КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 вересня 2023 року № 320/21395/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
До Київського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - відповідач), в якій просить суд:
- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у здійсненні перерахунку та виплати пенсії позивачу без обмеження її максимальним розміром, починаючи з 1 березня 2023 року;
- зобов'язати відповідача здійснити з 1 березня 2023 року позивачу перерахунок та виплату раніше призначеної пенсії, без обмеження її максимальним розміром та виплатити різницю з урахуванням раніше виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем протиправністю здійснено обмеження максимального розміру пенсії позивача як військовослужбовця, з огляду на визнання неконституційними положення частини сьомої статті 43 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, якою обмежено максимальний розмір пенсії особам, що отримують пенсію відповідно до зазначеного закону, та з огляду на неможливість звуження чи скасування заходів, спрямованих на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб у зв'язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13 липня 2023 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними матеріалами справи.
Відповідач, належним чином повідомлений про відкриття провадження у справі, відзив до суду не подав, з клопотанням та іншими заявами до суду не звертався.
Згідно з вимогами ст. 79 КАС України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом із поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк. Учасник справи також повинен надати докази, які підтверджують, що він здійснив усі залежні від нього дії, спрямовані на отримання відповідного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляд судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежать від неї.
Із урахуванням наведеного суд зазначає, що за час розгляду справи відповідач правом надання до суду відзиву не скористався, необхідні документи до суду не подав, не зазначив про об'єктивну причину їх ненадання і не надав доказів, які підтверджують, що він здійснив усі залежні від нього дії, спрямовані на отримання відповідного доказу.
За таких обставин суд визнає, що відповідач без поважних причин не надав докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, а тому згідно з приписами ст.77 КАС України суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Позивач перебуває на обліку ГУ ПФУ у Київській області та отримає пенсію відповідно до спеціального Закону України №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб».
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2023 р. по справі № 320/818/23 зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити з 1 грудня 2019 р. перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 на підставі Довідки від 29 вересня 2022 р. № 49/7821, виданої Департаментом пенсійних питань та соціального захисту Міністерства внутрішніх справ України, відповідно до статей 43, 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 р. №988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції", з урахуванням основних і додаткових видів грошового забезпечення, з урахуванням фактично проведених виплат.
В лютому ГУ ПФУ у Київській області було проведено перерахунок пенсії на виконання рішення суду. Однак, перерахована пенсія на підставі рішення суду виплачувалася з урахуванням максимального розміру пенсії.
З метою відновлення порушеного права та наміром досудового врегулювання спору позивач звернувся до відповідача про проведення з 1 березня 2023 р. перерахунку та виплаті раніше призначеної пенсії без обмеження її (пенсії) максимальним розміром, на підставі рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2023 р. по справі № 320/818/23.
Однак, відповідачем було підготовлено лист-відповідь в якому позивачу було відмовлено в проведенні перерахунку пенсії з 1 березня 2023 р. без обмеження максимальним розміром з посиланням на статтю 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо виплати пенсії в обмеженому розмірі позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Так, умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, визначено Закон України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” від 9 квітня 1992 р. №2262-ХІІ (далі по тексту - Закон №2262-ХІІ).
Згідно преамбули, Закон має на меті реалізацію особами, які мають право на пенсію за цим Законом, свого конституційного права на державне пенсійне забезпечення у випадках, передбачених Конституцією України та цим Законом, і спрямований на встановлення єдності умов та норм пенсійного забезпечення зазначеної категорії громадян України. Держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Як вбачається з матеріалів справи, Пенсійним фондом обмежено максимальний розмір пенсії десятьма прожитковими мінімумами.
Як зазначив позивач, відповідачем протиправно обмежено максимальний розмір пенсії, наслідком чого є отримання пенсії в меншому розмірі ніж гарантовано Законом №2262-ХІІ.
Обмежуючи виплату пенсії позивачу максимальним розміром, відповідачем застосовано положення частини сьомої статті 43 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, якою визначено, зокрема, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Законом України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 28 грудня 2007 р. №107-VI статтю 43 Закону №2262-ХІІ доповнено частиною наступного змісту: “Максимальний розмір пенсій, призначених відповідно до цього Закону (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсій, встановлених законодавством) не може перевищувати дванадцять мінімальних розмірів пенсії за віком, встановленої абзацом першим частини першої статті 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
Рішенням Конституційного Суду від 22 травня 2008 р. №10-рп/2008 вказану зміну визнано неконституційною.
В подальшому Законом України “Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи” від 8 липня 2011 р. №3668-VI частину п'яту статті 43 Закону №2262-ХІІ викладено в такій редакції: “Максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність”.
Внесення змін до положень Закону №2262-XII шляхом викладення в іншій редакції частини п'ятої статті 43 не могло бути здійсненим, оскільки положення до яких вносились зміни втратили чинність, тобто такі зміни є нереалізованими (постанова Верховного Суду від 21 листопада 2019 р. у справі №295/2039/17 (85804342)).
Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 24 грудня 2015 р. №911-VIII, який набрав чинності з 1 січня 2016 р., частину п'яту статті 43 Закону №2262-ХІІ доповнено реченням такого змісту: “Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень”.
Рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 р. №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону №2262-XII зі змінами, зокрема, частина сьома статті 43, згідно з якого максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Зазначені положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII зі змінами втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України свого Рішення, тобто - 20 грудня 2016 р..
Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, від 6 грудня 2016 р. №1774-VIII, який набув чинності з 1 січня 2017 р., у частині сьомій статті 43 Закону №2262-XII слова і цифри “у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року” замінено словами і цифрами “по 31 грудня 2017 року”. Перехідними положеннями Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, від 6 грудня 2016 р. №1774-VIII визначено коло осіб, щодо яких обмеження з виплати пенсій протягом визначеного періоду не застосовуються.
Втім, як уже зазначалось, згідно рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 р. №7-рп/2016 частина сьома статті 43 Закону №2262-XII зі змінами втратила чинність 20 грудня 2016 р..
Відтак, внесення змін до положень Закону №2262-XII у спосіб заміни слів і цифр “у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року” словами і цифрами “по 31 грудня 2017 року” також не могло бути здійсненим, оскільки положення до яких вносились зміни втратили чинність.
Отже, враховуючи те, що виплата пенсії позивачу обмежена, в тому числі, на підставі частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII (втратила чинність з 20 грудня 2016 р. на підставі рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 р. №7-рп/2016), до якої внесено зміни Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, від 6 грудня 2016 р. №1774-VIII, які, за висновком суду є нереалізованими, така підстава для обмеження максимального розміру пенсії є протиправною.
Відтак, суд дійшов висновку про обґрунтованість доводів позивача щодо протиправності дій ГУ ПФУ у Київській області з виплати йому пенсії в обмеженому розмірі на підставі частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII.
На думку суду, невиплачена позивачу пенсія є майном у розумінні статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, за якою кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно правової позиції Європейського суду з прав людини, втручання в право мирно володіти майном повинно бути законним, що, в свою чергу, вимагає дотримання відповідних положень законодавства та відповідності принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля (наприклад, рішення в справі “East/West Alliance Limited” проти України”, заява №19336/04, пункт 167). Цей принцип також означає, що застосовні положення національного законодавства мають бути достатньо доступними, чіткими та передбачуваними у їх застосуванні (наприклад, рішення в справі “Будченко проти України”, заява №38677/06, пункт 40).
У даному випадку, суд дійшов висновку, що втручання в право позивача, гарантоване статтею 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, здійснено на підставі закону, який не відповідає наведеним критеріям, оскільки зміни внесені Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, від 6 грудня 2016 р. №1774-VIII до статті 43 Закону №2262-XII, яка втратила чинність, тобто внесені зміни не були реалізованими.
Суд також вважає, що положення проаналізованих законів стосовно обмеження максимального розміру пенсії, у тому числі частина сьома статті 43 Закону №2262-XII, не відповідають критеріям чіткості та передбачуваності.
Так, визначивши максимальний розмір пенсії Законом України “Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи” від 8 липня 2011 р. №3668-VI та встановивши, що наведене обмеження не поширюється на осіб, яким пенсія призначена до набрання чинності цим Законом, вносяться зміни до статті 43 Закону №2262-XII, яким визначено інший максимальний розмір пенсії. При цьому після рішення Конституційного Суду України, який визнав відповідні зміни щодо максимального розміру пенсії, внесені Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 24 грудня 2015 р. №911-VIII неконституційними, ухвалюється Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, від 6 грудня 2016 р. №1774-VIII, метою якого є продовження визнаного неконституційним обмеження на 2017 рік.
За таких обставин застосуванню підлягають положення Закону України “Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи” від 8 липня 2011 р. №3668-VI щодо непоширення на позивача обмежень максимального розміру пенсії, які є більш сприятливими для позивача, оскільки, як уже зазначалось, втручання у право мирно володіти майном, гарантоване Конвенцією, має здійснюватися на підставі закону, який повинен відповідати критеріям, зокрема, чіткості та передбачуваності.
З огляду на зроблені судом висновки, зважаючи на судову практику, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про визнання протиправними дій ГУ ПФУ у Київській області, які полягають у обмеженні пенсії позивачу максимальним розміром з 1 березня 2023 р. та про зобов'язання ГУ ПФУ у Київській області перерахувати та виплатити позивачу пенсію без обмеження максимальним розміром з 1 березня 2022 р..
Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Позивачем було надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені ним доводи не було спростовано відповідачем.
Під час розгляду справи відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав до суду достатньо належних і достовірних доказів, а відтак, не довів правомірності своїх рішень.
У підсумку, з урахування вищезазначеного у сукупності, суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача, а позовні вимоги вважає такими, що підлягають задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до квитанції позивачем сплачено судовий збір на загальну суму 1073 грн. 60 коп. Зважаючи на задоволення позовних вимог в повному обсязі, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору на суму 1073 грн. 60 коп. підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови у здійсненні перерахунку та виплати пенсії ОСОБА_1 без обмеження її максимальним розміром, починаючи з 1 березня 2023 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (ідентифікаційний код 22933548, місцезнаходження: 08500, Київська область, м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, буд. 10) здійснити з 1 березня 2023 року ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) перерахунок та виплату раніше призначеної пенсії, без обмеження її максимальним розміром та виплатити різницю з урахуванням раніше виплачених сум.
Стягнути з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ - 22933548) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати в сумі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн. 60 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Я.В. Горобцова
Горобцова Я.В.