ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
02068, м. Київ, вул. Кошиця, 5-А
справа № 753/2506/23
провадження № 2-о/753/170/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 червня 2023 року Дарницький районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді КАЛІУШКА Ф.А.
при секретарі ДАНЬКО В.В.
за участю сторін
позивача ОСОБА_1 ;
представника позивача ОСОБА_2 ;
представника відповідача ОСОБА_3 ;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім'єю, як дружини та чоловіка без реєстрації шлюбу в фактичних шлюбних відносинах, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності
ВСТАНОВИВ:
У лютому 2023 року ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернулась до Дарницького районного суду м. Києва з вказаним позовом до ОСОБА_4 (далі по тексту - ОСОБА_4 , відповідач) про встановлення факту проживання однією сім'єю, як дружини та чоловіка без реєстрації шлюбу в фактичних шлюбних відносинах, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що з липня 2003 року позивач та ОСОБА_5 (далі по тексту - ОСОБА_5 ) почали проживати разом однією сім'єю, як дружини та чоловіка без реєстрації шлюбу в фактичних шлюбних відносинах за адресою місця реєстрації позивача, а саме: АДРЕСА_1 . У вказаній квартирі також проживали мати позивача - ОСОБА_6 та її сестра - ОСОБА_7 , яка у 2021 році померла. Так, 02.09.2003 ОСОБА_5 був зареєстрованим за вище вказаною адресою. Під час спільного проживання позивач та ОСОБА_5 вели спільне господарство, мали спільний бюджет, який використовували на потреби своєї сім'ї, спільно відпочивали в колі друзів, а також дбали один про одного. Окрім цього, під час спільного проживання, позивач та ОСОБА_5 стали засновниками (учасниками) юридичної особи - Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕДІМЕКС - УКРАЇНА», місцезнаходження якого зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 . За спільні кошти від підприємницької діяльності ними було придбано квартиру АДРЕСА_2 та оформлено її на ОСОБА_5
28 листопада 2009 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 було укладено шлюб, під час якого у них народилась спільна донька - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після закінчення ремонту у спільній квартирі за вище вказаною адресою, зокрема 10.07.2010, позивач, ОСОБА_5 та їх спільна донька переїхали туди проживати.
Влітку 2021 позивач та ОСОБА_5 захворіли важким респіраторним захворюванням під назвою «коронавірус COVID -19», внаслідок якого останній ІНФОРМАЦІЯ_2 помер.
30.08.2021 позивач звернулась до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шершун Н.К. з заявою про прийняття спадщини, після чого, приватним нотаріусом було заведено спадкову справу №8/2021 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 . В подальшому, до вказаного нотаріуса звернулась також донька ОСОБА_5 від першого шлюбу, а саме ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Враховуючи те, що квартира АДРЕСА_2 була придбана за спільні кошти позивача та ОСОБА_5 під час їх спільного проживання однією сім'єю, як дружини та чоловіка без реєстрації шлюбу, позивач вважає, що 1/2 частина вказаної квартири належить їй, а відтак спадковим майном не вважається, у зв'язку із чим вона звернулась з даним позовом до суду та просить:
- встановити факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_5 однією сім'єю, як дружини та чоловіка без реєстрації шлюбу за період часу починаючи з 01.01.2004 по 28.11.2009;
- визнати квартиру АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_5 ;
- визнати право власності за ОСОБА_1 на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 .
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 24.02.2023 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку загального позовного провадження в підготовче судове засідання.
20.04.2023 представником відповідача через загальну канцелярію суду подано відзив на позовну заяву, який обґрунтований наступним.
ОСОБА_5 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_9 , який рішенням Ленінського районного суду м. Чернівці було розірвано. В період зареєстрованого шлюбу у них народилась спільна донька - ОСОБА_4 . Після розірвання вказаного шлюбу, спільне майно та кошти були поділені між подружжям, що в свою чергу дало змогу ОСОБА_5 інвестувати кошти у будівництво та в подальшому укласти договір купівлі - продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_2 . З наданих позивачем додатків до позовної заяви вбачається, що у договорі купівлі - продажу майнових прав на вказану вище квартиру зазначено одноособового покупця - ОСОБА_5 . Також у свідоцтві про право власності на квартиру зазначено, що вона належить ОСОБА_5 на праві приватної власності. Окрім цього, позивач ніколи не була зареєстрованою в квартирі АДРЕСА_2 , що в свою чергу свідчить про те, що ОСОБА_5 вважав її особистою приватною власністю придбаною за особисті кошти.
Через важку хворобу ОСОБА_5 помер, однак за своє життя завжди наголошував, що квартира АДРЕСА_2 буде належати старшій донці від першого шлюбу - ОСОБА_4 , а молодшій доньці від другого шлюбу буде належати будинок у с. Гнідин Бориспільського району Київської області.
На підставі викладеного вище, відповідач категорично не погоджується з заявленими позовними вимогами, оскільки позов є не обґрунтованим та трактується на власній думці позивача, а відтак відповідач прохає суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 20.04.2023 закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду по суті.
Ухвалою суду від 30.05.2023 витребувано у приватного нотаріуса Шершун Наталії Костянтинівни належним чином завірену копію спадкової справи №68213355, зареєстрованої 30.08.2021, щодо спадкового майна, що відкрилося після смерті ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 .
На виконання вимог вищевказаної ухвали суду приватним нотаріусом надано належним чином завірену копію спадкової справи №8/2021, відкритої після смерті ОСОБА_5 .
В судове засідання, яке відбулося 29.06.2023, з'явились позивач, представники позивача та відповідача.
Позивач та її представник надали пояснення по суті заявлених позовних вимог, які підтримали та прохали суд їх задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача надав свої заперечення проти заявлених позовних вимог та прохав суд відмовити в їх задоволенні в повному обсязі.
Також в судовому засіданні були допитані свідки з боку позивача.
Свідок ОСОБА_10 надала покази, у яких зазначила, що позивач є хрещеною матір'ю її доньки, яка у серпні 2003 року познайомила її з померлим ОСОБА_5 та представила його як свого чоловіка. Зазначила, що у вересні - жовтні 2003 року позивач почала спільно проживати разом з ОСОБА_5 в квартирі за адресою місця своєї реєстрації: АДРЕСА_1 . Вказала, що позивач та ОСОБА_5 поводили себе завжди як подружжя, а саме купували меблі в кімнату їх спільного проживання та спільно відпочивали. Одного разу, у серпні 2009 року свідок зустрілась разом з позивачем та ОСОБА_5 , які повідомили їй про придбання спільної квартири, однак за які кошти вона була придбана, їй не відомо, проте вона знала, що вони були партнерами по бізнесу, про дохід якого їй також не відомо.
Свідок ОСОБА_11 надав покази у яких зазначив, що з позивачем та ОСОБА_5 вони познайомились у 2004 році, коли вони прийшли до його компанії задля укладення договору оренди приміщення та представились як партнери по спільному бізнесу, однак згодом свідку стало відомо про їх спільне проживання, оскільки вони стали товаришувати та приходити в гості один до одного. Зі слів ОСОБА_5 йому відомо, що останній перебував у першому шлюбі, після розірвання якого усе майно залишилось першій дружині та їх спільній донці, а до позивача він прийшов без нічого. Вперше в гості до позивача та ОСОБА_5 свідок прийшов у 2004 році та з розмов йому стало відомо про телевізор, який вони спільно купували.
Свідок ОСОБА_12 надала покази у яких зазначила, що влітку 2003 року позивач познайомила її з ОСОБА_5 та представила його як чоловіка з яким вона зустрічається. В подальшому, вони почали спільно проживати як сім'я, мали спільний побут та відпочинок, а також проводили свята разом. У 2009 році позивач та ОСОБА_5 зареєстрували свій шлюб. Також свідок зазначила, що позивач та ОСОБА_5 започаткували власне товариство, після чого вони почали приймати рішення про придбання спільної квартири, а після народження їх спільної доньки, вони все ж таки придбали її за спільні кошти, про що вона знає з їх слів.
Свідок ОСОБА_13 надала покази у яких зазначила, що з ОСОБА_5 вона була знайома з 2001 року, оскільки вони працювали на одній роботі. Починаючи з 2003 року він та позивач почали проживати разом за зареєстрованою адресою місця проживання останньої, однак після створення спільного товариства, вони погодили придбати спільну квартиру за їх спільні кошти, які отримували від товариства. Про дохід товариства їй не відомо, однак ремонт у спільній квартирі ОСОБА_5 та позивач робили разом, оскільки свідок разом з позивачем обирали до неї інтер'єр.
Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши думки учасників процесу, заслухавши покази свідків, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 22.07.2002 ОСОБА_1 та ОСОБА_5 було засновано юридичну особу - Товариство з обмеженою відповідальністю «МЕДІМЕКС - Україна», адресу місцезнаходження якої зазначено: м. Київ, вул. Вірменська, буд. 5-А, кв. 106, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
Окрім того, судом встановлено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про шлюб, серії НОМЕР_1 від 28.11.2009, копія якого міститься в матеріалах справи.
22.02.2008 між Акціонерним товариством холдингова компанія «Київміськбуд» та ОСОБА_5 було укладено договір купівлі - продажу майнових прав №16-91/к81, а 13.10.2009 ним було отримано свідоцтво про право власності, у якому засвідчено, що квартира АДРЕСА_2 , яка складається з 2 кімнат, жилою площею 42,80 кв.м., загальною площею 92,50 кв.м., належить ОСОБА_5 на праві приватної власності.
Так, ІНФОРМАЦІЯ_5 у ОСОБА_5 та ОСОБА_1 народилась спільна донька - ОСОБА_8 , що підтверджується свідоцтвом про її народження серії НОМЕР_2 , копія якого наявна в матеріалах справи.
Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 від 05.08.2021 - ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_6 помер.
В матеріалах справи міститься копія спадкової справи №8/2021 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_5 з якої вбачається наступне.
30.08.2021 ОСОБА_1 звернулась в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шершун Н.К. з заявами про прийняття спадщини.
12.09.2022 ОСОБА_4 також звернулась до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шершун Н.К. з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно, однак 13.09.2022 приватним нотаріусом винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії.
Заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 13.12.2022 визначено ОСОБА_4 додатковий строк для прийняття спадщини після смерті батька - ОСОБА_5 .
23.01.2023 ОСОБА_4 звернулась до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шершун Н.К. з заявою про прийняття спадщини.
Відповідно до вимог ст. 293 Цивільного процесуального кодексу України (далі по тексту - ЦПК України), суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. За приписами ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу. Згідно п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» №5 від 31.03.95 р., в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо, зокрема встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
В даній справі вимоги щодо визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на майно за позивачем, є похідними від встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу та які пов'язані з вирішенням спору про право.
Відповідно до ст. 4 Сімейного кодексу України (далі по тексту - СК України) правовий інститут шлюбу визнається як одне з найважливіших фундаментальних людських прав. Відповідно до законодавства України, реалізуючи право на особисту свободу, кожна людина має право на створення сім'ї та проживання в ній.
За змістом частин другої та четвертої статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права і обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Згідно з абзацом п'ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі № 1-8/99 за конституційними поданнями Служби безпеки України, Державного комітету нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України, Міністерства фінансів України щодо офіційного тлумачення положень пункту 6 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», частин четвертої і п'ятої статті 22 Закону України «Про міліцію» та частини шостої статті 22 Закону України «Про пожежну безпеку» (справа про офіційне тлумачення терміна «член сім'ї») вказано, що обов'язковими умовами для визнання осіб членами сім'ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім'ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім'ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов'язки.
Частиною другою статті 21 СК України встановлено, що проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
Відповідно до чч. 1, 2 ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Встановлення факту проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту спільного їх проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв'язку із цим взаємних прав та обов'язків, притаманних подружжю.
При цьому, має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин (спільне проживання однією сім'єю; спільний побут; взаємні права та обов'язки), оскільки самі по собі, наприклад, факти перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки або спільна присутність їх на святах, або пересилання коштів, або періодичний спільний відпочинок, або проживання за однією адресою, факт реєстрації за такою адресою при відсутності інших наведених вище ознак не можуть свідчити, що між чоловіком та жінкою склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю.
Наведене узгоджується із правовою позицією, викладеною Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19), неодноразово підтриманою Верховним Судом у постановах: від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16 (провадження № 61-5296св19), від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц (провадження № 61-11607св18), від 11 грудня 2019 року у справі № 712/14547/16-ц (провадження № 61-44641св18), від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16-ц (провадження № 61-42601св18), від 08 грудня 2021 року у справі № 531/295/19 (№ 61-3071св21), та інших.
У постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 587/302/16 (провадження № 61-18522св18) Верховний Суд зазначив, що закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту проживання жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов'язком суду при їх оцінці. Юридичний факт встановлюється у тому випадку, якщо від нього виникають, змінюються чи припиняються правовідносини.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд зазначає, що надані позивачем докази, які долучені до матеріалів справи, зокрема: копія витягу з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання позивача; копія двох фотокарток на яких зображено спільний відпочинок позивача та померлого ОСОБА_5 , підтверджують факт спільного відпочинку, перебування у близьких стосунках, однак ніяк не доводять факту ведення спільного господарства, наявності спільного побуту та бюджету, взаємних прав та обов'язків подружжя у період часу з 01.01.2004 по 28.11.2009.
Крім того, надаючи оцінку показанням свідків, суд дійшов висновку, що їх показання носять загальний характер та стосуються здебільшого констатації факту того, що померлий ОСОБА_5 та ОСОБА_1 перебували у стосунках та проживали разом за адресою місця реєстрації останньої. Також показами свідків було підтверджено факт того, що ОСОБА_5 та ОСОБА_1 перебували не тільки у близьких стосунках, а й були партнерами по бізнесу. Будь - яких інших свідчень на підтвердження доводів позивача щодо факту проживання однією сім'єю, як дружини та чоловіка без реєстрації шлюбу за вказаний вище період, ними надано не було.
Отже, враховуючи вищенаведені обставини, суд приходить до висновку, що позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження факту спільного проживання з померлим ОСОБА_5 у період часу з 01.01.2004 по 28.11.2009, а відтак суд відмовляє у задоволенні позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім'єю, як дружини та чоловіка без реєстрації шлюбу в фактичних шлюбних відносинах.
За приписом ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України) правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена в його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (чч. 1, 2 ст. 321 ЦК України).
За нормою ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом
Відповідно до частини 1 статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Встановлення факту спільного проживання має значення для захисту матеріальних інтересів осіб, які спільно проживають, оскільки статтею 74 СК України передбачено, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
Пленум Верховного Суду України в п. 20 Постанови №11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вказав, що при застосуванні статті 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.
Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно. Крім того, для визнання майна, придбаного під час фактичних шлюбних відносин, спільною сумісною власністю необхідні наступні докази: ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім'ї.
Отже, проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов'язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.
Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім'єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов'язків.
Згідно ч. 4 ст. 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Отже, особам, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.
Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди зазвичай встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов'язків, з'ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.
Відповідно до правової позиції, яка викладена Верховним Судом України в постанові від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1026цс15, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, внаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.
Згідно із роз'ясненнями, наданими у пп. 21, 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.
Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (стст. 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК, чч. 2, 3 ст. 325 ЦК) можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Як було зазначено вище, 22.02.2008 між Акціонерним товариством холдингова компанія «Київміськбуд» (далі - компанія) та ОСОБА_5 (далі - покупець) було укладено договір купівлі - продажу майнових прав №16-91/к81, предметом якого було, що компанія продає, а покупець придбаває майнові права на квартиру АДРЕСА_2 .
Згідно п. 1.4., 1.5. вказаного договору компанія зобов'язана передати покупцеві майнові права на квартиру після повної сплати їх вартості, а покупець прийняти їх. Передача та приймання майнових прав здійснюється сторонами за актом приймання - передачі майнових прав. Покупець набуває право власності на майнові права у повному обсязі лише після оформлення акту приймання - передачі майнових прав. Покупець після набуття права власності на майнові права на квартиру, та введення об'єкту капітального будівництва в експлуатацію, має право володіти та користуватись нею без обмежень та самостійно оформити правовстановлюючі документи на квартиру.
Відповідно до свідоцтва про право власності від 13.10.2009 квартира АДРЕСА_2 належить ОСОБА_5 на праві приватної власності.
В матеріалах справи також містяться:
- копія довідки до договору купівлі - продажу майнових прав №16-91/к81 від 22.02.2008 відповідно до якої покупцем зазначено ОСОБА_5 та зазначено суму внесених ним коштів у розмірі 820 583,00 грн.;
- копія акту прийому - передачі квартири інвестору від 27.08.2009;
- копія комплексного договору про участь у витратах на утримання будинку та прибудинкової території, надання комунальних послуг та додаткових послуг від 07.09.2009 укладеного між ТОВ «Ковальська - Житлосервіс» та ОСОБА_5 .
Позивач у змісті позовної заяви посилається на те, що квартира АДРЕСА_2 , була придбана за їх спільні з померлим кошти, які вони отримали від спільно створеного ними ТОВ «МЕДІМЕКС - УКРАЇНА».
Проте, суд надаючи оцінку джерелу походження коштів, за які було набуто квартиру АДРЕСА_2 , не знаходить доведеною обставину того, що вона придбавалась за спільні кошти позивача та ОСОБА_5 , оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які докази тому. При цьому, з перелічених вище правовстовлюючих документів вбачається, що власником квартири зазначено саме ОСОБА_5 , будь-яких зазначень як то співвласники чи покупці договори не містять. Крім того, квитанцій щодо оплати майнових прав №16-91/к/81 з відомостями в графі «платник, отримувач» матеріали справи не містять, як і не містять відомостей стосовно обороту грошових коштів отриманих від виду діяльності ОСОБА_5 та позивача від заснованого ними ТОВ «МЕДІМЕКС - УКРАЇНА».
Враховуючи те, що позивачем не доведено факт її проживання разом з ОСОБА_5 однією сім'єю як дружини та чоловіка без реєстрації шлюбу в період часу з 01.01.2004 по 28.11.2009, як і не доведено факту придбання квартири АДРЕСА_2 , за спільні їх кошти, а відтак суд не знаходить правових підстав для задоволення інших позовних вимог, які є похідними, таких як: визнання квартири АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_5 ; визнання права власності за ОСОБА_1 на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 .
Згідно ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи вищевикладені норми чинного законодавства, дослідивши матеріали справи, вислухавши доводи та заперечення учасників процесу, допитавши свідків, оцінивши наявні докази, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В порядку ст. 141 ЦПК України, враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог, відшкодування судових витрат позивачу не здійснюється.
На підставі викладеного та керуючись стст. 3-13, 141, 193, 235, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України суд -
ВИРІШИВ:
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім'єю, як дружини та чоловіка без реєстрації шлюбу в фактичних шлюбних відносинах, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
СУДДЯ: КАЛІУШКО Ф.А.