ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 вересня 2023 року м. Ужгород№ 260/2995/23
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Ващиліна Р.О., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особам, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Закарпатський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовом до Міністерства оборони України, третя особам, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Закарпатський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, в якому просить: 1) визнати протиправним та скасувати рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, про відмову у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , викладене в пункті 6 витягу з протоколу засідання Комісії від 05 січня 2023 за №1/в; 2) зобов'язати Комісію Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, прийняти рішення про призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що він проходив військову службу під час мобілізації та в квітні 2022 року отримав множинні поранення в ході виконання бойового завдання, пов'язаного із захистом Батьківщини, у зв'язку з чим проходив лікування. 29 червня 2022 року був звільнений з військової служби. 03 жовтня 2022 року він пройшов медичну комісію в Закарпатському обласному центрі медико-соціальної експертизи, за наслідками якої підтверджено втрату професійної працездатності в розмірі 30% поранення так пов'язане із захистом Батьківщини. Разом з тим, в лютому 2023 року його було повідомлено про те, що комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум було відмолено у призначенні такої допомоги з огляду на те, що ступінь втрати працездатності було встановлено через понад 3 місяці після звільнення з військової служби. Разом з тим, комісія не взяла до уваги обставини, що передували встановленню ступеня втрати працездатності, зокрема необхідності зібрання додаткових документів для підтвердження тієї обставини, що отримане в квітні 2022 року поранення пов'язане із захистом Батьківщини.
01 червня 2023 року відповідач надіслав до суду відзив на позов №632 від 31.05.2023, в якому проти заявлених позовних вимог заперечив. Так, зазначив, що 29 червня 2022 року позивача було звільнено з військової служби. В свою чергу 03 жовтня 2022 року МСЕК було встановлено позивачу 30% втрати працездатності та причинний зв'язок захворювання із захистом Батьківщини. Таким чином, вважає, що комісією правомірно відмовлено позивачу у виплаті спірної одноразової грошової допомоги, оскільки ступінь втрати працездатності встановлено понад тримісячний термін після звільнення з військової служби. Звернув увагу суду на те, що питання призначення особі одноразової грошової допомоги є дискреційними повноваженнями Міністерства оборони України, а тому суд не може приймати рішення стосовно зобов'язання останнього призначити таку.
07 червня 2023 року 3-я особа подала до суду свої пояснення щодо позову №409915 від 02.06.2023, в яких зазначила, що в спірних правовідносинах Закарпатський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки дотримався всіх законодавчих норм, а саме: прийнято та опрацьовано заяву позивача та направлено документи разом з висновком щодо можливості виплати одноразової грошової до Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України. З огляду на що з боку 3-ї особи жодних порушень не було.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) був призваний на військову службу 24 лютого 2022 року на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 №69/22 «Про загальну мобілізацію», проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та у період з 06 березня по 21 квітня 2022 року приймав безпосередню участь у бойових діях та забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, що підтверджується довідкою Військової частини НОМЕР_1 №430/ЮС від 21.09.2022 (акр. спр. 67).
21 квітня 2022 року під час виконання бойового завдання у зв'язку з виконанням конституційного обов'язку щодо оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканості в районі н.п. Оріхів Пологівського району Запорізької області внаслідок артилерійського обстрілу зі сторони противника ОСОБА_1 отримав множинні вогнепальні сліпі уламкові осколкові поранення м'яких тканин лівої сідничної ділянки, лівого плеча, нижньої третини лівого стегна з вогнепальним неповним переломом дистального метаепіфізу лівої стегнової кістки з наявністю стороннього тіла (осколка).
Вказана обставина підтверджується довідкою Військової частини НОМЕР_1 №828 від 25.06.2022 та визнається сторонами (зворот арк. спр. 62).
З огляду на отримані поранення ОСОБА_1 у період з 29 квітня по 02 травня 2022 року перебував на стаціонарному лікуванні, в тому числі йому було виконано оперативне втручання, після чого він направлений для подальшого лікування до Військової частини НОМЕР_2 (арк спр. 12).
29 червня 2022 року наказом командира військової частини НОМЕР_1 №172 ОСОБА_1 був виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 29 червня 2022 року у зв'язку зі звільненням з військової служби на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (арк. спр. 62).
26 вересня 2022 року з метою визначення придатності до військової служби ОСОБА_1 був направлений на медичний огляд, за результатами проведення якого довідкою військово-лікарської комісії №4913 від 28.09.2022 було встановлено, що захворювання позивача є наслідком тяжкого множинного поєднаного вогнепального осколкового поранення лівих плеча і стегна з вогнепальним неповним переломом дистального метаепіфіза стегнової кістки (21.04.2022) у вигляді зміцнілих рубців та кісткової мозолі з незначним порушенням стійкої контрактури лівого колінного суглоба з незначним порушенням функції нижньої кінцівки, що пов'язане із захистом Батьківщини (зворот арк. спр. 61, 67).
За результатами проходження медико-соціальної експертизи 03 жовтня 2022 року ОСОБА_1 було визначено 30% ступеня втрати професійної працездатності, що підтверджується довідкою МСЕК №065738 від 03.10.2022 (арк. спр. 61).
19 жовтня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до начальника Закарпатського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки із заявою, в якій просив виплатити йому одноразову грошову допомогу у зв'язку з встановленням йому 30% втрати працездатності з огляду на отримані поранення, пов'язані із захистом Батьківщини (зворот арк. спр. 60).
За наслідками розгляду такої заяви та наявності підстав для призначення грошової допомоги в розмірі 30% 70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня 2022 року супровідним листом №1088/9/2777 від 28.10.2022 подані ОСОБА_1 документи були скеровані директору Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України (арк. спр. 60).
05 січня 2023 року за результатами розгляду поданих щодо ОСОБА_1 документів, протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум (далі - Комісія) №1/в ОСОБА_1 було відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги. Таку відмову аргументовано тим, що заявника звільнено з військової служби 29 червня 2022 року, а ступінь втрати працездатності внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини, встановлено 03 жовтня 2022 року, тобто понад тримісячний термін після звільнення з військової служби (зворот арк. спр. 59).
Не погоджуючись з таким рішення Комісії, з метою захисту порушених, на думку позивача, прав на отримання одноразової грошової допомоги у разі часткової втрати працездатності внаслідок виконання військового обов'язку щодо захисту Батьківщини ОСОБА_1 звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Приймаючи рішення по суті спірних правовідносин суд виходить з наступного.
Ч. 5 ст. 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантії військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах регулюють норми Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII від 20.12.1991 (далі - Закон №2011).
Нормами ст. 1-2 Закону №2011 визначено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Нормами ст. 16 Закону №2011 гарантовано виплату військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності.
Так, зокрема, відповідно до п. 7 ч. 2 зазначеної статті одноразова грошова допомога призначається і виплачується, в тому числі, у разі отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання ним обов'язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, а також особою, звільненою з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби.
Згідно ч. 2 ст. 16-2 закону №2011 одноразова грошова допомога у випадках, зазначених у пп. 5-9 п. 2 ст. 16 цього Закону, призначається і виплачується залежно від встановленої військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту інвалідності та ступеня втрати ним працездатності у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України. При цьому у випадках, зазначених у підпункті 5 пункту 2 статті 16 цього Закону, розмір одноразової грошової допомоги не може бути меншим за 70-кратний прожитковий мінімум, встановлений законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.
Порядок призначення і виплата одноразової грошової допомоги врегульовано нормами ст. 16-3 Закону №2011. Так, зокрема, ч. 2 зазначеної статті визначено, що у випадках, передбачених підпунктами 4 - 9 пункту 2 статті 16 цього Закону, одноразова грошова допомога призначається і виплачується відповідним військовослужбовцям, військовозобов'язаним або резервістам.
Встановлення інвалідності або визначення ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам здійснюється в індивідуальному порядку державними закладами охорони здоров'я відповідно до законодавства (ч. 3 ст. 16-3 Закону №2011).
Відповідно до ч. 6 ст. 16-3 Закону №2011, одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.
Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві регулюється Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 (далі - Порядок).
Згідно п. 3 Порядку днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності є дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії, у разі встановлення ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року №1317 затверджено Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, що визначає порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями. Так, п. 8 такого передбачено, що датою встановлення інвалідності та ступеня втрати професійної працездатності потерпілому від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання у відсотках вважається день надходження до комісії документів, зазначених у пункті 3 цього Положення.
Судом встановлено, що 21 квітня 2022 року під час виконання бойового завдання у зв'язку з виконанням конституційного обов'язку щодо оборони України ОСОБА_1 отримано поранення, що призвели до часткової втрати працездатності.
Відповідно до довідки військово-лікарської комісії Військової частини НОМЕР_3 №221 від 20.05.2022, проведеним 20 травня 2022 року медичним огляд ОСОБА_1 було визначено, що отримані ним поранення, травма пов'язані з проходженням військової служби.
26 вересня 2022 року з метою визначення придатності до військової служби позивача було направлено на медичний огляд військово-лікарською комісією, за результатами проведення якого медико-соціальною експертною комісією Обласного центру медико-соціальної експертизи встановлено ОСОБА_1 30% ступеня втрати професійної працездатності внаслідок поранення, ТАК, пов'язаного із захистом Батьківщини. При цьому датою встановлення страхового випадку зазначено 28 вересня 2022 року (арк. спр. 61).
Відповідач не заперечує, що втрата працездатності позивача була наслідком отриманого ним поранення під час виконання бойового завдання, пов'язаного із захистом Батьківщини.
Разом з тим, Комісія відмовила у призначенні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги з підстав пропуску позивачем 3-місячного терміну встановлення втрати працездатності після звільнення з військової служби, що мало місце 29 червня 2022 року. При цьому вважає, що датою встановлення ступеня втрати професійної працездатності є 03 жовтня 2022 року - дата проведення огляду позивача.
Проте суд вважає, що суб'єкта владних повноважень помилково ототожнює дату проведення огляду та дату встановлення ступеня втрати професійної працездатності, оскільки в розумінні законодавчих норм такі є різними поняттями. При цьому Порядком передбачено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії, а не дата проведення огляду потерпілого.
Будь-яких інших підстав неможливості призначення позивачу одноразової грошової допомоги відповідач не заявляє, а сумом такої не встановлено.
Ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на зазначене суд вважає, що оскарженне рішення Комісії є протиправним, а ОСОБА_1 має право на отримання спірної одноразової грошової допомоги.
При цьому суд вважає за необхідне звернути увагу Міністерства оборони України на наступне.
Відповідно до ст. 4 Закону №2011, забезпечення виконання цього Закону, інших нормативно-правових актів щодо соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей покладається на органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки, відповідно до положень ст. 17 Конституції України, є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Нормами ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів визнано обов'язком громадянина України. Громадяни відбувають на військову службу відповідно до закону.
Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей (ст. 17 Конституції України).
За змістом статей 17, 65 Основного Закону України громадяни України, які захищають Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України, виконують конституційно значущі функції, тож держава повинна надавати їм і членам їхніх сімей особливий статус та забезпечувати їх додатковими гарантіями соціального захисту відповідно до ч. 5 ст. 17 Конституції України як під час проходження служби, так і після її закінчення; закріплення в Конституції України обов'язку держави щодо забезпечення соціального захисту громадян України, які захищають Вітчизну, суверенітет і територіальну цілісність України, є запорукою його реалізації державою та недопущення зниження рівня соціального захисту цих осіб та членів їхніх сімей (Рішення Конституційного Суду України від 18 грудня 2018 року №12-р/2018, від 25 квітня 2019 року №1-р(II)/2019).
Розвиваючи зазначені юридичні позиції, Конституційний Суд України у своєму рішенні №7-р(II)/2022 від 12 жовтня 2022 року зазначив, що зі змісту ч. 1, 2, 5 ст. 17 Конституції України у їх взаємозв'язку з ч. 1 ст. 46, ч. 1 ст. 65 Основного Закону України випливає конституційний обов'язок держави надати спеціальний юридичний статус громадянам України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, членам їхніх сімей, а також особам, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії російської федерації проти України, розпочатої у лютому 2014 року, із забезпеченням відповідно до цього статусу соціальних гарантій високого рівня.
Враховуючи реалії, пов'язані зі збройною агресією російської федерації проти України, головну роль в обороні Української держави, її суверенітету, незалежності та територіальної цілісності відіграють Збройні Сили України та інші військові формування, які своєю мужньою боротьбою здійснюють ефективний захист Української держави та Українського народу. З огляду на що виконання державою конституційного обов'язку щодо забезпечення посиленого соціального захисту військовослужбовців покликане не тільки забезпечити соціальний захист кожного з них індивідуально, а й сприяти ефективному виконанню громадянами України обов'язку щодо захисту Вітчизни - України, її суверенітету, незалежності та територіальної цілісності.
В умовах воєнного стану держава зобов'язана мобілізувати всі доступні їй ресурси для посилення своєї обороноздатності та відсічі збройної агресії російської федерації. Відтак усебічна підтримка військовослужбовців Збройних Сил України є одним із засобів розширення оборонних можливостей держави.
Конституційний Суд України зазначав, що «статус військовослужбовців обумовлює високий ризик отримання поранення, ушкодження здоров'я чи навіть загибелі під час виконання службових обов'язків під час захисту Вітчизни» (Рішення Конституційного Суду України від 06 квітня 2022 року №1-р(II)/2022).
Конституційний Суд України в Рішенні від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016 наголосив на тому, що організаційно-правові та економічні заходи, спрямовані на забезпечення належного соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей, пов'язані не з втратою працездатності, безробіттям або відсутністю достатніх засобів для існування (стаття 46 Конституції України), а з особливістю виконуваних ними обов'язків щодо забезпечення однієї з найважливіших функцій держави - захист суверенітету і територіальної цілісності України (частина перша статті 17 Основного Закону України); потреба в додаткових гарантіях соціального захисту цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена, зокрема, тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей.
Відповідно до ст. 46 Основного Закону України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, визначених законом (частина перша).
Конституційний Суд України зауважив, що зміст права на соціальний захист, гарантований ст. 46 Конституції України, узгоджується з її приписами, за якими, зокрема, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ч. 1 ст. 3); зазначені положення Основного Закону України зобов'язують державу створити ефективну систему соціального захисту різних категорій осіб; заходи соціального захисту мають втілювати ідеї соціальної солідарності та справедливості, бути спрямовані на охорону і захист особи при настанні можливих соціальних ризиків (рішення від 22 травня 2018 року №5-р/2018).
Суд зазначає, що часткова втрата працездатності ОСОБА_1 виникла внаслідок поранення, отриманого під час виконання бойового завдання у зв'язку з виконанням конституційного обов'язку щодо захисту Батьківщини, забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, що підтверджується численними довідками як Військової частини, в якій позивач проходив військову службу, так і військово-лікарськими комісіями.
Конституційний Суд України неодноразового акцентував на тому, що держава, виконуючи свій головний обов'язок - утвердження і забезпечення прав і свобод людини повинна не тільки утримуватися від порушень чи непропорційних обмежень прав і свобод людини, але й вживати належних заходів для забезпечення можливості їх повної реалізації кожним, хто перебуває під її юрисдикцією (Рішення від 01 червня 2016 року № 2-рп/2016).
Таким чином, суд наголошує, що Міністерство оборони України, як суб'єкт владних повноважень уповноважений на вирішення питання щодо призначення одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, не повинен формально підходити до виконання своїх повноважень та обов'язків, а його діяльність повинна бути спрямована на належне забезпечення прав військовослужбовців на гарантований Конституцією України соціальний захист. Більше того, враховуючи особливий статус особи, що звернулася за отриманням такої допомоги, суд вважає, що Міністерство оборони України було зобов'язане забезпечити можливість повної реалізації такою передбачених законодавством соціальний гарантій. Поряд з цим, у спірних правовідносинах відповідач протиправно відмовив особі, що отримала численні поранення під час виконання свого конституційного обов'язку щодо захисту Батьківщини, внаслідок чого частково втратила працездатність, у виплаті гарантованої законодавством одноразової грошової допомоги.
Стосовно доводів відповідача щодо дискреційності повноважень Міністерства оборони України щодо спірного питання суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 12 Порядку, призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.
Згідно п. 13 Порядку керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого обов'язково додаються документи, зазначені в пунктах 10 та 11 цього Порядку.
Розпорядник бюджетних коштів у місячний строк після надходження всіх зазначених документів приймає рішення про призначення одноразової грошової допомоги або про відмову в її призначенні, або про повернення документів на доопрацювання (у разі, коли документи подано не в повному обсязі, потребують уточнення чи подано не за належністю) і надсилає зазначене рішення разом з документами уповноваженому органу для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, а в разі відмови чи повернення документів на доопрацювання - для письмового повідомлення заявника з обґрунтуванням мотивів відмови чи повернення документів на доопрацювання.
Так, поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R (80)2, відповідно до якої такими є повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Верховний Суд також висловив свою правову позицію стосовно поняття «дискреційні повноваження». Так у постанові №825/2228/18 від 02.07.2020 Верховний Суд зазначив, що такими є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може». У такому випадку дійсно суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.
Суд враховує, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.
Верховний Суд у постанові №825/2228/18 від 02.07.2020 також вказав на те, що у випадку невиконання обов'язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов'язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов'язання ухвалити рішення.
Адміністративний суд з урахуванням фактичних обставин зобов'язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, ч. 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
За наслідками розгляду даної адміністративної справи судом було встановлено протиправність рішення Комісії щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги із заявлених у такому рішенні підстав, при цьому про наявність інших законодавчо встановлених причин для відмови у її призначенні або підстав для повернення документів на доопрацювання відповідач не заявляє, а судом таких не встановлено.
З огляду на вищенаведене суд вважає, що в спірних правовідносинах відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд та прийняти декілька можливих альтернативних рішень, кожне з яких буде правомірним. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку розгляду документів на призначення одноразової грошової допомоги, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб'єкта владних повноважень.
Тому зважаючи на вищенаведене з метою забезпечення ефективного захисту права позивача, суд вважає за можливе заявлені позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст. 241, 243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
ВИРІШИВ:
1. Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_4 ) до Міністерства оборони України, третя особам, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Закарпатський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, про відмову у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , викладене в пункті 6 витягу з протоколу засідання Комісії від 05 січня 2023 №1/в.
3. Зобов'язати Міністерство оборони України в особі Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, прийняти рішення про призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975.
4. Стягнути із Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_4 ) за рахунок бюджетних асигнувань 1073,60 грн. (Одна тисяча сімдесят три гривні 60 коп.) судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
СуддяР.О. Ващилін