ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34
справа № 13/189
13.11.07
За позовом Державного підприємства поліграфічний комбінат «Україна» по
виготовленню цінних паперів
до Дочірнього підприємства «Інтерзв'язок»
про визнання Договору № 260106/75 від 26.01.2006 року недійсним
Суддя Дідиченко М.А.
Представники:
від позивача: Карповська Л.В. - пред. за доіврен. № 74000-02/2588 від 14.11.2006 року
від відповідача: Кобилянська О.Ю. -пред. за доіврен. Від 01.07.2007 року
Позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним Договору №260106/75 від 26.01.2006 року укладеного між Державним підприємством поліграфічний комбінат «Україна»по виготовленню цінних паперів та Дочірнім підприємством «Інтерзв'язок».
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.06.07р. (суддя Євдокимов О.В.) порушено провадження у справі та призначено розгляд на 11.07.07р.
Позивач у судовому засіданні 11.07.07р. підтримав заявлені позовні вимоги, які обґрунтовані тим, що спірний договір суперечить вимогам чинного законодавства, а саме ч. 2 ст. 75 ГК України та Закону України «Про закупівлю товарів, робіт та послуг за державні кошти».
Окрім того, позивач звернувся до суду із заявою про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просив суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість у розмірі 418 835 грн. 00 коп., яка виникла в результаті неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за спірним Договором.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.07.2007 року відкладено розгляд справи на 14.09.2007 року, зобов'язано сторони виконати вимоги попередньої ухвали суду та надати суду певні документи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.09.2007 року розгляд справи було призначено на 08.10.2007 року.
У зв'язку з перебуванням судді Євдокимова О.В. на лікарняному, розпорядженням Заступника Голови Господарського суду міста Києва від 19.10.2007 року справу для подальшого розгляду було передано судді Дідиченко М.А.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.10.2007 року суддею Дідиченко М.А. прийнято справу № 13/189 до свого провадження та призначено її розгляд на 01.11.2007 року.
Позивач у судовому засіданні 01.11.2007 року підтримав заявлені позовні вимоги, відповідно до яких зазначив, що при укладанні спірного Договору відповідачу, на якого було покладено обов'язок розроблення одностайного робочого проекту відповідно до завдання на проектування по створенню виробництва голографічних захисних елементів на існуючих виробничих площах другого поверху формного корпусу позивача за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська, 38-44 відповідно до затвердженого календарного плану, було відомо про існування такої обставини, яка призведе до неможливості використання робіт за цільовим призначенням, у зв'язку з неможливістю створення виробництва голографічних захисних елементів на зазначених у спірному договорі площах позивача.
Позивач вважає, що відповідач умисно ввів його в оману шляхом замовчування факту відсутності потреби проведення робіт по створенню виробництва голографічних захисних елементів та, відповідно, необхідності укладання спірного договору. Умисел з боку відповідача, на погляд позивача, полягає у набутті можливості одержання від позивача додаткових матеріалів цінностей у вигляді грошових коштів.
Відповідач у судовому засіданні 01.11.2007 року заперечив проти заявлених позовних вимог, відповідно до яких послався на те, що йому на момент укладання спірного Договору не було і не могло бути відомо про будь - які обставини, що можуть унеможливити чи перешкодити створення виробництва. Відповідач послався на недоведеність позивачем обставин, які є підставою для визнання спірного договору недійсним.
У судовому засіданні 01.11.2007 року судом, відповідно до ст. 77 ПК України, оголошено перерву до 13.11.2007 року.
Сторони у судове засідання 13.11.2007 року з'явилися та підтримали свої правові позиції.
Дослідивши матеріали справи, Господарський суд міста Києва, -
26.01.2006 року між позивачем (надалі -замовник) та відповідачем (надалі виконавець) було укладено Договір № 260106 (надалі - Договір), предметом якого було виконання відповідачем певної роботи, передбаченої сторонами у п. 1.1 Договору, а саме розробка одностадійного робочого проекту (надалі -РП) відповідно з завданням на проектування (додаток № 1) по створенню виробництва голографічних захисних елементів на існуючих виробничих площах другого поверху формного корпусу замовника за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська, 38-44 (надалі -роботи) згідно затвердженого календарного плану (додаток № 2).
Відповідно до п. 2.1 Договору загальна вартість робіт згідно з кошторисом склала 837 670 грн. 99 коп. (у т.ч. ПДВ).
Пунктом 2.2. Договору сторонами передбачено поетапний порядок розрахунків, відповідно до якого 50% загальної вартості робіт, яка складає 418 835 грн. 50 коп. сплачуються замовником протягом 50 днів після укладання договору, а остаточний розрахунок з виконавцем за виконані роботи проводиться протягом 5 днів після підписання сторонами Акту приймання -передачі виконаних робіт.
Строк дії Договору № 260106 від 26.01.2006 року узгоджено сторонами в п. 11.1. Договору, зокрема з моменту його підписання та до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Факт виконання позивачем своїх зобов'язань за спірним Договором підтверджується належним чином завіреною копією платіжного доручення № 1426 від 23.03.2006 року на суму 418835 грн. 50 коп.
Судом встановлено, що Договір № 260106/75 від 26.01.2006 року є договором про надання послуг, який за своїм змістом та формою відповідає вимогам ст. 901 ЦК України, предметом якого є розробка одностадійного робочого проекту (надалі -РП) відповідно з завданням на проектування (додаток № 1) по створенню виробництва голографічних захисних елементів на існуючих виробничих площах другого поверху формного корпусу замовника за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська, 38-44 (надалі -роботи) згідно затвердженого календарного плану (додаток № 2).
Відповідно до ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Згідно з ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Отже, згідно з вказаними нормами права, позивач повинен довести суду належними та допустимими доказами обставини, на яких ґрунтується його позов, а також правомірність заявлених позовних вимог.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач послався на той факт, що укладаючи спірний Договір, відповідач навмисно ввів позивача в оману шляхом замовчування факту відсутності потреби проведення робіт по створенню виробництва голографічних захисних елементів та відповідно і необхідності укладання Договору № 260106/75 від 26.01.2006 року, оскільки виконавцем ще на початку розробки одностадійного робочого проекту було досліджено всі можливості реалізації завдання замовника по створенню виробництва голографічних захисних елементів на площах позивача.
Підтримуючи заявлені позовні вимоги, позивач посилався на Висновок по результатам експертизи проекту виробництва голографічних захисних елементів від 06.08.2007 року Інституту фізики напівпровідників ім. В.Є. Лашкарьова НАН України, яким встановлено неможливість розміщення та монтаж Установки електро -променевої літографії ZBA-21 та іншого голографічного обладнання для запису первинних зображень голографічних захисних елементів (ГЗЕ) при виявлених рівнях вібрацій.
Оскільки договір є видом правочину, для його укладання та чинності сторонами необхідно дотримуватись усіх вимог, які визначені у ст. 203 ЦК України.
Стаття 203 ЦК України встановлює умови чинності правочинів, а саме: законність змісту правочину, наявність у сторін необхідного обсягу цивільної дієздатності, наявність об'єктивно вираженого волевиявлення учасника правочину, його адекватність внутрішній волі, відповідність форми вчиненого правочину вимогам закону, спрямованість волі учасників правочину на реальне досягнення обумовленого ним юридичного результату.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).
Водночас Цивільний кодекс України визначає й такі недійсні правочини, які не можна однозначно віднести ні до нікчемних, ні до оспорюваних. Такими є, зокрема, правочини здійснені під впливом обману, які належать до правочинів з вадою волі, оскільки у сторони, яка діяла під впливом обману, внутрішня воля сформулювалася невірно під впливом хибних відомостей про обставини правочину.
В свою чергу, оспорюваними правочинами, які Цивільний кодекс України не визнає в імперативній формі недійсними, а лише допускає можливість визнання їх недійсними в судовому порядку на вимогу однієї із сторін або іншої заінтересованої сторони, є правочини з дефектами волі та волевиявлення його суб'єктів. До них, зокрема, належать правочини здійснені під впливом помилок.
Статтею 229 ЦК України передбачено, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Помилка -це неправильне сприйняття особою фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений, оскільки в цьому випадку волевиявлення особи не відповідає її справжньому наміру, такий правочин визнається недійсним.
Як вбачається з приписів зазначеної норми права, для визнання правочину недійсним як укладеного під впливом помилки необхідно, що помилка мала істотне значення. Під помилкою, що має істотне значення стаття 229 ЦК України розуміє помилку щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якості речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.
Відповідно до приписів ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.
Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Обман, як підставу для визнання правочину недійсним слід відрізняти від помилки, що має істотне значення. Відмінності між цими правовими конструкціями зводяться до такого, що обман -це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді настати не можуть. Помилка ж, в свою чергу є результатом невірного уявлення про обставини правочину.
При обмані наслідки правочину, що вичиняється, є відомими й бажаними для однієї із сторін, тоді як при помилці обидві сторони можуть невірно сприймати обставини правочину.
Підтримуючи заявлені позовні вимоги, позивач помилково ототожнив правові наслідки, які передбачені ст.ст. 229 та 230 ЦК України та є підставою для визнання правочину недійсним.
Волевиявлення позивача, укладаючи Договір № 260106/75 від 26.01.2006 року, відповідає його справжній волі, а саме по розробці одностадійного робочого проекту відповідно до завдання на проектування по створенню виробництва голографічних захисних елементів на існуючих виробничих площах другого поверху формного корпусу замовника за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська, 38-44.
Проаналізувавши матеріали справи та заслухавши пояснення сторін, суд вважає необґрунтованими доводами позивача про те, що при укладанні спірного договору, відповідачу було відомо про будь - які обставини, що унеможливлюють чи перешкоджають створенню виробництва, оскільки відповідно до умов Договору на відповідача було покладено обов'язок розробки одностадійного робочого проекту, який розробляється саме з тієї метою, щоб визначити конкретні містобудівні, архітектурні, технічні, технологічні, інженерні рішення об'єкта, техніко -економічних показників і виконання будівельно -монтажних робіт, тобто в результаті фактичного виконання яких визначається та приймається відповідне рішення стосовно будівництва конкретного об'єкта.
Окрім того, висновок Інституту фізики напівпровідників ім. В.Є. Лашкарьова НАН України, на який посилається позивач, обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, не є належним доказом того, що на момент укладання спірного Договору, відповідачу було відомо про наявність коливань і вібрацій, оскільки лише виконуючи свої зобов'язання, передбачені умовами договору в частині розробки одностадійного робочого проекту, відповідач міг визначитися про потрібність подальшого проведення робіт по створенню виробництва голографічних захисних елементів.
Оскільки позивачем не доведено факту, що дії відповідача або його бездіяльність по замовчуванню обставин, які могли перешкодити вчиненню правочину, є навмисними, а також зважаючи на те, що позивачем, як замовником, при укладанні спірного Договору правильно було сприйнято фактичні обставини правочину, що не вплинуло на його волевиявлення, суд дійшов висновку що Договір № 260106/75 від 26.01.2006 року не вчинено під впливом помилки.
Окрім того, позивачем не доведено наявність обставин, згідно яких він пов'язує настання правових наслідків у вигляді визнання недійсним договору відповідно до приписів ст. 230 ЦК України, зважаючи на те, що відповідачу не було і не могло бути відомо з моменту укладання Договору № 260106/75 від 26.01.2006 року про неможливість створення виробництва голографічних захисних елементів на підприємстві позивача, оскільки лише на стадії розробки робочого проекту на виконавця покладено обов'язок визначити містобудування, об'ємно -планувальні, архітектурні, конструктивні, технічні, технологічні можливості, які сприяють в реалізації того чи іншого завдання замовника, або унеможливлюють його реалізацію.
Основним наслідком визнання недійсним правочину, вчиненого внаслідок помилки, чи обману, є двостороння реституція, яка здійснюється за правилами ст. 216 ЦК України
Враховуючи те, що суд не вбачає правових підстав для визнання недійсним Договору № 260106/75 від 26.01.2006 року, то і відповідних правових наслідків, передбачених ст. ст. 229, 230 ЦК України, дійсний правочин не створює.
Статтею ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Таким чином, проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку, що сторонами при укладанні Договору № 260106/75 від 26.01.2006 року досягнуто згоди щодо всіх істотних умов Договору, зміст яких становлять умови, спрямовані на встановлення господарських зобов'язань, які погоджено сторонами та прийняті ними як обов'язковими до виконання.
Судом також не може бути прийнято до уваги посилання позивача на те, що сторонами на момент укладання Договору № 260106/75 від 26.01.2006 року було порушено норми чинного законодавства України, оскільки ним самим не дотримано встановленого порядку укладення договору, а саме не було проведено процедуру закупівлі робіт.
Як вбачається з матеріалів справи, підставою для проектування по створенню виробництва голографічних захисних елементів на існуючих виробничих площах другого поверху формного корпусу замовника за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська, 38-44 є Доручення Кабінету Міністрів України № 12508/27/1-05 від 25.05.2005р.
Беспосередньо для закупівель матеріально-технічних ресурсів державне комерційне підприємство повинно застосовувати процедури закупівель, визначені Законом України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти", з урахуванням особливостей та в порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.
Як вбачається з Закону України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти" державні кошти - це кошти Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів, державні кредитні ресурси, а також кошти Національного банку України, державних цільових фондів, які спрямовуються на придбання товарів, робіт і послуг.
Судом встановлено, що відповідно до пункту 5 додатку №1 до Договору від 26.01.2006р. №260106/75 джерелом фінансування договору є «кошти підприємства», а не державні кошти у розумінні приписів Закону України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти".
Редакція статті 75 Господарського кодексу України щодо особливостей господарської діяльності державних комерційних підприємств, яка діяла на час укладання спірного договору, регламентувала обов'язок державного комерційного підприємства приймати та виконувати доведені до нього в установленому законодавством порядку державні замовлення і державні завдання, враховувати їх при формуванні виробничої програми, визначенні перспектив свого економічного і соціального розвитку та виборі контрагентів.
Відповідно до частини 1 зазначеної норми права, в редакції від 01.12.2006 року, передбачено, що для закупівель матеріально-технічних ресурсів державне комерційне підприємство застосовує процедури закупівель, визначені Законом України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти".
Відповідно до розділу 6 п. 6.2. ДБН А 2.2.3-2004 робочий проект, розробка якого є предметом спірного договору, є інтегруючою стадією проектування і складається з двох частин -затверджувальної та робочих креслень. Затверджувальна частина склала дається з пояснювальної записки, виконаною у скороченому відносно проекту обсязі, визначеному незалежно від виду будівництва і функціонального призначення об'єкта, кошторисної документації, розділу організації будівництва та креслень.
Таким чином, проаналізувавши вищевикладене, зважаючи на те що, робочий проект по створенню виробництва, розробка якого є предметом спірного договору, не є матеріально - технічним ресурсом, суд дійшов висновку, що закупівля за кошти підприємства робіт по розробці зазначеного проекту не підпадала під дію ст. 75 ГК України в редакції, яка діяла під час укладання спірного договору.
З зазначених підстав сторони спірного договору, виконуючи доручення Кабінету Міністрів України № 12508/27/1-05 від 25.05.2005р., не мали можливість укладати цей договір, з урахуванням того, що Закон України від 15 грудня 2005 р. N 3205-IV «Про внесення змін до Закону України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти" та інших законодавчих актів України», яким внесені зміни до статті 2 закону про закупівлю та внесені зміни до статті 75 ГК України, набрав чинності з дати оприлюднення в газеті «Голос України»- 17.03.2006р., тобто після дати укладення договору.
Таким чином, проаналізувавши матеріали справи, всебічно, повно та об'єктивно оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ст. 49 ГПК України, при відмові у позові витрати по сплаті держмита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача.
Керуючись ст. 75 ГК України, ст. 203, 229, 230, 628 ЦК України, ст. ст. 33, 34, 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, Договорами сторін, Господарський суд міста Києва, -
В задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до вимог ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя М.А.Дідиченко