ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
про відмову у забезпеченні позову
"19" вересня 2023 р. справа № 300/6398/23
м. Івано-Франківськ
Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Панікар І.В., розглянувши в порядку письмового провадження заяву про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову ОСОБА_1 до Військово-лікарської комісії військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним рішення № 337 від 01.06.2023 та зобов'язання до вчинення дій, -
ВСТАНОВИВ:
Адвокат Черніков Дмитро Юрійович, діючи в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом до Військово-лікарської комісії військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним рішення № 337 від 01.06.2023 та зобов'язання до вчинення дій.
Питання щодо відкриття провадження в даній адміністративній справі станом на момент постановлення даної ухвали судом не вирішено.
Одночасно з позовною заявою, представником позивача подано до суду заяву про забезпечення позову, шляхом зупинення виконання рішення Військово-лікарської комісії військової частини НОМЕР_1 № 337 від 01.06.2023, на підставі якого ОСОБА_1 проходить військову службу, та, відповідно, відсторонення позивача від несення військової служби на час розгляду судом справи.
Заява про забезпечення позову мотивована тим, що 01.06.2023 позивач у зв'язку з наявними в нього проблемами зі здоров'ям, пройшов Військово-лікарську комісію, за результатами якої отримав довідку Військово-лікарської комісії військової частини НОМЕР_1 № 337 від 01.06.2023, відповідно до якої в нього були встановлені відповідні діагнози. Однак, всупереч Положенню про військово-лікарську експертизу, затверджену Наказом Міноборони № 402 від 14.08.2008, медичний огляд було проведено із суттєвими порушеннями, інформація з проведених медичних обстежень була проігнорована, до необхідних для встановлення впливу наявних у позивача захворювань на його стан здоров'я та функції організму не було допущено. Крім того, ряд діагнозів не було враховано, незважаючи на їх відображення у медичних заключеннях та висновках лікарів, які також надавались при проходженні Військово-лікарської комісії, та ряд необхідних медичних обстежень для визначення рівня патологічного прогресу наявних у позивача захворювань не було проведено.
Розглянувши заяву про вжиття заходів забезпечення позову, суд зазначає наступне.
Приписами пунктів 2, 3 статті 154 КАС України визначено, що суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову. У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з повідомленням заінтересованих сторін у встановлений судом строк.
Водночас, оцінивши зміст заяви про забезпечення позову та наведені в обґрунтуванні для вжиття відповідних заходів підстави в їх сукупності, суд не вбачає необхідності для повідомлення учасників справи, та для виклику особи, яка подала заяву про забезпечення позову, також немає необхідності для призначення її розгляду у судовому засіданні з повідомленням заінтересованих сторін.
Відтак, розгляд поданої заяви про забезпечення позову проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення сторін.
Частина 1 статті 150 КАС України передбачає, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Відповідно до частини 2 статті 150 КАС України встановлено, що забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Так, статтею 150 КАС України визначено вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити її.
Стаття 151 КАС України визначає види забезпечення позову.
Згідно з частиною 1 статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
У вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності їх вжиття з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову та його предметом; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову; запобігання порушенню охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу, у разі вжиття заходів забезпечення позову.
За своєю суттю інститут забезпечення в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі. Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів до забезпечення позову у разі їх вжиття за клопотанням позивача.
Європейський суд з прав людини у своєму рішення від 23.01.2014 року, №19336/04 Справа/West Alliance Limited проти України вказав на те, що межі обов'язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці; використанню засобів захисту не повинні невиправдано та необґрунтовано перешкоджати дії чи бездіяльність органів влади держави-відповідача (див., серед інших джерел, вищезазначене рішення у справі "Аксой проти Туреччини", п. 95, та рішення у справі "Кудла проти Польщі" [ВП], заява N 30210/96, п. 157, ECHR 2000-XI) (пункт 227).
Окрім цього, в рішенні від 18.02.2010, № 54131/08 Справа Байсаков та інші проти України Європейський суд зазначив, " ... що процедура такого судового контролю становить, у принципі, ефективний засіб юридичного захисту у значенні статті 13 Конвенції стосовно скарг, пов'язаних з рішеннями про вислання та екстрадицію, але за умови існування можливості ефективної перевірки судами законності - з матеріально-правового та процесуального погляду - дискреційних дій органу виконавчої влади і можливості скасування ними такого рішення в разі необхідності (див. ухвалу у справі "Сливенко проти Латвії" [ВП], N 48321/99, п. 99, ЄСПЛ 2002-II).
Таким чином, під час вирішення питання про забезпечення позову, слід врахувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з наслідками вжиття заходів забезпечення позову для інших заінтересованих осіб.
Відтак, суд у кожному випадку повинен встановити чи є захід забезпечення позову, про який клопоче позивач, таким, що відповідає меті і завданням правового інституту забезпечення позову.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки заявника, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
При цьому, використання засобів захисту не повинні невиправдано та необґрунтовано перешкоджати дії чи бездіяльність органів влади.
Заявник, звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову просить суд зупинити виконання рішення №337 від 01.06.2023 та відсторонити ОСОБА_1 від несення військової служби на час розгляду справи судом.
Так, статтею 151 Кодексу адміністративного судочинства України, яка встановлює види забезпечення позову, передбачено такі види забезпечення позову як: зупинення дії індивідуального акта або нормативно-правового акта та заборона відповідачу вчиняти певні дії.
Необхідність вжиття таких заходів забезпечення позову, заявник мотивує протиправністю оскаржуваного рішення №337 від 01.06.2023, який винесено в порушення вимог Положення про військово-лікарську експертизу, затверджену Наказом Міноборони № 402 від 14.08.2008, а саме медичний огляд було проведено із суттєвими порушеннями, інформація з проведених медичних обстежень була проігнорована, до необхідних для встановлення впливу наявних у позивача захворювань на його стан здоров'я та функції організму. Крім того, ряд діагнозів не було враховано, незважаючи на їх відображення у медичних заключеннях та висновках лікарів, які також надавались при проходженні Військово-лікарської комісії, та ряд необхідних медичних обстежень для визначення рівня патологічного пронесу наявних у позивача захворювань не було проведено.
Разом з цим, обґрунтування вимог заявника щодо невідповідності оскаржуваного наказу вимогам чинного законодавства становить предмет доказування і має досліджуватись під час розгляду справи по суті.
При цьому, посилання позивача на наявність очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення відповідача, є безпідставними, оскільки на даному етапі суд позбавлений можливості встановити наявність очевидних ознак протиправності такого рішення відповідача без дослідження доказів та заслуховування позиції сторін. Зокрема, оцінка діям та рішенням відповідача може бути надана тільки з урахуванням всіх належних та допустимих доказів у їх сукупності та при дотриманні принципу змагальності сторін у наданні до суду доказів.
Окрім того, забезпечуючи такий позов шляхом зупинення дії рішення №337 від 01.06.2023 щодо встановлення ОСОБА_1 статусу “придатний до військової служби” до набрання чинності рішенням, прийнятим за результатом поданої представником заявника позовної заяви, суд фактично нівелює прийняття відповідачем рішень та вчинення дій, які належать до його виключних (дискреційних) повноважень.
Відтак, у разі забезпечення позову, суд невиправдано перешкоджатиме діям Військово-лікарської комісії Військової частини НОМЕР_1 здійснення відповідних заходів в умовах воєнного стану, введеного у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Також, суд зазначає, що обраний заявником спосіб забезпечення позову шляхом відсторонення ОСОБА_1 від несення військової служби на час розгляду справи судом, в порушення статті 151 КАС України, не буде стосуватись предмету спору у даній справі, оскільки предметом оскарження є рішення №337 від 01.06.2023 щодо встановлення ОСОБА_2 статусу “придатний до військової служби”, а також наведений вид забезпечення позову не передбачено вказаною процесуальною нормою.
Інших підстав для забезпечення позову в заяві не наведено.
Згідно статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, при цьому, наведені позивачами обґрунтування не свідчать про існування обставин визначених статтею 150 КАС України, як підстав для забезпечення позову, а саме не доведено, що: невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або очевидності ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням.
Відповідно до статті 154 частини 5 КАС України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
За наведених обставин суд приходить до висновку, що заявлене клопотання про забезпечення позову у спосіб зупинення виконання рішення Військово-лікарської комісії військової частини НОМЕР_1 № 337 від 01.06.2023 та відсторонення позивача від несення військової служби на час розгляду судом справи є безпідставним та необґрунтованим, внаслідок чого, заява про забезпечення позову задоволенню не підлягає.
Враховуючи наведене, керуючись статтями 150, 151, 241-243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
УХВАЛИВ:
В задоволенні заяви представника позивача про забезпечення позову - відмовити.
Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку.
Відповідно до статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому ухвала суду не були вручені у день її складання в повному обсязі, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя /підпис/ Панікар І.В.