П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
------------------------
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 вересня 2023 р.м. ОдесаСправа № 420/15045/23
Категорія справи: 102010000 Головуючий в 1 інстанції: Тарасишина О. М. Місце ухвалення рішення: м. Одеса
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - Лук'янчук О.В.
суддів - Бітова А.І.
- Ступакової І.Г.
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Бабій Геннадія Олексійовича Керівника Регіонального Національного Центру Демократичного Цивільного Контролю Національного Сектору Безпеки та Оборони України у місті Ізмаїл Одеської області ГРУО на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 30 червня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 Керівника Регіонального Національного Центру Демократичного Цивільного Контролю Національного Сектору Безпеки та Оборони України у місті Ізмаїл Одеської області ГРУО до Ізмаїльської окружної прокуратури Одеської області про визнання протиправної бездіяльності щодо не внесення відомостей до ЄРДР про закриття міськрайонним судом Одеської області на попередньому засіданні кримінального провадження та зобов'язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИЛА:
ОСОБА_1 . Керівник Регіонального Національного Центру Демократичного Цивільного Контролю Національного Сектору Безпеки та Оборони України у місті Ізмаїл Одеської області ГРУО звернувся до суду з позовом до Ізмаїльської окружної прокуратури Одеської області, в якій позивач просить:
визнати бездіяльність Ізмаїльської окружної прокуратури Одеської області протиправною та зобов'язати внести відомості до ЄРДР про закриття Ізмаїльським міськрайонним судом Одеської області на попередньому засіданні кримінального провадження № 42019161300000023 від 07.05.2019 року за ст. 284 КПК України проти ОСОБА_1 , та підтвердженого Апеляційним судом у справі № №946/9233/19, 11-кп/813/2125/21;
визнати бездіяльність Ізмаїльської окружної прокуратури Одеської області протиправною та зобов'язати скоригувати відомості в ЄРДР шляхом виключення відомостей з ЄРДР стосовно закритого Ізмаїльським міськрайонним судом Одеської області ухвалою від 08.09.2021 року на попередньому засіданні кримінального провадження №42019161300000023 від 07.05.2019 року за ст. 284 КПК України проти ОСОБА_1 , підтвердженого Апеляційним судом.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 30 червня 2023 року відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі № 420/15045/23 за позовом ОСОБА_1 Керівника Регіонального Національного Центру Демократичного Цивільного Контролю Національного Сектору Безпеки та Оборони України у місті Ізмаїл Одеської області ГРУО до Ізмаїльської окружної прокуратури Одеської області про визнання протиправної бездіяльності щодо не внесення відомостей до ЄРДР про закриття міськрайонним судом Одеської області на попередньому засіданні кримінального провадження та зобов'язання вчинити певні дії.
Роз'яснено, що вирішення даного спору здійснюється в порядку КПК України.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 . Керівник Регіонального Національного Центру Демократичного Цивільного Контролю Національного Сектору Безпеки та Оборони України у місті Ізмаїл Одеської області ГРУО подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, неправильне застосування норм права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та прийняти нове рішення про задоволення позову.
В своїй скарзі апелянт зазначає, що саме бездіяльність щодо не внесення акту судового розгляду, а не факту здійснення процесуальних дій, тягне за собою безліч наслідків, моральних страждань та порушує конституційні права.
Відповідно до частини 2 статті 312 КАС України справа розглядається у порядку письмового провадження.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що спірні правовідносини стосуються окремих питань діяльності відповідача, яка регламентована нормами Кримінального процесуального кодексу України, а тому даний спір не відноситься до юрисдикції адміністративних судів, і не може бути розглянутий за правилами Кодексу адміністративного судочинства України, а тому на підставі пункту 1 частини 1 статті 170 КАС України відмовив у відкритті провадження.
Надаючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції та доводам апеляційної скарги колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема: визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 4 КАС України встановлено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, а публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і який виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
При цьому положеннями п. 2 ч. 2 ст. 19 КАС України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що предметом позову зокрема, є внесення до ЄРДР відомостей про закриття Ізмаїльським міськрайонним судом Одеської області на попередньому засіданні кримінального провадження № 42019161300000023 від 07.05.2019 року за ст. 284 КПК України проти ОСОБА_1 , та підтвердженого Апеляційним судом у справі № №946/9233/19, 11-кп/813/2125/21.
Відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 92 Конституції України судоустрій, судочинство, організація і діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства визначаються виключно законами.
Конституційний Суд України неодноразово висловлював в своїх рішеннях позицію щодо юрисдикції спорів, пов'язаних з оскарженням рішень, дій та бездіяльності органів та посадових осіб під час розслідування кримінальних справ, вирішення заяв і повідомлень про злочин.
Відповідно до ч. ч. 4, 5 п.п. 4.2 п. 4 рішення Конституційного Суду України від 23.05.2001 № б-рп/2001 кримінальне судочинство - це врегульований нормами: КПК України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод та законних інтересів.
Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості при розслідуванні кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватися у порядку, встановленому КПК України, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості, не належить до управлінської сфери.
Згідно з частиною першою статті 1 Кримінального процесуального кодексу України порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.
Відповідно до визначення, закріпленого в пункті десятому частини першої статті 3 КПК України, кримінальним провадженням є досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв'язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.
Згідно з ч. 1 ст. 1, ч. 1 ст. 4 Кримінального процесуального кодексу України порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України. Кримінальне провадження на території України здійснюється з підстав та в порядку, передбачених цим Кодексом, незалежно від місця вчинення кримінального правопорушення.
Відповідно до ст. 24 КПК України кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
За правилами пункту 1 частини першої статті 303 КПК України заявник має право оскаржити бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов'язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк.
Згідно з частиною другою цієї ж статті скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами статей 314- 316 цього Кодексу.
Наведеними правовими нормами визначено суб'єктний склад, процедуру ініціювання і початку досудового розслідування, а також порядок оскарження дій чи бездіяльності слідчого або прокурора у разі нездійснення ними процесуальних дій, які вони зобов'язані вчинити у визначений цим Кодексом строк.
Відповідно до частини першої статті 306 КПК України скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318-380 цього Кодексу, з урахуванням положень цієї глави.
Законність процесуальних актів, дій чи бездіяльності, вчинених при здійсненні процесуальних повноважень, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю.
Намагання здійснити контроль за процесуальною діяльністю поза межами відповідного процесуального регулювання є протиправним втручанням у діяльність особи, наділеної в установленому порядку процесуальними правами, та є посяганням на її процесуальну незалежність.
Отож, за своєю правовою природою кримінальне провадження становить єдиний комплекс вчинюваних в установленому КПК України порядку дій, у межах якого органи досудового розслідування і суд здійснюють функцію притягнення особи до кримінальної відповідальності.
Відповідно, якщо спір виникає у зв'язку з протиправними, на переконання певної особи, діями та бездіяльністю посадових та службових осіб органів досудового розслідування, вчинених або не вчинених останніми у рамках кримінального провадження, перевірка правомірності таких діянь з огляду на положення пункту 2 частини другої статті 19 КАС України знаходиться поза межами юрисдикції адміністративного суду, адже їх оскарження має здійснюватися у порядку, встановленому КПК України.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 21 листопада 2018 року (справа № 826/2004/18) та від 18 листопада 2019 року у справі № 826/12608/17.
Таким чином, при визначенні юрисдикції у випадку оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень має значення, в тому числі, і предмет спору. У разі, коли він виник чи пов'язаний з кримінальним провадженням, то на такі правовідносини юрисдикція адміністративних судів не поширюється.
При цьому, аналізуючи з цією метою положення спеціального законодавства, питання реєстрації кримінальних правопорушень, осіб, які їх учинили, обліку прийнятих під час досудового розслідування рішень та результатів судового провадження регулюються Положенням про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженим наказом Генерального прокурора України 6 квітня 2016 року № 139, що набрало чинності 21 червня 2016 року, а до цього - аналогічним Положенням, затвердженим наказом Генерального прокурора України 17 серпня 2012 року № 69.
Відповідно до норм чинного Кримінального процесуального кодексу (надалі - КПК) України 2012 року та Положень офіційним джерелом інформації щодо зареєстрованих злочинів, осіб, підозрюваних (обвинувачених) у їх вчиненні, та руху кримінальних справ (кримінальних проваджень) є ЄРДР, а не система єдиного обліку злочинів і осіб, які їх вчинили, що регламентувалася Інструкцією і функціонувала на підставі КПК України 1960 року в період чинності цього Кодексу.
Відповідно до пункту 1.2 глави 1 розділу І Положення № 69 Реєстр - це створена за допомогою автоматизованої системи електронна база даних, відповідно до якої здійснюється збирання, зберігання, захист, облік, пошук, узагальнення даних, зазначених у пункті 2.1 цього Положення, які використовуються для формування звітності, а також надання інформації про відомості, внесені до Реєстру.
Згідно з пунктом 2 глави 1 розділу І Положення № 139 Реєстр - це створена за допомогою автоматизованої системи електронна база даних, відповідно до якої здійснюється збирання, зберігання, захист, облік, пошук, узагальнення даних, зазначених у пункті першому глави 2 цього розділу (зокрема, про закінчення досудового розслідування у формі звернення прокурора до суду з обвинувальним актом на підставі пункту третього частини другої статті 283 КПК України), які використовуються для формування звітності, а також надання інформації про відомості, внесені до Реєстру з дотриманням вимог кримінального процесуального законодавства та законодавства, яким врегульовано питання захисту персональних даних та доступу до інформації з обмеженим доступом.
Відповідно до пункту 1.3 глави 1 розділу І Положення № 69 Реєстр утворений та ведеться відповідно до вимог КПК України з метою забезпечення:
- єдиного обліку кримінальних правопорушень та прийнятих під час досудового розслідування рішень, осіб, які їх учинили, та результатів судового провадження;
- оперативного контролю за додержанням законів під час проведення досудового розслідування;
- аналізу стану та структури кримінальних правопорушень, вчинених у державі.
Як передбачає пункт 3 глави 1 розділу І Положення № 139, Реєстр утворений та ведеться відповідно до вимог КПК України з метою забезпечення:
- реєстрації кримінальних правопорушень (проваджень) та обліку прийнятих під час досудового розслідування рішень, осіб, які їх учинили, та результатів судового провадження;
- оперативного контролю за додержанням законів під час проведення досудового розслідування;
- аналізу стану та структури кримінальних правопорушень, вчинених у державі;
- інформаційно-аналітичного забезпечення правоохоронних органів.
Отже, наявність у Реєстрі відомостей щодо кримінального провадження є лише підтвердженням того, що такий факт існує як офіційний документ за наслідками досудового розслідування.
Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції правомірно дослідивши норми Закону України “Про Національну поліцію” , КПК, Положення № 69, Положення № 139 прийшов до висновку, що діяльність уповноважених службових осіб поліції, як і інших правоохоронних органів, щодо інформаційного наповнення ЄРДР полягає в офіційному фіксуванні здійснених у кримінальному провадженні процесуальних дій та прийнятих процесуальних рішень і є похідною від них. Внесення до Реєстру відомостей про закінчення досудового розслідування в одній з установлених КПК України форм, у тому числі звернення до суду з обвинувальним актом, саме по собі не впливає на юридичне становище особи, не змінює характеру й обсягу її прав та обов'язків та існуючого стану правовідносин, а також не містить ознак управління діяльністю інших суб'єктів.
Набуття особою статусу обвинуваченого та подальший рух справи на стадії судового розгляду є правовими наслідками передбачених законом процесуальних дій слідчого, прокурора - складання обвинувального акта та направлення його до суду (частина 2 статті 42 КПК України), а не наслідками відображення інформації про ці дії у відповідній базі даних.
Отже, спірні правовідносини стосуються окремих питань діяльності відповідача, яка регламентована нормами Кримінального процесуального кодексу України
Колегія суддів вказує, що у даній справі позивач оскаржує бездіяльність (дії) відповідачів, які за своїм змістом не є управлінською діяльністю, яка створює безпосередньо для позивача певні правові наслідки, у зв'язку з чим із таких правовідносин не може виникати публічно - правовий спір, який віднесено до юрисдикції адміністративного суду.
Наведений характер правовідносин та вимоги позивача не стосуються захисту його прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади при здійсненні ними владних управлінських функцій, в зв'язку з чим позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що дії чи бездіяльність уповноважених службових осіб, пов'язані із внесенням або невнесенням передбачених КПК України відомостей до ЄРДР, не є здійсненням публічно-владних управлінських функцій. А тому спори щодо таких дій або бездіяльності не є публічно-правовими, і юрисдикція адміністративних судів на них не поширюється.
При цьому, згідно з частиною 1 статті 306 Кримінального процесуального кодексу України скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318 - 380 цього Кодексу, з урахуванням положень цієї глави.
Конституційний Суд України в рішенні від 23 травня 2001 року № 6-рп/2001 у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців третього, четвертого, п'ятого статті 248-3 Цивільного процесуального кодексу України щодо офіційного тлумачення положення абзацу четвертого статті 248-3 Цивільного процесуального кодексу України зазначив, що кримінальне судочинство - це врегульований нормами КПК України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод та законних інтересів. Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості при розслідуванні кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватись у порядку, встановленому КПК України, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості та не належить до управлінської сфери.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладений у постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1666а15, постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 826/13340/15 та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21 квітня 2021 року № 640/13968/20.
Отже, перевірка правомірності дій відповідача, з огляду на положення пункту 2 частини 2 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України знаходиться поза межами юрисдикції адміністративного суду, адже їх оскарження має здійснюватися у порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
За таких обставин, ухвала суду першої інстанції прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підстави для її скасування відсутні.
Отже, доводи апеляційної скарги висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Крім того, на адресу суду від Ізмаїльської окружної прокуратури Одеської області, надійшов відзив на апеляційну скаргу, в прохальній частині якого зазначено про закриття провадження у справі на підставі ст. 238 КАС України.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Такі дії суд вчиняє, якщо провадження у справі відкрито та під час розгляду справи по-суті встановлено вищезазначені обставини.
В свою чергу, оскільки суд першої інстанції відповідно до ст. 171 КАС України під час вирішення питання про відкриття провадження у справі, дійшов висновку, що даний спір підлягає перевірці у порядку кримінального судочинства, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у відкритті провадження за цим позовом відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України, а тому клопотання задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 245, 246, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 328 КАС України, колегія суддів ,-
ПОСТАНОВИЛА:
У задоволенні клопотання Ізмаїльської окружної прокуратури Одеської області про закриття провадження у справі- відмовити.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 Керівника Регіонального Національного Центру Демократичного Цивільного Контролю Національного Сектору Безпеки та Оборони України у місті Ізмаїл Одеської області ГРУО залишити без задоволення.
Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 30 червня 2023 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Повний текст постанови складено та підписано 19 вересня 2023 року.
Головуючий суддя: О.В. Лук'янчук
Суддя: А.І. Бітов
Суддя: І.Г. Ступакова