Справа № 758/29/21
Категорія 18
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 вересня 2023 року м. Київ
Подільський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Петрова Д.В.,
при секретарі судового засідання Сіренко Б.В.,
за участю представника позивача Плахотніка Р.А.,
представника відповідачів 1, 3, 4 адвоката Корнієнко О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Київської міської ради до ОСОБА_1 , Державного реєстратора управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Мироненка Дмитра Олександровича, ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гришко Наталії Валеріївни, третя особа - гаражний кооператив «Вікторія», про визнання протиправними та скасування рішень про державну реєстрацію права приватної власності, звільнення самовільно зайнятих земельних ділянок та приведення у придатний для використання стан,
УСТАНОВИВ:
Київська міська рада звернулася до суду із вищезазначеним позовом.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач-2, а саме державний реєстратор управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Мироненко Д.О. прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 25.04.2016 № 29400085, яким за ОСОБА_1 зареєстровано приватну власність на об'єкт нерухомого майна на АДРЕСА_1 , а саме гараж № НОМЕР_1 , ряд № НОМЕР_2 .
В подальшому, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гришко Н.В. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26.01.2017 № 33575878, а саме зареєстровано право приватної власності на об'єкт нерухомого майна за ОСОБА_2 .
Позивач як єдиний розпорядник земель комунальної власності міста Києва жодних рішень щодо передачі земельної ділянки під будівництво ні ОСОБА_1 , ні ОСОБА_2 , ні іншим особам у власність чи користування не приймав, документи, що посвідчують право користування нею відсутні. А тому дані факти дають підстави вважати, що ОСОБА_1 здійснив самочинне будівництво об'єкту нерухомого майна на зазначеній вище земельній ділянці, яка належить на праві власності територіальній громаді м. Києва та на підставі неналежних документів здійснив реєстрацію самочинно збудованого нерухомого майна. Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) проведено обстеження земельної ділянки на АДРЕСА_1 (обліковий код земельної ділянки: 91:066:0005), за результатами якого встановлено, що на зазначеній земельній ділянці розташовані індивідуальні збірно-розрібні та цегляні гаражі гаражного автокооперативу «Вікторія» у загальній кількості 327 одиниць, двоповерхова будівля мийки автомобілів та будівля охорони, про що складено акт обстеження від 31.01.2020 № 20-0050-07. Дані факти свідчать про намагання відповідача-1 ОСОБА_1 в незаконний спосіб заволодіти землями комунальної власності, які належать територіальній громаді м. Києва згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності».
Щодо неправомірних дій та скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень приватного нотаріуса позивач зазначає, що всупереч пункту 3 частини 3 статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» приватним нотаріусом не зроблено обов'язковий запит до Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації» щодо правомірності посвідченого права власності за ОСОБА_1 зазначеного об'єкта нерухомого майна.
Щодо самочинного будівництва, звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та приведення її у придатний для використання стан, позивач зазначає, що право на забудову виникає у особи, яка набула права на земельну ділянку на законних підставах, після здійснення нею дій, передбачених статтями 26 - 32 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». Листом Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 29.10.2019 повідомлено, що згідно з даними реєстрових книг КП КМР «Київське міське бюро технічної інвентаризації» за адресою в АДРЕСА_1 , не проводилась реєстрація права власності на гараж № НОМЕР_1 , ряд № НОМЕР_2 в ГБК «Вікторія». Листом Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 24.01.2020 повідомлено, що Департаментом за адресою проспект Правди, 39 будь-які дозвільні документи, що дають право на виконання підготовчих, будівельних робіт та засвідчують готовність до експлуатації об'єкта будівництва (гаражних боксів) не видавалось та не реєструвалось. Отже, вважає, що в діях відповідача-1 ОСОБА_1 та відповідачки-3 ОСОБА_2 наявні ознаки самовільного зайняття земельної ділянки на АДРЕСА_1 . Оскільки земельна ділянка на АДРЕСА_1 (код ділянки 91:066:0005) не була відведена у відповідності до вимог законодавства для будівництва об'єктів нерухомого майна, таке майно підлягає знесенню. Таким чином особа, що використовувала земельну ділянку з порушенням прав іншої (власника земельної ділянки), повинна привести земельну ділянку у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд за власний кошт.
Позивач, з урахуванням поданих уточнених позовних вимог, просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора управління державної реєстрації Центрального міжрегіонального управління юстиції у м. Києві Мироненка Д.О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 25.04.2016 № 29400085 на об'єкт нерухомого майна, що розташований на земельній ділянці, обліковий код: 91:066:0005, за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 910378580000, за ОСОБА_1 ;
- визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гришко Н.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26.01.2017 № 33575878 на об'єкт нерухомого майна, що розташований на земельній ділянці, обліковий код: 91:066:0005, за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 910378580000, за ОСОБА_2 ;
- зобов'язати ОСОБА_2 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку орієнтовною площею 34.3 кв.м на АДРЕСА_1 (код ділянки 91:066:0005), та повернути її Київській міській раді, привівши у придатний для використання стан.
Ухвалою судді Подільського районного суду м. Києва від 11.01.2021 зазначену позовну заяву прийнято до розгляду за правилами загального позовного провадження та призначено судове засідання.
Заочним рішенням Подільського районного суду м. Києва від 14.02.2023 позов Київської міської ради задоволено.
Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 06.06.2023 заяву ОСОБА_2 в особі представника адвоката Коганкової Олени Олександрівни про перегляд заочного рішення від 14.02.2023 у справі № 758/29/21 за позовом Київської міської ради до ОСОБА_1 , Державного реєстратора управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Мироненка Дмитра Олександровича, ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гришко Наталії Валеріївни, третя особа - гаражний кооператив «Вікторія», про визнання протиправними та скасування рішень про державну реєстрацію права приватної власності, звільнення самовільно зайнятих земельних ділянок та приведення у придатний для використання стан задоволено, скасовано заочне рішення Подільського районного суду м. Києва від 14 лютого 2023 року у справі № 758/29/21 та призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження.
Представником відповідача - 1 ОСОБА_1 адвокатом Корнієнко О.О. подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що відповідач 1 позов не визнає, оскільки вважає позовну заяву такою, що ґрунтується лише на припущеннях та не містить достатніх і допустимих доказів порушення прав позивача. Зазначила також, що гаражний автокооператив « ОСОБА_3 » з 1988 року є користувачем земельної ділянки площею 1,4548 га (обліковий код 91:066:0005) на АДРЕСА_1 , для обслуговування існуючих гаражів та автостоянки. Користування зазначеною ділянкою є безперервним та відкритим. Будь-яких порушень законодавства щодо використання земельної ділянки не за цільовим призначенням не зафіксовано. Гаражний бокс побудований господарським способом та зданий в експлуатацію у 1990 році, а відповідач є власником гаражного боксу № НОМЕР_1 (ряд № НОМЕР_2 ) відповідно до рішення № 3 від 21.12.1990. З викладених у відзиві підстав представник відповідача просила відмовити у задоволенні позову. Також представник відповідача просила суд застосувати строки позовної давності.
У відзиві на позовну заяву приватний нотаріус КМНО Гришко Н.В. позовні вимоги не визнала, з підстав, викладених у відзиві просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
У судовому засіданні представник позивача просив позовні вимоги з урахуванням уточнень задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідачів 1, 3 та 4 адвокат Корнієнко О.О. в судовому засіданні позовні вимоги не визнала в повному обсязі, підтримала поданий відзив на позов. Просила відмовити у задоволенні позову.
Відповідачка 2 - державний реєстратор управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Мироненко Д.О. в судове засідання не з'явився. Згідно листа Управління державної реєстрації Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Центральним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Київ) припинено трудові відносини з державним реєстратором Мироненком Д.О.
Представник третьої особи у судове засідання не з'явилася, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причину неявки суду не повідомив.
На адресу суду надійшла належним чином завірена копія реєстраційної справи № 910378580000 щодо об'єкту нерухомого майна: гараж 1, ряд 9, гаражний автокооператив «Вікторія», АДРЕСА_1 .
Вислухавши представника позивача та представника відповідачів 1, 3 та 4, дослідивши письмові матеріали справи, суд встановив наступні фактичні обставини.
З матеріалів справи судом встановлено, що згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 21.12.2020, на підставі рішення державного реєстратора управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Мироненка Д.О. від 19.04.2016, індексний номер: 29400085, про державну реєстрацію прав за ОСОБА_1 , зареєстроване право власності на об'єкт нерухомого майна - гараж № НОМЕР_1 , ряд № НОМЕР_2 , загальною площею 34,3 кв. м за адресою місцезнаходження гаражного автокооперативу «Вікторія»: АДРЕСА_1 . Право власності було зареєстроване на підставі довідки гаражного автокооперативу «Вікторія» від 07.04.2016 серія та номер: 58.
Відповідно до Довідки гаражного автокооперативу «Вікторія» від 07.04.2016 № 58 ОСОБА_1 є дійсно членом гаражного автокооперативу «Вікторія» та власником гаражу № НОМЕР_1 , ряд № НОМЕР_2 , за адресою: АДРЕСА_1 , який побудований господарчим способом та введений в експлуатацію 20.12.1988, сума паю в розмірі 1500,00 грн станом на 2015 рік сплачена у повному обсязі. Довідкою також засвідчено, що за рішенням Київської міської ради від 23.10.2013 № 342/9830 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гаражному автокооперативу «Вікторія» надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою на АДРЕСА_1 , орієнтовною площею 1,45 га для експлуатації та обслуговування гаражів та автостоянки.
У подальшому приватним нотаріусом КМНО Гришко Н.В. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень від 26.01.2017 № 33575878, а саме зареєстровано право приватної власності на об'єкт нерухомого майна за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу № 189 від 26.01.2017.
31 січня 2020 року Департаментом земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації було проведено обстеження земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 (обліковий код: 91:066:0005) у Подільському районі міста Києва та за результатами складено Акт обстеження земельної ділянки № 20-0050-07. Обстеження проведено на підставі Порядку здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель в м. Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 25.09.2003 № 16/890.
У ході вказаного обстеження земельної ділянки встановлено, що земельна ділянка площею 1, 4548 га (обліковий код: 91:066:0005) на АДРЕСА_1 згідно з даними міського земельного кадастру обліковується за гаражним автокооперативом «Вікторія»; за поданням Департаменту земельних ресурсів Київська міська рада не приймала рішень щодо передачі (надання) зазначеної земельної ділянки в користування (власність); інформація щодо державної реєстрації вказаної земельної ділянки у державному земельному кадастрі та державної реєстрації речових прав на неї у міському земельному кадастрі відсутня; зазначена земельна ділянка огороджена парканом та охороняється, в її межах розташовано індивідуальні збірно-розбірні та цегляні гаражі у загальній кількості 327 одиниць, двоповерхова будівля мийки автомобілів та будівля охорони.
Таким чином, правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Цивільним кодексом України та Земельним кодексом України.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Як стверджує позивач у позовній заяві, Київська міська рада як єдиний розпорядник земель комунальної власності жодних рішень щодо передачі земельної ділянки під будівництво ні ОСОБА_1 , ні іншим особам у власність чи у користування не приймала, дані факти дають підстави вважати, що ОСОБА_1 здійснив самочинне будівництво об'єкту нерухомого майна на земельній ділянці у АДРЕСА_1 , та має намір у незаконний спосіб заволодіти землями комунальної власності, які належать територіальній громаді міста Києва.
Статтею 15 ЦК України педбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Статтею 2 ЦПК України встановлено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст.4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів.
У свою чергу суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Відповідно до ст. 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є доведена належними доказами наявність певного суб'єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача. Тобто законодавець пов'язує факт звернення до суду з наявністю вже порушених прав та інтересів позивача.
Відповідно до ч.1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно з ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ч. 1, 2 ст.319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Статтею 321 ЦК України закріплено конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом.
Статтею 346 ЦК України передбачені підстави припинення права власності на майно, право власності припиняється у випадках встановлених законом.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання та підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Щодо позовних вимог Київської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої та другої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2021 року в справі № 509/11/17 (провадження № 61-268св21) зазначено, що «вимогу про усунення перешкод у здійснені права користування та розпорядження своїм майном (знесення самочинно збудованого майна) чи про відновлення становища, яке існувало до порушення сторона у справі не пред'являла, а тому в задоволенні позовних вимог необхідно було відмовити у зв'язку з тим, що визнання незаконними та скасування рішень державних реєстраторів та визнання недійсними договорів купівлі-продажу не є ефективним способом захисту та не забезпечує усунення порушень спричинених самочинним будівництвом. Крім того, в задоволенні позовних вимог до державних реєстраторів про визнання незаконними та скасування рішень державних реєстраторів слід відмовити, оскільки державні реєстратори не є належними відповідачами».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 квітня 2022 року у справі № 521/21538/19 (провадження № 61-204св22) вказано, що «позовні вимоги про визнання незаконними та скасування рішень про державну реєстрацію прав, визнання недійсним свідоцтва про право власності, визнання недійсними договорів, які заявлені саме у зв'язку з здійсненням на думку прокурора самочинного будівництва є неефективними способами захисту, а позовні вимоги про знесення самочинно збудованих будинків, зобов'язання привести земельну ділянку до попереднього стану є недоведеними».
Отже, у даній справі, позовні вимоги Київської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, на думку суду не є ефективним способом захисту та не забезпечує усунення порушень спричинених самочинним будівництвом. Тому у задоволенні позову в цій частині слід відмовити.
Щодо позовних вимог Київської міської ради до державного реєстратора.
Відповідно до ст. 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
Згідно з ст. 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.
Пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 вересня 2021 року в справі № 335/5136/19 (провадження № 61-18942св20) зазначено, що: «пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 лютого 2023 року по справі № 431/7386/19 (провадження № 61-8694св21) зазначено, що: «Пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. Спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно має розглядатись як спір, пов'язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою. Державний реєстратор не може виступати належним відповідачем у такому спорі.
Зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлений судом, підтверджує, що цей спір виник між міською радою та ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Тому державний реєстратор є неналежним відповідачем, і у зв'язку з цим у задоволенні позовної вимоги міської ради до державного реєстратора необхідно відмовити із зазначеної підстави.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання ОСОБА_2 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, привівши її у придатний для використання стан.
Згідно з частинами першою та третьою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці, зокрема рішенні від 04.07.2019 у справі «Світлана Ільченко проти України» (Заява № 47166/09) вказує, що: «право власності заявниці на гараж та його постійний характер не ставилися під сумнів двадцять років, поки не почалося нове дороговартісне будівництво на ділянці, яка збіглася з місцем розташування гаража заявниці. «Самовільний» характер користування заявницею земельною ділянкою у цій справі виник не в результаті порушення законодавства на момент будівництва її гаража, а, насамперед, у результаті розвитку українського законодавства в рамках переходу від радянського законодавства, яке не визнавало право приватної власності на землю та оренду у класичному сенсі, до системи, що ґрунтувалася на праві власності та наданні землі в оренду, які наразі характеризують українське земельне законодавство. Усталеним принципом практики суду є те, що умови надання компенсації згідно з положеннями відповідного законодавства є важливими для оцінки, чи зберігає оскаржуваний захід необхідний справедливий баланс, і, зокрема, чи покладає він на заявника непропорційний тягар.
До заявниці ставилися як до особи, яка самовільно зайняла земельну ділянку та не мала права не лише на відшкодування, але, у принципі, була зобов'язана відшкодувати владі міста витрати, понесені у зв'язку зі знесенням її гаража. Специфічний характер її ситуації до уваги взято не було. У такій ситуації, коли проект будівництва був, насамперед, спрямований на розбудову житла з метою отримання приватної комерційної вигоди, хоча він також оцінювався національними органами державної влади з точки зору інтересів суспільства через сприяння збільшенню та оновленню наявного житлового фонду, відповідати вимогам статті 1 Першого протоколу до Конвенції могло б лише відшкодування, визначене порядком, який гарантує загальну оцінку наслідків експропріації, у тому числі присудження компенсації, яка відповідатиме ринковій вартості відчуженого майна. Жодної такої компенсації разом із належними гарантіями заявниці запропоновано не було».
Європейський суд з прав людини зазначає, що: «за обставин цієї справи, беручи до уваги прецедентне право та наведений нижче аналіз, суд вважає, що застосовною є норма про позбавлення власності. Повертаючись до питання законності втручання, суду важко прийняти твердження уряду про те, що будівлі, які належали компаніям-заявникам, були законно знищені з наступних причин. У зв'язку з цим суд зазначає, що ЦК України чинна на той час, передбачала, що будівництво будівлі вважається самовільним, якщо воно було збудовано на ділянці, яка не була відведена особі, яка вів будівництво; або воно було виділено з іншою метою; або якщо не було відповідного документа на право виконання будівельних робіт або робіт згідно із затвердженим проектом; або якщо це суттєво порушувало будівельні стандарти та правила. Цією ж статтею передбачено, що особа, яка здійснила самовільне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Однак будівлі були викуплені у держави в 1990-х роках; вони вже були побудовані, і влада ніколи не припускала, що під час будівництва будинків було порушено будь-який закон. Державні органи видали компаніям-заявникам майнові сертифікати, що підтверджують їх приватну власність на будівлі, і ці сертифікати ніколи не були анульовані. Більше того, у договорах оренди конкретно вказувалося, що землю було надано компаніям-заявникам з метою обслуговування та експлуатації кафе та магазину, які розташовані в будівлях (див. пункт 3 вище). Таким чином, на момент винесення рішення № 679 міська рада усвідомлювала, що компанії-заявники є законними власниками будівель, про які йде мова, і що знищення будівель порушить їхні права власності та завдасть шкоди компаніям-заявникам. За таких обставин важко зрозуміти, як на момент видання рішення міської ради від 7 листопада 2012 року могло належним чином кваліфікувати будівлі, що належали компаніям-заявникам, як «самовільне будівництво». Той факт, що земля перебувала у муніципальній власності, а договір оренди закінчився, не скасовував права власності компаній-заявників на будівлі, яке було встановлено належним чином і не залежало від права власності на земельну ділянку. У зв'язку з цим суд зауважує, що ані Уряд, ані національні суди не посилалися на будь-яке національне правове положення, яке визначає міську раду як орган чи один із органів влади, уповноважених приймати рішення щодо експропріації приватної власності. Суд не зміг визначити будь-яке таке національне законодавство самостійно» (CASE OF AZALIYA, TOV AND OTHERS v. UKRAINE, № 31211/14 та № 31338/14, § 20-22, ЄСПЛ, від 09 березня 2023 року).
Європейський суд з прав людини вказує, що «принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником» (MALA v. UKRAINE, № 4436/07, § 48, ЄСПЛ, від 03 липня 2014 року).
Так, з матеріалів справи вбачається, що рішення про організацію відкритої автостоянки, зблокованих одно-дво поверхових кооперативних гаражів було прийнято виконкомом Київської міської ради 03 жовтня 1986 року № 985, в якому була зазначена адреса: проспект Правди на 300 машиномісць.
Рішення про відведення земельної ділянки та зобов'язання забудовників завершити до 1990 року організацію відкритої автостоянки, будівництво та здачу в експлуатацію зблокованих одно-дво поверхових кооперативних гаражів на 300 машиномісць на проспекті Правди було прийнято виконкомом Київської міської ради 31 березня 1988 року № 316.
Крім того, розпорядженням Київського міського голови від 03.08.2001 року № 969-г про погодження місць розташування об'єктів, зокрема пунктом 10 погоджено гаражному кооперативу місце розташування автостоянки на АДРЕСА_1 на землях міської забудови орієнтовною площею 1,045 га та приєднано об'єкт до інженерних мереж міста.
Рішенням Київської міської ради № 342/9830 від 232/10/2013 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою про відведення земельної ділянки гаражному автокооперативу «Вікторія» на АДРЕСА_1 для експлуатації та обслуговування гаражів та автостоянки.
Отже, гаражний автокооператив « ОСОБА_3 » з 1988 року є користувачем земельної ділянки площею 1,4548 га (обліковий код 91:066:0005) на проспекті Правди у Подільському районі м. Києва, для обслуговування існуючих гаражів та автостоянки. Користування зазначеною ділянкою є безперервним та відкритим, а докази зворотного, зокрема будь-яких порушень законодавства щодо використання земельної ділянки не за цільовим призначенням не зафіксовано.
Відповідно до довідки ГА «Вікторія» від 07.04.2016 гаражний бокс № НОМЕР_1 , ряд № НОМЕР_2 побудований господарським способом та зданий в експлуатацію у 1988 році, а відповідач ОСОБА_1 є власником гаражного боксу № НОМЕР_1 (ряд № НОМЕР_2 ).
Київським міським бюро технічної інвентаризації було проведено інвентаризацію гаражного боксу 1 ( ряд № НОМЕР_2 ) по АДРЕСА_1 , ГБК «Вікторія», про що складено технічний паспорт на гаражний бокс.
Зазначені документи в своїй сукупності підтверджують, що предмет спору - гаражний бокс № НОМЕР_1 (ряд № НОМЕР_2 ) по АДРЕСА_1 , ГА «Вікторія» був збудований господарським способом та введений в експлуатацію в 1988 році на підставі діючих на той час дозвільних документів.
Ураховуючи вищевказане, доводи позивача стосовно того, що Київська міська рада жодних рішень щодо передачі оскаржуваної земельної ділянки у власність або користування, ні ОСОБА_1 , ні іншій особі не приймала, відповідач ОСОБА_1 начебто самочинно здійснив будівництво гаражного боксу, спростовується наявними матеріалами справи, наданими суду представником відповідача, а також документами, які перебувають у володінні ГК «Вікторія».
Позивачем не наведено жодного обґрунтування тієї обставини, що державна реєстрація права власності на збудований та введений в експлуатацію в 1988 році гаражний бокс на відведеній позивачем для цієї мети земельній ділянці порушує його права та охоронювані законом інтереси.
Щодо решти доводів представника позивача суд дійшов наступних висновків.
У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Новоселецький проти України» від 11 березня 2003 року, «Федоренко проти України» від 1 червня 2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті 1. Зокрема, необхідно щоб було дотримано обґрунтовану пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності. Таким чином, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.
Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.
Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.
Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.
Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).
Стороною позивача не надано суду належних доказів на підтвердження обставин, у чому саме полягає суспільний інтерес, який би виправдовував позбавлення права власності відповідача.
Усні доводи представників позивача про будівництво метрополітену через зазначену земельну ділянку не підтверджені жодними доказами, які долучені до матеріалів справи, а твердження представників позивача, що така інформація є загальновідомою та розпорядження позивача міститься на сайті Київської міської ради не є доказом у розумінні ст. 76 ЦПК України, такі відомості не зазначалися стороною позивача у заявах позивача по суті справи, а тому підлягають доведенню у відповідності до вимог ст. 81 ЦПК України.
Будь-яких клопотань позивача про огляд доказів за їх місцезнаходженням відповідно до ст. 85 ЦПК України стороною позивача не заявлялося.
Підсумовуючи викладене, повно та всебічно з'ясувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази, суд вважає, що позовні вимоги Київської міської ради є безпідставними та необґрунтованими, які не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, а тому суд приходить до висновку, що позовні вимоги Київської міської ради задоволенню не підлягають.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує, що у задоволенні позову відмовлено, а відповідачами не заявлено клопотань про відшкодування будь-яких судових витрат, а отже у цій справі відсутні судові витрати, які підлягають розподілу.
На підставі викладеного та керуючись ст. 2, 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд,
УХВАЛИВ:
Позов Київської міської ради до ОСОБА_1 , Державного реєстратора управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Мироненка Дмитра Олександровича, ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гришко Наталії Валеріївни, третя особа - гаражний кооператив «Вікторія», про визнання протиправними та скасування рішень про державну реєстрацію права приватної власності, звільнення самовільно зайнятих земельних ділянок та приведення у придатний для використання стан - залишити без задоволення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Дмитро ПЕТРОВ