ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
___________________________________________________________________________
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"14" вересня 2023 р. Cправа № 902/914/23
Господарський суд Вінницької області у складі судді Шамшуріної Марії Вікторівни,
за участю секретаря судового засідання Шейгець І.В., за відсутності сторін
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Акціонерного товариства "Акцент-Банк", 49074, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вулиця Батумська, будинок 11, ідентифікаційний код юридичної особи 14360080
до Фізичної особи-підприємця Радійчука Владислава Вікторовича, АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1
про стягнення 327 338,87 гривень
ВСТАНОВИВ:
До Господарського суду Вінницької області 10.07.2023 року надійшла позовна заява № б/н від 28.05.2023 (вх. № 917/23 від 10.07.2023) Акціонерного товариства "Акцент-Банк" до Фізичної особи-підприємця Радійчука Владислава Вікторовича про стягнення 327 338,87 гривень заборгованості, що виникла внаслідок невиконання відповідачем зобов'язань за кредитним договором № 20.97.0000000175 від 16.02.2021 року, у тому числі 247 440,42 гривень заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту), 41 405,28 гривень заборгованості за процентами, 14 993,17 гривень заборгованості за винагородою, 1000,00 гривень штрафу (фіксована складова) та 22 500,00 гривень штрафу (змінна складова).
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.07.2023 справу розподілено судді Шамшуріній М.В.
Ухвалою від 17.07.2023 судом прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 902/914/23 за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання з розгляду справи по суті у справі призначено на 17.08.2023 року о 12:30 год.
Ухвалою від 17.08.2023 судом відкладено судове засідання з розгляду справи по суті у справі № 902/914/23 на 14.09.2023 о 15:00 год.
На визначену судом дату у судове засідання представники сторін не з'явились. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись ухвалою суду від 17.08.2023. Судом враховано клопотання представника позивача зазначене у позовній заяві про розгляд справи за відсутності представника позивача. Відповідач про дату, час та місце розгляду справи повідомлений завчасно та належним чином ухвалою суду від 17.08.2023, яка направлялась йому рекомендованою кореспонденцією за адресою, згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та вручена відповідачу 24.08.2023, про що свідчить трекінг поштового відправлення № 2101804151328.
Відзиву відповідачем до суду не надано, будь-яких заяв, клопотань не надходило.
Частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно пункту 1 частини 3 статті 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Приймаючи до уваги, що відповідно до вимог статті 242 ГПК України сторони було належним чином повідомлено про судові засідання у справі та на засадах відкритості і гласності судового процесу сторонам створено всі необхідні умови для захисту їх прав та охоронюваних законом інтересів, а позивач та відповідач у свою чергу не скористалися наданим їм правом участі у розгляді справи і їх неявка у судове засідання не є перешкодою для розгляду справи, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін за наявними матеріалами.
За результатами судового засідання 14.09.2023 з огляду на відсутність учасників справи, після виходу з нарадчої кімнати, судом долучено вступну та резолютивну частини рішення без його проголошення до матеріалів справи.
Суть спору:
Акціонерне товариство "Акцент-Банк" звернулося до суду з позовом до фізичної особи-підприємця Радійчука Владислава Вікторовича про стягнення 327 338,87 гривень заборгованості за кредитним договором.
На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 16 лютого 2021 року між Акціонерним товариством "Акцент-Банк" та фізичною особою-підприємцем Радійчуком Владиславом Вікторовичем було укладено кредитний договір № 20.97.0000000175 від 16.02.2021 року.
Згідно умов договору банк надав позичальнику строковий кредит зі встановленням ліміту у розмірі 450 000,00 гривень строком до 15.02.2023 року включно зі сплатою 19,90% річних.
ФОП Радійчук В.В. виконав свої договірні зобов'язання частково із порушенням строків повернення кредиту та сплати інших платежів.
У зв'язку із порушенням ФОП Радійчуком В.В. своїх договірних зобов'язань 08.05.2023 року позивачем направлено відповідачу вимогу щодо виконання зобов'язання за кредитним договором № 20.97.0000000175 від 16.02.2021 року.
Неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за кредитним договором щодо повного та своєчасного повернення кредитних коштів, сплати визначених договором платежів стало підставою для звернення позивача із позовом до суду про стягнення 327 338,87 гривень заборгованості, у тому числі 247 440,42 гривень заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту), 41 405,28 гривень заборгованості за процентами, 14 993,17 гривень заборгованості за винагородою, 1000,00 гривень штрафу (фіксована складова) та 22500,00 гривень штрафу (змінна складова) у примусовому порядку.
Відповідач своїм процесуальним правом надання відзиву на позов не скористався, будь-яких заяв, клопотань або заперечень по суті заявлених вимог за час розгляду справи не заявляв.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
16 лютого 2021 року між Акціонерним товариством "Акцент-Банк" (далі - банк) та фізичною особою-підприємцем Радійчуком Владиславом Вікторовичем (далі - позичальник) укладено кредитний договір № 20.97.0000000175 від 16.02.2021 року (далі - договір) (т. 1 а.с. 4-10), пунктом 1.1 якого визначено, що банк за наявності вільних грошових коштів зобов'язується надати позичальнику кредит у вигляді згідно з п. А.1 цього договору, з лімітом та на цілі, зазначені у п. А.2 цього договору не пізніше 5 днів з моменту, зазначеного у третьому абзаці п. 2.1.2 цього договору, в обмін на зобов'язання позичальника щодо повернення кредиту, сплати процентів, винагороди, в обумовлені цим договором терміни. Строковий кредит (далі - "кредит") надається банком у безготівковій формі шляхом перерахування кредитних коштів на поточний рахунок позичальника з подальшим перерахуванням за цільовим призначенням.
Пунктами 1.2., 1.3. договору передбачено, що термін повернення кредиту зазначений у п. А.3 цього договору. Зазначений термін може бути змінений згідно з п.п. А.12, 2.3.2, 2.4.1 цього договору. Усі істотні умови кредитування наведені у розділі А цього договору - "Істотні умови кредитування".
Згідно пунктів А1, А2 розділу А договору позивачем надано відповідачу кредит - строковий кредит та визначено ліміт цього договору у розмірі 450 000,00 (чотириста п'ятдесят тисяч гривень нуль копійок ) на поповнення обігових коштів.
Відповідно до пункту А3 договору термін повернення кредиту - 15.02.2023. Позичальник здійснює погашення кредиту та процентів щомісячно ануїтетними (однаковими платежами в розмірі та в строки згідно з графіком платежів (додаток № 1 цього договору).
Ануїтетний платіж включає в себе погашення частини основної суми кредиту та процентів за його користування. Щомісячний ануїтетний платіж розраховується за формулою:
Сума щомісячного ануїтетного платежу = сума кредиту за договором * ((1+процентна ставка за місяць) строк кредитування (міс.) * процентна ставка за місяць) / ((1+процентна ставка за місяць) строк кредитування (міс.)-1);
Сума щомісячного платежу за % = (залишок заборгованості за кредитом * річна процентна ставка/кількість днів поточного року) * кількість днів в місяці, який передує сплаті ануїтетного платежу;
Сума щомісячного платежу за основним боргом = сума щомісячного погашення кредиту - сума щомісячного платежу за %.
За умовами абзацу 6 пункту А3 договору згідно зі ст. 212, 651 ЦК України у випадку порушення позичальником будь-якого із зобов'язань, передбачених цим договором, банк на свій розсуд, починаючи з 31-го дня порушення будь-якого із зобов'язань, має право змінити умови цього договору, встановивши інший термін повернення кредиту. При цьому банк направляє позичальнику письмове повідомлення із зазначенням дати терміну повернення кредиту. У випадку непогашення позичальником заборгованості за цим договором у термін, зазначений у повідомленні, уся заборгованість, починаючи з наступного дня дати, зазначеної у повідомленні, вважається простроченою. У випадку погашення заборгованості у період до закінчення 30 днів (включно) з моменту порушення будь-якого із зобов'язань, кінцевим терміном повернення кредиту є 15.02.2023 р.
Відповідно до пункту 4.1. договору за користування кредитом у період з дати списання коштів з позичкового рахунку до дати погашення кредиту згідно з п. 1.2, 2.2.3, 2.2.14, 2.3.2, 2.4.1 цього договору позичальник сплачує проценти у розмірі, зазначеному у п. А.6 цього договору. У випадку встановлення банком у порядку, передбаченому п. 2.3.12 цього договору, зменшеної процентної ставки, умови цього пункту вважаються скасованими з дати встановлення зменшеної процентної ставки.
Згідно з пунктом 4.2. договору відповідно до ст. 212 ЦКУ у випадку порушення позичальником будь-якого із зобов'язань, передбачених п. 1.2, 2.2.3, 2.2.14, 2.3.2, 2.4.1 цього договору, позичальник сплачує банку проценти у розмірі, зазначеному у п. А.7 цього договору (за винятком випадку реалізації банком права зміни умов цього договору, встановленого п. А.3 цього договору).
За умовами пунктів 4.3., 4.5. договору сплата процентів за користування кредитом, передбачених п. 4.1, 4.2 цього договору, здійснюється згідно з п. А8 цього договору. Якщо повне погашення кредиту здійснюється у дату, відмінну від зазначеної у цьому пункті, то останньою датою погашення процентів, розрахованих від попередньої дати погашення до дня фактичного повного погашення кредиту, є дата фактичного погашення кредиту. Позичальник сплачує банку винагороду за кредитне обслуговування згідно з п. А10 цього договору.
Пунктами 4.7. договору визначено, що у випадку, якщо дата погашення кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом, винагороди, неустойки згідно з цим договором припадає на вихідний або святковий день, зазначені платежі повинні бути здійснені у банківський день, що передує вихідному або святковому дню. Банківський день - день, у який банківські установи України відкриті для проведення операцій з переказу грошових коштів з використанням каналів взаємодії з НБУ. У випадку, якщо дата погашення кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом, винагороди, неустойки згідно з цим договором припадає на вихідний або святковий день та позичальник має відкриті в банку поточні рахунки, позичальник має право в порядку та на умовах, передбачених п. 2.4.3, 2.4.4 цього договору, здійснити погашення кредиту та/або процентів за його користування у відповідний вихідний або святковий день.
Згідно абзацу 2 пункту 4.9 договору остаточне погашення заборгованості за цим договором виконується не пізніше дати, зазначеної у п. 1.2 цього договору.
Відповідно до пунктів 4.10, 4.11 договору розрахунок процентів за користування кредитом здійснюється щоденно з дати списання коштів з позичкового рахунку до майбутньої дати сплати процентів та/або за період, який починається з попередньої дати сплати процентів до поточної дати сплати процентів. Розрахунок процентів здійснюється до повного погашення заборгованості по кредиту на суму залишку заборгованості по кредиту. Нарахування процентів та комісій здійснюється на дату сплати процентів, при цьому проценти розраховуються на непогашену частину кредиту за фактичну кількість днів користування кредитними ресурсами, виходячи з 360 днів на рік. День повернення кредиту, в часовий інтервал нарахування процентів, не враховується.
Цей договір вважається укладеним з моменту підписання його сторонами (п. 6.1. договору).
Згідно пункту 6.2. договору цей договір у частині п. 4.4 цього договору набуває чинності з моменту підписання цього договору, в решті частин - з моменту надання позичальником розрахункових документів на використання кредиту у межах зазначених у них сум, та діє в обсязі перерахованих коштів до повного виконання зобов'язань сторонами за цим договором.
16 лютого 2021 року між Акціонерним товариством "Акцент-Банк" та фізичною особою-підприємцем Радійчуком Владиславом Вікторовичем підписано також додаток 1 до договору - графік погашення з терміном погашення кредиту до 15.02.2023 року.
Договір, додаток 1 до договору підписані уповноваженим представником позивача та відповідачем особисто (т 1 а.с. 21).
Як вбачається із матеріалів справи, 16.02.2021 позивач виконав свої зобов'язання за кредитним договором належним чином, перерахувавши відповідачу кредитні кошти у розмірі 450 000,00 гривень, що підтверджується наявними у матеріалах справи меморіальним ордером № TR.16810128.23679.649999 від 16.02.2021 (т. 1 а.с. 22), розрахунком заборгованості за договором № 20.97.0000000175 від 16.02.2021 (т. 1 а.с. 18).
Відповідач виконав свої договірні зобов'язання частково, сплативши кошти, які були віднесені позивачем в рахунок погашення заборгованості за договором, що підтверджується випискою по особовому рахунку відповідача за період з 16.02.2021 по 28.05.2023 та розрахунком заборгованості за договором № 20.97.0000000175 від 16.02.2021 (т. 1 а.с. 18-20).
У зв'язку із неналежним виконанням відповідачем умов кредитного договору щодо сплати обов'язкових платежів у строки визначені договором, 04.05.2023 позивач сформував та 08.05.2023 надіслав на адресу відповідача вимогу № б/н від 04.05.2023 року про виконання грошових зобов'язань за кредитним договором - погашення всієї поточної заборгованості за наявним кредитом у розмірі 300 090,32 гривень до 11.05.2023 року (т. 1 а.с. 11-15).
Доказів виконання взятих на себе зобов'язань боржником у повному обсязі матеріали справи не містять.
Неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо повернення кредитних коштів та сплати обов'язкових платежів в обумовлений договором строк стало підставою для звернення позивача з цим позовом до суду.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог з огляду на таке.
Предметом спору у цій справі є матеріально-правова вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором № 20.97.0000000175 від 16.02.2021 у розмірі 327 338,87 гривень, у тому числі 247 440,42 гривень заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту), 41 405,28 гривень заборгованості за процентами, 14 993,17 гривень заборгованості за винагородою, 1000,00 гривень штрафу (фіксована складова) та 22500,00 гривень штрафу (змінна складова).
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно положень статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань) є, зокрема, договір.
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
За своєю правовою природою укладений між сторонами договір відноситься до кредитних договорів, до регулювання правовідносин якого застосовуються загальні положення про договір глав 52, 53 та положення про позику, кредит визначені параграфами 1, 2 глави 71 ЦК України.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 2 статті 1054 ЦК України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ("Позика"), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно частини 1 статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суми позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої якості.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Положеннями статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначено, що банківський кредит - будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.
Разом з тим відповідно до частини 1 статті 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Судом встановлено, що відповідач (позичальник) 16.02.2021 року отримав від позивача у строкове платне користування кредитні кошти у розмірі 450 000,00 гривень, які повинен був повернути останньому у строк та на умовах, передбачених кредитним договором.
Із матеріалів справи вбачається, що відповідачем повернення кредиту, сплата процентів, винагороди здійснювалась несвоєчасно, що підтверджується графіком погашення заборгованості, банківською випискою по особовому рахунку та розрахунком заборгованості за договором № 20.97.0000000175 від 16.02.2021 року.
Будь-яких заперечень щодо наявності заборгованості за договором, доказів, що спростовують її розмір або доказів щодо повної оплати заборгованості відповідачем до суду не надано.
Приписами статті 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно вимог частини 1 статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Судом встановлено, що датою погашення кредиту за кредитним договором № 20.97.0000000175 від 16.02.2021 року є 15.02.2023 року.
08.05.2023 позивач направив на адресу відповідача вимогу № б/н від 04.05.2023 року про виконання грошових зобов'язань за кредитним договором № 20.97.0000000175 від 15.02.2021 року (т. 1 а.с. 11-15).
У вказаній вимозі банк повідомив відповідача про неналежне виконання зобов'язань за кредитним договором, наявність простроченої заборгованості у розмірі 300 090,32 гривень, у тому числі 247 440,42 гривень заборгованості за тілом кредиту та зауважив, що банк вимагає здійснити погашення всієї поточної заборгованості за наявним кредитом у розмірі 300 090,32 гривень до 11.05.2023 року.
Доказів виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань матеріали справи не містять.
Як уже було зазначено 16.02.2021 відповідач отримав від позивача у строкове користування кредитні кошти у розмірі 450 000,00 гривень. Також за умовами договору відповідач зобов'язався сплачувати щомісяця до 16 числа на користь банку обов'язковий щомісячний платіж відповідно до умов пункту А3 договору.
Доказів, які б спростовували наявність заборгованості за кредитом у розмірі 247 440,42 гривень, яку відповідач мав сплатити до 15.02.2023 року відповідач суду не надав. Розмір вказаної заборгованості підтверджується матеріалами справи.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за кредитом у розмірі 247 440,42 гривень є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо вимог про стягнення 41 405,28 гривень заборгованості за процентами та 14 993,17 гривень заборгованості за винагородою суд зазначає наступне.
Згідно пункту А6 договору за користування кредитом позичальник сплачує фіксовані проценти у розмірі 19,90% річних.
Відповідно до пункту А8 договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щоденно, виходячи з фактичних залишків заборгованості за позичковим рахунком, фактичної кількості днів у місяці, 360 днів у році, та процентної ставки, передбаченої договором. При цьому день видачі та день повернення кредиту вважаються одним днем (метод визначення днів для нарахування процентів "факт/360"). Якщо ануїтетний платіж не буде здійснено у відповідну дату згідно з графіком платежу, то заборгованість за кредитом та/або процентами вважається простроченою на наступний день.
Пунктом А10 договору визначено, що позичальник щомісячно сплачує банку винагороду за кредитне обслуговування у розмірі 0,79% від суми зазначеного у п. А2 цього договору ліміту у поточну дату сплати процентів. Сплата винагороди здійснюється у гривні. Розрахунок здійснюється щоденно. Нарахування винагороди здійснюється у дату сплати.
Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Судом встановлено, що терміном повернення кредиту відповідно до умов А3, 1.2. договору є 15.02.2023 року.
Водночас, як вбачається з наданого позивачем розрахунку, банк здійснив нарахування процентів за користування кредитом та винагороди за кредитне обслуговування до 16.05.2023 року.
Тобто позивачем здійснено нарахування процентів та винагороди за межами строку кредитування (після 15.02.2023 року).
Пунктом 4 статті 236 ГПК України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду у пункті 54 постанови від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 зазначила, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Таким чином Велика Палата Верховного Суду відхилила аргументи позивача про те, що на підставі статті 599 та частини четвертої статті 631 ЦК України він мав право нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості за кредитом. При цьому вказала, що зі спливом строку кредитування припинилося право позивача нараховувати проценти за кредитом.
Подібні правові висновки викладено також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18).
Цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.
Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов'язань, а не у випадку їх порушення.
Натомість наслідки прострочення грошового зобов'язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов'язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу.
За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов'язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання покладається обов'язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання.
Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц.
Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Велика Палата Верховного Суду у пункті 6.35 постанови від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 також зазначила, що тлумачення умов укладеного сторонами справи договору щодо наслідків порушення відповідачем строків повернення позичених коштів має здійснюватися у системному взаємозв'язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання цивільно-правової відповідальності, в тому числі за порушення грошового зобов'язання, враховуючи, що за пунктом 22 частини 1 статті 92 Конституції України засади цивільно-правової відповідальності визначаються виключно законами України.
Судом також враховані висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16, в якій вказано, що очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за "користування кредитом" поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов'язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.
Велика Палата Верховного Суду зауважила, що зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов'язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов'язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України.
За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов'язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.
Згідно висновку Великої Палати Верховного Суду викладеного у пункті 91 постанови від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.
Вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла у постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19) та вважає, що підстав для відступу від таких висновків немає (пункт 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16).
Щодо нарахування процентів на підставі статті 625 ЦК України та можливості нарахування процентів поза межами стоку кредитування Великою Палатою Верховного Суду у вказаній постанові зауважено, що на період після прострочення виконання зобов'язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника - обов'язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.
Сторони можуть домовитися про те, що в разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує кредитору проценти саме як міру відповідальності, зокрема в тому ж розмірі, в якому він сплачував проценти як плату за наданий кредит, або в іншому розмірі. Водночас така домовленість за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі статті 625 ЦК України, і цей розмір може зменшити суд (пункт 107 цієї постанови).
Проценти, які можуть бути нараховані поза межами строку кредитування (чи після вимоги про дострокове погашення кредиту), є мірою цивільно-правової відповідальності та сплачуються відповідно до положень статті 625 ЦК України (пункт 116 постанови).
Таким чином можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав) (пункт 128 постанови).
Враховуючи, що сторонами згідно пунктів А3, 1.2., 4.9., 4.10. договору погоджено, що повернення кредиту має бути здійснено до 15.02.2023 року та нарахування процентів здійснюється саме за користування кредитом, суд дійшов висновку, що нарахування позивачем процентів як плати за користування кредитом після визначеного договором терміну повернення кредиту, тобто після 15.02.2023 року є безпідставним.
Судом встановлено, що питання про нарахування процентів за користування кредитом та винагороди за кредитне обслуговування врегульовано пунктами А3, А6, А10 (істотних умов кредитування) та розділом 4 договору (порядок розрахунків), при цьому у розділі 5 (відповідальність сторін) відсутні положення щодо нарахування процентів у розмірі визначеному договором як міри відповідальності за невиконання грошового зобов'язання після спливу строку повернення кредиту.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах проценти за користування кредитом у розмірі 19,90% річних, які визначені пунктом А6 договору, як плата за наданий кредит відповідно до частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України, підлягають нарахуванню в межах погодженого сторонами строку кредитування - до 15.02.2023 включно, а тому правомірною за перерахунком суду станом на 15.02.2023 є вимога про сплату 34 581,90 гривень заборгованості за процентами.
Крім того, згідно пунктів А10, 4.6. договору відповідач взяв на себе зобов'язання зі сплати щомісячної винагороди за кредитне обслуговування у розмірі 0,79% від суми наданого кредиту, яка відповідно до погодженого графіку підлягала сплаті до закінчення строку кредитування, а саме до 15.02.2023 року.
Тобто, із закінченням строку дії кредитування право кредитодавця нараховувати передбачену договором винагороду також припиняється 15.02.2023 року.
За перерахунком суду, обгрунтований розмір заборгованості відповідача зі сплати винагороди за кредитне обслуговування станом на 15.02.2023 становив 37 640,10 гривень.
Однак, із розрахунку заборгованості за договором та виписки з особового рахунку відповідача судом вбачається, що 24.04.2023 року відповідачем погашено заборгованість за договором у сумі 38 330,57 гривень, яку позивачем було віднесено у рахунок сплати заборгованості за винагородою (т. 1 а.с. 18-20).
Отже, заборгованість щодо правомірно нарахованої винагороди (комісії) у межах строку кредитування у розмірі 37 640,10 гривень відповідачем погашено повністю у вказаній сумі (37 640,10 гривень) до звернення позивача з позовом до суду.
Таким чином, позовні вимоги про стягнення 14 993,17 гривень заборгованості за винагородою є необгрунтованими та задоволенню не підлягають.
Щодо сплачених відповідачем решти 690,47 гривень грошових коштів (38 330,57 - 37 640,10 = 690,47), то вказані кошти відповідно до пункту 4.9. договору підлягають зарахуванню у рахунок погашення заборгованості за процентами.
За таких обставин, позовні вимоги про стягнення з відповідача процентів за користування кредитом є обгрунтованими у загальній сумі 33 891,43 гривень (34 581,90 гривень (правомірно нарахованої станом на 15.02.2023 заборгованості за процентами) - 690,47 гривень (сплаченого відповідачем 24.04.2023 залишку грошових коштів із 38 330,57 гривень) = 33 891,43 гривень).
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з фізичної особи-підприємця Радійчука Владислава Вікторовича 41 405,28 гривень заборгованості за процентами підлягають задоволенню частково у розмірі 33 891,43 гривень, у стягненні 7 513,85 гривень заборгованості за процентами слід відмовити у зв'язку із безпідставністю вимог у цій частині.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача штрафу (фіксована складова) в розмірі 1 000,00 грн та штрафу (змінна складова) в розмірі 22 500,00 грн. судом враховано таке.
Відповідно до положень статей 546, 548 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов'язання.
Згідно статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Положеннями частин 1, 2 статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно частини 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно частини четвертої статті 231 ГК України якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно до пункту 5.8. кредитного договору у випадку порушення позичальником термінів платежів по будь-якому із грошових зобов'язань, передбачених цим договором, більш ніж на 30 днів, що спричинило звернення банку до судових органів, позичальник сплачує банку штраф, що розраховується за наступною формулою: 1 000,00 гривень + 5 % від суми встановленого у п. А2. цього договору ліміту на цілі, відмінні від платежів для сплати за реєстрацію предметів застави у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна.
Разом із тим, суд вважає за необхідне зазначити, що постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» №211 від 11.03.2020 на усій території України введено карантин та запроваджено відповідні обмежувальні заходи.
Постановами Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 № 392, від 22.07.2020 № 641, від 09.12.2020 № 1236, від 17.21.2021 № 104, від 21.04.2021 № 405, від 16.06.2021 № 611, від 11.08.2021 № 855, від 22.09.2021 № 981, від 15.12.2021 № 1336, від 23.02.2022 № 229, від 27.05.2022 № 630, від 19.08.2022 № 928, від 23.12.2022 № 1423 та від 25.04.2023 № 383 дія карантину продовжувалася по 30.06.2023 року.
04.07.2020 набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19» № 691-20 від 16.06.2020, яким розділ Прикінцеві та перехідні положення ЦК України доповнено пунктом 15.
Відповідно до пункту 15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов'язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення.
Аналогічні приписи містяться і у пункті 8 розділу 9 Прикінцевих положень Господарського кодексу України, згідно яких у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов'язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 відмінено з 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Враховуючи наведені положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, строки повернення кредиту та те, що постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» на усій території України встановлено з 12.03.2020 року карантин, дія якого завершилась 30.06.2023, суд дійшов висновку, що починаючи з 12.03.2020 року та зі спливом тридцятиденного строку після дня завершення дії карантину 30.07.2023 позичальника звільнено від обов'язку сплати штрафу за прострочення повернення кредиту та процентів.
Окрім того, згідно з пунктом 18 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України в редакції Закону № 2120-IX від 15.03.2022, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, введено воєнний стан з 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Законом України від 2 травня 2023 року № 3057-IX затверджений Указ Президента України від 1 травня 2023 року № 254/2023 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", яким продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 20 травня 2023 року строком на 90 діб.
Згідно розрахунку позивача, період прострочення сплати кредитних коштів та процентів, на підставі чого нараховано штраф, охоплюється періодом карантину та періодом воєнного стану.
Таким чином, відсутні правові підстави для стягнення з відповідача штрафу у розмірі 1000,00 грн (фіксована складова) та штрафу у розмірі 22 500,00 грн (змінна складова), у зв'язку з чим позовні вимоги у цій частині є безпідставними та задоволенню не підлягають.
Положеннями частин 1-4 статті 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно вимог 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частиною 1 статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до вимог статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 ГПК України).
Згідно статті 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. (частини 1-2 статті 86 ГПК України).
Дослідивши фактичні обставини справи, що входять до предмету доказування у цій справі та стосуються кваліфікації спірних відносин, суд дійшов висновку, що відповідачем не спростовано позовних вимог, а судом не виявлено на підставі наявних доказів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в частині заявлених до стягнення 247 440,42 гривень заборгованості за тілом кредиту та 33 891,43 гривень заборгованості за процентами, у задоволенні решти заявлених вимог слід відмовити.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд виходить з наступного.
Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Згідно вимог статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно частини 2 статті 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
При зверненні до суду позивачем згідно платіжного доручення № 6005315378829 від 28.05.2023 сплачено судовий збір у сумі 4 910,08 гривень.
В силу приписів пункту 2 частини 1 статті 129 України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав - покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Приймаючи до уваги, що позовні вимоги задоволені частково, судові витрати зі сплати судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 4 220,21 гривень покладаються на відповідача, у сумі 689,87 гривень покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 13, 73, 74, 75, 86, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
УХВАЛИВ:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Радійчука Владислава Вікторовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства "Акцент-Банк" (49074, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вулиця Батумська, будинок 11, ідентифікаційний код юридичної особи 14360080) 281 331,85 гривень (двісті вісімдесят одну тисячу триста тридцять одну гривню, 85 копійок) заборгованості, у тому числі 247 440,42 гривень заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту), 33 891,43 гривень заборгованості за процентами та 4 220,21 гривень (чотири тисячі двісті двадцять гривень, 21 копійка) судових витрат на сплату судового збору.
3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
4. У задоволенні позовних вимог в частині стягнення 7 513,85 гривень заборгованості за процентами, 14 993,17 гривень заборгованості за винагородою, 1 000,00 гривень штрафу (фіксована складова) та 22 500,00 гривень штрафу (змінна складова) - відмовити.
5. Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви в сумі 689,87 гривень залишити за позивачем.
6. Згідно з приписами статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
7. Відповідно до положень частини 1 статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
8. Копію судового рішення направити сторонам рекомендованим листом та засобами електронного зв'язку на відомі суду електронні адреси: позивача - 14360080@mail.gov.ua.
Повний текст рішення складено та підписано 19 вересня 2023 р.
Суддя Шамшуріна М.В.
віддрук. прим.:
1 - до справи;
2 - позивачу, 49074, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вулиця Батумська, будинок 11; 14360080@mail.gov.ua;
3 - відповідачу, АДРЕСА_1.