ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
про повернення позовної заяви
18 вересня 2023 рокусправа № 380/20685/23
Суддя Львівського окружного адміністративного суду Чаплик І.Д., перевіривши матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ
ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) звернувся до суду із позовом до військової частини НОМЕР_1 (адреса місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ), в якому просить:
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 збільшеної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у розмірі до 100 000 гривень, в розрахунку на місяць пропорційно дням участі позивача у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, за періоди з 28.09.2022 по 19.11.2022, з 10.12.2022 по 20.01.2023, з урахуванням фактично сплачених сум;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 збільшену додаткову грошову винагороду, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» у розмірі до 100 000 гривень, в розрахунку на місяць пропорційно дням участі позивача у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, за періоди з 28.09.2022 по 19.11.2022, з 10.12.2022 по 20.01.2023, з урахуванням фактично сплачених сум.
Суд ухвалою від 11.09.2023 залишив вказану позовну заяву без руху з підстав пропуску позивачем строку на звернення до адміністративного суду та надав десятиденний строк для подання клопотання про поновлення вказаного строку.
Від представника позивача 13.09.2023 надійшла заява про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду. Заява мотивована тим, що позивач є діючим військовослужбовцем, проходить військову службу та брав участь у бойових діях. Відтак у нього не було можливості вільно пересуватись територією України та скористатись правовою допомогою. Також просить суд взяти до уваги факт введення воєнного стану у зв'язку із збройною агресією російської федерації.
Проаналізувавши клопотання позивача, суд приходить до таких висновків.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтею 160, 161, 172 цього Кодексу.
Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначено Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України), частиною першою статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Частиною першою статті 118 КАС України визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною п'ятою статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Втім, положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).
Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Так, Верховний Суд України у постанові від 17 липня 2015 року у справі №21-8а15 вказав, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальну законі.
Офіційне тлумачення положення вищевказаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 і №9- рп/2013.
Так, у рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
Верховний Суд у постанові від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, дійшов висновку, що вказані поняття є рівнозначними.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.»
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі №260/3564/22, від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21 та від 25 квітня 2023 року у справі №380/15245/22.
Як зазначено у позовній заяві, позивач просить зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити додаткову винагороду у розмірі до 100 000 грн. за періоди з 28.09.2022 по 30.09.2022; з 01.10.2022 по 31.10.2022; з 01.11.2022 по 19.11.2022; з 10.12.2022 по 31.12.2022; з 01.01.2023 по 20.01.2023.
Тобто предметом спору є стягнення грошового забезпечення, право на яке у позивача повинно було виникнути після 19 липня 2022 року. Таким чином, до вказаних правовідносин має застосовуватись стаття 233 КЗпП України у новій редакції.
Однак позивач звернувся до суду лише у вересні 2023 року з порушенням тримісячного строку.
Усуваючи недоліки позовної заяви позивач подав клопотання про поновлення строку звернення до суду з обгунтуванням причин поважності пропуску такого строку.
Суд, проаналізував докази, додані до позовної заяви та клопотання.
З приводу доводів представника позивача про перебування останнього на військовій службі суд зазначає, що позивача було призвано на військову службу під час мобілізації 07.04.2022, а зараховано до складу військової частини НОМЕР_1 Наказом №582-ОС від 01.05.2022. Спірні правовідносини виникли на час проходження військової служби. Водночас позивач уклав із своїм представником договір про надання правової допомоги 13.07.2023 також на час проходження позивачем військової служби. Крім того, на момент подання позову до суду позивач вважається діючим військовослужбовцем, і така обставина жодним чином не завадила його представнику підготувати позовну заяву з додатками та направити їх до суду. Позивачем не подано доказів в підтвердження поважності причин, яким чином проходження військової служби у тримісячний строк після виникнення спірних правовідносин, перешкоджало позивачу звернутися за захистом своїх прав до суду чи укласти із своїм представником договір про надання правової допомоги. Тому суд не вважає факт проходження позивачем військової служби як поважну причину пропуску ним строку на звернення до суду.
З приводу доводів позивача про участь у бойових діях суд звертає увагу на те, що у матеріалах справи наявна довідка військової частини НОМЕР_4 Державної прикордонної служби України, з якої випливає, що позивач брав безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії на території Чернігівської області з 28.09.2023 по 30.09.2023, з 01.10.2022 по 31.10.2022, з 01.11.2022 по 19.11.2022, з 10.12.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2023 по 20.01.2023. Однак, з 20.01.2023 до моменту звернення позивача до суду минуло більше семи місяців. Інших доказів, які б підтверджували факт безпосередньої участі у бойових діях позивачем не подано. Суд також враховує, що відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій від 22 грудня 2022 року № 309 територія Новгород-Сіверської та Семенівської міської територіальної громади Чернігівської області віднесені до територій, на яких можливі активні бойові дії з 20.06.2022, а решта території Чернігівської області вважається такою, на якій завершено активні бойові дії з 31.03.2022 та з 01.04.2022. Таким чином, позивачем не доведено його участі в активних бойових діях, а отже і поважності причин пропуску строку звернення до суду з цих підстав.
Щодо посилання позивача на факт введення на території України воєнного стану, суд зазначає, що питання поновлення строку звернення до суду у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку, виходячи з доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку.
Сам лише факт запровадження воєнного стану на території України, без обґрунтування неможливості звернення позивача до суду у передбачені КАС Україні строки без надання відповідних доказів того, як саме введення воєнного стану вплинуло на позивача, не може вказувати на наявність об'єктивних причин та перешкод для своєчасної подачі позовної заяви.
Суди Львівської області, в тому числі Львівський окружний адміністративний суд, у відповідності до вимог статей 12-2 та 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII (далі - Закон №389-VIII) не припиняли, не призупиняли своєї діяльності та продовжували здійснювати правосуддя під час запровадження в Україні з 24.02.2022 воєнного стану.
Суд зазначає, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. У свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об'єктивний характер, та з обставин незалежних від сторони унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 29 вересня 2022 року у справі №500/1912/22.
У справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави.
Також прецедентна практика Європейського суду з прав людини у справах "Осман проти Сполученого королівства" та "Круз проти Польщі" виходить з того, що реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Поновлення пропущеного процесуального строку є правом суду, яким він користується, виходячи із поважності причин пропуску строку. У цьому випадку обставин, які б об'єктивно перешкоджали позивачу реалізувати своє право на подання позовної заяви протягом законодавчо встановленого строку, не вбачається, а підстави, наведені у клопотанні про поновлення строку звернення до суду, не є поважними та об'єктивно непереборними і не пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами, оскільки залежали від самого позивача.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21.12.2010 у справі Перетяка та Шереметьєв проти України).
Відтак, суд доходить висновку про неповажність причин пропуску позивачем строку звернення до суду, вказаних у позовній заяві та заяві про поновлення пропущеного строку звернення до суду.
Вказане зумовлює повернення позивачу позовної заяви та доданих до неї матеріалів згідно з пунктом 9 частини четвертої статті 169 КАС України.
Повернення позовної заяви та надання позивачу права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до суду з такою позовною заявою, не є обмеженням доступу до суду, гарантованого пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, при поданні даного адміністративного позову його не сплачував, а доказів понесення інших витрат сторонами до суду не подано, підстав для розподілу судових витрат немає.
Керуючись ст. 122, 123, 169, 256, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -
ПОСТАНОВИВ:
визнати неповажними причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду з даним позовом, які зазначені в клопотанні про поновлення строку та в його задоволенні відмовити.
Позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії - повернути позивачеві.
Копію ухвали про повернення позовної заяви невідкладно надіслати особі, яка її подала, разом із позовною заявою й усіма доданими до неї матеріалами.
Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала суду може бути оскаржена до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали із урахуванням п.п.15.5 п.15 Р.VII Перехідні положення КАС України.
СуддяЧаплик Ірина Дмитрівна