ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Номер провадження 22-ц/821/1221/23Головуючий по 1 інстанції
Справа № 695/869/21 Категорія: 301030300 Ушакова К.М.
Доповідач в апеляційній інстанції
Фетісова Т. Л.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 вересня 2023 року м. Черкаси :
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати:
суддя-доповідачФетісова Т.Л.
судді Гончар Н.І., Новіков О.М.
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу позивача на рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 17.05.2023 (повний текст складено 29.05.2023, суддя в суді першої інстанції Ушакова К.М.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , законним представником якого є ОСОБА_5 , про визнання права власності за набувальною давністю,
ВСТАНОВИВ:
у березні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, яким просила визнати за нею право власності за набувальною давністю на 1 / 8 частину будинку АДРЕСА_1 , мотивуючи про те, що їй на праві приватної власності належить 5/8 частин вказаного будинку на підставі договору купівлі-продажу та права на спадщину за законом. Відповідачу ОСОБА_4 на підставі договору дарування належить 1/8 частина вказаного вище будинку. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на підставі спадкування за законом належить по 1/8 частині будинку.
Так 03.11.1981 вказаний будинок був придбаний ОСОБА_6 у період перебування у шлюбі з позивачем. Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 відкрилася спадщина за законом. Позивач ОСОБА_1 та її, на той час малолітній син, отримали свідоцтво про право на спадщину на 1/3 частину майна. Іншу 1/6 частину отримав син спадкодавця ОСОБА_2 . Рішенням Золотоніського районного народного суду Черкаської області від 23.10.1985 свідоцтво про спадщину визнано частково недійсним у зв'язку зі вступом у спадщину ще одного сина спадкодавця ОСОБА_3 . За ОСОБА_1 та її сином ОСОБА_5 визнано право власності на 1 / 4 частину будинку, на іншу частину визнано право власності за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в розмірі по 1/8 частині. 11.06.2016 відповідно до договору дарування ОСОБА_4 отримав від ОСОБА_5 належну йому на праві власності 1/8 частину будинку АДРЕСА_1 . З часу прийняття рішення про визнання права власності за іншими спадкоємцями у 1985 році відповідачі по справі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 постійно проживали у рф, ніколи не приїздили на територію України і не спілкувалися з позивачем. Фактично з того часу ОСОБА_1 утримує житловий будинок. Всі витрати по утриманню, проведенню поточних та капітальних ремонтів, сплати комунальних послуг позивач несла самостійно, було проведено газопостачання та сплачувалися податки за землю. Однак розпоряджатися повністю вказаним будинком позивач не має можливості, оскільки той факт, що частина будинку належить іншим власникам позбавляє її цієї можливості незважаючи на те, що остання проживає у вказаному будинку 40 років. Позивач вважає, що вона як повноправний власник безперервно та відкрито користується всім будинком по АДРЕСА_1 , набула права власності на законних підставах, а тому має право на частину майна, що належить ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за набувальною давністю.
Рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 17.05.2023 позовні вимоги у справі залишено без задоволення. Суд вказав, що позивач не довела існування підстав для визнання за нею права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, зокрема, факту добросовісного заволодіння майном в якого не має законного власника.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач 27.06.2023 через відділення поштового зв'язку подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність, просить рішення суду першої інстанції скасувати та новим рішенням задовольнити позовні вимоги. Зазначає, що суд не надав належної оцінки правомірності та добросовісності заволодіння нею спірним майном.
Відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило.
За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є вимоги про визнання права власності на майно вартістю 23275,00 грн. За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
При розгляді справи встановлено, що згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 10.02.1978 ОСОБА_6 та ОСОБА_7 зареєстрували шлюб. Після реєстрації шлюбу дружині присвоєно прізвище ОСОБА_8 .
Відповідно до договору купівлі-продажу від 03.11.1981 ОСОБА_1 придбала будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 .
Згідно договору про встановлення порядку користування вказаним вище будинком з надвірними будівлями від 28.12.1982 між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 затверджено порядок користування будинком та надвірними спорудами.
Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 22.02.2021 ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 22.01.1985 спадкоємцям 1/3 будинку по АДРЕСА_1 після померлого ОСОБА_6 є ОСОБА_1 та ОСОБА_5 . На 1/6 частину будинку свідоцтво про право на спадщину не видано.
Описовою частиною рішення Золотоніського районного народного суду Черкаської області від 23.10.1985 встановлено, що відповідно до свідоцтва про спадщину від 07.03.1985 відповідач ОСОБА_2 успадкував 1/6 частину будинку по АДРЕСА_1 .
Відповідно до рішення Золотоніського районного народного суду Черкаської області від 23.10.1985 свідоцтво про спадкування, видане 22.01.1985 Золотоніською державною нотаріальною конторою ОСОБА_1 та її сину ОСОБА_5 , а також свідоцтво про спадкування від 07.03.1985, видане Золотоніською державною нотаріальною конторою ОСОБА_2 на спадкування майна після померлого ОСОБА_6 , визнано частково недійним. Визнано за ОСОБА_1 та її неповнолітнім сином ОСОБА_5 право власності на 1 / 4 частину будинку після померлого ОСОБА_6 , що розташований по АДРЕСА_1 . За ОСОБА_3 та ОСОБА_2 визнано право власності на 1/8 частину кожному цього ж будинку.
Згідно договору дарування від 15.06.2016 ОСОБА_5 подарував ОСОБА_4 1/8 частину житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель та споруд по АДРЕСА_1 .
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №61901609 від 22.06.2026 ОСОБА_4 на праві спільної часткової власності належить 1/8 частина житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель та споруд по АДРЕСА_1 .
Позивач вказує, що вона безперервно та тривалий час володіє спірним майном, власники якого з 1985 року постійно проживають у рф та інтересу до своєї частки домоволодіння не мають, відтак вона має підстави просити суд про визнання за нею на це майно права власності за набувальною давністю.
Такими є фактичні обставини у справі.
Правовідносини, наявні між сторонами на їх підставі, мають таке правове регулювання.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Таким чином, у випадку, якщо є всі підстави вважати, що власник майна тривалий час не виявляє наміру визнати певну річ своєю, він погодився з її втратою - вона може бути визнана власністю фактичного добросовісного володільця.
Інститут набувальної давності є одним із первинних способів виникнення права власності, тобто такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ - не базується на попередній власності та відносинах правонаступництва, а базується на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: тривалого, добросовісного, відкритого та безперервного володіння майном як своїм власним.
Виходячи зі змісту зазначеної статті, обставинами, які мають значення для справи та які у відповідності до ч. 1 ст. 81 ЦПК України повинен довести позивач є: законний об'єкт володіння; добросовісність володіння; відкритість володіння; давність володіння та його безперервність (тобто строк володіння).
Відповідно до п.9 Постанови Пленуму ВССУ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.
Такі ж за змістом висновки слідують з постанови ВП ВС від 14.05.2019 у справі №910/17247/17.
У даному випадку для підтвердження законності об'єкту володіння та добросовісності заволодіння чужим майном позивач вказала на те, що вона самостійно заволоділа спірний майном, яке утримує протягом тривалого часу.
Проте, в даному випадку юридичними власниками спірної частки житлового будинку є інші особи, як сама вказує позивач відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , що сторонами під сумнів не ставиться. Доказів того, що між власниками та позивачем у справі були досягнуті певні домовленості щодо підстав користування житлом суду надано не було. Отже стверджувати про те, що позивач добросовісно та законно заволоділа спірним об'єктом нерухомості підстав не має, адже вказане майно не вибувало з права власності інших осіб, отже позовні вимоги у справі є безпідставними, про що вірно вказано судом першої інстанції.
При цьому та обставина, що юридичні власники майна до нього інтересу не проявляють, його не утримують та ним не користуються, не є підставою, що припиняє їх право власності.
Так в силу вимог ч.4 ст.41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Усі апеляційні посилання скаржника щодо добросовісності заволодіння нею чужим майном, на правильність вищенаведених висновків суду не впливають, адже юридично спірна частина домоволодіння не вибувало з права власності відповідачів, які і на даний час є власниками цього майна. Фактично вимоги позивача спрямовані на позбавлення парва власності інших осіб без наявних для того підстав.
Таким чином скаржник помилково зазначає, що вона довела існування усієї сукупності правових елементів для визнання за нею права власності на майно за набувальною давністю.
Усі апеляційні доводи скаржника про помилковість таких висновків не свідчать, адже не доводять вибуття спірного майна з права власності відповідачів на користь позивача.
Згідно ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 17.05.2023 у даній справі належить залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
На підставі положень ст.141 ЦПК України судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в апеляційному суді слід залишити за особою, яка подала апеляційну скаргу.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
ПОСТАНОВИВ:
апеляційну скаргу - залишити без задоволення.
Рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 17.05.2023 у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , законним представником якого є ОСОБА_5 , про визнання права власності за набувальною давністю - залишити без змін.
Судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в апеляційному суді слід залишити за особою, яка подала апеляційну скаргу.
Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством.
Повну постанову складено 20.09.2023.
Суддя-доповідач
Судді