ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"20" вересня 2023 р. справа № 300/3976/23
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Могили А.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області про визнання протиправними дій, зобов'язання видати довідку,-
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області про визнання протиправними дій, зобов'язання видати довідку.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем протиправно відмовлено у видачі довідки про розмір грошового забезпечення за період з 1984 по 1989 роки. Тому, просив суд зобов'язати відповідача видати вказану довідку.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ГУ НП в Івано-Франківській області надано йому довідку про період служби в органах внутрішніх справ, однак довідку про розмір грошового забезпечення за період з 1984 по 1989 роки не надано. Крім цього, відповідачем у відповідь на адвокатський запит також відмовлено у видачі вказаної довідки, оскільки відсутні архівні документи, які стосуються нарахування та виплати грошового забезпечення за вищевказаний період. Позивач вказав, що відповідно до пункту 499 Переліку типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2012 №578/5 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 квітня 2012 року за №571/20884, термін зберігання особових карток становить 75 років. Вважає, що така відмова відповідача є протиправною. Як наслідок, слід зобов'язати відповідача видати йому довідку про розмір грошового забезпечення за період з 1984 по 1989 роки.
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву відповідно до якого проти позову заперечив. У відзиві зазначив, що в архівні фонди МВС, які знаходяться на відповідальному зберіганні в архіві ГУ НП в Івано-Франківській області, не надходили документи на підставі яких можна видати спірну довідку. Вказав, що на звернення відділу правового забезпечення ГУ НП в Івано-Франківській області, відділ режиму та технічного забезпечення ГУ НП в Івано-Франківській області, в структуру якого входить архівний сектор, листом від 11.07.2023 повідомив, що за результатами проведеної перевірки в архівних фондах МВС та відповідно до облікових документів архівного підрозділу вищевказані документи стосовно ОСОБА_1 на зберігання до архівного сектору ВРТЗІ ГУНП не надходили. Звернув увагу суду, що позивач проходив службу в органах внутрішніх справ та не перебував у трудових відносинах із відповідачем. Просив суд відмовити в задоволенні позову.
Згідно ухвали Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03.07.2023 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними матеріалами справи, дослідивши письмові докази, зазначає наступне.
Судом встановлено, що згідно довідки №788/108/12-2023 від 24.03.2023 виданої ГУ НП в Івано-Франківській області, ОСОБА_1 25.07.1980 прийнятий на службу в ОВС на посаду міліціонера-мотоцикліста роти патрульно-постової служби міліції Івано-Франківського МВВС та 21.04.1989 звільнений зі служби через службову невідповідність в атестаційному порядку (а.с.8).
Представник позивача - адвокат Семчук М.М. 17.05.2023 звернувся до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області із адвокатським запитом, в якому просив надати довідку про розмір грошового забезпечення позивача за період з 1984 по 1989 роки на посаді міліціонера-мотоцикліста роти патрульно-постової служби міліції Івано-Франківського МВВС (а.с.9).
За наслідками розгляду вищевказаного запиту відповідач листом від 25.05.2023 №13аз/108/01/29-2023 повідомив представника позивача, що у зв?язку з відсутністю архівних документів, які стосуються нарахування та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 за період служби в ОВС з 1984 по 1989 рік, в архівних фондах МВС, що знаходяться на відповідальному зберіганні в архіві ГУНП в Івано-Франківській області, не вбачається можливим надати довідку про розмір нарахованого грошового забезпечення у вказаний вище період (а.с.10).
Позивач, вважаючи протиправними дії відповідача щодо відмови у видачі спірної довідки, звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Конституційний Суд України у рішенні від 25.11.1997 року №6-зп вказав, що стаття 55 Конституції України не визначає, які саме рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади і місцевого самоврядування чи посадових і службових осіб можуть бути оскаржені, і встановлює принцип, відповідно до якого в суді можуть оскаржуватися будь-які рішення, дії та бездіяльність.
Разом з тим, Конституційний Суд України у зазначеному вище рішенні вказав, що частину другу статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що рішення, дія чи бездіяльність порушують або обмежують права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.
Також Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму щодо такого захисту.
Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.
Аналізуючи наведені норми та висновки Конституційного Суду України, слід зазначити, що під час розгляду справи суд повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача.
Завданням адміністративного судочинства, відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, є, зокрема, захист прав та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень, у тому числі з боку державних органів.
Згідно частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 ст. 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Відповідно до ч.1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно пункту 8 статті 4 КАС України, позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.
Отже, судовому захисту в адміністративних судах України підлягають порушені права, свободи та законні інтереси особи в публічно-правових відносинах. При цьому визначальним для вирішення питання про обґрунтованість вимог особи у публічно-правовому спорі є встановлення факту порушення відповідних прав, свобод чи інтересів такої особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Як зазначалося судом вище, представник позивача 17.05.2023 звернувся до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області із адвокатським запитом, в якому просив надати довідку про розмір грошового забезпечення позивача за період з 1984 по 1989 роки на посаді міліціонера-мотоцикліста роти патрульно-постової служби міліції Івано-Франківського МВВС, проте відповідач листом від 25.05.2023 повідомив, що у зв?язку з відсутністю архівних документів, які стосуються нарахування та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 за період служби в ОВС з 1984 по 1989 рік, в архівних фондах МВС, які знаходяться на відповідальному зберіганні в архіві ГУНП в Івано-Франківській області, не вбачається можливим надати довідку про розмір нарахованого грошового забезпечення за вищевказаний період.
Суд також приймає до уваги те, що відділ правового забезпечення ГУ НП в Івано-Франківській області листом від 11.07.2023 №354/108/26/01-2023 звернувся до відділу режиму та технічного забезпечення ГУ НП в Івано-Франківській області, в якому просив надати інформацію чи передавалися архівні документи на відповідальне зберігання до архіву ГУ НП в Івано-Франківській області, що стосуються нарахування та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 за період служби в ОВС з 1984 по 1989 рік (а.с.24).
За наслідками розгляду вищевказаного листа відділ режиму та технічного забезпечення ГУ НП в Івано-Франківській області листом від 11.07.2023 №190/108/13/01-2023 повідомив, що за результатами проведеної перевірки в архівних фондах МВС, які знаходяться на тимчасовому відповідальному зберіганні в архівному секторі, та відповідно до облікових документів архівного підрозділу встановлено, що вищезазначені документи стосовно ОСОБА_1 на зберігання до архівного сектору не надходили (а.с.25).
Таким чином, відповідач жодних дій щодо відмови у видачі довідки про розмір грошового забезпечення позивача за період з 1984 по 1989 роки не вчиняв, а повідомив позивача про відсутність документів, на підставі яких можна видати спірну довідку. При цьому, на переконання суду відповідач добросовісно вживав заходів щодо розшуку архівних документів про грошове забезпечення позивача за запитуваний ним період служби в органах МВС.
Відтак відсутність факту відмови відповідача у видачі вказаної довідки, вказує на відсутність порушення відповідачем права позивача, яке б потребувало судового захисту.
Одночасно суд відхиляє як безпідставні посилання позивача на Перелік типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, оскільки вказаний Перелік затверджено наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2012 №578/5, а відтак він не був чинний на момент звільнення позивача з органів внутрішніх справ.
Як наслідок, суд приходить до висновку, що відповідач діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України, з урахування усіх обставин, що мають значення для вчинення дій та неупереджено.
З наведених підстав позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області про визнання протиправними дій, зобов'язання видати довідку, не підлягає до задоволення.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ВИРІШИВ:
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області про визнання протиправними дій, зобов'язання видати довідку, відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя /підпис/ Могила А.Б.