РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 вересня 2023 року справа № 580/5573/23
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гаращенка В.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 , в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не виплати позивачу, ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку із грошового забезпечення, з 17.01.2019 року по 29.06.2023 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 виплатити позивачу, ОСОБА_1 його середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні виходячи з його грошового забезпечення за крайні два місяці, що передують його звільненню, з 17.01.2019 року по 29.06.2023 року;
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо несвоєчасної виплати індексації грошового забезпечення позивачу, ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 виплатити позивачу, ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу у зв'язку з несвоєчасною виплатою індексації грошового забезпечення відповідно до Порядку №159 з січня 2016 року по день фактичного розрахунку.
Ухвалою судді від 10.07.2023 відкрито спрощене провадження у справі без виклику учасників справи в судове засідання.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 21.02.2022 у справі №580/10794/21, відповідачем нараховано та 29.06.2023 виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення в сумі 77935,19 грн., не виплачену ним під час проходження військової служби, тому позивач вважає, що фактичний остаточний розрахунок при звільненні військової служби проведено відповідачем 29.06.2023, а не на дату звільнення 17.01.2019, тобто через 1624 календарних дні.
Також позивач вважає, що на його користь підлягає стягненню компенсація втрати частини грошового забезпечення у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.
У відзиві на адміністративний позов відповідач просив у задоволенні позову відмовити повністю, зазначивши при цьому, що норми КЗпП України не розповсюджуються на спірні правовідносини, оскільки вони врегульовані нормами спеціального законодавства. Також наголошує ст.117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення за наслідками спору щодо остаточного розрахунку при звільненні. Тому підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки відсутні.
Щодо компенсації втрати частини доходу у зв'язку з несвоєчасною виплатою індексації грошового забезпечення, відповідач зазначає, що індексація не є постійною складовою грошового забезпечення та не є доходом у розумінні Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати”, а отже вказаний Закон до спірних правовідносин не застосовується.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд виходить з такого.
Судом встановлено, що рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 06.08.2021 в адміністративній справі № 580/3562/21 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково, зокрема зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 28.02.2018.
На виконання вказаного рішення відповідач здійснив 30.11.2021 нарахування та виплату індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 01.03.2018 в сумі 4435,66 грн., однак виконуючи рішення суду, відповідач здійснив розрахунок індексації не застосувавши січень 2008 року базовим місяцем для розрахунку індексації грошового забезпечення.
Не погоджуючись із діями відповідача, позивач повторно звернувся до суду за захистом прав.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2022 року у справі №580/10794/21 визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 до 28.02.2018 із встановленням базового місяця - січень 2008 року.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 01.01.2016 по 28.02.2018, застосувавши для обчислення індексації місяць підвищення (базовий місяць) - січень 2008 року, та виплатити індексацію грошового забезпечення з урахуванням раніше виплачених сум.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.02.2023 вказане рішення суду залишено без змін, тому набрало законної сили 21.02.2023.
На виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду 21 лютого 2022 року у справі №580/10794/21, відповідачем 29.06.2023 проведено виплату позивачу в сумі 77935,19 грн.
Вважаючи дії відповідача щодо невиплати позивачу належної йому суми індексації у день звільнення зі служби протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір по суті, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України, в редакції, чинній на дату звільнення позивача) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
За приписами статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 у справі №1-5/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
За загальним правилом, норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. Тобто, норми Кодексу законів про працю України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Закріплені у статтях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців Збройних Сил України, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд приходить до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення зі Збройних Сил України.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04 вересня 2020 року у справі №120/2005/19-а, від 30 квітня 2020 року у справі №140/2006/19.
Отже, вищезазначеними нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В свою чергу, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, що передбачені статтею 117 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої цією статтею.
Судовим рішенням встановлено протиправність дій відповідача щодо невиплати позивачу при звільненні індексації грошового забезпечення.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеній, зокрема, у постанові від 28 жовтня 2020 року у справі №240/222/20 встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.
Враховуючи, що відповідач, всупереч норм чинного законодавства, не здійснив з працівником повного розрахунку при звільненні, суд доходить висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Щодо періоду компенсації, суд зазначає наступне.
Позивач просить зобов'язати відповідача виплатити середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 29.07.2020 по 23.11.2022.
Разом з тим, як встановлено судом, сума невиплачених коштів, що належала виплаті позивачу при звільненні становить - 73431,31 грн.
При вирішенні спору по суті, суд враховує правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц серед іншого зазначила, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Суд приймає до уваги, що кошти стягнуті у судовому порядку і виплачені відповідачем добровільно після набрання законної сили рішеннями Черкаського окружного адміністративного суду, а тривалість строку затримки розрахунку при звільненні залежала в тому числі і від дати звернення позивача з позовами до суду та розгляду такого спору.
Так, позивача звільнено зі служби 17.01.2019, а за судовим захистом він звернувся 03.07.2023, тобто через чотири роки і шість місяців з дати звільнення, тому на переконання суду строк затримки виплат при звільненні необхідно рахувати з дати набрання рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 03.06.2022 у справі №580/9867/21, яке набрало законної сили 26.10.2022.
Оскільки розмір невиплачених позивачеві сум становить 73431,31 грн., а період заявленого позивачем розміру стягнення середнього заробітку за час затримки виплати становить більш ніж два роки і чотири місяці, що не співмірно розміру простроченої заборгованості та майнових втрат позивача, суд, з урахуванням справедливого і розумного балансу між інтересами позивача і відповідача, вважає за необхідне застосувати принцип співмірності та зменшити розмір відшкодування працівникові заробітку за час затримки розрахунку з дати набрання законної сили судовим рішенням Черкаського окружного адміністративного суду 21 лютого 2022 року у справі №580/10794/21 по дату фактичного розрахунку.
Отже, відповідач повинен сплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.02.2023 по 28.06.2023 включно.
Щодо виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, суд виходить з такого.
Статтею 18 Закону України від 5 жовтня 2000 року № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон № 2017-III) визначено, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
За ч.2 ст.19 Закон № 2017-III державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Індексація грошових доходів населення відповідно до ч.1 ст.1 Закону України від 3 липня 1991 року № 1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон №1283-ХІІ) - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
На підставі ч.1 ст.2 Закону №1283-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Згідно зі ст.9 Закону №1283-ХІІ індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів. У разі коли дохід, що виплачується одним підприємством, установою, організацією, формується з різних джерел, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частці в загальному доході.
Абзацом першим ст.10 Закону №1283-ХІІ визначено індексація доходів працюючого населення проводиться за основним місцем роботи. Доходи від роботи за сумісництвом, на умовах погодинної оплати поза основним місцем роботи індексуються в розмірі, що з урахуванням оплати праці за основним місцем роботи не перевищує прожиткового мінімуму для працездатної особи.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 затверджений Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок №1078), згідно з п.2 якого індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців.
Пунктом 6 вказаного Порядку передбачено, що виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема, підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Отже, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. Проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язком для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Верховний Суд у постанові від 21 грудня 2021 року у справі №820/3423/18 вирішуючи подібні спірні правовідносини серед іншого зазначив, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг.
Правові вичносвки щодо систематичного та постійного характеру виплати індексації грошового забезпечення наведена також у постановах Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі №638/9697/17, від 30 грудня 2020 року у справі №359/8843/16-а.
У розумінні Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати” заробітна плата (грошове забезпечення) є доходом громадянина, вона не носить разового характеру навіть у випаду її присудження за рішенням суду. При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Крім того, пункти 1, 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21 січня 2001 року №159 кореспондуються з положеннями Закону України “Про компенсацію громадянам частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати” і лише конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
Відповідно до пункту 4 Порядку, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексі інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у звязку з порушенням строків їх виплати.
При цьому суд зазначає, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
З аналізу норм Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати” та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою КМУ від 21.02.2001 № 159 слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов:
1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії;
2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).
3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання);
4) затримка виплати доходів один і більше календарних місяців;
5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, наведеного у постанові від 18.11.2014 у справі №21-518а14, основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати” компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
У постанові від 21.05.2014 у справі №6-43цс14 Верховний Суд України зазначив, що за наявності визначених Законом України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати” умов у тому самому порядку компенсації підлягає присуджена за рішенням суду сума, якщо ці умови настали у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення суду.
Тобто, коли суми нараховуються рішенням суду, то підстава для виплати компенсації виникає у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення суду.
В даному випадку нарахування та виплата належних позивачу сум проведена з порушенням місячного строку з моменту коли позивач отримав право на їх виплату, тому у позивача виникло право на отримання компенсації втрати частини доходів за період з 21.02.2023 по 28.06.2023 включно. Однак, день виплати доходів до вказаного розрахунку не входить і відповідно компенсація позивачу за цей день не передбачена.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є частково обґрунтованими, а тому позов підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, пропорційно до задоволеної частини позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 6, 9, 14, 72, 76, 90, 241-246, 255, 295 КАС України, суд -
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо несвоєчасного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 .
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.02.2023 по 28.06.2023 включно.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 суми компенсації втрати частини доходу у зв'язку із порушенням строку виплати індексації грошового забезпечення за період з 21.02.2023 по 28.06.2023 включно.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) компенсацію втрати частини доходу у зв'язку із порушенням строку виплати індексації грошового забезпечення за період з 21.02.2023 по 28.06.2023 включно, відповідно до положень ст. 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн. 60 коп.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня підписання рішення.
Суддя Валентин ГАРАЩЕНКО