ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 620/3056/21 Суддя (судді) першої інстанції: Бородавкіна С.В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 вересня 2023 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді Парінова А.Б.,
суддів: Беспалова О.О.,
Ключковича В.Ю.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 31 березня 2023 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернулась до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (надалі - ГУПФ України в Чернігівській області), у якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати із 17.07.2018 їй підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначному статтею 39 Закону України від 28.02.1991 №796-ХІІ ''Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи'';
- зобов'язати відповідача здійснити їй з 17.07.2018 нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначному статтею 39 Закону України від 28.02.1991 №796-ХІІ ''Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи'', що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із Законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
Позов мотивовано тим, що відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 та статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», вона має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії, як непрацюючий пенсіонер, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2019 року, яке набрало законної сили 28.05.2021, адміністративний позов задоволено:
- визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28.02.1991 №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
- зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області з 17.07.2018 здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28.02.1991 №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із Законом України про Державний бюджет на відповідний рік).
Чернігівським окружним адміністративним судом 23 жовтня 2021 року видано виконавчий лист №620/3056/21, яким зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області здійснити дії, викладені у резолютивній частині рішення суду.
ОСОБА_1 (надалі - заявник) звернулась до суду першої інстанції із заявою, в порядку статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України та просить встановити контроль за виконанням рішення Чернігівського окружного адміністративного суду по справі №620/3056/21.
Заява мотивована тим, що, незважаючи на покладений рішенням суду обов'язок, Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області здійснює їй виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", у розмірі двох прожиткових мінімумів, а не двох мінімальних заробітних плат.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 31 березня 2023 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю по справі №620/3056/21 - відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятою судом першої інстанції ухвалою, позивачем (надалі - апелянт) подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування всіх обставин справи та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким встановити судовий контроль.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що, незважаючи на покладений рішенням суду обов'язок, Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області здійснює їй виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", у розмірі двох прожиткових мінімумів, а не двох мінімальних заробітних плат.
Крім того, апелянт звертає увагу суду апеляційної інстанції, що на даний час рішення суду не виконано, а виконавчий лист повернуто без виконання.
Для з'ясування всіх обставин справи, Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2023 року витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області: належним чином засвідчену копію пенсійної справи ОСОБА_1 ; інформацію (письмові пояснення) щодо нарахування та виплати позивачу підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із Законом України про Державний бюджет на відповідний рік).
На адресу суду апеляційної інстанції надійшло від відповідача клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, зокрема надано Перерахунок пенсії Версія: 1.6.78.1 Дата - час розрахунку: 01.03.2023 12:23.
Колегія суддів встановлено, що відповідачем не надано всіх матеріалів пенсійної справи позивача.
За таких обставин колегія суддів, керуючись п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відзив на апеляційну скаргу відповідачем до суду не подано.
Відповідно до частини 2 статті 309 КАС України у виняткових випадках та з урахуванням особливостей розгляду справи апеляційний суд може продовжити строк розгляду справи, про що постановляє ухвалу.
Пунктом 1 статті 6 ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року Конвенції про захист прав людини та основних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку.
Згідно п. 26 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів ухвалення рішення в розумні строки відповідно до статті 6 Конвенції також можна вважати важливим елементом його якості. Проте можливе виникнення суперечностей між швидкістю проведення процесу та іншими чинниками, пов'язаними з якістю, такими як право на справедливий розгляд справи, яке також гарантується статтею 6 Конвенції. Оскільки важливо забезпечувати соціальну гармонію та юридичну визначеність, то попри очевидну необхідність враховувати часовий елемент слід також зважати й на інші чинники.
З огляду на перебування членів колегії у відпустці, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що існує необхідність продовження строку розгляду даної справи на розумний строк.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвалу суду, слід скасувати з наступних підстав.
Приймаючи ухвалу про відмову в задоволенні заяви позивача про встановлення судового контролю, суд першої інстанції зазначив, що оскільки позивачем не наведено аргументів щодо необхідності вжиття судом таких процесуальних заходів як встановлення судового контролю, суд приходить до висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення під час можливості його примусового виконання органами державної виконавчої служби.
Переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статей 129, 129-1 Конституції України обов'язковість рішень суду визначена як одна з основних засад судочинства. Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII та статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
Аналогічна норма закріплена в статті 370 КАС України, згідно з якою судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
У відповідності до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
При цьому, відповідно до ч. 8 вказаної норми судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється також у порядку, встановленому статтею 287 цього Кодексу.
Згідно ч. 1 ст. 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Крім того, приписами ч. 1 ст. 383 КАС України передбачено, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов'язати відповідача належним чином виконати рішення суду.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що адміністративним процесуальним законодавством регламентовано право суду застосовувати інститут судового контролю шляхом зобов'язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду, визнання протиправними рішень, дій. Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови. У свою чергу, правовою підставою для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об'єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. Суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов'язків згідно із судовим рішенням та можливості суб'єкта владних повноважень їх виконати.
При цьому встановлювати судовий контроль за виконанням судового рішення є правом, а не обов'язком суду. У разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження.
Тобто, якщо заявник вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він повинен був звертатися до суду в порядку статті 383 КАС України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача, що також передбачає судовий контроль за виконанням судового рішення або в порядку примусового виконання рішення відповідно до Закону України "Про виконавче провадження", відповідно до якого контроль за виконанням судового рішення здійснюється державним виконавцем шляхом вчинення дій примусового характеру, зокрема, шляхом накладення на боржника штрафу за невиконання судового рішення та направленням подання про порушення кримінальної справи за його невиконання, або відповідно до приписів ст. 287 КАС України, якою передбачено право на звернення до суду з позовною заявою з приводу оскарження рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця.
З матеріалів справи вбачається, що Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2021 року по справі №620/3056/21, яке набрало законної сили 28 травня 2021 року, позовні вимоги задоволено у повному обсязі та, у тому числі, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області здійснити з 17.07.2018 ОСОБА_1 нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із Законом України про Державний бюджет на відповідний рік).
Відповідачем у клопотанні зазначено, що на виконання рішення суду першої інстанції, Головним управлінням з 17.07.2018 обчислено підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України №796-XII, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам.
Колегією суддів досліджено матеріали справи та встановлено, що відповідачем не виконано рішення суду першої інстанції, оскільки в даному рішенні зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області здійснити з 17.07.2018 ОСОБА_1 нарахування та виплату підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-XII, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам, а не двом мінімальним заробітним платам.
Оскільки наявними у матеріалах справи документами не підтверджується виконання відповідачем рішення суду першої інстанції, колегія суддів уважає за необхідне, ухвалу суду першої інстанції скасувати, та прийняти нове рішення, яким встановити судовий, яким зобов'язати боржника подати звіт про виконання Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2021 року по справі №620/3056/21.
Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що апелянтом надано до суду апеляційної інстанції лист Відділу примусового викання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 03.03.2023 №3890, в якому повідомляється, що боржником рішення суду першої інстанції не виконано, не дивлячись на накладення на нього штрафу за не виконання рішення суд.
Наведені обставини дають обґрунтовані підстави вважати, що відповідач має намір ухилитися від виконання судового рішення, а тому колегія суддів вважає помилковою позицію суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення поданої позивачем заяви та вбачає існування правових підстав для її задоволення із встановленням відповідачу строку для подачі до Чернігівського окружного адміністративного суду звіту про виконання судового рішення у цій справі.
Згідно п. 41 висновку N 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Приписи пункту 4 частини 1 статті 317 КАС України у згаданій редакції визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є порушення норм процесуального права.
Враховуючи вищевикладене колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, оскільки не врахував наявності правових підстав для встановлення судового контролю за виконанням суб'єктом владних повноважень судового рішення у цій справі.
Керуючись ст. ст. 235, 242-244, 250, 254, 308, 311, 312, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 31 березня 2023 року - скасувати та прийняти нове рішення:
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області протягом тридцяти днів з дати отримання копії цієї постанови подати до Чернігівського окружного адміністративного суду звіт про виконання Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2021 року у даній справі.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя А.Б. Парінов
Судді О.О. Беспалов
В.Ю. Ключкович