печерський районний суд міста києва
Справа № 757/5422/23-ц
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 вересня 2023 року Печерський районний суд міста Києва в складі:
головуючого судді - Бусик О.Л.
при секретарі судових засідань - Бурячок А.І.
за участю:
представника позивача - Морозова П.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в м. Києві справу за позовом ОСОБА_2 , в інтересах якого діє Морозов Павло Вікторович до Голови Комітету з питань фінансів, податкової та митної політики Верховної Ради України - ОСОБА_3 про захист честі, гідності та спростування недостовірної інформації, -
ВСТАНОВИВ:
У лютому 2023 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діє Морозов П.В. , звернувся до суду із вказаним позовом.
В обґрунтування позову представник позивача вказував, що відповідач ОСОБА_3 є Головою Комітету з питань фінансів, податкової та митної політики Верховної Ради України та веде телеграм-канал в мережі Інтернет за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2.
На зазначеному інтернет ресурсі за вказаним посиланням 03 лютого 2023 року о 08 год. 04 хв. було розміщено інформацію наступного змісту: «Дякую СБ Дніпропетровської області за допомогу новому керівництву ДПС області у зачищенні служби від старих кадрів команди сумнозвісного ОСОБА_2 . Пів року тому перезавантажили керівництво. Вчора зловили на хабарі хабарницю із старою «професійної» команди. Переконаний, що керівництву області слід діяти більш рішуче у кадровій політиці. Часу на розкачування не має!»
Представник позивача зазначає, що внаслідок поширення в телеграм-каналі в мережі Інтернет за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 широкому колу осіб даної недостовірної та образливої інформації, яка по факту зводиться до того, що відповідач фактично звинуватив позивача у непрофесіоналізмі, порушенні законодавства та норм моралі, пов'язав позивача з особою, яка зі слів відповідача є такою, що отримала хабар.
Посилаючись на те, що поширена інформація щодо позивача має негативний характер, оскільки повідомляє третім особам про порушення позивачем вимог чинного законодавства України та прийнятих у суспільстві принципів моралі, етики тощо, та є такою, що порушує немайнові права позивача, не є оціночним судженням, порушує немайнові права позивача на честі, гідність та ділову репутацію просив задовольнити позов та визнати недостовірною інформацію та такою, що порушує особисті немайнові права, принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_2 , поширену ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 о 08 год. 04 хв. в телеграм-каналі в мережі Інтернет за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 наступного змісту: «Дякую СБ Дніпропетровської області за допомогу новому керівництву ДПС області у зачищенні служби від старих кадрів команди сумнозвісного ОСОБА_2 . Вчора зловили на хабарі хабарницю із старою «професійної» команди» та зобов'язати ОСОБА_3 протягом 10 днів з дня набрання судовим рішенням у цій справі законної сили спростувати недостовірну інформацію шляхом розміщення в телеграм-каналі в мережі Інтернет за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 резолютивної частини рішення у цій справі, витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача.
Ухвалою судді від 14 лютого 2023 року позовну заяву залишено без руху та надано десятиденний строк для усунення недоліків.
Ухвалою судді від 23 лютого 2023 року відкрито провадження у даній справі та призначено її розгляд за правилами загального позовного провадження.
В травні 2023 року від представника відповідача ОСОБА_3 - адвоката Неманіхіної К.І. надійшов відзив на позовну заяву, в якій вона заперечувала проти задоволення позову в повному обсязі, вважаючи його безпідставним та необґрунтованим.
Вказувала, що інформація, яку просить спростувати позивач, містить оціночні судження певних фактів, оскільки не містить ніяких фактичних даних, що можуть містити недостовірну інформацію, а лише викладення суб'єктивного ставлення та власних думок до ситуації. Ці висловлювання стосуються суспільного інтересу - діяльності публічних осіб, рівень критики яких є значно ширшим, тому позивач має бути готовим до можливої критики з боку суспільства. Відповідач, в свою чергу, діяв з дотриманням принципу плюралізму думок та свободи висловлювання, не порушуючи права позивача. Поширення вказаної інформації не породжують для позивача жодних негативних наслідків, оскільки ним не наведено жодного доказу, що б міг це підтвердити. Позивач просить спростувати не стільки поширену відповідачем інформацію, скільки власну інтерпретацію цієї інформації.
30 червня 2023 року від представника позивача - адвоката Морозова П.В. надійшла відповідь на відзив, в якій представник вказував, що поширена оскаржувана недостовірна інформація щодо «зачищення служби від старих кадрів команди сумнозвісного ОСОБА_2 та «Вчора зловили на хабарі хабарницю із старої «професійної команди», здійснена відповідачем у спосіб категоричного та стверджувального висловлювання у формі повідомлення про існування конкретних обставин (фактів), тобто є фактичним твердженням, а не оціночним судженням. У висловлюваннях відповідача йдеться про фактичні обставини, достовірність яких може бути перевірена. Зазначав, що позивач усвідомлює, що його слова та вчинки можуть бути об'єктом пильної уваги з боку широкого загалу та виявляє достатню толерантність до критики. Проте, публікація відповідача не є допустимою критикою позивача, а містить недостовірну інформацію, викладену у спосіб категоричного та стверджувального висловлювання у формі повідомлення про існування конкретних обставин (фактів), тобто є фактичним твердженням. Вважає, що відповідачем навмисно було поширено недостовірну інформацію в телеграм-каналі з метою створення в суспільстві негативної оцінки доброчесності позивача, участі у конкурсах та призначенні на посади державної служби. Просив задовольнити позов у повному обсязі, з підстав та доводів, викладених в ньому.
01 серпня 2023 року від представника відповідача - адвоката Неманіхіної К.І. надійшли заперечення на відповідь на відзив, в якому посилаючись на необґрунтованість доводів представника позивача, просила відмовити у задоволенні позову в поновному обсязі.
Ухвалою суду від 03 серпня 2023 року закінчено підготовче провадження у справі та призначено її розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав та доводів, викладених у позовній заяві.
Відповідач про день та час розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суду не повідомив.
Суд, у порядку загального позовного провадження, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.
З матеріалів справи слідує, що відповідач ОСОБА_3 є Головою Комітету з питань фінансів, податкової та митної політики Верховної Ради України телеграм-канал в мережі Інтернет за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2, 03 лютого 2023 року о 08 год. 04 хв. розмістив інформацію наступного змісту: «Дякую СБ Дніпропетровської області за допомогу новому керівництву ДПС області у зачищенні служби від старих кадрів команди сумнозвісного ОСОБА_2 . Півроку тому перезавантажили керівництво. Вчора зловили на хабарі хабарницю із старою «професійної» команди. Переконаний, що керівництву області слід діяти більш рішуче у кадровій політиці. Часу на розкачування не має!»
Звертаючись до суду з вказаним позовом позивач вказував, що оскаржувана поширена інформація щодо позивача має негативний характер, оскільки повідомляє третім особам про порушення позивачем вимог чинного законодавства України та прийнятих у суспільстві принципів моралі, етики тощо, та є такою, що порушує немайнові права позивача, не оціночними судженням, порушує немайнові права позивача на честі, гідність та ділову репутацію.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Отже, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
Згідно зі статтею 201 ЦК України честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.
За змістом частини першої статті 277 ЦК України особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення недостовірної інформації про неї та (або) членів її сім'ї, має право звернутися до суду за спростуванням цієї інформації як щодо себе, так і членів родини, якщо така інформація прямо чи опосередковано порушує її особисті немайнові права.
Відповідно до статті 277 ЦК України предметом судового захисту не можуть бути оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які як вираження суб'єктивної думки й поглядів відповідача не можна перевірити щодо їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини щодо тлумачення положень статті 10 Конвенції.
Частиною 2 ст. 47-1 Закону України «Про інформацію» визначено, що оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Таким чином, згідно зі статтею 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини щодо тлумачення положень статті 10 Конвенції, особливо якщо такі висловлювання стосуються публічної особи або посадової особи рівня суспільного значення, діяльність якої представляє суспільний інтерес. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень - ні. Що ж стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою частиною права, гарантованого статтею 10 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії»).
Стаття 34 Конституції України гарантує кожному право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Указана конституційна норма кореспондує статті 10 Конвенції, згідно з якою кожна людина має право на свободу вираження своїх поглядів, одержувати та поширювати інформацію та ідеї без втручання держави й незалежно від кордонів
Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини межі свободи вираження думок залежать від їх змісту та від того, чим займається особа, стосовно якої ці думки висловлені. У свою чергу національна влада може втрутитися в процес реалізації норми статті 10 Конвенції, якщо, зокрема, це передбачено законом, направлено на захист репутації або інших прав осіб і є необхідним у демократичному суспільстві.
Так, особа, яка висловлює не факти, а власні погляди, критичні висловлювання, припущення, не може бути зобов'язана доводити їхню правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що визнається фундаментальною частиною права, захист якого передбачено статтею 10 Конвенції.
Відповідно до частин першої та другої статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їхньої правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також має право на власне тлумачення справи в тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, наддавши їм іншу оцінку. Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та в такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов'язок відшкодувати завдану моральну шкоду. За своїм характером судження є розумовим актом, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки й напряму, що пов'язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Отже, будь-яке судження, яке має оціночний характер, будь-яка критика та оцінка вчинків, вираження власних думок щодо якості виконуваних публічних функцій, отриманих результатів тощо, не є підставою для захисту права на повагу честі, гідності та ділової репутації та, відповідно, не є предметом судового захисту. Вирішуючи справи про захист честі, гідності та ділової репутації, суди повинні перевіряти, чи містить інформація, що стала підставою для звернення до суду, конкретні життєві обставини, фактичні твердження. Якщо зміст та характер досліджуваної інформації свідчить про наявність фактів, така інформація або її частина не може вважатись оціночним судженням, оскільки є не результатом суб'єктивної оцінки, а відображенням об'єктивної істини, що може бути встановлена в судовому порядку.(Постанова Верховного Суду від 20 травня 2019 року у справі № 591/7099/16-ц).
Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).
Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов'язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.
Верховний Суд у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18 розтлумачив сутність принципу змагальності та неможливість застосування учасником справи концепції «негативного доказу» для обґрунтування власної позиції. Так, Верховний Суд зазначив, що принцип змагальності полягає в обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження або заперечення власних вимог у спорі. Мається на увазі, що позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази, які вважає більш переконливими. В свою чергу суд, дослідивши надані сторонами докази, та з урахуванням переваги однієї позиції над іншою виносить власне рішення. При цьому, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що їх позиція є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу втрачає сенс уся концепція принципу змагальності.
Аналізуючи оскаржувану інформацію та наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до висновку про те, що оскаржувана інформація є оціночним судженням, не містить фактичних даних.
Така інформація є результатом вираження суб'єктивної оцінки відповідачем, фактично коментарем інформації, яка була поширена в мережі Інтернет, є у загальному доступі тобто, є не твердженням, висловленим про факт, а є оцінкою отриманої інформації та власними висновками від цієї інформації. Такі висновки не можуть бути ані спростовані, ані підтверджені, а тому не можуть бути предметом спору.
Згідно з роз'ясненнями, викладеними в п.21 постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», При поширенні недостовірної інформації стосовно приватного життя публічних осіб вирішення справ про захист їх гідності, честі чи ділової репутації має свої особливості. Суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних
дебатів у засобах масової інформації (далі - Декларація), схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя. Зокрема, у названій Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі). У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися "виставити" себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв'язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного
діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.
При цьому поширення таких висновків відповідачем повинно оцінюватись з точки зору суспільно відповідальної поведінки будь - якої особи перед суспільством, а аналіз таких висновків повинен здійснюватися суспільством на основі усієї інформації отриманої з різних джерел, при цьому, зважаючи на правовий статус відповідача, його публічність.
Європейський суд з прав людини вважає порушенням статті 10 Конвенції з прав людини задоволення національними судами позовів публічних діячів про спростування поширеної проти них інформації та заборони поширення такої інформації, оскільки ступінь публічності, якого набули дії особи, ступінь її участі у публічній дискусії обумовлюють ступінь її толерантності, який вона повинна виявляти стосовно критики.
У зв'язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.
Таким чином, оскільки позивач, є публічною особою, а тому свідомо відкритий для прискіпливого контролю за його особою, як з боку активістів так і пересічних громадян. Крім того, враховуючи публічний статус позивача та те, що поширена інформація стосувалася його, як публічної особи, та мала суспільний інтерес, позивач повинен бути терпимим до публічної критики, межа якої є ширшою від критики пересічних осіб.
Враховуючи те, що позивачем не доведено, що поширена інформація є недостовірною, а оціночні судження не підлягають спростуванню, а відтак суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову.
Доводи позовної заяви про те, що весною 2021 року позивач брав участь у конкурсі на зайняття посади Голови Державної податкової служби України, що був оголошений розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17 березня 2021 року №203-р та претендує на зайняття зазначеної посади у майбутньому не заслуговують на увагу, оскільки позивачем не доведено належними та достовірними доказами про те, що внаслідок поширення оскаржуваної інформації для позивача настали негативні наслідки для його участі у вказаному конкурсі. Також не наведено доказів того, що у суспільстві змінилось ставлення стосовно нього, що оскаржувана інформація породила сумніви щодо дотримання ним норм законодавства чи моральних засад.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 1-23, 76-81, 89, 95, 141, 258-259, 263-265, 352-355 ЦПК України, суд, -
ВИРІШИВ:
У задоволенні позову ОСОБА_2 , в інтересах якого діє Морозов Павло Вікторович до Голови Комітету з питань фінансів, податкової та митної політики Верховної Ради України - ОСОБА_3 про захист честі, гідності та спростування недостовірної інформації - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 20 вересня 2023 року.
Суддя О.Л. Бусик