ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
__________________________________________________________________
Справа № 953/3170/23 Головуючий 1ї інстанції: ОСОБА_1
Апеляційне провадження № 11-сс/818/1090/23 Доповідач - ОСОБА_2
Категорія: тримання під вартою
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 вересня 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_5
за участю прокурора ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харків в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Київського районного суду м.Харкова від 22 липня 2023 року, якою задоволено клопотання слідчого СУ ГУНП в Харківській області ОСОБА_8 , погодженого з прокурором Київської окружної прокуратури м.Харкова та застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою щодо підозрюваного ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у кримінальному провадженні № 12022221150001079 від 16.09.2022 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.2, 3 ст. 199, ч. 3 ст. 28 ч. 3 ст. 358, ч. 3 ст. 190 КК України, до 18 вересня 2023 року -
УСТАНОВИЛА:
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення та встановлені судом першої інстанції обставини.
СУ ГУНП в Харківській області проводиться досудове розслідування кримінального провадження № 12022221150001079 від 16.09.2022 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.2, 3 ст.199, ч.3 ст.28 ч.3 ст.358, ч.3 ст.190 КК України.
Досудовим розслідуванням ОСОБА_9 підозрюється у тому, що у період з квітня 2023 по липень 2023 року він разом з іншими підозрюваними та двома невстановленими досудовим розслідуванням особами, знаходячись у Кіровоградській області, діючи у складі створеної організованої злочинної групи систематично підробляли національні посвідчення водія, які видаються установою, організацією, і які надають право водіння транспортними засобами, з нанесенням на них імітації голографічних захисних елементів. Підроблені офіційні документи з нанесеними на них підробленими голографічними елементами, члени організованої злочинної групи збували третім особам для використання, отримуючи від збуту протиправний дохід.
21.07.2023 року ОСОБА_9 затримано в порядку ст. 208 КПК України та 22.07.2023 року повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 199, ч. 3 ст. 28, ч. 3 ст. 358 КК України.
2221.07.2023 року слідчий звернувся до слідчого судді з клопотанням, погодженим з прокурором, про застосування запобіжного заходу виді тримання під вартою стосовно підозрюваного ОСОБА_9 .
В обґрунтування клопотання слідчий посилався на наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_9 злочинів, передбачених ч. 3 ст. 199, ч. 3 ст. 28, ч. 3 ст. 358 КК України, та наявність ризиків, передбачених п.1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України.
Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м.Харкова від 22 липня 2023 року задоволено клопотанняслідчого та застосовано до ОСОБА_9 запобіжний захід у виді тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» до 18.09.2023 року.
Визначено розмір застави в сумі 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 805 200 гривень, які необхідно внести до сплину терміну тримання під вартою на відповідний рахунок ТУ ДСА України у Харківській області.
При внесенні визначеної суми застави ухвалено ОСОБА_9 з-під варти звільнити з покладенням на нього обов'язків: прибувати до слідчого, прокурора за першою вимогою; не відлучатися з м. Олександрії без дозволу слідчого, прокурора; повідомляти слідчого, прокурора про зміну свого місця проживання в м. Олександрія; здати на зберігання до Головного управління державної міграційної служби України в Кіровоградській області свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну; заборонити спілкування зі свідками та підозрюваними.
Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 просить ухвалу слідчого судді скасувати та відмовити у задоволенні клопотання слідчого, постановити нову, якою застосувати до підозрюваного запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту.
В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що стороною обвинувачення не доведено та не обґрунтовано наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст.177 КПК України.
Вказує, що визначена сума застави є непомірною для ОСОБА_9 .
Позиції інших учасників судового провадження
Заслухавши суддю-доповідача, доводи захисника на підтримання вимог апеляційної скарги, пояснення прокурора, яка заперечувала щодо задовлення апеляційної скарги, перевіривши матеріали провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Мотиви суду
Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Статтею 370 КПК України встановлено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України. Відповідно до частини 5 статті 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України, відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Окрім того, стаття 17 Закону України № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права, а стаття 18 цього Закону визначає порядок посилання на Конвенцію та практику суду.
Згідно ст.3 Загальної декларації прав людини, ст.5 Конвенції, п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 квітня 2003 року № 4 «Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства», запобіжний захід у виді взяття під варту обирається лише тоді, коли на підставі наявних у справі фактичних даних із певною вірогідністю можна стверджувати, що інші запобіжні заходи не забезпечать належної процесуальної поведінки підозрюваного, обвинуваченого.
При розгляді апеляційної скарги колегія суддів перевіряє дотримання слідчим суддею вимог ст.177, 178 КПК України і бере до уваги сукупність усіх чинників і обставин, передбачених зазначеними нормами кримінального процесуального закону.
Виходячи зі змісту ч.2 ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч.1 ст.177 КПК України.
Слідчий суддя, перевіряючи законність та обґрунтованість клопотання про застосування щодо підозрюваного ОСОБА_9 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, у відповідності до вимог ст.193,194 КПК України заслухав доводи учасників судового провадження, належним чином дослідив фактичні обставини, вказані у клопотанні слідчого, і дійшов вмотивованого висновку про необхідність обрання щодо підозрюваного такого виняткового виду запобіжного заходу як тримання під вартою, оскільки останній обґрунтовано підозрюється у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 199, ч. 3 ст. 28, ч. 3 ст. 358 КК України, а наявність самої обґрунтованої підозри підтверджується відповідними письмовими доказами, зібраними під час досудового розслідування.
КПК України не містить визначення терміну «обґрунтована підозра» і визначення змісту поняття «підозра» обумовлює необхідність врахування практики Європейського суду з прав людини з питань застосування кримінального процесуального законодавства (ч.1 ст. 9 КПК України).
Згідно з рішеннями ЄСПЛ у справах «Ilgar Mammadov v. Azerbaijan п. 88», «Erdagozv. Turkey п. 51», «Cebotari v. Moldova п. 48» «обґрунтована підозра» передбачає наявність фактів або інформації, які б могли переконати об'єктивного спостерігача у тому, що відповідна особа могла вчинити злочин. Крім того, Європейський Суд у своїй практиці неодноразово зазначав, що факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що є необхідними для обґрунтування обвинувального вироку чи висунення обвинувачення, зокрема у рішенні "Murray v. the United Kingdom".
При цьому факти, що підтверджують обґрунтовану підозру, не повинні бути такого ж рівня, що й факти, на яких має ґрунтуватися обвинувальний вирок. Стандарт доказування «обґрунтована підозра» не передбачає, що уповноважені органи мають оперувати доказами, достатніми для пред'явлення обвинувачення чи ухвалення обвинувального вироку, що пов'язано з меншою мірою ймовірності, необхідною на ранніх етапах кримінального провадження для обмеження прав особи.
Відповідно до вимог п.п.4,5 ч.1 ст.277 КПК України, письмове повідомлення про підозру складається прокурором або слідчим за погодженням із прокурором. Повідомлення має містити, зокрема, такі відомості: зміст підозри, правову кваліфікацію кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність.
Як убачається з наданих в апеляційний суд матеріалів, в повідомленні про підозру ОСОБА_9 , за ознаками злочинів, передбачених ч. 3 ст. 199, ч. 3 ст. 28, ч. 3 ст. 358 КК України, вказано зміст підозри та правову кваліфікацію кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється останній, із зазначенням статей (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність.
Обґрунтованість підозри у вчиненні ОСОБА_9 інкримінованих йому злочинів, передбачених ч. 3 ст. 199, ч. 3 ст. 28, ч. 3 ст. 358 КК України, підтверджується відомостями, які містяться у: протоколі застримення; протоколах обшуків; протоколах огляду; протоколах огляду місця події; висновках експерта; протоколах зняття з електронних інформаційних систем інформації доступу до якої не обмежується її власником, володільцем або утримувачем; протоколах про результати контролю за вчиненням злочину
Зазначені докази цілком слушно на думку слідчого судді, не містять ознак очевидної беззаперечної недопустимості та неналежності та є достатніми для висновку про наявність обґрунтованої підозри.
Зважуючи на такий обсяг відомостей, матеріали судового провадження об'єктивно свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права підозрюваного, як вжиття запобіжних заходів у зв'язку з наявністю саме обґрунтованої підозри, так як наявні у матеріалах провадження докази формують внутрішнє переконання, в тому числі й для стороннього спостерігача, причетності ОСОБА_9 до вчинення кримінального правопорушення, згідно підозри.
Колегія суддів вважає необґрунтованими посилання захисника про неналежність наданих органом досудового розслідування доказів причетності ОСОБА_9 до інкримінованих правопорушень, оскільки слідчий суддя на цьому етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчиненні злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї обмежувального заходу.
Відповідно до статті 276 КПК України повідомлення про підозру здійснюється, зокрема у випадку наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 р. ЄСПЛ вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
З урахуванням фактичних обставин вчинення дій згідно підозри, які інкримінується підозрюваному ОСОБА_9 , а саме того, що він підозрюється у вчиненні злочинів, пов'язаних з виготовленням, зберіганням, перевезенням, пересиланням, з метою збуту, а також збуті підроблених голографічних захисних елементів, вчинених у складі організованої групи, колегія суддів вважає, що у цьому судовому провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства.
За таких обставин, а також з огляду на деталі та специфіку злочину, колегія суддів зазначає, що саме внаслідок суспільної небезпечності таких дій є об'єктивні підстави вважати, що підозрюваний може переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків досудового розслідування, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов'язків.
Колегія суддів враховує, що Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» зазначив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів». У справі «Летельє проти Франції» вказано, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним, та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
Крім того,ЄСПЛ в своїх рішеннях «Панченко проти Росії» та «Бекчиєв проти Молдови» неодноразово зазначав, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня. Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню.
Колегія суддів зазначає, що при встановленні наявності ризику впливу на свідків, слід враховувати встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, потерпілими у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 ст.23, ст.224 КПК). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4ст. 95 КПК).
Таким чином, ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
А тому доводи захисника про те, що фактично лише тяжкість інкримінованого злочину формально стала єдиною підставою для обрання найбільш суворого виду запобіжного заходу - тримання під вартою - є необґрунтованими.
Ризики, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені частиною 1 статті 177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення підозрюваним зазначених дій.
При цьому КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
За таких обставин доводи сторони захисту про недоведеність висновків суду першої інстанції з цього приводу та їх декларативність не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, не є слушними та не можуть бути прийняті до уваги, оскільки не ґрунтуються на відомостях провадження.
Зважаючи на вагомість доказів та обґрунтованість підозри в тому числі у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення за яке передбачено покарання лише у виді позбавлення волі восьми до дванадцяти з конфіскацією майна, а також враховуючи особу підозрюваного, слідчий суддя, керуючись положеннями ч.1 ст.194 КПК України, обґрунтовано, враховуючи суспільний інтерес, який в даному випадку превалює над приватним, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, слідчий суддя дійшов до цілком правильного висновку про застосування щодо ОСОБА_9 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Колегія суддів приймає до уваги, що ОСОБА_9 має постійне місце проживання та реєстрації, раніше не судимий, однак такі відомості не спростовують та не мінімізують наявних ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, запобігти яким в даному випадку може лише застосування такого виняткового запобіжного заходу як тримання під вартою. Крім того, зазначені обставини існували на час інкримінованих підозрюваному дій, однак, згідно підозри, вони не стали для нього стримуючим фактором для уникнення від вчинення дій відповідно до повідомлення про підозру.
Таким чином відсутні підстави вважати, що менш суворі запобіжні заходи зможуть забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного, тому колегія суддів погоджується з рішенням слідчого судді щодо необхідності задоволення клопотання слідчого, оскільки слідчий та прокурор в повному обсязі довели суду обставини, які виправдовують обмеження ОСОБА_9 на свободу саме в такий спосіб процесуального примусу.
Крім того, слідчим суддею враховані всі підстави та обставини, передбачені ст. 178 КПК України, відомості про особу та наявні докази, про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує йому у разі визнання винуватим та обставини, передбачені ст. 177, 178 КПК, згідно яких суд вправі визначити розмір застави, достатній для забезпечення виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків.
Розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
Твердження апелянта про те, що обраний судом розмір застави для підозрюваного не відповідає його майновому стану і є завідомо непомірним для нього, є безпідставними, оскільки він обраний судом у межах встановлених відповідно до положень ч.5 ст.182 КПК України, а доводи апелянта з цього приводу мають суто суб'єктивний характер.
Підстав для зменшення розміру застави, визначеної судом першої інстанції при обранні запобіжного заходу, про що ставить питання захисник, на цьому етапі провадження колегія суддів не вбачає, оскільки матеріали кримінального провадження підтверджують наявність обставин, які дають підстави вважати, що саме обраний судом розмір застави зможе достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає необґрунтованими, а тому і такими, що не підлягають задоволенню доводи апеляційної скарги захисника про відсутність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, та про необхідність зміни запобіжного заходу.
За таких обставин, ухвала слідчого судді відповідно до вимог ст.370 КПК України є законною, обґрунтованою і вмотивованою, а тому підстав для її скасування, про що йде мова в апеляційній скарзі захисника, колегія суддів не вбачає.
Істотних порушень вимог КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, колегією суддів не встановлено.
На підставі викладеного, керуючись ст.407,419, 422 КПК України, колегія суддів
УХВАЛИЛА :
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Київського районного суду м.Харкова від 22 липня 2023 року про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо підозрюваного ОСОБА_9 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню у касаційному порядку не підлягає.
Колегія суддів:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4