ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 вересня 2023 рокусправа № 380/15674/23
Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Морської Галини Михайлівни, розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 при звільненні зі служби в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням суми індексації грошового забезпечення;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням суми індексації грошового забезпечення, враховуючи раніше виплачені суми.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та наказом від 27.11.2018 №264 була виключена зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Позивач зазначає, що відповідач протиправно не враховував індексацію грошового забезпечення під час нарахування та виплати грошової допомоги при звільненні, передбаченої ст.15 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Позивач стверджує, що її право на отримання індексації грошового забезпечення було встановлено рішеннями Львівського окружного адміністративного суду від 02.04.2021 у справі №380/1396/21. Зазначає, що сума індексації повинна включатися до складу грошового забезпечення з якого розраховується грошова допомога при звільненні. Однак при звільненні цього не було зроблено з тієї причини, що відповідач протиправно не нарахував та не виплачував індексацію грошового забезпечення. З наведених підстав просить суд задовольнити позовну заяву.
Військова частина НОМЕР_1 надіслала до суду відзив на позовну заяву, в якому не погоджується з вимогами позивача. Зазначає, що «…оскільки з індексації грошового забезпечення, які виплачені за рішенням суду (як у даному випадку), не сплачується Єдиний соціальний внесок на загальнообов'язкове соціальне страхування, тому вони не включаються до складу грошового забезпечення військовослужбовця та не враховуються при обчисленні розміру вихідної допомоги при звільненні…». Із наведених підстав, просить відмовити у задоволенні позову.
Разом із відзивом на позовну заяву військова частина НОМЕР_1 надіслала до суду клопотання про залишення позовної заяви без розгляду. У клопотанні відповідач не погоджується із посиланням позивача на запобігання поширення коронавірусної хвороби (COVID - 19). Зазначає, що позивачем не надано жодного документа, який би підтверджував наявність у позивача такого захворювання як коронавірусна хвороба (COVID - 19), тому і підстав для вжиття заходів щодо запобігання поширення коронавірусної хвороби немає. Відтак, вважає, що посилання позивача у заяві про поновлення пропущеного строку звернення до суду на п.1 глави ХІХ Прикінцевих положень КЗпПУ є недоцільним та не повинні братися судом до уваги.
Ухвалою від 13.07.2023 відкрите провадження у справі, визначено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні).
Розглянувши надані сторонами документи, з'ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства які регулюють спірні відносини та їх застосування сторонами, суд зазначає наступне.
Суд відмічає, що питанню дотримання позивачем строку звернення до суду була надана оцінка під час відкриття провадження у справі. Разом з тим суд вважає за необхідне відмітити наступне.
Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно із частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п'ята статті 122 КАС України).
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
При цьому, Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
"…Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)…".
Тобто, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Разом з тим, суд наголошує, що відповідно до пункту першого глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Суд не погоджується із твердженням відповідача про необхідність наявності у позивача підтвердженого захворювання на коронавірусну хворобу (COVID-19) як передумови для застосування положень пункту першого глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України, оскільки дана норма передбачає, що саме запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину, а не хвороба конкретної особи.
Оскільки, Постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2023 року №383 "Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236" дію карантину через COVID-19 продовжено до 30 червня 2023 року, а позивач направив позовну заяву засобами поштового зв'язку 30.06.2023, то суд дійшов висновку, що підстави для залишення позовної заяви без розгляду на підставі пункту 8 частини першої статті 240 КАС України відсутні.
По суті позову, суд встановив наступні обставини.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 27.11.2018 №264, старшого солдата ОСОБА_1 , старшого радіотелеграфіста радіостанції польової групи зв'язку польового вузла зв'язку та радіотехнічного забезпечення батальйону зв'язку та радіотехнічного забезпечення, звільненої наказом командира 12 окремої бригади армійської авіації (по особовому складу) від 22.11.2018 №38-РС з військової служби у запас за підпунктом «б» (за станом здоров'я) пункту 2 частини 5 статті 26 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу» виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 02.04.2021 у справі №380/1396/21 визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо неналежного нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з січня 2013 року по лютий 2018 року, з врахуванням січня 2008 року як базового; зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з січня 2013 року по лютий 2018 року, з врахуванням січня 2008 року як базового місяця, з врахуванням виплачених сум; зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати - за період з 01.01.2013 по день фактичної виплати індексації.
На виконання зазначено рішення військовою частиною НОМЕР_1 було нараховано індексацію грошового забезпечення у сумі 122002,56 грн та компенсацію втрати частини доходів у сумі 54288,65 грн.
Вважаючи що відповідачем протиправно не проведено перерахунок одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням індексації грошового забезпечення, позивачка звернулася до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При вирішенні спору суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (далі-Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання служби військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх службових прав у зв'язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством.
Суд відмічає, що пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.
Натомість, спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 2011-XII (в редакції на дату звільнення позивача з військової служби) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
Згідно із частиною 2 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно із ч.ч. 3, 4 ст. 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Спір у цій справі виник у зв'язку з незгодою позивача щодо не врахуванням відповідачем індексації грошового забезпечення під час обрахунку розміру одноразової грошової допомоги при звільненні.
Відповідно до частини другої статті 15 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Як встановлено судом, позивачка проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 та Наказом командира від 22.11.2018 звільнена з військової служби.
При звільненні позивачці у відповідності до частини другої статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" виплачена одноразова грошова допомога за 27 календарних років служби в сумі 123067,35 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою в/ч НОМЕР_1 від 22.04.2020 №71/1/250
Однак, при обчисленні розміру одноразової грошової допомоги позивачці не враховано індексацію грошового забезпечення, що не заперечується відповідачем.
Абзацом 2 частини 3 статті 9 Закону № 2011-ХІІ встановлено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до положень ст.1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 № 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Згідно положень ст. 2 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Отже, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, спрямованою на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Враховуючи, що індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, а не тільки грошове забезпечення військовослужбовців, а також те, що здійснення індексації врегульовано окремим законом, до якого стаття 9 Закону №2011-ХІІ містить відсилочну норму, суд дійшов висновку, що механізм індексації має універсальний характер і питання її врахування до складу грошового забезпечення для обчислення одноразової грошової допомоги при звільненні не регулюється положеннями Закону № 2011-XII.
Правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації.
Незважаючи на наявність спеціального законодавства, зокрема Закону № 2011-ХІІ , Порядку №260, якими імперативно визначаються види (складові) грошового забезпечення військовослужбовців, натомість які не врегульовують питання віднесення індексації грошового забезпечення до видів грошового забезпечення, з якого обчислюється грошові допомоги, при вирішенні цього питання слід субсидіарно застосовувати положення спеціальних законів щодо механізму проведення індексації, її мети та правової природи (суті), зокрема Закону № 2017-ІІІ, Закону № 1282-ХІІ, та Порядку № 1078.
Субсидіарне застосування зазначених норм права дає підстави для правового висновку, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня грошового забезпечення внаслідок його знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому вона має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців для розрахунку грошової допомоги на оздоровлення та одноразової грошової допомоги при звільненні, що забезпечує дотримання прав осіб, які перебувають на військовій службі, як складової конституційного права на соціальний захист. В іншому випадку, не врахування індексації призвело б до застосування для визначення розміру одноразової грошової допомоги при звільненні знеціненого грошового забезпечення.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 21 грудня 2021 року у справі №820/3423/18, постанові від 29 квітня 2020 року у справі №240/10130/19, постанові від 19 березня 2020 року у справі №820/5286/17, постанові від 26 лютого 2021 року у справі №620/3346/19, предметом розгляду яких було включення індексації до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обрахунок та визначення розміру "грошової допомоги на оздоровлення" та "одноразової грошової допомоги при звільненні".
Виходячи з вищезазначеного, індексація повинна враховуватися при розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні. Адже індексація є складовою місячного грошового забезпечення військовослужбовця та повинна включатися до розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні, що безпідставно не було здійснено відповідачем.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
На підставі наведеного, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено правомірність своєї бездіяльності щодо не включення індексації грошового забезпечення при розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_1 , а тому, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Питання щодо розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.
Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262, 291 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо не проведення перерахунку та виплати ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_3 , 81460, Львівська область, Самбірський район, с.Карналовичі) одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням у складі грошового забезпечення, з якого був обчислений розмір такої допомоги, індексації грошового забезпечення.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) провести ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_3 , 81460, Львівська область, Самбірський район, с.Карналовичі) перерахунок одноразової грошової допомоги при звільненні з врахуванням в складі грошового забезпечення, з якого обчислюється розмір такої допомоги, індексації грошового забезпечення та здійснити виплату, з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи
СуддяМорська Галина Михайлівна