Справа № 420/19452/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 вересня 2023 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Завальнюка І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області, Державної судової адміністрації України, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області, про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просить суд визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області щодо виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по 30 липня 2023 року, виходячи розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2 102,00 грн; зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області здійснити перерахунок та виплату суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення судді Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області - ОСОБА_1 за період з 01 січня 2021 року по 30 липня 2023 року, включно, обчисливши її, виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі: 2270 грн. за 2021 р., 2481 грн - за 2022 р., 2684 грн. - за 2023 р. з урахуванням раніше виплачених сум та утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 21.05.2015 обрана безстроково на посаду судді місцевого Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області. В 2019 р. позивачці наказом голови суду встановлено щомісячну доплату за вислугу років в розмірі 60 % посадового окладу. За період 01.01.2020 - 18.04.2020 позивачці нарахована суддівська винагорода, для визначення якої використовувався посадовий оклад, виходячи з 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2020, доплати за вислугу років в розмірі 60% від посадового окладу судді. У період з 01.01.2021 по 30.06.2023 суддівська винагорода та допомога на оздоровлення позивачці виплачувалися із розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового місяця розміру посадового окладу судді 2102, встановленого ст. 7 Закону № 1082-ІХ. В періоді з грудня 2021 по червень 2023 ТУ ДСА України в Одеській області нараховувало суддівську винагороду із застосуванням розміру прожиткового мінімуму 2102 грн, що є меншим ніж гарантований законодавством розмір, а тому це призвело до протиправного зменшення суддівської винагороди за вказаний період.
Ухвалою судді від 09.08.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; ухвалено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін; задоволено клопотання позивача про витребування доказів та витребувано від Територіального управління Державної судової Адміністрації України в Одеська область розрахунки несплаченої суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення судді Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області Баннікової з 01.01.2021 по 31.12.2021, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб - 2270 грн; з 01.01.2022 по 31.12.2022, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб - 2481 грн; з 01.01.2023 по 30.07.2023, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб - 2684 грн; залучено в якості другого відповідача Державну судову адміністрацію України.
21.08.2023 до суду від ДСА України надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зазначивши, що позивачем пропущено строк звернення до суду, встановлений ч. 1 ст. 233 КЗпП України та ч. 2 ст. 122 КАС України. Крім того, на виконання статті 34 Бюджетного Кодексу України, Міністерством фінансів України у пункті 6 листа від 11.08.2020 № 04110-08-2/24733 щодо підготовки бюджетних запитів на 2021-2023 роки вказано, що на 2021-2023 роки видатки на оплату праці працівників бюджетної сфери розраховано з урахуванням прогнозного розміру посадового окладу працівника І тарифного розряду ЄТС та прогнозного розміру мінімальної заробітної плати; працівників державних органів, суддів - на рівні 2020 року. Зазначено, що частиною першою статті 151 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VII "Про судоустрій і статус суддів" (далі Закон № 1402-VIII) передбачено, що Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом. Відповідно до частини першої статті 148 Закону № 1402-VIII фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Так, згідно статті 149 цього Закону № 1402-ІП суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України. Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VІІІ суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Разом з тим, у частині третій цієї статті визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" від 15.12.2020 № 1082-ІХ (далі - Закон № 1082-IX) встановлено прожитковий мінімум, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2102 гривні. Зазначений розмір прожиткового мінімуму також був встановлений на 2022 рік Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" від 02.12.2021 № 1928-ІХ (далі - Закон № 1928-ІХ), та на 2023 рік Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" від 03.11.2022 № 2710-ІХ (далі Закон № 2710-ІХ). Так, Законом № 1402-VIII врегульовано розмір суддівської винагороди, який передбачає кількісну складову прожиткових мінімумів. Також, слід зазначити, що кількісна складова прожиткового мінімуму не зменшувалася, та не змінювалася ні в 2021, ні в 2022 та ні в 2023 роках.
22.08.2023 до суду від ТУ ДСА України в Одеській області надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зазначивши, що статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» зазначено про обчислення посадового окладу судді виходячи з « 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року». Іншого розміру суддівської винагороди стаття 135 спеціального Закону №1402 не визначає. Законом № 1402-VIII визначено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду, який становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. При цьому, норма частини третьої статті 135 Закону № 1402-VІІІ є бланкетною, оскільки встановлює лише кількість прожиткових мінімумів для обчислення базового розміру посадового окладу судді місцевого суду (30), але не встановлює розміру прожиткового мінімуму, який необхідний для цього. Розмір прожиткового мінімуму для визначення посадового окладу судді встановлюють інші закони, які доповнять частину третю статті 135 Закону 1402-VIII і становитимуть єдину спеціальну норму, якою буде визначено розмір посадового окладу судді. Статтею 7 Закону № 2710-ІХ визначено у 2023 році установити з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема: працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні. Отже, з 1 січня 2023 року розмір прожиткового мінімуму працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді становить 2102 грн, тому зазначати інші відомості, ніж прямо передбачено Законом, у відповідача не було правових підстав. Інші дії відповідача були б порушенням чинного законодавства, яке напряму регулює дані правовідносини.
Відповіді позивача на відзиви до суду не надійшли.
Розгляд справи здійснюється без проведення судового засідання та по суті розпочатий через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його задоволення, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 постановою Верховною Ради України «Про обрання суддів» від 21.05.2015 № 479-VIII обрана безстроково на посаду судді місцевого Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області.
Наказом голови Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області № 18-ос від 09.09.2019 «Про встановлення доплати за вислугу років ОСОБА_2 » позивачці встановлено щомісячну доплату з 14.09.2019 за вислугу років в розмірі 60 % посадового окладу.
За період з 01.01.2020 по 18.04.2020 позивачці була нарахована суддівська винагорода, для визначення розміру якої використовувався посадовий оклад, виходячи з 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2020, доплати за вислугу років в розмірі 60% від посадового окладу судді.
У період з 01.01.2021 по 30.06.2023 суддівська винагорода та допомога на оздоровлення позивачці виплачується із розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102 грн, встановленого ст. 7 Закону № 1082-ІХ.
За періоді з грудня 2021 р. по червень 2023 р. ТУ ДСА України в Одеській області нараховувало позивачці суддівську винагороду із застосуванням розміру прожиткового мінімуму 2102 грн, що позивач вважає меншим, ніж гарантований законодавством розмір, у зв'язку із чим звернулася до суду із даним позовом.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги підлягаючими задоволенню у зв'язку з наступним.
Відповідач не заперечує факту здійснення відповідних виплат, однак не погоджується із доводами позивача щодо неправомірності дій при нарахуванні суддівської винагороди з використанням величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру судового окладу судді 2102 грн. Відтак, між сторонами відсутній спір щодо фактичних обставин справи.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Приписами статті 43 Конституції України визначено, зокрема, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Згідно зі статтею 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
У преамбулі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1402-VIII) закріплено, що він визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Статтею 4 Закону № 1402-VIII визначено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
За частиною 2 цієї правової норми суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Відповідно до частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII, яка згідно з рішенням Конституційного Суду України № 4-р/2020 від 11.03.2020 діє в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII, базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
У разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.
У рішенні від 08.04.2016 № 4-рп/2016 у справі № 1-8/2016 Конституційний Суд України вкотре зазначив, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід'ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов'язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені; конституційний статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя.
У рішенні від 03.06.2013 № 3-рп/2013 у справі № 1-2/2013 Конституційний Суд України зазначив, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції України.
У рішенні від 04.12.2018 № 11-р/2018 у справі № 1-7/2018 (4062/15) Конституційний Суд України вказав, що обов'язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. Системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов'язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність. Така позиція Конституційного Суду України збігається з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10.07.1998, у підп. 6.1 п. 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.112022 №2710-IX установлено, що у 2023 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років - 2272 гривні; дітей віком від 6 до 18 років - 2833 гривні; працездатних осіб - 2684 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність, - 2093 гривні.
Суд зазначає, що визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом № 1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації, як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 01.12.2004 № 19-рп/2004, від 11.10.2005 № 8-рп/2005, від 22.05.2008 № 10-рп/2008, від 03.06.2013 № 3-рп/2013, від 04.12.2018 № 11-р/2018.
При вирішенні цього спору суд виходить із того, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.
Цей висновок узгоджується із змінами до Конституції України, внесеними Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02.06.2016 № 1401-VIII (далі - Закон № 1401-VIII), що набрали чинності з 30.09.2016.
Конституція України у редакції Закону № 1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій.
З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.
Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в розумінні частини другої статті 130 Конституції України.
Пунктом 1 частини третьої та пунктом 1 частини четвертої статті 135 Закону № 1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Тому, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, безпосередньо залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо, наведено у Законі України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 № 966-XIV (далі - Закон № 966-XIV).
Відповідно до статті 1 Закону № 966-XIV прожитковий мінімум є вартісною величиною достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
Отже, наведеною правовою нормою закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, відносно яких визначається прожитковий мінімум.
Статтею 4 Закону № 966-XIV передбачено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Суд зазначає, що Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
При цьому судді вказаним Законом не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
До 2021 року для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 01 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону № 1402-VIII.
Суд зауважує, що зміни до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди за спірний період, а також до Закону № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законні підстави для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, відсутні.
Суд звертає увагу, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII.
Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2020 № 5-рп(II)/2020, до судів різних видів юрисдикції ставиться вимога застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): закон пізніший має перевагу над давнішим (lex posterior derogat priori) закон спеціальний має перевагу над загальним (lex specialis derogat generali) закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.
Водночас, Закони № 1082-ІХ, № 1928-ІХ та №2710-IX фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII.
Верховний суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 10.11.2021 по справі № 400/2031/21 вказав, що Законом України «Про прожитковий мінімум» не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру судді». При цьому судді також цим Законом не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватись окремо.
Окрім того, Верховний Суд України, зауважував що Закон України «Про державний бюджет» не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.
Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів. Тобто у національному законодавчому полі існує колізія положень трьох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права «спеціальний закон скасовує дію загального закону». Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм, коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.
Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону, тобто Закону № 1402-VIII, а положення Закону № 966-XIV вважати загальними нормами.
На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
Отже, Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій. Тому відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу, застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом, що й стало підставою для відмови у видачі довідки про суддівську винагороду.
Відтак, суд доходить висновку, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2023 року (2684,00 грн), на іншу розрахункову величину, яка Законом №1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102,00 грн.) є неправомірною.
Вказана правова позиція узгоджується із практикою застосування норм матеріального права Верховним Судом та його висновками викладеними у постановах від 10.11.2021 у справі №400/2031/21 та від 30.11.2021 у справі № 360/503/21.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач має право за період з 01 січня 2021 року по 30 липня 2023 року на виплату суддівської винагороди, обчислення якої здійснюється, виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі: 2270 грн. за 2021 р., 2481 грн - за 2022 р., 2684 грн. - за 2023 р.
При цьому, суд відхиляє посилання ДСА України на пропущення позивачем строку на звернення до суду із даними вимогами.
Так, суд враховує, що згідно з ч. 1, ч. 2 ст.233 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022) працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Згідно положення ст. 233 КЗпП України в редакції з 19.07.2022, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
В свою чергу, п. 1 розділу ХІХ Прикінцеві положення КЗпП України встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
З огляду на вищевикладене, доводи відповідача ДСА України щодо порушення позивачкою визначеного ст. 233 КзПП України строку є безпідставними та відхиляються судом.
Перевіряючи обґрунтованість та законність дій та рішень суб'єкта владних повноважень, суд враховує наведене нормативне регулювання та вимоги частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Суд також враховує встановлений ст.3 Конституції України, ст. 6 КАС України принцип верховенства права, який в адміністративному судочинстві зобов'язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.
Вирішуючи спір, суд також враховує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії” (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Суд акцентує увагу на приписах ч. 2 ст. 77 КАС України, відповідно до якої в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його задоволення.
Судові витрати розподілити відповідно до ст. 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 139, 242-246, 262 КАС України, суд
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області (65005, м. Одеса, вул. Бабеля, 2; ЄДРПОУ 26302945), Державної судової адміністрації України (вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601; ЄДРПОУ 26255795), третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області (65000, м. Одеса, вул. Садова, 1 «А»; ЄДРПОУ 38016923), про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області щодо виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по 30 липня 2023 року, виходячи розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2 102,00 грн.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області здійснити перерахунок та виплату суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення судді Ізмаїльського міськрайоного суду Одеської області - ОСОБА_1 за період з 01 січня 2021 року по 30 липня 2023 року, включно, обчисливши її, виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі: 2270 грн. за 2021 р., 2481 грн - за 2022 р., 2684 грн. - за 2023 р., з урахуванням раніше виплачених сум та утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті.
Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 255 КАС України.
Рішення може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Суддя І.В. Завальнюк