ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 вересня 2023 року
м. Рівне
Справа № 570/2551/21
Провадження № 22-ц/4815/829/23
Головуючий у Рівненському районному суді
Рівненської області: суддя Кушнір Н.В.
Рішення суду першої інстанції проголошено
(вступна і резолютивна частини)
02 травня 2023 року у м. Рівне Рівненської області
(час проголошення не зазначено)
Повний текст рішення складено: 12 травня 2023 року.
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий: суддя Хилевич С.В.
судді: Гордійчук С.О., Шимків С.С.
секретар судового засідання: Пиляй І.С.
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 ;
відповідач1: ОСОБА_2 ;
відповідач2: ОСОБА_3 ;
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору,: Служба у справах дітей Гощанської селищної ради Рівненського району Рівненської області та приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Круліковська Олександра Андріївна;
за участі: ОСОБА_2 та представників сторін - адвокатів Січкаря Віталія Олеговича та Рищука Віталія Віталійовича ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Січкаря Віталія Олеговича на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 02 травня 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору,: Служба у справах дітей Гощанської селищної ради Рівненського району Рівненської області та приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Круліковська Олександра Андріївна; про визнання недійсними договорів позики та іпотеки,
ВСТАНОВИВ:
У червні 2021 року в суд звернулася ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору,: Служба у справах дітей Гощанської селищної ради Рівненського району Рівненської області та приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Круліковська О.А.; про внесення змін до договору позики та договору іпотеки. В подальшому позивач змінила свої вимоги, одночасно залучивши до участі у справі як відповідача ОСОБА_3 , і остаточно просила визнати недійсними договір позики від 18 вересня 2020 року, укладений між нею та ОСОБА_2 , та договір іпотеки від 18 вересня 2020 року, укладений між цими ж сторонами, що посвідчений приватним нотаріусом Круліковською О.А. і зареєстрований в реєстрі за №557.
Мотивуючи вимоги, вказувалося, що оспорювані договори було укладено без урахування інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей позивача, під впливом обману, важкої обставини і на вкрай невигідних для себе умовах, адже внаслідок їх вчинення вона втратила всі грошові кошти та єдине житло. Тому вважала наслідки виконання договору для неї та дітей тяжкими.
Рішенням Рівненського районного суду від 02 травня 2023 року ОСОБА_1 відмовлено в позові до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору,: Служба у справах дітей Гощанської селищної ради Рівненського району Рівненської області та приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Круліковська О.А.; про визнання недійсними договорів позики та іпотеки.
У поданій через свого представника - адвоката Січкаря В.О. апеляційній скарзі ОСОБА_1 , вважаючи оскаржуване рішення незаконним і необґрунтованим, що полягало у неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, порушенні норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права, просила його скасувати і ухвалити нове - про задоволення позову повністю.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, зазначалося про залишення судом без уваги те, що при укладенні договору позики та договору іпотеки із ОСОБА_2 позивач діяла під впливом обману, тяжких обставин і на вкрай невигідних для себе умовах. Так, наприкінці 2019 року погіршився стан здоров'я матері - ОСОБА_5 , в зв'язку з чим ОСОБА_1 вимушена була оплачувати хірургічну операцію та вартісне лікування. Внаслідок цього витратила всі власні заощадження, що призвело до виникнення заборгованості зі сплати коштів за садовий будинок. Оскільки через неналежну сплату коштів існував ризик втрати садового будинку, 18 вересня 2020 року нею укладено договір позики на суму 21 240 доларів США та договір іпотеки із ОСОБА_2 . Між тим, замість обумовлених 21 240 доларів США їй було передано позикодавцем лише 18 000 доларів США, а строк повернення позики всупереч попереднім домовленостям щодо 2 років склав лише 6 місяців. Тому ОСОБА_2 , надавши позику і отримавши 3 242 долари США в рахунок погашення боргу, отримала можливість заволодіти садовим будинком зі значно більшою вартістю.
У своїх доводах посилалася на правові позиції Верховного Суду, що висловлені у постановах від 10 квітня 2019 року у справі №390/34/17, від 25 травня 2021 року у справі №461/9578/15-ц, від 01 лютого 2022 року у справі №910/5175/20, від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц, від 20 липня 2022 року у справі №923/196/20, постановах Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі №6-551цс16, від 19 березня 2014 року у справі №6-2цс14, а також роз'яснення п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними".
З огляду на наведене вважає підтвердженими сукупністю доказів у справі свої вимоги про недійсність оспорюваних договорів внаслідок їх укладення під впливом тяжких обставин та на вкрай невигідних умовах.
Відзив на апеляційну скаргу іншими учасниками справи не подавався, хоча про це право було роз'яснено ухвалою Рівненського апеляційного суду від 23 червня 2023 року.
Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги.
Як з'ясовано судом, ОСОБА_1 є матір?ю п?ятьох дітей - ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
13 березня 2019 року між ОСОБА_11 та позивачем укладено попередній договір купівлі-продажу, за умовами якого продавець зобов?язується продати будинок та земельну ділянку площею 0,0088 га кадастровий номер 5624681500:05:022:0222, на якій збудований будинок, позивачу за 702 000 гривень, що еквівалентно 26 000 доларів США, а ОСОБА_1 зобов?язується купити котедж за вказану суму до 01 березня 2021 року.
На виконання правочину позивачем передано ОСОБА_11 завдаток у сумі 8 000 доларів США. Також протягом 2019-2020 років ОСОБА_1 з цією ж метою різними датами виплачено 4 391 долар США, про що зроблено відповідні написи на чернетці договору. Тому позивачем виплачено загальну суму в 12 391 долар США.
18 вересня 2020 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір позики, відповідно до умов якого позивач отримала від відповідача1 в позику грошові кошти в розмірі 594 720 гривень, що на момент укладення правочину становило еквівалент 21 240 доларів США за середнім курсом продажу долара США приватним особам комерційними банками м. Рівне. Також за цим договором поверненню підлягала така ж сума грошових коштів у строк не пізніше 18 березня 2021 року. Факт повернення грошових коштів позичальником позикодавцю повинен бути підтверджений письмовою заявою ОСОБА_2 .
На забезпечення виконання позивачем позикових зобов?язань між сторонами 18 вересня 2020 року укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Круліковською О.А. та зареєстрований в реєстрі за №556. За його умовами позивач передала в іпотеку позикодавцю належне на праві власності майно, а саме: садовий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,0088га, на якій розташований садовий будинок, з кадастровим номером: 5624681500:05:022:0222, цільове призначення: для індивідуального садівництва, з метою забезпечення виконання зобов?язань перед ОСОБА_2 щодо повернення до 18 березня 2021 року отриманих на підставі договору позики від 18 вересня 2021 року грошових коштів в розмірі 594 720 гривень, що на момент укладення такого договору становило еквівалент 21 240 доларів США за середнім курсом продажу долара США приватним особам комерційними банками м. Рівне.
05 травня 2021 року ОСОБА_2 звернулася до ОСОБА_1 з іпотечним повідомленням (вимогою про погашення заборгованості), де вимагала погасити заборгованість за позикою у 597 066, 29 гривень протягом 30 днів з моменту направлення повідомлення. При цьому попереджено, що у разі невиконання цієї вимоги буде звернуто стягнення в позасудовому порядку на предмет іпотеки - садовий будинок АДРЕСА_2 загальною площею 95, 7 м2 і земельну ділянку. на якій розташований цей будинок, площею 0, 0088 м2, кадастровий номер: 5624681500:05:022:0222.
01 липня 2021 року іпотекодержатель скористався своїм правом на задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмету іпотеки, та зареєстрував за собою право власності на майно позивача, а саме: садовий будинок АДРЕСА_2 , загальною площею 95,7 м2 та земельна ділянка, на якій розташований вищевказаний садовий будинок, з кадастровим номером: 5624681500:05:022:0222, цільове призначення: для індивідуального садівництва, площею 0,0088 га, що було предметом іпотеки відповідно до договору іпотеки від 18 вересня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Круліковською О.А., зареєстрований в реєстрі за No556.
Вважаючи, що договір позики та договір іпотеки укладено під впливом обману, тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, у червні 2021 року в суд звернулася ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору,: Служба у справах дітей Гощанської селищної ради Рівненського району Рівненської області та приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Круліковська О.А.; про внесення змін до зазначених договорів, змінивши дату виконання зобов'язань за цими правочинами до 18 вересня 2022 року, а в остаточній редакції залучено до участі у справі як співвідповідача ОСОБА_3 та змінено вимоги на визнання недійсними договору позики і договору іпотеки.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив із відсутності правових і фактичних підстав для задоволення вимог позивача, оскільки ОСОБА_1 не надано переконливих і об'єктивних доказів про те, що оспорювані правочини укладено під впливом обману, тяжкої для неї обставини та на вкрай невигідних для неї умовах.
Оскільки договори було укладено з додержанням цивільного законодавства, а доводи та вимоги ОСОБА_1 не ґрунтуються на матеріалах справи, тому в задоволенні позову відмовлено.
З такими висновками погоджується і колегія суддів.
Цивільним кодексом України встановлено свободу договору (ст.627 ЦК України).
Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України).
Згідно з ч.1 ст.638 та ч.1 ст.640 ЦК України договір є укладеним з моменту досягнення в належній формі згоди з усіх істотних умов договору.
Частина перша ст. 202 ЦК України вказує, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов?язків.
Відповідно до ч.ч. 1-5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з ч. 1,3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст.203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Вільне волевиявлення однієї зі сторін договору при його укладенні може бути порушене внаслідок дій іншої сторони, яка заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування, тобто має місце обман (ст.230 ЦК України).
Відповідно до ст.203 ЦК України загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину, є:
1. зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;
2. особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;
3. волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;
4. правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;
5. правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;
6. правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Положення ст.230 ЦК України передбачають, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч.1 ст.229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Згідно із ч.1 ст.233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.
З роз'яснень, даних в абз. першому-другому пункту 20, абз. першому-третьому пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року № 9, вбачається, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.
Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
Правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі ст. 233 ЦК України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути важка хвороба особи, членів її сім?ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.
Особа (фізична або юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки.
Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.
З правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі №755/20883/15-ц, вбачається, що відповідно до ч. 1 ст. 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину і ст. 233 ЦК України не передбачено обмежень чи заборон її застосування до договору дарування. Для визнання правочину недійсним на підставі ч. 1 ст. 233 ЦК України має бути доведено, що: 1) особа вчиняє цей правочин під впливом тяжкої для неї обставини та 2) умови правочину вкрай невигідні для цієї особи. До тяжких обставин відповідно до ч. 1 ст. 233 ЦК може бути віднесено тяжку хворобу особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загрозу втратити житло чи загрозу банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. При цьому слід мати на увазі, що тяжка обставина має бути саме для тієї особи, яка вчинила правочин.
За правилами ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми парва до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Повно і правильно з'ясувавши обставини справи та встановивши, що при вирішенні спірних прав і обов'язків до застосування не підлягають норми матеріального права, на застосуванні яких наполягав позивач, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив ОСОБА_1 у задоволенні позову.
Щодо доводів апеляційної скарги про неврахування судом доказів, які підтверджують обставини укладення оспорюваних договорів під впливом обману, тяжкої для заявника обставини і на вкрай невигідних умовах, то з ними погодитися не можна.
Так, відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.
Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Між тим, жодних доказів, які свідчили би про те, що оспорювані правочини було укладено під впливом обману ОСОБА_2 , тяжкої для ОСОБА_1 обставини і на вкрай невигідних умовах, позивачем надано не було, матеріали справи не містять, а судом не було здобуто.
При цьому не вбачається і безпосередньої сукупності підстав, одночасно передбачених ст. 233 ЦК України, - наявності тяжкої обставини, що змусила особу вчинити правочин, та того, що його вчинено на вкрай невигідних умовах.
Як правильно посилався суд попередньої інстанції, доказом отримання позивачем повної, необхідної, доступної та достовірної інформації про умови договорів є їх особисте підписання ОСОБА_1 .Іпотекодавець усвідомлював і гарантував, що умови договору їй зрозумілі, відповідають її інтересам, є розумними та справедливими; вона не знаходиться під впливом омани, обману; сторони погодили, що з укладанням договору досягли згоди з усіх істотних умов, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним. Відповідач1 на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконував його умови протягом тривалого часу, що підтверджується випискою і свідчить про добровільне волевиявлення сторін, а також про погодження ними усіх його умов. Жодних претензій до ОСОБА_2 з приводу умов договору іпотеки або обставин його укладення з порушеннями вимог закону до звернення 05 травня 2021 року іпотекодержателя з письмовою вимогою про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки не було.
Крім іншого, та обставина, що ОСОБА_1 після укладення договору і тривалого часу його виконання змінила свою думку щодо відповідності змісту договору вимогам закону та її інтересам, не може бути підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним. Не є доведеною і обставина про те, що у момент укладення договору сторонами чи іншими учасниками справи вчинялись будь-які навмисні протиправні дії стосовно ОСОБА_1 .
Разом з тим не заслуговують на увагу покликання заявника про незастосування правових позицій, висловлених упостановах від 10 квітня 2019 року у справі №390/34/17, від 25 травня 2021 року у справі №461/9578/15-ц, від 01 лютого 2022 року у справі №910/5175/20, від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц, від 20 липня 2022 року у справі №923/196/20, постановах Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі №6-551цс16, від 19 березня 2014 року у справі №6-2цс14, а також роз'яснення п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними". Так, наведені правові висновки Верховного Суду та роз'яснення Пленуму Верховного Суду України жодним чином не свідчать про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваного рішення і не вказують про наявність підстав для його скасування.
Решта доводів автора апеляційної скарги також є безпідставними і тому апеляційним судом відхиляються.
Перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції забезпечує виконання головного завдання appelatio - дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Ця гарантія полягає в тому, що сам факт другого розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді. Апеляція, по суті, є надання новим судовим розглядом додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист.
Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при його ухваленні.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Січкаря Віталія Олеговича залишити без задоволення, а рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 02 травня 2023 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складно: 19.09.2023
Головуючий: С.В. Хилевич
Судді: С.О.Гордійчук
С.С.Шимків