Справа № 420/17769/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 вересня 2023 року Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Левчук О.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Херсонського зонального відділу Військової служби правопорядку про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся з даним позовом до суду та просить суд визнати протиправною бездіяльність Херсонського зонального відділу Військової служби правопорядку щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.07.2019 року по 05.07.2023 року включно; зобов'язати Херсонський зональний відділ Військової служби правопорядку нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.07.2019 року по 05.07.2023 року включно в сумі 454251,38 грн. відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати” від 08 лютого 1995 року № 100.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 27.07.2021 року на виконання рішення по справі № 540/2185/20 відповідачем виплачено кошти в сумі 5110,30 грн., із застосування місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) вересень 2015 року. Не погодившись із застосуванням відповідачем базового місяця та виплаченою сумою позивач звернувся до суду. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2022 року по справі № 540/1020/22 зобов'язано Херсонський зональний відділ Військової служби правопорядку нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 13.09.2016 року по 28.02.2018 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року. 06.07.2023 року відповідачем на виконання рішення суду № 540/1020/22 виплачено 57436,50 грн. Оскільки позивача виключено зі списків особового складу 14.07.2019 року, а крайню виплату проведено лише 06.07.2023 року, тому відповідачем затримано розрахунок з 15.07.2019 року по 05.07.2023 року на 1452 дні. Таким чином, наявні підстави для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.07.2019 року по 05.07.2023 року включно в сумі 454251,38 грн., яка є пропорційною.
Представником відповідача Херсонського зонального відділу Військової служби правопорядку надано відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача просить відмовити в задоволенні позову та вказує, що між виконанням судовим рішенням по справі № 540/2185/20 - 27.07.2021 року та подачею другого позову по справі № 540/1020/22 - 01.02.2022 року минуло пів року. Застосування ст. 117 КЗпП за період з 28.07.2021 року по 19.07.2023 року є безпідставним, оскільки Херсонський зональний відділ Військової служби правопорядку виконував рішення суду по справі № 540/2185/20 на умовах, які при розгляді справи № 540/1020/22 не були враховані. При цьому, додатковий розрахунок 19.07.2023 року виник не з вини відповідача.
Ухвалою суду від 19 липня 2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою суду від 18 вересня 2023 року відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи за його участі.
Вивчивши матеріали справи, дослідивши та проаналізувавши надані докази, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 проходив військову службу та наказом начальника Херсонського зонального відділу Військової служби правопорядку (по стройовій частині) № 141 від 12.07.2019 року виключений зі списків особового складу та всіх видів грошового забезпечення (а.с. 15).
Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2020 року по справі № 540/2185/20 визнано протиправною бездіяльність Херсонського зонального відділу Військової служби правопорядку щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 13.09.2016 до 28.02.2018; зобов'язано Херсонський зональний відділ Військової служби правопорядку нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 13.09.2016 до 28.02.2018.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 28 грудня 2020 року апеляційну скаргу залишено без задоволення; рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2020 року у справі № 540/2185/20 - залишено без змін.
27 липня 2021 року на виконання рішення суду по справі № 540/2185/20 ОСОБА_1 виплачено грошові кошти у розмірі 5110,30 грн. (а.с. 10).
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2022 року по справі № 540/1020/22 визнано протиправними дії Херсонського зонального відділу Військової служби правопорядку щодо застосування вересня 2015 року як місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 в період з 13.09.2016 року по 28.02.2018 року; зобов'язано Херсонський зональний відділ Військової служби правопорядку нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 13.09.2016 року по 28.02.2018 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення; рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2022 року залишено без змін.
06 липня 2023 року на виконання рішення суду по справі № 540/1020/22 ОСОБА_1 виплачено грошові кошти у розмірі 57436,50 грн. (а.с. 10).
Згідно ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно ст. 3 ЗУ «Про військовий обов'язок та військову службу» правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Разом з тим, ні ЗУ «Про військовий обов'язок та військову службу», ні іншими нормативно-правовими актами не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця зі служби.
При цьому, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Відповідно до ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно ст. 117 Кодексу законів про працю України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
В постанові від 26 лютого 2020 року по справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Верховний Суд в постанові від 13 травня 2020 року по справі № 810/451/17 вказав, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Відповідно до ст. 9 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Статтею 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено, що індексація грошових доходів населення це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
В свою чергу, як визначено ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення).
Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, спрямованою на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковим для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Враховуючи, що індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, а не тільки грошове забезпечення військовослужбовців, а також те, що здійснення індексації врегульовано окремим законом, до якого стаття 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» містить відсилочну норму, отже, механізм індексації має універсальний характер і питання її врахування до складу грошового забезпечення не регулюється положеннями Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» або Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Незважаючи на наявність спеціального законодавства, зокрема, Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та відповідних підзаконних нормативних актів, якими врегульовуються відносини щодо обчислення (призначення, перерахунку) грошового забезпечення військовослужбовцям та наявність спеціального законодавства, зокрема, Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», яким імперативно визначаються види (складові) грошового забезпечення військовослужбовців, натомість які не врегульовують питання віднесення індексації грошового забезпечення до видів грошового забезпечення, з якого обчислюється пенсія, при вирішенні цього питання слід субсидіарно застосовувати положення спеціальних законів щодо механізму проведення індексації, її мети та правової природи (суті), зокрема, Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку № 1078.
Субсидіарне застосування зазначених норм права дає підстави для правового висновку, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому вона має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців для розрахунку пенсії за вислугу років, що забезпечує дотримання пенсійних прав осіб, звільнених з військової служби, як складової конституційного права на соціальний захист. В іншому випадку, не врахування індексації при обрахунку пенсії за вислугу років призвело б до застосування для визначення розміру пенсії знеціненого грошового забезпечення.
За таких обставин, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій, яка є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, а тому є частиною грошового забезпечення та належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Таким чином, враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд приходить висновку про можливість застосування норм ст.ст. 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.
При цьому, аналогічна правова позиція щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладена в постановах Верховного Суду від 31 травня 2018 року по справі № 823/1023/16, від 30 січня 2019 року по справі № 807/3664/14, від 26 червня 2019 року по справі № 826/15235/16.
З матеріалів справи вбачається, що у день звільнення позивача з військової служби, йому не були виплачені в повному обсязі індексація грошового забезпечення, при цьому, такий розрахунок в повній мірі був здійснений 27.07.2021 року на виконання рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2020 року по справі № 540/2185/20 та 06.07.2023 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2022 року по справі № 540/1020/22, які набрали законної сили та стосуються нарахування та виплати індексації грошового забезпечення у належному розмірі.
За таких підстав, суд дійшов висновку, що Херсонським зональним відділом Військової служби правопорядку допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
При цьому, суд не приймає до уваги посилання позивача на те, що відповідач повинен нарахувати та виплати середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 15.07.2019 року по 05.07.2023 року з розрахунку 1452 дні, оскільки з 19.07.2022 року набрав чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" №2352-IX від 01.07.2022, яким положення статті 117 КЗпП України викладено в новій редакції та встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців.
В постанові від 28.06.2023 року по справі №560/11489/22 Верховний Суд зазначив, що застосуванню підлягає стаття 117 КЗпП України у редакції, чинній на дату звернення позивача з позовом до суду.
За таких підстав, з урахуванням приписів ст. 117 КЗпП України, середній заробітку за час затримки підлягає розрахунку за період з 15.07.2019 року (наступний день після звільнення) по 14.01.2020 року (шість місяців відповідно до вимог ст. 117 КЗпП), та складає 184 дні.
Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.
Відповідно до п. 1 Порядку № 100 цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках, зокрема, інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.
Згідно п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно розрахунку наданого Херсонським зональним відділом Військової служби правопорядку розмір середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 складає 357,19 грн. (а.с. 40).
З матеріалів справи вбачається, що на виконання рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2020 року по справі № 540/2185/20 та рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2022 року по справі № 540/1020/22, які набрали законної сили, ОСОБА_1 виплачено грошові кошти у загальному розмірі 62546,80 грн. (а.с. 10).
Таким чином, розмір середнього заробітку позивача за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку становить 65722,96 грн. (184 дні х 357,19 грн.) та перевищує розмір несвоєчасно виплаченої суми грошового забезпечення на виконання рішення суду.
У постанові від 18.07.2018 року по справі №825/325/16 Верховний Суд вказав на те, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку при звільненні необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, а також те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету.
Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності зазначена у постанові Верховного Суду від 04.04.2018 року у справі №524/1714/16-а та постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц, які мають враховуватись до спірних правовідносин на виконання вимог ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та ч.5 ст.242 КАС України.
В постанові від 30.10.2019 року у справі №806/2473/18 Верховний Суд сформував правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.
При цьому, істотність частки компенсації простроченої заборгованості в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 95,17 % (62546,80 грн. / 65722,96 х 100%).
Отже, сума, що підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 95,17 % складає 62548,54 грн. (357,19 грн. х 184 дні) х 95,17 %).
За таких підстав, з урахуванням висновків Верховного Суду, враховуючи приписи ст. 116, 117 КЗпП України, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для зобов'язання Херсонського зонального відділу Військової служби правопорядку нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.07.2019 року по 14.01.2020 року у розмірі 62548,54 грн. (шістдесят дві тисячі п'ятсот сорок вісім гривень 54 копійки).
Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо.
Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
На підставі вищевикладеного, розглянувши справу на підставі наданих доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльність Херсонського зонального відділу Військової служби правопорядку щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; зобов'язання Херсонського зонального відділу Військової служби правопорядку нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.07.2019 року по 14.01.2020 року у розмірі 62548,54 грн. (шістдесят дві тисячі п'ятсот сорок вісім гривень 54 копійки), з урахуванням обов'язкових відрахувань. В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 12, 77, 90, 139, 242-246, 250, 255 КАС України, суд, -
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) до Херсонського зонального відділу Військової служби правопорядку (код ЄДРПОУ 26614627, адреса місцезнаходження: 73000, м. Херсон, вул. Олександрівська, 32) про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Херсонського зонального відділу Військової служби правопорядку щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Зобов'язати Херсонський зональний відділ Військової служби правопорядку нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.07.2019 року по 14.01.2020 року у розмірі 62548,54 грн. (шістдесят дві тисячі п'ятсот сорок вісім гривень 54 копійки), з урахуванням обов'язкових відрахувань.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржено в порядку та в строки встановлені ст. ст. 295, 297 КАС України.
Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому статтею 255 КАС України.
Суддя О.А. Левчук