Справа № 420/17116/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 вересня 2023 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Хурси О.О., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - ГУ ПФУ), в якому позивач просить суд:
-визнати протиправними дії Головного Управління пенсійного Фонду України в Одеській області, відповідно його листа від 26.05.2023 року №13657-12890/Т-02/8-1500/23, щодо відмови ОСОБА_1 виплати двох зароблених пенсій, а саме: призначеної згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1994 року № 2262 (військова пенсія) та призначеної: згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058 та Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 року № 889-V-П. (цивільна пенсія).
-зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області вчинити дії шляхом виплати ОСОБА_1 цивільної пенсії - призначеної згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058 та Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 року № 889-V-III з дня прийняття рішення судом про вчинення вище вказаної дії ГУ ПФУ в Одеській області.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він ставши військовим пенсіонером працював держслужбовцем та отримував заробітну плату.
Вважає, що має право на отримання одночасно двох пенсій - цивільної та військової.
Ухвалою суду від 17.07.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено, що справа буде розглянута за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у строк не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження.
Від відповідача до суду надійшов відзив на позов, у якому просив відмовити у задоволенні позову з огляду на те, що статтею 7 Закону № 2262 закріплено, що військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей, які одночасно мають право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором. У разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до цього Закону та Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", призначається одна пенсія за її вибором.
Судом встановлено наступне, позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджено паспортом громадянина України.
Сторони не заперечують, що позивач з 01.08.2019 по 31.08.2021 отримував пенсію за Законом №1058 та на підставі його заяви від 26.08.2021 йому поновлено пенсію за вислугу років з 01.09.2021 відповідно до Закону №2262.
Позивач звернувся до відповідача із заявою щодо пенсійного забезпечення та листом від 26.05.2023 відповідач повідомив, що нормами чинного законодавств не перебачено отримання одразу двох видів пенсій за різними законами.
Не погоджуючись з відмовою пенсійного органу виплачувати одночасно дві пенсії, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Статтею 92 Конституції України передбачено, що виключно Законами України визначаються форми і види пенсійного забезпечення.
Відповідно до статті 8 Конституції України норми Конституції України є нормами прямої дії. Пунктом 1 статті 10 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058 (далі Закон №1058) встановлено, що особа, яка має одночасно право на різні види пенсії, призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Статтею 2 Закону України від 09.04.1992 № 2262 "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі Закон № 2262) визначено, що військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби.
Статтею 7 Закону № 2262 закріплено, що військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей, які одночасно мають право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором. У разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до цього Закону та Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", призначається одна пенсія за її вибором.
Відповідно до пункту "а" статті 12 Закону № 2262 пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д", "ж" статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби до 1 жовтня 2020 року і на день звільнення мають вислугу 20 календарних років і більше, або якщо вони звільнені зі служби з 1 жовтня 2020 року або після цієї дати і на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше.
Відповідно до пункту "6" статті 12 Закону №2262 пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "6"-"д" статті 1-2 цього Закону, в разі досягнення ними на день звільнення зі служби 45-річного віку, крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону, за наявності у них страхового стажу 25 років і більше, з яких не менше ніж 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально- виконавчій службі України.
Законом №2262 не передбачено проведення перерахунків пенсій з урахуванням набутого страхового стажу після звільнення зі служби. Проте, набутий після звільнення страховий стаж дає право на призначення пенсії за віком відповідно до Закону № 1058, що не заперечується відповідачем.
Відповідно до статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Водночас згідно ст.10 Закону №1058, особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором.
Відповідно до ст.6 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788), особам, які мають одночасно право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором, за винятком пенсій інвалідам внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, що їх вони дістали при захисті Батьківщини або при виконанні інших обов'язків військової служби, або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті чи з виконанням інтернаціонального обов'язку.
Станом на день розгляду справи стаття 6 Закону №1788, стаття 7 Закону № 2262 та стаття 10 Закону № 1058 є чинними, неконституційними в установленому порядку не визнавались, що є підтвердженням правомірності їх застосування з боку пенсійного органу.
При цьому, стосовно тверджень позивача, що дії пенсійного органу щодо обмеження права отримувати одночасно два види пенсій (військову та цивільну) мають дискримінаційний характер, суд зазначає наступне.
Згідно ст.24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Стаття 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом № 475/97-ВР від 17.07.97, «Заборона дискримінації» вказує, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
Відповідно до ст.2 цього Закону, законодавство України ґрунтується на принципі недискримінації, що передбачає незалежно від певних ознак: 1) забезпечення рівності прав і свобод осіб та/або груп осіб; 2) забезпечення рівності перед законом осіб та/або груп осіб; 3) повагу до гідності кожної людини; 4) забезпечення рівних можливостей осіб та/або груп осіб.
При цьому згідно зі статтею 5 цього Закону, формами дискримінації є: пряма дискримінація; непряма дискримінація; підбурювання до дискримінації; пособництво у дискримінації; утиск.
Суд зауважує, що позивачем у позовній заяві не вказано в якій саме формі відповідач вчинив дії відносно позивача, що мають дискримінаційний характер.
Окрім цього, суд зазначає, що чинним законодавством України не передбачено право на отримання одночасно двох видів пенсій, що виключає порушення такого права у зв'язку з тим, що останнє відсутнє у системі чинного законодавства України.
В той же час суд звертає увагу, що право на отримання одночасно двох видів пенсій не передбачено для жодних осіб незалежно від будь-яких ознак, що у повній мірі спростовує твердження позивача про те, що дії пенсійного органу щодо обмеження права отримувати одночасно два види пенсій (військову та цивільну) мають дискримінаційний характер.
Отже, з урахуванням наведеного, суд доходить висновку, що дії відповідача в частині спірних правовідносин є правомірними, тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Частиною 2 ст. 2 КАС України, передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на викладене, суд вважає, що відповідач заперечуючи проти позову, з посиланням на відповідні докази, довів правомірність своїх дій, а тому позов задоволенню не підлягає.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 2, 3, 6, 7, 8, 9, 12, 139, 241-246 КАС України, суд, -
ВИРІШИВ:
Відмовити у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
Рішення набирає законної сили у порядку ст. 255 КАС України.
Рішення може бути оскаржене у порядку та строки встановлені ст. 295-297 КАС України.
Суддя О.О. Хурса
.