ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 вересня 2023 року Справа № 160/11546/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіПрудника С.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),-
ВСТАНОВИВ:
29.05.2023 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якій позивач просить:
- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) від 14.12.2022 року за №Ф-252683-53/64У на суму заборгованості 12 543 гривень 30 копійки;
- стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області витрати професійної правничої допомоги у розмірі 6500 грн.
Означені вимоги вмотивовані тим, що контролюючим органом ГУ ДПС у Дніпропетровській області було сформовано відносно ОСОБА_1 податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 14.12.2022 року № Ф-252683-53/64У на суму 12 543,30 грн. Однак, про вказану вимогу, позивач дізнався лише з постанови про відкриття виконавчого провадження від 14.04.2023 року, оскільки його рахунки було заблоковано Індустріальним відділом державної виконавчої служби у місті Дніпрі. Поштою, або будь-яким іншим способом ГУ ДПС у Дніпропетровській області не було повідомлено позивача про існування вказаної вимоги. Відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу - ОСОБА_1 (форми ОК-5), роботодавцями самостійно сплачувався до Пенсійного фонду України єдиний соціальний внесок із заробітної плати останнього. Відтак позивач вважає, що Головним управлінням ДІІС у Дніпропетровській області протиправно нараховано позивачу єдиний соціальний внесок на загальнообов'язкове державне страхування. Таким чином, оскільки єдиною метою збору внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за нього в період, за яким винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець, що виключає обов'язок по сплаті у цей період внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.
27.07.2023 року від ГУ ДПС у Дніпропетровській області до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування означеного податковий орган зазначив наступне. Згідно даних інформаційно-комунікаційних систем ДПС України ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , з 11.07.1996 року по 11.05.2023 року перебував на обліку в Придніпровській ДПІ (Індустріальний район м. Дніпра). Здійснював діяльність на загальній системі оподаткування та відповідно пункту 4 частини 1 статті 4 Закону № 2464 був платником єдиного внеску. Запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців по ФОП ОСОБА_1 внесено 11.05.2023 року. Стан платника 11 - припинено, але не знято з обліку (КОР не пусті). З метою контролю за сплатою сум єдиного внеску, ДПС України в ІКС «Податковий блок» в інтегрованих картках платників за кодом бюджетної класифікації 71040000 впроваджено щоквартальне нарахування сум єдиного внеску по фізичним особам - підприємцям та особам, які провадять незалежну професійну діяльність. Так, в ІКП ФОП ОСОБА_1 по коду платежу 71040000 відбулися нарахування єдиного внеску, а саме: за 2017 рік - 8448 грн., з терміном сплати 09.02.2018 року; за І квартал 2018 року - 2457,18 грн., з терміном сплати 19.04.2018 року; за II квартал 2018 року - 1638,12 грн, з терміном сплати 19.07.2018 року. ФОП ОСОБА_1 з 18.05.2018 року є отримувачем пенсії за віком, в ІКС «Податковий блок» в реєстраційних даних наявна ознака «пенсіонер за віком», відповідно до частини 4 статті 4 Закону №2464 фізичні особи-підприємці звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону №1058, та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування. У зв'язку із чим, з червня 2018 року не проводились нарахування по єдиному внеску. У зв'язку з несплатою нарахованого єдиного внеску ОСОБА_1 за технологічним кодом класифікації 71040000 (єдиний внесок) обліковувалась заборгованість в сумі 12543,30 грн., за період з січня 2017 року по травень 2018 року. Звітність відповідно до Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 14.04.2015 року № 435, за період 2017 - 2018 роки ОСОБА_1 не подавалась. Станом на 31.01.2022 року по ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) згідно даних ІКС «Податковий блок», обліковувалась заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у сумі 12543,30 грн. Відповідно до пункту 3 розділу VI Інструкції № 449, Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) від 14.12.2022 року № Ф-252683-53/64 на суму 12543,30 грн., яку направлено на адресу ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку з повідомленням про вручення за податковою адресою платника. Поштове відправлення повернуто до ГУ ДПС з позначкою «За закінченням терміну зберігання». У зв'язку з несплатою заборгованості та на виконання пункту 5 розділу VI Інструкції №449, ГУ ДПС сформовано узгоджену вимогу від 14.12.2022 року № Ф-252683-53/64-У на суму 12543,30 грн., та 27.02.2023 року та направлено на примусове виконання до Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - Індустріальний відділ ДВС), по якій 14.04.2023 року відкрито виконавче провадження за №71575940 на суму 12543,30 грн. Індустріальним відділом ДВС, в межах виконавчого провадження, 08.06.2023 стягнуто заборгованість з єдиного внеску з ОСОБА_1 у сумі 12543,30 грн. Станом на 18.07.2023 заборгованість по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування по ОСОБА_1 згідно даних ІКС «Податковий блок», відсутня. Відповідач стверджує, що надані позивачем документи щодо обґрунтування витрат на правничу допомогу (договір про надання професійної правничої допомоги № 18052301 від 15 травня 2023 року, акт прийому послуг адвоката від 23.05.2023 року) складені на підставі розрахунків самого позивача та/або адвоката позивача, не підтверджені об'єктивними та належними доказам. Адже, інших документів на підтвердження своєї позиції стороною позивача не надано. Так, в договорі про надання професійної правничої допомоги № 18052301 від 15 травня 2023 року викладено лише стандартні загальні фрази, без жодних посилань на конкретні обставини даної судової справи, документи тощо. Відповідно до положень Кодексу адміністративного судочинства України витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов'язаних з розглядом саме конкретної судової справи, в межах заявлених позовних вимог. Тому, відповідач наголошує, що документи надані позивачем на обґрунтування понесених витрат на професійну правничу допомогу не містять посилань на конкретну адміністративну справу (а саме №160/11546/23), в межах якої надавалась допомога, що унеможливлює віднесення таких витрат саме до справи №160/11546/23.
За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.05.2023 року, зазначена вище справа була розподілена та 30.05.2023 року передана судді Пруднику С.В.
05.06.2023 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду позовну заяву було залишено без руху та надано було позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 10 (десяти) робочих днів, з моменту отримання копії даної ухвали, шляхом надання до суду: заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду та наданням доказів на підтвердження поважності причин такого пропуску.
23.06.2023 року на виконання вимог ухвали суду від 05.06.2023 року позивачем подано до суду заяву про усунення недоліків, в якому містилось клопотання про поновлення строку звернення до суду із даною позовною заявою. В мотивування означеного клопотання позивачем зазначено про те, що останній в онкологічній лікарні проходить лікування та має онкологічне захворювання.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.07.2023 року визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду із позовною заявою. Прийнято до свого провадження означену позовну заяву та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Витребувано у Головного управління ДПС у Дніпропетровській області: засвідчені належним чином у відповідності до вимог ст. 94 КАС України копію вимоги Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 14.12.2022 року за №Ф-252683-53/64У на суму заборгованості 12 543 гривень 30 копійки; обґрунтований та вмотивований розрахунок вимоги від 14.12.2022 року за №Ф-252683-53/64У на суму заборгованості 12 543 гривень 30 копійки; копію особової реєстраційної справи ОСОБА_1 . Витребувано у ОСОБА_1 : за період з 01 січня 2019 року по дату складання вимоги (14.12.2022 року) докази щодо відрахування із заробітної плати єдиного соціального внеску з місця роботи або сплати позивачем ЄСВ. Витребувані судом докази слід було подати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (також шляхом направлення на електронну адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду (inbox@adm.dp.court.gov.ua; inboxdoas@adm.dp.court.gov.ua) ) у строк до 03 серпня 2023 року. Судом попереджено Головне управління ДПС у Дніпропетровській області про можливість застосування судом заходів процесуального примусу, зокрема накладення штрафу та винесення окремої ухвали у разі невиконання вимог даної ухвали суду.
Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Дослідивши всі документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовну заяву слід задовольнити з огляду на таке.
Судовим розглядом встановлено, що згідно даних інформаційно-комунікаційних систем ДПС України ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , з 11.07.1996 року по 11.05.2023 року перебував на обліку в Придніпровській ДПІ (Індустріальний район м. Дніпра).
Позивач здійснював діяльність на загальній системі оподаткування та відповідно пункту 4 частини 1 статті 4 Закону № 2464 був платником єдиного внеску. Запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців по ФОП ОСОБА_1 внесено 11.05.2023 року. Стан платника 11 - припинено, але не знято з обліку (КОР не пусті).
З метою контролю за сплатою сум єдиного внеску, ДПС України в ІКС «Податковий блок» в інтегрованих картках платників за кодом бюджетної класифікації 71040000 впроваджено щоквартальне нарахування сум єдиного внеску по фізичним особам - підприємцям та особам, які провадять незалежну професійну діяльність.
Так, в ІКП ФОП ОСОБА_1 по коду платежу 71040000 відбулися нарахування єдиного внеску, а саме: за 2017 рік - 8448 грн., з терміном сплати 09.02.2018 року; за І квартал 2018 року - 2457,18 грн., з терміном сплати 19.04.2018 року; за II квартал 2018 року - 1638,12 грн, з терміном сплати 19.07.2018 року.
Як зазначив відповідач у відзиві на позовну заяву, ФОП ОСОБА_1 з 18.05.2018 року є отримувачем пенсії за віком, в ІКС «Податковий блок» в реєстраційних даних наявна ознака «пенсіонер за віком», відповідно до частини 4 статті 4 Закону №2464 фізичні особи-підприємці звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону №1058, та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування. У зв'язку із чим, з червня 2018 року не проводились нарахування по єдиному внеску.
У зв'язку з несплатою нарахованого єдиного внеску ОСОБА_1 за технологічним кодом класифікації 71040000 (єдиний внесок) обліковувалась заборгованість в сумі 12543,30 грн., за період з січня 2017 року по травень 2018 року.
Звітність відповідно до Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 14.04.2015 року № 435, за період 2017 - 2018 роки ОСОБА_1 не подавалась.
Станом на 31.01.2022 року по ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) згідно даних ІКС «Податковий блок», обліковувалась заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у сумі 12543,30 грн.
Відповідно до пункту 3 розділу VI Інструкції № 449, Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) від 14.12.2022 року № Ф-252683-53/64 на суму 12543,30 грн., яку направлено на адресу ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку з повідомленням про вручення за податковою адресою платника. Поштове відправлення повернуто до ГУ ДПС з позначкою «За закінченням терміну зберігання». У зв'язку з несплатою заборгованості та на виконання пункту 5 розділу VI Інструкції №449, ГУ ДПС сформовано узгоджену вимогу від 14.12.2022 року № Ф-252683-53/64-У на суму 12543,30 грн., та 27.02.2023 року та направлено на примусове виконання до Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - Індустріальний відділ ДВС), по якій 14.04.2023 року відкрито виконавче провадження за №71575940 на суму 12543,30 грн.
Індустріальним відділом ДВС, в межах виконавчого провадження, 08.06.2023 стягнуто заборгованість з єдиного внеску з ОСОБА_1 у сумі 12543,30 грн.
Також відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що станом на 18.07.2023 заборгованість по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування по ОСОБА_1 згідно даних ІКС «Податковий блок», відсутня.
Як зазначив позивач у поданій до суду позовній заяві, контролюючим органом ГУ ДПС у Дніпропетровській області було сформовано відносно ОСОБА_1 податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 14.12.2022 року № Ф-252683-53/64У на суму 12 543,30 грн. Однак, про вказану вимогу, позивач дізнався лише з постанови про відкриття виконавчого провадження від 14.04.2023 року, оскільки його рахунки було заблоковано Індустріальним відділом державної виконавчої служби у місті Дніпрі. Поштою, або будь-яким іншим способом ГУ ДПС у Дніпропетровській області не було повідомлено позивача про існування вказаної вимоги. Відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу - ОСОБА_1 (форми ОК-5), роботодавцями самостійно сплачувався до Пенсійного фонду України єдиний соціальний внесок із заробітної плати останнього.
Вважаючи спірну вимогу про сплату боргу (недоїмки) протиправною та безпідставною, позивач звернувся до суду із даною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Слід зазначити, що спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов'язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону № 2464-VI в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі-ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю "працівник" - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону;
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Статтею 2 Закону № 2464-VI визначено, що його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям:
застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;
страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На підставі наведеного, можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, на якому наполягає відповідач, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Судом встановлено, що факт нарахування та своєчасного перерахування до бюджету єдиного соціального внеску із доходів позивача підтверджується копією реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (форма ОК-7 та форма ОК-5), довідками ФОП ОСОБА_2 від 12.07.2023 року №1 та від 12.07.2023 року №1, довідкою ТОВ «Дніпропетровське АТП 11228» від 13.07.2023 року №48 до довідкою ФОП ОСОБА_3 №5/07-2023 року.
До того ж, суд звертає увагу на те, що доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження господарської діяльності судом не встановлено. Відповідач про наявність таких доходів не зазначав.
Суд зазначає, що факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.
Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога (2017-2018 роки), нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.
Однак, позивачу як фізичній особі-підприємцю, нараховувався до сплати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Отже, за наведених вище мотивів, оскаржувану вимогу відповідача не можна вважати правомірною.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 27 листопада 2019 року (справа № 160/3114/19), від 4 грудня 2019 року (справа № 440/2149/19) та від 23 січня 2020 року (справа № 480/4656/18).
Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, обов'язок доведення обставин, які стали підставою для прийняття оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) покладено на контролюючий орган.
Відповідач не довів суду правомірності прийнятої ним вимоги про сплату боргу (недоїмки).
Таким чином, суд перевіривши матеріали справи, оцінивши надані докази, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Належним способом захисту прав позивача є визнання відповідної вимоги про сплату боргу (недоїмки) протиправною та її скасування.
Питання про розподіл судових витрат відповідно до вимог статті 139 КАС України судом не вирішується, оскільки позивач згідно з пунктом 13 частини першої статті 5 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VІ «Про судовий збір» від сплати судового збору звільнений.
З приводу стягнення витрат на професійну правничу допомогу у сумі 6500 грн. суд зазначає наступне.
Згідно з положеннями статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Верховний Суд в постанові від 21.01.2021 року в справі №280/2635/20 звернув увагу на те, що Кодекс адміністративного судочинства України у редакції, чинній з 15.12.2017 року, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено в рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України" заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Тобто, суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов'язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями дійсності та співмірності необхідних і достатніх витрат, а також розумності їх розміру.
Відповідно до частини 3 статті 4 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
Згідно з підпунктом 1, 2, 6 частини 1 та частини 2 статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" до видів адвокатської діяльності, серед іншого, відносяться: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Статтею 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення; представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
У справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі "Ботацці проти Італії" (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява №34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).
У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Верховний Суд в постанові від 21.01.2021 року в справі №280/2635/20 звернув увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15-ц.
При цьому, суд зауважує, що при розгляді справи судом питання про відшкодування витрат на правничу допомогу учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань і саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (саме така позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).
За правилами оцінки доказів, встановлених ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу справи у КАС, суд враховує таке.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем до суду подано квитанцію до прибуткового касового ордера від 23.05.2023 року №18052301/2 адвоката Лосєва Юрія Станіславовича на суму 6500 грн.; договір №18052301 від 18.05.2023 року про надання правничої (правової) допомоги, який укладено між адвокатом Лосєвим Юрієм Станіславовичем та Куреніновим Сергієм Михайловичем; рахунок-фактура на оплату послуг адвоката за договором про надання правничої (правової) допомоги №18052301 від 18.05.2023 року на суму 6500 грн., який укладено між адвокатом Лосєвим Юрієм Станіславовичем та Куреніновим Сергієм Михайловичем; акт прийому послуг адвоката від 23.05.2023 року за договором про надання правничої (правової) допомоги №18052301 від 18.05.2023 року на суму 6500 грн., який укладено між адвокатом Лосєвим Юрієм Станіславовичем та ОСОБА_1 .
Суд також вважає за необхідне врахувати правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 04.02.2020 року (№ провадження К/9901/95/200), відповідно до якої (п.23) вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Так, суд зауважує, що з урахуванням предмету позову, зазначена справа є справою незначної складності та типовою у спорах. Також, суд зауважує, що по вказаній категорії справ є значна кількість усталеної судової практики, що вказує на можливість використання адвокатом у своїй діяльності раніше напрацьованих матеріалів та шаблонних документів, які застосовуються при розгляді судових справ даної категорії.
До того ж, розгляд даної справи відбувся в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
З огляду на вищевикладене, враховуючи співмірність заявленої до повернення позивачем суми коштів із критеріями, встановленими частиною п'ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, суд доходить висновку, що на користь позивача підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів, внаслідок якого сталось порушення прав позивача, сума витрат на правничу допомогу у розмірі 1500 грн.
З урахуванням викладеного вище, суд доходить висновку про часткове задоволення клопотання представника позивача про розподіл судових витрат.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1500 грн. підлягають стягненню з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань.
Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 242-243, 245-246, 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 14.12.2022 року за №Ф-252683-53/64У на суму заборгованості 12 543 гривень 30 копійки.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 44118658) витрати на професійну правничу допомогу у сумі 1500 грн. (одна тисяча п'ятсот гривень).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя С. В. Прудник