ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 вересня 2023 рокусправа №380/13484/21
Львівський окружний адміністративний суд в складі:
головуючий-суддя Кухар Н.А.
секретар судового засідання Малісевич М.В.
за участю:
представника позивача Шайда В.В.
представника відповідача Рибак Н.Я.
представника відповідача Кічура Г.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, Державної митної служби України, Галицької митниці Держмитслужби, Івано-Франківської митниці про визнання протиправними та скасування наказу та відмови, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Державної фіскальної служби України, Державної митної служби України, Івано-Франківської митниці Державної фіскальної служби України, Галицької митниці Держмитслужби , у якому просив:
- визнати протиправним і скасувати наказ Державної фіскальної служби України від 2 червня 2021 року №849-о “Про звільнення ОСОБА_1 ”;
- визнати протиправним і скасувати наказ Івано-Франківської митниці ДФС від 31 серпня 2021 року №14-к “Про звільнення ОСОБА_1 ”;
- поновити на державній службі ОСОБА_1 з 1 вересня 2021 року на посаді Івано-Франківської митниці (відокремлений підрозділ Держмитслужби, код ЄДРПОУ ВП: 43971364), рівнозначній посаді заступника начальника Івано-Франківської митниці ДФС - начальника митного поста “Прикарпаття”;
- стягнути з Івано-Франківської митниці (відокремлений підрозділ Держмитслужби, Код ЄДРПОУ ВП: 43971364) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу;
- визнати відмову Державної митної служби України щодо пропозиції рівнозначної посади державної служби у порядку переведення та правонаступництва і положень чинного законодавства та надання переліку усіх наявних рівнозначних посад заступника начальника митниці станом на 10 березня 2021 року (лист про розгляд заяви вих.N08-1/12-02/10/3232 від 22 березня 2021 року) протиправною;
- у відповідності до пункту 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - “КАС України”) допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді Івано-Франківської митниці (відокремлений підрозділ Держмитслужби, код ЄДРПОУ ВП: 43971364), рівнозначній посаді заступника начальника Івано- Франківської митниці ДФС - начальника митного поста.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що наказом Державної фіскальної служби України від 5 червня 2018 року №926-о позивача призначено на посаду заступника начальника Івано-Франківської митниці ДФС - начальника митного поста “Прикарпаття”, на якій він перебував до 2 червня 2021 року. У подальшому, ОСОБА_1 був звільнений із посади й припинив державну службу на підставі наказів Державної фіскальної служби України від 2 червня 2021 року №849-о й Івано-Франківської митниці ДФС від 31 серпня 2021 року №14-к “Про звільнення ОСОБА_1 ”. Вважає, що його звільнення є протиправним та порушує імперативну норму частини третьої статті 87 Закону України “Про державну службу”, а також частин другої і третьої статі 40 Кодексу законів про працю України (далі - “КЗпП України”). Вважаючи своє звільнення незаконним, ОСОБА_1 звернувся до суду з метою його оскарження і відновлення своїх порушених трудових прав.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29 червня 2022 року, залишене без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2022 року, у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11 травня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 червня 2022 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2022 року у справі №380/13484/21 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Львівського окружного адміністративного суду.
Ухвалою від 06 червня 2023 прийнято справу до провадження та призначено справу розглядати в загальному позовному провадженні.
Позивачем подано заяву про уточнення позовних вимог, у якій просить:
1.Визнати протиправним та скасувати наказ Державної фіскальної служби України від 02 червня 2021 року №849-о «Про звільнення ОСОБА_1 »;
2. Визнати протиправним та скасувати наказ Івано-Франківської митниці ДФС від 31 серпня 2021 року №14-к «Про звільнення ОСОБА_1 »
3. Визнати відмову Державної митної служби України надати позивачу пропозиції рівнозначної посади державної служби у порядку переведення на підставі правонаступництва і положень чинного законодавства та надання переліку усіх наявних рівнозначних посад заступника начальника митниці станом на 10 березня 2021 року (лист про розгляд заяви вих..№08-1/12-02/10/3232 від 22.03.2021 року) протиправною.
4. Державній митній службі поновити на державній службі ОСОБА_1 з 01 вересня 2021 року на посаді заступника начальника Івано_Франківської митниці (відокремлений підрозділ Держмитслужби, Код ЄДРПОУ ВП:43971364), яка рівнозначна посаді заступника начальника Івано-Франківської митниці ДФС - начальника митного поста «Прикарпаття».
5. Стягнути з Івано-Франківської митниці (відокремлений підрозділ Держмитслужби), Код ЄДРПОУ ВП:43971364 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.
6. У відповідності до п.3 частини першої статті 371 КАС України допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Івано-Франківської митниці (відокремлений підрозділ Держмитслужби, Код ЄДРПОУ ВП:43971364), яка рівнозначна посаді заступника начальника Івано-Франківської митниці ДФС - начальника митного поста «Прикарпаття».
7. У відповідності до п.1 частини першої статті 371 КАС України допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати на мою користь в межах суми стягнення за один місяць
23.09.2021 до суду від представника відповідача - ДФС України надійшов відзив на позовну заяву в якому повідомляє суд, що станом на 07.09.2020 тобто на дату попередження позивача про наступне вивільнення був змінений порядок вивільнення державних службовців. Законом України “Про внесення змін до Кодексу законів про працю України” №378-XI від 12.12.2019, який набрав чинності 02.02.2020, було внесено зміни до Кодексу законів про працю України та викладено його у новій редакції. Так, нормами зазначеного Закону змінився порядок вивільнення державних службовців. Частиною 6 ст. 49-2 КзПП України передбачено, що вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України “Про державну службу”, здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: -про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; -у разі вивільнення працівників на підставі п.1 ч.1 ст.40 КзПП не застосовуються положення ч. 2 ст. 40 КзПП та положення ч.2 цієї статті. Згідно із ч.3 ст. 87 ЗУ “Про державну службу” державного службовця попереджають про наступне вивільнення у разі скорочення штату (чисельності, посади), реорганізації чи ліквідації держоргану у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Водночас державному службовцю можуть пропонувати будь-яку вакантну посаду держслужби у тому самому держоргані (за наявності). Отже, після внесення цих змін норми ч. 2 ст. 40 КЗпП України щодо переведення працівника за його згодою на іншу роботу та ч. 2 ст. 49-2 КЗпП України про переважне право на залишення на роботі на державних службовців не поширюється. Аналіз вищезазначених норм свідчить про те, що до позивача як державного службовця, не застосовується норми ч. 2 ст. 40 та ч. 2 ст. 49-2 КзПП України, на які позивач посилається в позовній заяві, а також, що пропонування рівнозначних посад позивачу був не обов'язком, а правом державного органу відповідно до ч.3 ст. 87 Закону України “Про державну службу”.
27.09.2021 до суду від представника відповідача - Державної Митної служби України надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що позивач в позовній заяві вказує, що Державна митна служба України та її територіальні органи з 08 грудня 2019 року набули процесуальних прав та обов'язків Державної фіскальної служби України у відповідності до положень пунктів 13 та порядку №1074. У зв'язку із наведеним, позивач вважає, що його порушене право повинне бути відновлене шляхом поновлення його на посаді Івано-Франківської митниці, як відокремленого підрозділу Держмитслужби. Представник відповідача вважає, що спір у даній справі виник у відносинах публічно-владних функцій, дані відносини не стосуються публічно-владних функцій у сфері реалізації, державної митної політики, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань державної митної служби чи інших функцій, що були передані Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 № 1200 та розпорядження Кабінету Міністрів України від 4 грудня 2019 року № 1217-р. У такому випадку перехід всіх прав та обов'язків, в тому числі й трудових, від Державної фіскальної служби України до Державної митної служби України може мати місце виключно у випадку фактичного її вибуття у наслідок припинення. Станом на даний час у ЄДРПОУ відомості про припинення І Державної фіскальної служби України як юридичної особи відсутні.
16.08.2023 до суду від представника Івано-Франківської митниці надійшов відзив, у якому зазначає, що Івано-Франківська митниця проти залучення її до розгляду даної справи як відповідача заперечує, так як остання не перебувала з позивачем у трудових відносинах, а тому жодним чином не порушувала прав ОСОБА_1 . Як зазначено у позовній заяві позивач обіймав посаду заступника начальника Івано-Франківської митниці ДФС. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2018 року № 1200 «Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України» утворено Державну податкову службу України та Державну митну службу України, реорганізувавши Державну фіскальну службу шляхом поділу. У вказаному випадку відбувся поділ Державної фіскальної служби України на дві юридичні особи - Державну митну службу України та Державну податкову службу України, в результаті чого відбулась саме реорганізація Державної фіскальної служби України. У цьому випадку, дійсно настала обставина для можливості припинення державної служби за ініціативи роботодавця (суб'єкта призначення) - реорганізація державного органу, як це й передбачено п. 1 ч. 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» (далі - Закону №889). Законом України від 14 січня 2020 року № 440-IX «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи» внесено зміни, зокрема, до Закону України «Про державну службу» та доповнено частину третю статті 87 новим абзацом. Постановою Кабінету Міністрів України від 06 березня 2019 року № 227 Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України (із змінами і доповненнями) зокрема, затверджено Положення про Державну митну службу України (далі - Положення № 227), та передбачено, що Державна митна служба, її територіальні органи виконують встановлені законодавчими та іншими нормативно-правовими актами функції та повноваження органів доходів і зборів до внесення до таких актів відповідних змін у частині, що стосується повноважень Державної митної служби, її територіальних органів. Державна митна служба України, відповідно до свого Положення № 227, зокрема, здійснює добір кадрів в апарат Держмитслужби, на посади керівників та заступників керівників її територіальних органів, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери її управління. Постановою Кабінету Міністрів України про «Деякі питання територіальних органів Державної митної служби» від 30 вересня 2020 р. № 895 та наказів Держмитслужби від 19.10.2020 року № 460 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби як відокремлених підрозділів» та від 27.10.2020 року № 480 «Про реорганізацію територіальних органів Держмитслужби» Галицьку митницю Держмитслужби реорганізовано. Згідно наказу № 472 від 30.06.2021 року митниці як відокремлені підрозділи Державної митної служби України розпочали з 00 год. 00 хв. 1 липня 2021 року здійснення покладених на них Митним кодексом України, законодавчими та іншими нормативно-правовими актами, Положеннями затвердженими наказом Держмитслужби від 29.10.2020 року № 489 «Про затвердження положень про територіальні органи Держмитслужби», функцій і повноважень. Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб_підприємців, проведено державну реєстрацію Івано-Франківської митниці (ідентифікаційний код 43971364) як відокремлений підрозділ юридичної особи Державної митної служби України. Питання щодо проходження та звільнення зі служби державних службовців, що перебувають на службі в територіальних органах Державної фіскальної служби, не було віднесено до повноважень Держмитслужби, що виключає підстави для покладення обов'язку на Держмитслужбу дотримання вимог Закону України Про державну службу та КЗпП України, як роботодавця, по відношенню до Позивача. Пунктом 5 «Порядку здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади» затвердженої постановою Кабінету міністрів України № 1074 від 20.10.2011 року передбачено, що орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. Спірний наказ від 02 червня 2021 року № 849-о про звільнення Позивача було видано Державною фіскальною службою України, та відповідно наказом підписаного Головою Комісії з реорганізації Івано-Франківської митниці ДФС №14-к від 31.08.2021 року припинено державну службу ОСОБА_1 . Акцентує увагу суду, що Івано-Франківська митниця не являється правонаступником Івано-Франківської митниці ДФС. За змістом частини першої статті 235 КЗпП України, працівник підлягає поновленню на попередній роботі, у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом. При цьому, звертає увагу суду на те, що закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235, а тому, встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов'язаний поновити працівника на попередній роботі. Зокрема, таку правову позицію було сформовано в постанові Верховного Суду від 26 травня 2021 року у справі № 260/261/20, та від 27 квітня 2021 року у справі №826/8332/17, у яких зазначено, що враховуючи приписи частини першої статті 235 КЗпП України, на орган, що розглядає трудовий спір, у разі з'ясування того, що звільнення працівника відбулось незаконно, покладається обов'язок поновлення такого працівника на попередній роботі.
У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав повністю з підстав зазначених у позовній заяві та відповіді на відзив, просив суд повністю задовольнити позов.
У судовому засіданні представник відповідача Держмитслужби правову позицію викладену у відзиві підтримав, просив відмовити у задоволенні позову.
У судовому засіданні представник відповідача Івано-Франківської митниці правову позицію викладену у відзиві підтримала, просила відмовити у задоволенні позову.
Представники Державної фіскальної служби України та Галицької митниці Держмитслужби в судове засідання не прибули, про причини неприбуття суд не повідомили, хоча про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлені належним чином.
Відповідно до ч. 1 ст. 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Заслухавши вступне слово позивача, представників відповідачів, з'ясувавши підстави позову та відзиву, фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини, дослідив письмові докази, долучені до матеріалів справи, всебічно і повно з'ясувавши всі факти, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини.
Постановою Кабінету міністрів України від 18 грудня 2018 року №1200 Державну фіскальну службу України реорганізовано шляхом поділу на Державну податкову службу України та Державну митну службу України. Абзацом третім пункту 2 зазначеної постанови встановлено, що Державна податкова служба та Державна митна служба є правонаступниками майна, прав та обов'язків реорганізованої Державної фіскальної служби у відповідних сферах діяльності, що також відповідає і положенням частини першої статті 104 Цивільного кодексу України.
17 травня 2019 року, за записом №10741270008050011, до ЄДРПОУ внесено рішення щодо припинення Державної фіскальної служби України в результаті її реорганізації.
16 липня 2019 року в Єдиному державному реєстрі зроблено запис за №10741350000086387 про проведення державної реєстрації Державної митної служби України.
Для забезпечення діяльності Державної митної служби України постановою Кабінету міністрів України від 2 жовтня 2019 року №858 у відповідності до пункту 1 утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної митної служби (додаток 1 постанови). Пунктом 2 цієї постанови деякі територіальні органи Державної фіскальної служби митниці ДФС (згідно додатку 2 постанови) реорганізовано шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної митної служби .
На підставі цієї постанови Івано-Франківську митницю ДФС реорганізовано шляхом приєднання до новоствореного територіального органу Державної митної служби України, а саме: до Галицької митниці Держмитслужби.
14 листопада 2019 року в Єдиному державному реєстрі зроблено запис за №14151020000048905 про проведення державної реєстрації Галицької митниці Держмитслужби.
27 листопада 2019 року за записом №11191270025013307 до ЄДРПОУ внесено рішення щодо припинення Івано-Франківської митниці ДФС в результаті її реорганізації.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 4 грудня 2019 року №1217-р «Питання державної митної служби» погоджено пропозицію Міністерства фінансів щодо можливості забезпечення здійснення з 8 грудня 2019 року Державною митною службою покладених на неї постановою Кабінету Міністрів України від 6 березня 2019 року №227 «Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України» функцій і повноважень Державної Фіскальної служби, що припиняється, з реалізації державної митної політики, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань державної митної справи.
Отже, Державна митна служба України та її територіальні органи з 8 грудня 2019 року набули процесуальних прав та обов'язків Державної фіскальної служби України у відповідності до положень пунктів 12 та 13 Порядку №1074.
Відповідно до Акта від 7 вересня 2020 року ОСОБА_1 візуально ознайомився із попередженням про наступне вивільнення, відмовився від ознайомлення під підпис з попередженням про наступне вивільнення.
Позивач звернувся із заявою від 9 березня 2021 року до голови Державної митної служби України Рябікіна П.Б., в якій просив запропонувати йому рівнозначну посаду державної служби у порядку переведення та правонаступництва і положень чинного законодавства та надати перелік усіх наявних рівнозначних посад заступника начальника митниці станом на 10 березня 2021 року. Повідомив, що з моменту реорганізації ДФС України по день звернення перебував у номенклатурі голови служби на посаді заступника начальника Івано-Франківської митниці ДФС - начальника митного посту Прикарпаття та не був переведений у Державну митну службу України.
Державна митна служба України надала відповідь від 22 березня 2021 року на заяву позивача, в якій вказала, що на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2020 року №895, згідно з наказом Держмитслужби від 27 жовтня 2020 року №480 триває процес реорганізації Галицької митниці Держмитслужби шляхом її приєднання до Державної митної служби України. Одночасно, відповідно до наказу Держмитслужби від 19 жовтня 2020 року №460 утворено Івано-Франківську митницю як відокремлений підрозділ Держмитслужби. Одним із пріоритетних напрямів реформування є перехід Держмитслужби до функціонування за моделлю єдиної юридичної особи, проведення кадрової реформи, що включатиме перевірку професійних знань та благонадійності, проходження державної служби у укладанням контракту, забезпечення заходів, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2020 року №916 «Про реалізацію експериментального проекту щодо тестування посадових осіб митних органів з питань кваліфікації та благонадійності». Враховуючи зазначене, прохання, викладені в заяві позивача, не можуть бути задоволені.
Наказом Державної фіскальної служби України від 31 серпня 2021 року ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника-начальника митного поста «Прикарпаття» Івано-Франківської митниці ДФС у зв'язку з реорганізацією, скороченням чисельності та штату державних службовців, пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України, пункт 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу». Підстава: наказ Державної фіскальної служби України від 2 червня 2021 року №849-о, від 7 вересня 2020 року про відмову від ознайомлення під підпис з попередженням про наступне звільнення ОСОБА_1 .
Позивач не погодився з його звільненням та звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи оцінку обставинам у цій справі, суд зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.
Стаття 58 Конституції України передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до частин першої-третьої статті 5 Закону України «Про державну службу» (далі - «Закон») правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Згідно із частиною п'ятою статті 22 Закону (із змінами, внесеними згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» №117-IX від 19 вересня 2019 року) у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб'єкта призначення може здійснюватися без обов'язкового проведення конкурсу.
Відповідно до частини першої статті 83 Закону державна служба припиняється: 4) за ініціативою суб'єкта призначення (стаття 87 цього Закону) («за ініціативою суб'єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону)» - у редакції, викладеній згідно із Законом України від 19 вересня 2019 року № 117-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» (далі - «Закон №117-ІХ»), яка діяла на дату попередження позивача).
За частиною першою статті 87 Закону (із змінами, внесеними згідно із Законом № 117-IX) підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є, зокрема, скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
Відповідно до абзацу першого частини третьої статті 87 Закону (у редакції, викладеній згідно із Законом України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи» №440-ІХ, який прийнятий 14 січня 2020 року і набрав чинності 13 лютого 2020 року) суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб'єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов'язку суб'єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.
У разі звільнення з державної служби на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі двох середньомісячних заробітних плат (частина четверта статті 87 Закону (у редакції, викладеній згідно із Законом №440-ІХ)).
Відповідно до частини третьої статті 87 Закону (у редакції, викладеній згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби» №1285-ІХ, який прийнятий 23 лютого 2021 року і набрав чинності 6 березня 2021 року) суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.
Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб'єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.
Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.
Відповідно до пункту 41.1 статті 41 Податкового кодексу України (далі - «ПК України») у редакції, викладеній згідно із Законом України від 21 грудня 2016 року №1797-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні», контролюючими органами є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову, державну митну політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, законодавства з питань сплати єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган (далі - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику), його територіальні органи.
У наступній редакції пункт 41.1 статті 41 ПК України (у редакції Закону України від 16 січня 2020 року №466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинність 23 травня 2020 року) передбачає таке: «Контролюючими органами є:
41.1.1. податкові органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи) - щодо дотримання законодавства з питань оподаткування (крім випадків, визначених підпунктом 41.1.2 цього пункту), законодавства з питань сплати єдиного внеску, а також щодо дотримання іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, чи його територіальні органи;
41.1.2. митні органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, його територіальні органи) - щодо дотримання законодавства з питань митної справи та оподаткування митом, акцизним податком, податком на додану вартість, іншими податками та зборами, які відповідно до податкового, митного та іншого законодавства справляються у зв'язку із ввезенням (пересиланням) товарів на митну територію України або територію вільної митної зони або вивезенням (пересиланням) товарів з митної території України або території вільної митної зони».
Проте, Державна податкова служба України і Державна митна служба України утворені відповідно до згадуваної Постанови №1200 (від 18 грудня 2018 року із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 25 вересня 2019 року №846).
Згідно із постановою Кабінету Міністрів України від 2 жовтня 2019 року №858 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби» територіальні органи Державної митної служби (за переліком згідно з додатком 1 до цієї постанови) утворені як юридичні особи публічного права.
Пунктом 2 Постанови №858 передбачено реорганізацію деяких територіальних органів Державної фіскальної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної митної служби за переліком згідно з додатком 2.
За пунктом 3 Постанови №858 територіальні органи Державної фіскальної служби, які реорганізуються, продовжують здійснювати свої повноваження до передачі таких повноважень територіальним органам Державної митної служби.
Згодом Кабінет Міністрів України постановою від 30 вересня 2020 року №895 «Деякі питання територіальних органів Державної митної служби» (далі - «Постанова №895») вирішив реорганізувати територіальні органи Державної митної служби за переліком згідно з додатком шляхом їх приєднання до Державної митної служби.
Відповідно до абзацу третього пункту 2 Постанови №895 територіальні органи Державної митної служби, що реорганізуються відповідно до пункту 1 цієї постанови, продовжують здійснювати свої повноваження та функції до утворення Державною митною службою територіальних органів згідно з абзацом четвертим пункту 3 цієї постанови та прийняття рішення про можливість забезпечення здійснення такими органами повноважень і функцій територіальних органів, що реорганізуються. Таке рішення приймається Державною митною службою після здійснення заходів, пов'язаних із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань даних про територіальні органи Державної митної служби, що будуть утворені згідно з абзацом четвертим пункту 3 цієї постанови як відокремлені підрозділи юридичної особи публічного права, затвердженням положень про них, структури, штатних розписів, кошторисів та заповненням 30 відсотків вакансій;.
За змістом абзацу четвертого пункту 3 Постанови №895 Державна митна служба має забезпечити утворення територіальних органів Державної митної служби відповідно до статті 21-1 Закону України від 17 березня 2011 року №3166-VI «Про центральні органи виконавчої влади» (далі - «Закон № 3166-VI») за частиною другою статті 21-1 названого Закону територіальні органи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, та центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, визначені частиною першою цієї статті, утворюються без статусу юридичної особи та є органами державної влади, можуть мати окремий баланс, рахунки в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, печатку та бланк зі своїм найменуванням та із зображенням Державного Герба України).
Держмитслужба наказом від 19 жовтня 2020 року №460 утворила територіальні органи як відокремлені підрозділи Державної митної служби України за переліком згідно з додатком.
Відповідно до наказу Держмитслужби від 30 червня 2021 року №472 митниці як відокремлені підрозділи Держмитслужби мали розпочати здійснення покладених на них функцій і повноважень з 1 липня 2021 року.
Спірні правовідносини, які склались у цій справі, зводяться до питання правомірності звільнення позивача із займаної посади.
Ключовим питанням у цій справі є редакція частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу», яку належить застосовувати до спірних правовідносин.
Верховний Суд у постанові від 11 травня 2023 по даній справі зазначає, що вирішуючи цю справу, враховує, що відповідь на указане питання вже була надана Верховним Судом у постанові від 22 грудня 2022 року у справі №640/17678/21.
У зазначеній постанові Верховний Суд констатував (в світлі обставин справи, яка ним розглядалась), що після повідомлення позивача про звільнення у зв'язку з реорганізацією ДФС України [13 липня 2020 року] перебіг реорганізації цього відомства зазнавав змін. Спочатку територіальні органи Держмитслужби були утворені як юридичні особи публічного права, що суперечило статті 21-1 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади». Лише постанова Кабінету Міністрів України «Деякі питання територіальних органів Державної митної служби» №895 від 30 вересня 2020 року це виправила.
До того ж, реорганізація ДФС України відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України» від 18 грудня 2018 року №1200 спершу не узгоджувалась з ПК України, який, до набрання чинності 23 травня 2020 року Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» №466-ІХ від 16 січня 2020 року, передбачав лише один «центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову, державну митну політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску, (далі - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику), його територіальні органи».
Зазначена ситуація змінилася з прийняттям Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» №466-ІХ і постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання територіальних органів Державної митної служби» №895 від 30 вересня 2020 року.
У справі №640/17678/21 позивача було повідомлено про наступне звільнення з посади 13 липня 2020 року, а наказ про його звільнення роботодавець видав 2 червня 2021 року.
Тож, Верховний Суд у зазначеній справі констатував, що описана вище послідовність подій спонукає до таких висновків: регулювання процесу реорганізації ДФС України було суперечливим і непослідовним; на дату набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби» №1285-ІХ процес реорганізації ДФС України ще тривав й остаточного рішення щодо подальшого проходження позивачем публічної служби в митних органах не було; указаний Закон = прийнятий пізніше Закону України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи» і не містить приписів, які б наділяли цей Закон зворотною дією/силою, як і не містить приписів щодо застосування статті 87, надто її частини третьої, у редакції, викладеній згідно із Законом № 440-ІХ (прийнятий 14 січня 2020 року), до правовідносин, які виникли чи існували до прийняття та/чи набрання чинності Законом №1285-ІХ (тобто приписів, які б наділяли Закон №440-ІХ ультраактивною дією); пам'ятаючи у цьому зв'язку презумпцію про пряму дію закону в часі, застосовувати, на думку колегії суддів, за описаної ситуації треба статтю 87 Закону України «Про державну службу» у редакції того закону, який в часі прийнятий пізніше і, відповідно, регулював правовідносини, з яких виник спір.
Тож, у вказаній постанові Верховний Суд підсумував, що Законом, який належить застосовувати до спірних правовідносин є Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби» №1285-ІХ, який в часі виданий пізніше й набрав чинності задовго (за три місяці) до звільнення позивача відповідно до спірного наказу. Очевидно, що частина третя статті 87 Закону України «Про державну службу» у чинній редакції (відповідно до Закону №1285-ІХ) передбачає для позивача як державного службовця певні гарантії при звільненні з публічної служби у порівнянні з тим, як була викладена частина третя статті 87 Закону України «Про державну службу» у попередній редакції.
Указаний висновок Верховний Суд сформував у релевантних правовідносинах, а тому Суд застосовує його при вирішенні цієї справи.
ОСОБА_1 про наступне вивільнення з посади був повідомлений 7 вересня 2020 року, цей факт не заперечували сторони. Звільнили ж позивача з посади наказом від 31 серпня 2021 року.
Так, 6 березня 2021 року набув чинності Закон №1285-ІХ, яким законодавець змінив особливості процедури звільнення державних службовців на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» і виклав частину третю цього Закону у такій редакції: «Суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.
Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб'єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.
Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду».
Тож, має місце ситуація, за якої на момент повідомлення позивача про наступне вивільнення чинною була редакція частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу», яка передбачала право (а не обов'язок) роботодавця пропонувати працівникові іншу посаду, а на момент звільнення ОСОБА_1 редакція указаної статті зазнала змін, й встановила обов'язок для роботодавця пропонувати рівнозначну посаду, тобто включила в себе певну гарантію трудових прав працівника.
Після внесення Законом №1285-ІХ змін до частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» існування обставин, з якими законодавець пов'язує наявність підстав для звільнення державних службовців відповідно до пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті включає зобов'язання роботодавця (держави) в особі суб'єкта призначення або керівника державної служби щодо працевлаштування державних службовців, які попереджаються про наступне звільнення, а саме з моменту виникнення обставин, які зумовлюють їх можливе вивільнення.
Тобто, суб'єкт призначення або керівник державної служби зобов'язаний не лише попередити державного службовця про наступне звільнення, а й одночасно з цим запропонувати державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. Одночасно, враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.
Верховний Суд неодноразово, зокрема у постановах Верховного Суду від 25 липня 2019 року у справі №807/3588/14, від 27 травня 2020 року у справі №813/1715/16 та інших, наголошував, що обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору та охоплює вакантні посади, які з'явилися в установі протягом всього цього періоду і які існували на день звільнення.
Судом встановлено, що роботодавцем не пропонувалось позивачу іншої рівнозначної посади державної служби або, як виняток, нижчої посади державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей ні під час повідомлення про наступне вивільнення, ні під час звільнення.
Представник відповідача ДФС України у відзиві зазначає, що відповідно до постанови КМ України від 21 липня 2021 №761 «Про внесення зміни в додаток 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 5 квітня 2014 р. № 85» внесено зміни в додаток 1 до постанови від 05 квітня 2014 №85 “Деякі питання затвердження граничної чисельності працівників апарату та територіальних органів центральних органів виконавчої влади, інших державних органів” виключивши таку позицію як ДФС. Отже, вакантні посади у ДФС України на час звільнення позивача були відсутні.
Позивач звернувся із заявою від 9 березня 2021 року до голови Державної митної служби України Рябікіна П.Б., в якій просив запропонувати йому рівнозначну посаду державної служби у порядку переведення та правонаступництва і положень чинного законодавства та надати перелік усіх наявних рівнозначних посад заступника начальника митниці станом на 10 березня 2021 року, однак позивачу було відмовлено у задоволенні такої заяви.
Відповідно до наданої Державною митною службою України інформації станом на 22.03.2021 було 25 вакантних посад рівнозначних посаді заступника начальника Івано-Франківської митниці ДФС, станом на 31.08.2021 - 72 посади.
Суд зазначає, що відповідачем не виконано обов'язок по працевлаштуванню позивача з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, помилково вважаючи, що таке є правом а не обов'язком.
Однією з гарантій забезпечення прав громадян на працю є передбачений статтею 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботі і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Суд зазначає, що сам факт реорганізації державного органу, що фактично не потягнув зміни в організації праці, не може бути підставою для беззаперечного звільнення працівника з роботи.
Якщо реорганізація державного органу є підставою для припинення відносин державної служби незалежно від скорочення чисельності або штату державних службовців, мають бути інші об'єктивні підстави для звільнення державних службовців, і такими причинами не може бути лише одне бажання суб'єкта призначення.
Відповідач як суб'єкт призначення не навів жодного аргументу як підставу для звільнення позивача та не прийняття рішення про його переведення до реорганізованого органу.
ЄСПЛ у справі “Полях та інші проти України” від 17.02.2020 року (набуло статусу остаточного 24.02.2020) визнав, що звільнення заявників становило втручання у їхнє право на повагу до приватного життя та наголосив, що таке втручання відбулось без жодної індивідуальної оцінки їхньої поведінки.
Аналогічно, у цій адміністративній справі звільненню позивача з посади не передувала будь-яка індивідуальна оцінка його роботи на посаді державного службовця, йому не інкриміновано жодних незаконних дій, прорахунків у роботі чи незадовільної поведінки, яка була б несумісна зі статусом державного службовця.
Так, частиною 3 ст. 87 цього Закону передбачено, що суб'єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності).
Отже, надання за цим Законом можливості керівнику органу або суб'єкту призначення пропонувати будь-яку вакантну посаду державної служби у цьому органі (за наявності) кореспондує обов'язку суб'єкта владних повноважень використовувати це право обґрунтовано і мотивувати рішення про звільнення працівника з посади.
Оскільки у Держмитслужбі були наявні вакантні посади і жодних перешкод у зайнятті такої посади відповідачем не наведено, звільнення позивача не може бути визнано обґрунтованим, отже оскаржуваний наказ порушує конституційне право позивача на працю.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про протиправність наказів від 02 червня 2021 року №849-о та від 31 серпня 2021 року №14-к «Про звільнення ОСОБА_1 »
Відповідно до статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
За правилами частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Враховуючи викладене, суд зазначає, що належним способом захисту порушених прав позивача та охоронюваних законом інтересів позивача є поновлення його на роботі.
Так як, Івано-Франківська митниця ДФС є припинена, її повноваження перейшли до Галицької митниці Держмитслужби, яка, станом на сьогоднішній день, не є припиненою, а тому позивач підлягає поновленню у Галицькій митниці Держмитслужби на посаді, яка рівнозначна посаді заступника начальника Івано-Франківської митниці ДФС - начальника митного поста «Прикарпаття».
Позивач просить поновити його на посаді заступника начальника Івано-Франківської митниці ( відокремлений підрозділ), яка є рівнозначна посаді з якої його звільнено, однак відокремлений підрозділ не є правонаступником Івано-Франківської митниці ДФС, а тому у задоволенні даної вимоги слід відмовити.
Частиною 2 ст. 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно поданої відповідачем Івано-Франківською митницею ДФС довідки заробітна плата позивача склала за липень та серпень 2021 року 33 728,14 ( 16864,07 х 2 ) грн., отже, середньоденна заробітна плата позивача складала 784,38 (33 728,14 : 43).
Із урахуванням кількості робочих днів вимушеного прогулу, яка становить 522 дні, розмір середнього заробітку, що підлягає виплаті позивачу становить 409 446,36 гривні (522 дні * 784,38 грн.) без відрахування податків і зборів.
Відповідно до статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, негайно виконуються рішення суду, зокрема, про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць (пункт 2); поновлення на посаді у відносинах публічної служби (пункт 3).
Відтак, рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за один місяць підлягає негайному виконанню.
Щодо позовної вимоги про визнання відмови Державної митної служби України надати позивачу пропозиції рівнозначної посади державної служби у порядку переведення на підставі правонаступництва і положень чинного законодавства та надання переліку усіх наявних рівнозначних посад заступника начальника митниці станом на 10 березня 2021 року (лист про розгляд заяви вих..№08-1/12-02/10/3232 від 22.03.2021 року) протиправною, то така до задоволення не підлягає, так як належним способом захисту порушених прав та охоронюваних законом інтересів позивача є поновлення його на роботі.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для задоволення позову частково.
Судові витрати підлягають стягненню відповідно до ст. 139 КАС України
Керуючись ст.ст. 90, 139, 243-246, 255, 293, 295 КАС України, суд, -
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов задоволити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Державної фіскальної служби України від 02 червня 2021 року №849-о «Про звільнення ОСОБА_1 ».
Визнати протиправним та скасувати наказ Івано-Франківської митниці ДФС від 31 серпня 2021 року №14-к «Про звільнення ОСОБА_1 ».
Поновити на державній службі ОСОБА_1 у Галицькій митниці Держмитслужби на рівнозначній посаді заступника начальника - начальника митного поста «Прикарпаття» Івано-Франківської митниці ДФС з 01 вересня 2021 року.
Стягнути з Галицької митниці Держмитслужби (вул. Костюшка, 1, м. Львів, код ЄДРПОУ 43348711) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 409 446,36 ( чотириста дев'ять тисяч чотириста сорок шість грн. 36 коп) грн. без урахування податків зборів та обов'язкових платежів.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за один місяць в сумі 16 864,07 ( шістнадцять тисяч вісімсот шістдесят чотири грн.07 коп) грн. без урахування податків зборів та обов'язкових платежів.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Апеляційна скарга на рішення подається протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення до Восьмого апеляційної адміністративного суду.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 20.09.2023 року.
СуддяКухар Наталія Андріївна