ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"19" вересня 2023 р. справа № 300/2405/23
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Панікара І.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій,-
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_2 , діючи в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач), звернулася до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), у якому просить суд:
- визнати протиправним (незаконним) та скасувати відмову у звільненні з військової служби за сімейними обставинами ОСОБА_1 від 17.03.2023;
- зобов'язати відповідача прийняти рішення про звільнення з військової служби за сімейними обставинами ОСОБА_1 .
Позовні вимоги мотивовані тим, що 28.02.2023 ОСОБА_1 подав рапорт про звільнення з військової служби через сімейні обставини у зв'язку з наявністю у нього батька дружини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є особою з інвалідністю ІІ групи, проте, 20.04.2023 позивач був ознайомлений з відмовою про звільнення. Позивач вважає таку відмову відповідача протиправною та такою, що порушує його законні права та інтереси, оскільки за наслідками розгляду даного рапорту ОСОБА_1 підлягає звільненню з військової служби, з підстав наведених у рапорті.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09.05.2023 відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку, визначеному статтею 262 КАС України (а.с.55).
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.06.2023 залучено військову частину НОМЕР_2 до участі у справі №300/2405/23 в якості співвідповідача. Розгляд адміністративної справи №300/2405/23 - розпочато спочатку (а.с.69).
Відповідач - військова частина НОМЕР_1 , скористався правом подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 19.06.2023, згідно змісту якого, представник відповідача щодо можливості задоволення заявлених позовних вимог заперечив. Вказав, що 28.02.2023 позивач звернувся з рапортом про звільнення з військової служби у запас відповідно до абзацу 5 підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 ЗУ "Про військовий обов'язок і військову службу" через сімейні обставини у зв'язку з наявністю у нього батька дружини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є особою з інвалідністю ІІ групи. Представник відповідача зазначив, що до матеріалів, які направлялись на звільнення, позивачем не було долучено копій документу щодо підтвердження дошлюбного прізвища дружини ОСОБА_4 (прізвище ОСОБА_5 було змінено на ОСОБА_6 ). Відтак, не було підтверджено обставину наявності в нього батька дружини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є особою з інвалідністю ІІ групи. Водночас, звернуто увагу суду на те, що службовим листом військової частини НОМЕР_1 від 17.03.2023 № 501/3/509 матеріали до звільнення позивача повернуто на доопрацювання, а не відмовлено у звільненні з військової служби, що оскаржується позивачем в даному адміністративному позові, а ОСОБА_1 не вжив усіх заходів щодо досудового врегулювання спору. З урахуванням викладеного, просить суд відмовити в задоволенні позову (а.с.59-63).
25.07.2023 від відповідача - військової частини НОМЕР_2 , на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, згідно змісту якого, представник відповідача щодо можливості задоволення заявлених позовних вимог заперечив. Вказав, що згідно наявної у військової частини НОМЕР_2 копії позовної заяви, позивач не оскаржує рішення, дії чи бездіяльність командування військової частини НОМЕР_2 та не просить зобов'язати військову частину НОМЕР_2 вчинити певні дії. Водночас, згідно наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 21.05.2023 № 141 солдат ОСОБА_1 з 21.05.2023 зарахований до списків особового складу частини на всі види забезпечення. Підставою для видання цього наказу були витяг із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 12.05.2023 № 249-РС, припис військової частини НОМЕР_3 від 21.05.2023 № 212. Представник відповідача вважає, що оскільки позивач станом на 28.02.2023 (день подання ним рапорту про звільнення з військової служби) не проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , командування військової частини НОМЕР_2 не приймало жодних рішень, не допускало жодної бездіяльності стосовно військовослужбовця ОСОБА_1 . Відтак, відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в задоволенні позову (а.с.74-75).
Головуючий по справі суддя Панікар І.В. в період з 20.07.2023 по 18.08.2023 та з 01.09.2023 по 15.09.2023 перебував у відпустці, у зв'язку з чим, строк розгляду справи продовжено.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, дослідивши позовну заяву, відзиви на позов, та в сукупності письмові докази, встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_3 , яка підпорядковується військовій частині НОМЕР_1 .
28.02.2023 позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_3 з рапортом про звільнення з військової служби у запас відповідно до абзацу 5 підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 ЗУ "Про військовий обов'язок і військову службу" через сімейні обставини у зв'язку з наявністю у нього батька дружини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є особою з інвалідністю ІІ групи (а.с.26).
За наслідками розгляду вказаного рапорту, військова частина НОМЕР_1 дійшла висновку, що відповідно до пункту 2 частини 4 статті 26 ЗУ "Про військовий обов'язок і військову службу" відсутні підстави для звільнення, оскільки в службових документах поданих до звільнення є розбіжності у прізвищі дружини, відтак, листом військової частини НОМЕР_1 від 17.03.2023 № 501/3/509 матеріали до звільнення позивача повернуто на доопрацювання (а.с.24).
Вважаючи такі дії відповідача неправомірними, позивач звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.
Надаючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд виходить з таких підстав та мотивів.
Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" № 2232-ХІІ від 25.03.1992 (надалі - Закон №2232-ХІІ) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Відповідно до частин 1, 2 статті 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Частиною 6 статті 2 Закону №2232-ХІІ передбачено наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні” (затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ), введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб.
На момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 проходить військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період і його призначено на посаду солдата у військовій частині НОМЕР_3 , яка підпорядковується військовій частині НОМЕР_1 .
В той же час, як встановлено судом, позивач виявив своє небажання продовжувати проходити військову службу та подав рапорт про звільнення з військової служби через сімейні обставини на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 ЗУ "Про військовий обов'язок і військову службу" (а.с.26).
З матеріалів адміністративної справи судом встановлено, що позивачем до вказаного рапорту долучено підтверджуючі документи на 19 аркушах, а саме: довідку до акта-огляду медико-соціальною експертною комісією від 18.09.2018, паспорт громадянина України дружини позивача - ОСОБА_4 , свідоцтво про народження дружини позивача - ОСОБА_5 , свідоцтво про шлюб укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_5 від 10.10.2009 року, рішення Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 12.01.2022 про розірвання шлюбу між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , свідоцтво про шлюб укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 від 07.10.2022, акт обстеження житлових умов ОСОБА_3 , акт обстеження матеріально-побутових умов ОСОБА_3 , висновок Лікарської консультативної комісії Комунального некомерційного підприємства “Тлумацька центральна міська лікарня” про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від 13.02.2023, витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища, витяг № 532 про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб та довідку ГУ ПФУ в Івано-Франківській області від 13.02.2023 № 70 (а.с.25, 27-42).
В даному аспекті суд вказує на таке.
Частиною 4 статті 26 ЗУ "Про військовий обов'язок і військову службу" передбачено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час воєнного стану на підставах (окрім іншого): г) через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема: необхідність здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною; необхідність здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи; необхідність здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
Отже, системний аналіз вищевказаної норми пп. "г" п. 2 ч. 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ дає підстави для висновку, що під час воєнного стану військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються за сімейними обставинами, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу, у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи або ІІ групи.
Судом встановлено, що 10.10.2009 між ОСОБА_7 та ОСОБА_5 укладено шлюб (а.с.30).
Проте, рішенням Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 12.01.2022 розірвано шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . Після розірвання шлюбу залишено ОСОБА_6 шлюбне прізвище “ ОСОБА_8 ” (а.с.31-34).
В подальшому, 07.10.2022 між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_4 від 07.10.2022 (а.с.35).
Дружина позивача ОСОБА_4 ( ОСОБА_5 ) є дочкою ОСОБА_3 (а.с.29).
Згідно змісту довідки до акта-огляду медико-соціальної експертної комісії від 18.09.2018, батьку дружини позивача, ОСОБА_3 з 18.09.2018 встановлено ІІ групу інвалідності (а.с.25).
Відтак, Лікарською консультативною комісією Комунального некомерційного підприємства “Тлумацька центральна міська лікарня” 13.02.2023 видано висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, згідно змісту якого ОСОБА_3 потребує постійного стороннього догляду (а.с.38).
З матеріалів адміністративної справи судом встановлено, що протягом 2019-2022 років за ОСОБА_3 здійснював догляд (допомагав по господарству, купував ліки, возив на планове обстеження до медичного закладу) ОСОБА_1 , який фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Інших осіб, які б здійснювали догляд за ОСОБА_3 крім зятя ОСОБА_1 немає (а.с.36).
Також, в матеріалах справи міститься витяг № 532 про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, виданий Тлумацькою міською радою 25.04.2023 за № 532, з якого слідує, що за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_3 та ОСОБА_1 (а.с.41).
Відповідно до частини 7 статті 26 Закону №2232-ХІІ звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначений у Положенні про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженому Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення №1153/2008).
Згідно з пунктом 260 Положення №1153/2008 під час дії особливого періоду військовослужбовці звільняються з військової служби з підстав, визначених статтею 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", та з урахуванням особливостей, передбачених статтею 26-2 названого Закону.
При цьому, нормами підпункту 2 пункту 225 Положення №1153/2008 передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) здійснюється на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу": у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Згідно із абзацом 2 пункту 14.10 розділу XIV Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України 10.04.2009 № 170 (далі - Інструкція №170) звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Додатком 19 Інструкції №170 передбачено перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби. Зокрема відповідно до п.5 Додатку при поданні до звільнення з військової служби за підставами: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року № 413 та визначено підпунктом г пункту 1 частини четвертої, підпунктом ґ пункту 2 частини п'ятої, підпунктом г пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", подаються: копія рапорту військовослужбовця; документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років).
Суд враховує, що позивачем дотримано законодавчо визначену процедуру подання рапорту та доданих до нього документів.
Порядок звільнення врегульований пунктами 233-243 Положення №1153/2008.
Пунктом 233 Положення №1153/2008 закріплено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Відповідно до пункту 14.10 Розділу XIV "Особливості проходження військової служби, служби в резерві та виконання військового обов'язку в запасі в особливий період" Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170, звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.
Командири військових частин зобов'язані забезпечити своєчасне здавання посади, проведення усіх необхідних розрахунків з військовослужбовцями, стосовно яких видано наказ по особовому складу про звільнення з військової служби, у порядку, визначеному пунктом 242 Положення, та направлення їх на військовий облік до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки за місцем проживання.
Відповідно до пункту 241 Положення №1153/2008 накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин.
Згідно з правовими нормами пункту 242 Положення №1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
З системного аналізу вказаних норм права суд дійшов висновку, що наслідком розгляду рапорту військовослужбовця про його звільнення з військової служби посадові особи, які мають право на його звільнення з військової служби, зобов'язані видати наказ по особовому складу про звільнення такого військовослужбовця з військової служби чи надати обґрунтовану відмову у задоволенні рапорту.
Як вже зазначалось судом, за наслідками розгляду вищевказаного рапорту, листом військової частини НОМЕР_1 від 17.03.2023 № 501/3/509 матеріали до звільнення позивача повернуто на доопрацювання.
Вказане свідчить про те, що військовою частиною НОМЕР_1 не видано наказ по особовому складу про звільнення позивача з військової служби, а ні обґрунтованої відмови у задоволенні цього рапорту, відповідачем прийнято не було.
Жодних доказів на спростування вищезазначеного відповідач до суду не надав.
На думку суду такі дії військової частини НОМЕР_1 фактично є відмовою/перешкоджанням у звільненні з військової служби.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення у спосіб визнання протиправними дій військової частини НОМЕР_1 щодо повернення на доопрацювання службовий матеріал до звільнення у запас солдата ОСОБА_1 , які оформлені листом від 17.03.2023 № 501/3/509.
Стосовно позовної вимоги про зобов'язання відповідача прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби за сімейними обставинами, суд зазначає таке.
Згідно витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 01.07.2023 року за № 182 позивача, звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 30.06.2023 року № 99-РС з військової служби у запас за підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 ЗУ "Про військовий обов'язок і військову службу", з 01.07.2023 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с.80).
З огляду на дані обставини, суд прийшов до висновку, що оскільки на час розгляду справи наявні докази, які свідчать про звільнення позивача з військової служби, внаслідок чого, в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.
При цьому, суд звертає увагу на відсутність передумов для закриття провадження у цій частині позовних вимог з підстав, визначених пунктом 8 частини 1 статті 238 КАС України, оскільки в ході розгляду справи не встановлено обставин, які б вказували на те, що оскаржувані порушення відповідачем виправлені самостійно.
Так, позивачем не надано, а судом не здобуто доказів звернення ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_2 з рапортом про звільнення з військової служби, у задоволенні якого останньому було б відмовлено.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із нормами частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положень статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому, в силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Водночас, всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів в повному об'ємі правомірності своїх дій.
Враховуючи вищевикладене, суд робить висновок про необхідність часткового задоволення заявлених позовних вимог.
Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, позивач, згідно із квитанцією від 02.05.2023 підтвердив сплату судового збору на суму 1073,60 грн., за подання даного адміністративного позову, суд робить висновок про стягнення, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 сплачений судовий збір в розмірі 536,80 грн.
Окрім того, в позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача документально підтверджені судові витрати.
Частинами 1 та 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, серед інших, і витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частиною 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частинами 4 та 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Водночас, частиною 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України" заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Тобто, суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов'язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями дійсності та співмірності необхідних і достатніх витрат, а також розумності їх розміру.
При вирішенні даного питання, суд враховує правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 (№11-562ас18) про те, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Також, згідно Рішення ЄСПЛ у справі East/West Alliance Limited проти України заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Так, на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивач долучив: договір № 07/04-23 про надання правової допомоги від 07.04.2023, додаткову угоду № 1 про надання правової допомоги від 07.04.2023, акт №1 приймання-передачі наданих послуг від 02.05.2023, розрахунок № 1-31/03-23 від 31.03.2023, квитанцію до прибуткового касового ордера № 07.04.2023, розрахунок орієнтовних витрат на правову допомогу, яку позивач поніс та планує понести, ордер на надання правничої (правової) допомоги від 07.04.2023 та свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю (а.с.43-52).
Згідно пункту 3.2 договору № 07/04-23 про надання правової допомоги від 07.04.2023 розмір гонорару, який клієнт сплачує бюро за надану в межах цього договору правову допомогу, визначається сторонами окремою додатковою угодою, яка є невід'ємною частиною цього договору.
Відповідно до додаткової угоди № 1 про надання правової допомоги від 07.04.2023, вартість послуг витрат на правничу допомогу становить 15000 грн., у тому числі: вивчення матеріалів справи та підготовка правової позиції - 3000 грн., написання позовної заяви - 6000 грн., участь у судовому засіданні - 4000 грн., написання процесуальних документів - 2000 грн. (а.с.46).
Згідно акту № 1 приймання-передачі наданих послуг від 02.05.2023, вартість послуг витрат на правничу допомогу становить 9000 грн., у тому числі: вивчення матеріалів справи та підготовка правової позиції - 3000 грн., написання позовної заяви - 6000 грн. (а.с.47).
У відповідності до квитанції до прибуткового касового ордера № 07.04.2023 позивач сплатив адвокату за надання правової допомоги 9000 грн. (а.с.49).
Водночас, згідно розрахунку орієнтовних витрат на правову допомогу, яку позивач поніс та планує понести, вартість послуг витрат на правничу допомогу становить 23000 грн., зокрема: вивчення матеріалів справи та підготовка правової позиції - 3000 грн., написання позовної заяви - 6000 грн., додатково позивачем планується понести витрати пов'язані з судовим представництвом представником позивача, в разі призначення справи в загальному порядку, з розрахунку 4000 грн. за одне судове засідання (планується 2 судових засідання - 8000 грн.), також, планується написання процесуальних документів (клопотань, заяв, пояснень) в кількості 3 документи з розрахунку 2000 грн. за один документ - 6000 грн.
Згідно із частиною 6 статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини 7 статті 134 КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що заявлена до відшкодування сума витрат на правничу допомогу у розмірі 23000 грн. є надмірною, неспівмірною зі складністю справи та фактичним обсягом наданих адвокатом послуг (а.с.59-63).
Водночас, на переконання суду, визначена адвокатом сума компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу позивачем, за результатами розгляду справи в розмірі 9000 грн. не є належним чином обгрунтованою, з огляду не відповідності її критеріям дійсності та співмірності необхідних і достатніх витрат, а також розумності їх розміру.
Суд вважає, що обумовлені витрати, щодо виконаної роботи, зокрема, "вивчення матеріалів справи та підготовка правової позиції - 3000 грн." є необґрунтованими, оскільки не охоплюються цілями, що визначені ч.3 ст.134 КАС України, а найймовірніше сприяють процесу написання позовної заяви, також, витрати "участь представника позивача у судових засідання - 8000 грн." є необгрунтованими, оскільки розгляд справи проводився за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку, визначеному статтею 262 КАС України, окрім того, суд вважає необґрунтованими витрати "написання процесуальних документів - 6000 грн. " з огляду на те, що в ході розгляду даної адміністративної справи представником позивача не було подано суду жодного процесуального документа, внаслідок чого, такі витрати не повинні враховуватися при визначенні суми судових витрат на професійну правничу допомогу.
З огляду на зазначені обставини, суд дійшов висновку, що сума витрат 23000 грн. на професійну правничу допомогу у справі № 300/2405/23 є непропорційною до: складності справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); обсягу наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг).
Таким чином, на переконання суду, співмірним розміром витрат на професійну правничу допомогу є 4000,00 грн. - сума, що охоплює собою витрати позивача, що понесені ним за надану йому правничу допомогу, а саме - написання позовної заяви.
З огляду на зазначені обставини та, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, суд дійшов до висновку, що слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в розмірі 2000 гривень.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій - задоволити частково.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо повернення на доопрацювання службовий матеріал до звільнення у запас солдата ОСОБА_1 , які оформлені листом від 17.03.2023 № 501/3/509.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Відповідно до задоволених вимог стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 , АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 , АДРЕСА_3 ) сплачений судовий збір в розмірі 536,80 грн. (п'ятсот тридцять шість гривень вісімдесят копійок) та 2000 грн. (дві тисячі гривень) витрат на правничу (правову) допомогу.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення суду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасники справи:
Позивач:
ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 , АДРЕСА_3 ).
Відповідачі:
військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 , АДРЕСА_2 ),
військова частина НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_7 , АДРЕСА_4 ).
Суддя /підпис/ Панікар І.В.