуса неправомірними та скасування запису в Спадковому реєстрі - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_6 , ІПН НОМЕР_2 , витрати на правову допомогу в розмірі 10000 грн.
Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено та підписано 20 вересня 2023 року.
Суддя: