РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 вересня 2023 року справа № 580/3966/23
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Руденко А. В., розглянувши у письмовому провадженні в спрощеному позовному провадженні без виклику сторін в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 в особі представника адвоката Стригуна Андрія Анатолійовича до Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області про визнання протиправними і скасування рішення та зобов'язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
23.05.2023 до Черкаського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 в особі представника адвоката Стригуна Андрія Анатолійовича з позовною заявою до Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області, в якій просить:
- визнати незаконним та скасувати рішення відповідача від 07.12.2021 № 91 про скасування на підставі пункту 6 частини 1 статті 12 Закону України “Про імміграцію” дозволу на імміграцію в Україну, який надано позивачу 18.08.2007;
- зобов'язати відповідача:
поновити позивачу дозвіл на імміграцію в Україну від 18.08.2007 та надати їй копію рішення про поновлення дозволу на імміграцію;
поновити позивачу посвідку на постійне проживання в України серії НОМЕР_1 від 10.10.2007 та повернути їй зазначену посвідку. У разі припинення посвідки надати нову посвідку на постійне проживання в Україні;
внести відомості до Державного реєстру (базу) ДМС України недійсних документів про дійсність дозволу на імміграцію в Україну від 18.07.2007 та посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 10.10.2007, виданих позивачу.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що є громадянкою Російської Федерації, однак з 2007 року проживала на території України. 18.08.2007 позивачу видано дозвіл на імміграцію в Україну, а 10.10.2007 видано посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 із безстроковою дією. Також позивач отримала індивідуальний податковий номер 2911221680. Зареєстрована та постійно проживає за адресою: АДРЕСА_1 . З 2008 року офіційно працювала в Україні. 10.04.2011 в Україні народила сина ОСОБА_2 06.05.2011 зареєструвала в Україні шлюб з ОСОБА_3 24.05.2019 відповідач прийняв рішення про оформлення позивачу набуття громадянства за територіальним походженням та 24.12.2019 позивачу видано тимчасове посвідчення належності до громадянства України з умовою виходу з громадянства РФ продовж 2 років. Проте, вказує позивач, з незалежних від неї причин вона не змогла одержати документ про припинення громадянства Російської Федерації. 01.07.2021 відповідач прийняв рішення про скасування рішення від 24.05.2019 про оформлення набуття позивачем громадянства України за територіальним походженням. У зв'язку з цим оскаржуваним рішенням відповідач скасував позивачу дозвіл на імміграцію в Україну від 18.07.2007 та посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 10.10.2007. Підставою рішення відповідач зазначив п. 6 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію» та пп. 1 п. 64 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №321. Позивач вважає рішення від 07.12.2021 №91 протиправним, оскільки не зазначені конкретні підстави скасування рішення.
Відповідач проти позову заперечив. 14.06.2023 надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що 24.05.2019 позивач набула громадянство України та документована довідкою про реєстрацію особи громадянином України від 24.05.2019 № 269/19. Позивач 24.12.2019 документована тимчасовим посвідченням громадянина України серії НОМЕР_2 . На підставі ст. 21 Закону України «Про громадянство України» відповідач рішенням від 01.07.2021 скасував рішення від 24.05.2019 про оформлення набуття громадянства України, у зв'язку з тим, що не виконано подане відповідно до ч. 5 ст. 8 зазначеного Закону зобов'язання припинити іноземне громадянство протягом 2 років з моменту набуття громадянства України, а незалежні від особи причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства відсутні.
Відповідач вказує, що відповідно до п. 1 ст. 2 Закону України «Про громадянство України» якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. При цьому, Закон України «Про імміграцію» не розповсюджується на громадян України. Таким чином, зазначає відповідач, після 24.05.2019, а саме після набуття позивачем громадянства України, у відповідача були наявні підстави для скасування виданого позивачці 18.08.2007 дозволу на імміграцію, оскільки після набуття останньою громадянства на неї, як на громадянку України, не поширюється дія Закону України «Про імміграцію». У разі скасування дозволу на імміграцію посвідка на постійне проживання також підлягає скасуванню.
У зв'язку з цим відповідач прийняв рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці Російської Федерації ОСОБА_1 на підставі п. 6 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію» та видана на підставі цього рішення посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 10.10.2007 була скасована на підставі вимог пп. 1 п. 64 Порядку № 321. З вказаних підстав просив у задоволенні позову відмовити.
26.06.2023 представник позивача адвокат Стригун А. А. подав до суду відповідь на відзив, в якій вказав, що відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, не врахував, що рішення УДМС в Черкаській області від 24.05.2019 про оформлення набуття позивачкою громадянства України було скасовано відповідачем 01.07.2021 на підставі ст. 21 Закону України «Про громадянство України». Таким чином, на день прийняття оскаржуваного рішення, а саме 07.12.2021, позивач не мала набутого громадянства України, а мала статус «іммігранта». Правовий статус «іммігранта» у позивача з'явився після 01.07.2021 у зв'язку із скасуванням рішення ДМСУ від 24.05.2019 про оформлення набуття нею громадянства України. За таких обставин, вказує представник, станом на день прийняття оскаржуваного рішення не було підстав для застосування до позивача положень Закону України «Про громадянство України», оскільки набуття нею громадянства України було скасовано ще 01.07.2021. Тому, наведені у відзиві заперечення відповідача вважає хибними, а оскаржуване рішення незаконним і безпідставним.
Ухвалою від 29.05.2023 суддя прийняла позовну заяву до розгляду, відкрила спрощене позовне провадження.
З'ясувавши доводи учасників справи, викладені у заявах по суті, дослідивши подані письмові докази, суд встановив таке.
Позивач ОСОБА_1 є громадянкою Російської Федерації, що підтверджується паспортом № НОМЕР_3 , виданим 30.05.2022, дійсний до 30.05.2032 (а. с. 19).
18.08.2007 Управлінням внутрішніх справ в Черкаській області МВС України позивачу був виданий дозвіл на імміграцію в Україну № 10/3-4-6748, дозвіл дійсний до 17.08.2008 (а. с. 83).
10.10.2007 позивачу була видана посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_1 , термін дії - безстроково (а. с. 35).
Відповідно до довідки від 24.05.2019 № 269/19 про реєстрацію особи громадянином України згідно з прийнятим рішенням в УДМС України в Черкаській області від 24.05.2019 позивач набула громадянства України на підставі ч. 1 ст. 8 Закону України «Про громадянство України». Відповідно до законодавства України зазначена особа є громадянином України з 24.05.2019 (а. с. 86).
24.12.2019 позивачу видано органом 7101 тимчасове посвідчення № НОМЕР_2 , терміном дії до 24.05.2021, яке посвідчує особу і підтверджує її належність до громадянства України (а. с. 36).
Рішенням від 01.07.2021 УДМС у Черкаській області скасувало рішення УДМС України в Черкаській області від 24.05.2019 про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням ОСОБА_1 у зв'язку з тим, що вона не виконала подане відповідно до статті 8 Закону України «Про громадянство України» зобов'язання припинити іноземне громадянство протягом 2 років з моменту набуття громадянства України (а. с. 122 - 123).
З висновку про скасування дозволу на імміграцію громадянці ОСОБА_1 , затвердженого начальником Уманського відділу УДМС у Черкаській області, вбачається, що позивач 24.05.2019 набула громадянство України на підставі ч. 1 ст. 8 Закону України «Про громадянство України» (а. с. 89).
З висновку про скасування дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне місце проживання в Україні на громадянку Російської Федерації ОСОБА_1 у зв'язку з набуттям громадянства України від 07.12.2021, затвердженого начальником УДМС у Черкаській області 07.12.2021, вбачається, що позивач 24.05.2019 набула громадянство України на підставі ч. 1 ст. 8 Закону України «Про громадянство України» (а. с. 90).
07.12.2021 відповідач прийняв рішення № 91 про скасування дозволу на імміграцію в Україну, згідно з яким на підставі п. 6 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію» скасовано дозвіл на імміграцію в Україну, виданий 18.08.2007. Посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 10.10.2007 скасована на підставі пп. 1 п. 64 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державні, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 321 (а. с. 91).
Вважаючи рішення від 07.12.2021 № 91 про скасування дозволу на імміграцію в Україну протиправним, позивач звернулася до суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд виходить з такого.
Відповідно до Конституції України в Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом.
Згідно пункту 2 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються громадянство, правосуб'єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства.
Пунктом 1 статті 2 Закону України «Про громадянство України» від 18.01.2001 № 2235-ІІІ (далі - Закон № 2235) визначено, що законодавство України про громадянство ґрунтується на таких принципах: єдиного громадянства - громадянства держави Україна, що виключає можливість існування громадянства адміністративно-територіальних одиниць України. Якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 статті 1 Закону № 2235 іноземець - особа, яка не перебуває в громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.
Частиною 1 статті 1 Закону України «Про імміграцію» №2491-ІІІ від 07.06.2001 (далі - Закон № 2491) визначено, що імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання. Іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання.
Згідно із ст. 3 Закону № 2491 правовий статус іммігранта в Україні визначається Конституцією України, цим Законом, іншими законами України та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини 3 статті 4 Закону № 2491 дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається: 1) одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України; 2) особам, які є опікунами чи піклувальниками громадян України, або перебувають під опікою чи піклуванням громадян України; 3) особам, які мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням; 4) особам, імміграція яких становить державний інтерес для України; 5) закордонним українцям, подружжям закордонних українців, їх дітям у разі їх спільного в'їзду та перебування на території України; 6) особам без громадянства, які проживали на території України на підставі посвідки на тимчасове проживання протягом двох років з дня визнання їх особами без громадянства.
Статтею 12 Закону № 2491 визначено, що дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.
Згідно пункту 21 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 № 1983 (далі - Порядок № 1983), дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу. Питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, її територіальні органи та територіальні підрозділи, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.
Відповідно до пункту 22 Порядку № 1983 для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, її територіальні органи або територіальні підрозділи, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України “Про імміграцію”, що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.
Підпунктом 1 пункту 64 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №321 від 25.04.2018 (далі Порядок №321), передбачено, що посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статті 12 Закону України “Про імміграцію”.
Таким чином, з аналізу вказаних норм вбачається, що дозвіл на імміграцію може бути виданий лише особам, які не є громадянами України. Закон № 2491 встановлює перелік підстав, з яких може бути скасований дозвіл на імміграцію, який не є вичерпним. Такий дозвіл може скасований як з підстав, передбачених Законом № 2491, так і в інших випадках, передбачених законами України.
Як встановив суд, підставою для скасування дозволу на імміграцію в Україну, виданого позивачу 18.08.2007, а як наслідок і скасування посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 10.10.2007 стала та обставина, що 24.05.2019 було прийнято рішення про набуття позивачем громадянства України на підставі частини 1 статті 8 Закону України «Про громадянство України».
Однак, суд врахував, що 01.07.2021 рішенням УДМС України у Черкаській області скасовано рішення УДМС в Черкаській області від 24.05.2019 про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням, у зв'язку з тим, що позивач не виконала подане відповідно до статті 8 Закону України “Про громадянство України” зобов'язання припинити іноземне громадянство протягом 2 років з моменту набуття громадянства України.
Таким чином, суд встановив, що на момент прийняття спірного у цій справі рішення відповідача від 07.12.2021 № 91 про скасування дозволу на імміграцію в Україну УДМС України в Черкаській області рішенням від 01.07.2021 скасувало рішення УДМС в Черкаській області від 24.05.2019 про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням ОСОБА_1 .
Тобто, позивач на день прийняття оскаржуваного у цій справі рішення (07.12.2021) не набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України, а мала статус «іммігранта», адже рішення ДМСУ від 24.05.2019 про оформлення набуття нею громадянства України було скасовано.
Тому суд дійшов висновку, що станом на день прийняття оскаржуваного рішення 07.12.2021 у відповідача не було підстав для скасування виданого позивачу 18.08.2007 дозволу на імміграцію в Україну відповідно до положень ст. 12 Закону України «Про імміграцію», оскільки набуття нею громадянства України було скасовано ще 01.07.2021.
Враховуючи викладене, рішення від 07.12.2021 № 91 про скасування дозволу на імміграцію в Україну є протиправним і підлягає скасуванню.
Щодо позовних вимог про поновлення позивачу дозволу на імміграцію в Україну від 18.08.2007 та надання їй копії рішення про поновлення дозволу на імміграцію, а також поновлення позивачу посвідки на постійне проживання в України серії НОМЕР_1 від 10.10.2007 та повернення їй зазначеної посвідки, а у разі припинення посвідки надати нову посвідку на постійне проживання в Україні, суд зазначає таке.
Щодо поновлення дозволу на імміграцію в Україну від 18.08.2007, то внаслідок скасування рішення від 07.12.2021 №91 дозвіл на імміграцію не вважається скасованим, а отже додатковий спосіб захисту прав позивача шляхом зобов'язання відповідача поновити дозвіл на імміграцію не є необхідним.
Відповідно до п. 72. Порядку № 321 посвідка вилучається, визнається недійсною та знищується у разі, зокрема, скасування посвідки.
Відповідно до висновку про скасування дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне місце проживання в Україні на громадянку Російської Федерації ОСОБА_1 у зв'язку з набуттям громадянства України від 07.12.2021 головний спеціаліст міграційного органу вважала б за доцільне, зокрема, знищити видану на підставі дозволу на імміграцію в Україну від 18.08.2007 посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_1 .
У матеріалах справи відсутні відомості щодо фактичної наявності зазначеної посвідки чи відомостей про її знищення, отже підстави для зобов'язання відповідача поновити довідку на час розгляду справи відсутні.
Щодо позовної вимоги про внесення відомостей до Державного реєстру (базу) ДМС України недійсних документів про дійсність дозволу на імміграцію в Україну від 18.07.2007 та посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 10.10.2007, виданих позивачу, суд зазначає таке.
Зазначена позовна вимога має характер, заявлений на майбутнє, окрім того, ключовим правовим питанням у справі, щодо якого фактично виник спір, є правомірність прийняття оскаржуваного рішення відповідача про скасування дозволу на імміграцію в Україну.
Оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, у задоволенні цих позовних вимог необхідно відмовити, як передчасних.
Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд при вирішенні спору враховує приписи статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно із статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є частково обґрунтованими, а вимоги такими, що належить задовольнити частково.
Відповідно до частини 1 статті 139 вказаного Кодексу при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до задоволених вимог.
Отже, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути судовий збір в сумі 1073 грн 60 коп (2 147,20 х 50%).
Керуючись статтями 9, 14, 73-77, 139, 242 - 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області від 07 грудня 2021 року № 91 про скасування дозволу на імміграцію в Україну.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області (18002, м. Черкаси, бул. Шевченка, 117, код ЄДРПОУ 37852733) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 1073 (одна тисяча сімдесят три) гривні 60 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо її не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційного суду за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня підписання судового рішення.
Головуючий Алла РУДЕНКО