ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
__________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
«19» вересня 2023 року
м. Харків
справа № 638/11515/20
провадження № 22ц/818/1519/23
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Бурлака І.В. (суддя-доповідач),
суддів - Мальованого Ю.М., Яцини В.Б.,
за участю секретаря - Волобуєва О.О.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1 ,
відповідачі - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , представник відповідача - ОСОБА_4
розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 березня 2023 року в складі судді Аркатової К.В.
ВСТАНОВИВ:
У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів за договором позики, який у подальшому уточнила.
Позовна заява мотивована тим, що 03 травня 2017 року між нею та ОСОБА_3 укладено у формі розписки договір позики, за яким ОСОБА_3 отримав від неї суму 270 000,00 грн на придбання автомобілю SKODA OKTAVIA TOUR та зобов'язався повернути кошти до 01 травня 2020 року.
Зазначила, що відповідачі, які є подружжям, 03 травня 2017 року придбали автомобіль SKODA OKTAVIA TOUR, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який оформлено на ОСОБА_2 .
Посилалася на те, що в 2017 році ОСОБА_3 надав їй в якості гарантії повернення боргу копії свідоцтва про шлюб, технічного паспорту на автомобіль, паспортів та кодів.
Вказала, що взяті в борг кошти відповідач не повернув та з початку травня 2020 року ОСОБА_3 уникає зустрічей із нею.
Вважала, що договір позики ОСОБА_3 укладено в інтересах сім'ї, про що свідчить оформлення за ОСОБА_2 автомобіля, який придбавався на взяті у борг кошти, у зв'язку з чим у неї виникло право вимоги до відповідачів у солідарному порядку.
Просила стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на її користь грошові кошти в сумі 270 000,00 грн, які складають предмет позики за договором позики у формі розписки від 03 травня 2017 року; стягнути солідарно з відповідачів на її користь судові витрати.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 березня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 - задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором позики від 03 травня 2017 року в розмірі 270 000,00 грн та судовий збір в розмірі 2700,00 грн; в іншій частині позову - відмовлено.
На вказане рішення суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю, судові витрати стягнути з відповідачів солідарно.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, не звернув увагу на те, що факт використання взятих у борг грошових коштів в інтересах сім'ї відповідачів підтверджується фактом шлюбу відповідачів на момент укладення договору позики, в якому вказано як будуть витрачатися кошти; фактом придбання автомобіля на взяті у борг кошти; фактом оформлення автомобіля на ОСОБА_2 . Таким чином, подружжя відповідачів отримало її кошти, які стали об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відзивів на апеляційну скаргу від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходило.
В суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_3 підтримав апеляційну скаргу ОСОБА_1 , просив її задовольнити. Посилався на письмові пояснення, які надійшли до суду апеляційної інстанції електронною поштою 19 вересня 2023 року та долучені до матеріалів справи. В них він зокрема зазначив, що грошові кошти, які були взяті в борг у позивачки, використані в інтересах сім'ї для придбання транспортного засобу, який є об'єктом спільної сумісної власності подружжя відповідачів, тому ця сума боргу повинна стягуватися також і з відповідачки ОСОБА_2 в солідарному порядку.
Інші учасники справи до суду апеляційної інстанції не з'явилися, причини неявки суду не повідомили. Клопотань про відкладення розгляду справи від них до суду апеляційної інстанції не надійшло. У зв'язку з чим суд апеляційної інстанції уважав за можливе розглянути справу за їх відсутності на підставі частини другої статті 372 ЦПК України.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно задовольнити частково, рішення суду - скасувати.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки відповідач ОСОБА_3 не виконав умов договору, з нього на користь позивачки необхідно стягнути суму взятих у борг коштів в розмірі 270 000,00 грн.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 03 травня 2017 року ОСОБА_3 склав розписку, за якою взяв у борг у ОСОБА_5 гроші в сумі 270 000,00 на придбання автомобіля SKODA OKTAVIA TOUR та зобов'язався повернути гроші до 01 травня 2020 року. В якості гарантій зобов'язався передати ОСОБА_5 копії документів: його паспорт, паспорт дружини, технічний паспорт на автомобіль, свідоцтво про шлюб (а.с.10, 54).
Як вбачається зі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 03 травня 2017 року за ОСОБА_2 зареєстровано автомобіль марки SKODA OKTAVIA TOUR, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 (а.с.9).
З 22 липня 2006 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі (а.с.7).
15 грудня 2017 року ОСОБА_5 змінила прізвище на « ОСОБА_6 » (а.с.8).
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України). Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України).
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й факту передання грошової суми позичальнику.
За суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_3 , перебуваючи у шлюбі із ОСОБА_2 , отримав у борг у ОСОБА_7 в інтересах сім'ї з метою придбання автомобіля SKODA OKTAVIA TOUR, про що написав відповідну розписку. У встановлений строк - до 01 травня 2020 року ОСОБА_3 свого зобов'язання не виконав, грошових коштів не повернув.
Установивши, що факт укладення договору позики та отримання ОСОБА_3 у борг від ОСОБА_7 грошових коштів у розмірі 270 000,00 грн, що підтверджується розпискою від 03 травня 2017 року, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про виникнення між сторонами позикових правовідносин, зобов'язання за якими відповідач не виконав, та у зв'язку з цим про наявність підстав для захисту порушеного права позивачки як позичальниці та стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за договором позики.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 , як на підставу своїх позовних вимог посилалася на те, що борг за договором позики є спільним боргом подружжя, тому стягненню підлягає з обох відповідачів.
Відповідно до частини третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частина перша статті 21 СК України визначає шлюбом сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Відповідно до частини першої статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Отже інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв'язку і характер такого зв'язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім'ї.
Законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім'ї.
Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Отже, положення статті 60 СК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.
Належність майна до об'єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно із частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово (частина третя статті 65 СК України).
Тлумачення частини четвертої статті 65 СК України дає підстави для висновку, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов'язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім'ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї. Тільки поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов'язану особу (боржника).
Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то цивільні права та обов'язки за цим договором виникають в обох із подружжя.
За таких обставин згідно з нормами сімейного законодавства умовою належності майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя до об'єктів спільної сумісної власності подружжя, є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім'ї, а не власні, не пов'язані із сім'єю інтереси одного з подружжя.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 червня 2020 року в справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19) дійшла висновку, що правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов'язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов'язань, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов'язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім'ї.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду погодилася з відповідним висновком Верховного Суду України, викладеним у постановах від 27 квітня 2016 року у справі № 537/6639/13-ц (провадження № 6-486цс16) та 14 вересня 2016 року у справі № 334/5907/14-ц (провадження № 6-539цс16), про солідарний характер відповідальності подружжя за зобов'язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім'ї, якщо інше не передбачене такими правочинами.
За таких обставин суди повинні досліджувати, чи отримані грошові кошти були витрачені в інтересах сім'ї, чи підтверджено це відповідними доказами, чи надавав інший з подружжя згоду на укладення договору позики (постанови Верховного Суду: від 16 лютого 2022 року у справі № 520/6471/17, від 21 вересня 2022 року у справі № 348/2263/19, від 26 квітня 2023 року у справі № 522/16362/16-ц (провадження № 61-10426св22).
Матеріали справи свідчать про те, що спірний договір позики укладено саме в інтересах відповідачів як подружжя. Отримані за цим правочином кошти використані з метою придбання автомобіля, який оформлено за одним із подружжя, за ОСОБА_2 .
При цьому під час розгляду справи судом першої інстанції ОСОБА_2 не заперечувала проти того, що отримані ОСОБА_3 в борг грошові кошти у ОСОБА_1 використані саме в інтересах сім'ї, на придбання автомобіля.
Також колегія суддів зазначає, що матеріали справи не містять доказів того, що вказаний автомобіль придбано або за особисті кошти ОСОБА_2 , або за грошові кошти, які належали подружжю, а не були взяті в борг.
Таким чином, враховуючи умови договору позики від 03 травня 2017 року, яким визначено отримання грошових коштів для придбання автомобіля, докази передачі грошових коштів у визначеному договором розмірі та час, протягом якого здійснена оплата за автомобіль після отримання грошових коштів (в той самий день 03 травня 2017 року), колегія суддів дійшла висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог у вказаній частині та солідарного стягнення грошових коштів з подружжя за вказаним договором позики.
Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 26 квітня 2023 року у справі № 522/16362/16-ц (провадження № 61-10426св22).
Зважаючи на зазначені обставини, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову в повному обсязі.
Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено в повному обсязі, тому сплачений судовий збір за подачу позовної заяви в розмірі 2700,00 грн підлягає стягненню з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з кожного по 1350,00 грн, оскільки солідарне стягнення судових витрат законом не передбачено.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 також задоволено, тому судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 4050,00 грн підлягає стягненню з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з кожного по 2025,00 грн.
Керуючись ст.ст.367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст.376, ст.ст.381, 384, 389 ЦПК України
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 березня 2023 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів за договором позики - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 солідарно на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором позики від 03 травня 2017 року в розмірі 270 000,00 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подачу позову та апеляційної скарги в загальному розмірі 6750,00 грн по 3375,00 грн з кожного.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили.
Головуючий І.В. Бурлака
Судді Ю.М. Мальований
В.Б. Яцина
Повний текст постанови складено 20 вересня 2023 року.