Справа № 369/9596/17
Провадження № 2/369/27/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18.09.2023 м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді Фінагеєвої І. О.,
при секретарі Цукаева К.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 369/9596/17 за позовом ОСОБА_1 до Феодосіївської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , міськрайонне управління Держгеокадастру у Києво-Святошинському районі та м. Ірпені Головного управління Держгеокадастру у Київській області, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мазурчук В. В. про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування, за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи: Ходосівська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, та за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Феодосіївської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про визнання заповіту недійсним,
ВСТАНОВИВ:
У вересні 2017 року до суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до Ходосівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , міськрайонне управління Держгеокадастру у Києво-Святошинському районі та м. Ірпені Головного управління Держгеокадастру у Київській області, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мазурчук В. В. про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, посилається на те, що її мачусі ОСОБА_5 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку, серія ЯА № 609809, виданого на підставі розпорядження Києво-Святошинської райдержадміністрації від 27 січня 2006 року № 45, належала земельна ділянка площею 1,6037 га, кадастровий номер 3222487000:04:004:0134 розташована на території Ходосівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла. На підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 25 серпня 2010 року державним нотаріусом Другої Київської державної нотаріальної контори Костенко Л. Ю., власником 1/3 частини вищевказаної земельної ділянки став батько позивачки ОСОБА_6 - чоловік померлої ОСОБА_5 .
Власником іншої 1/3 частини вказаної земельної ділянки в порядку спадкування стала ОСОБА_7 - дочка померлої ОСОБА_5 .
Позивачці відомо, що ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 та що в неї залишилася дочка ОСОБА_3 і право власності на вищевказану частину земельної ділянки, яка належала ОСОБА_7 , перейшло до ОСОБА_3 на підставі рішення суду
Інша 1/3 частина вищевказаної земельної ділянки належала онуку померлої ОСОБА_5 - ОСОБА_8 . Позивачці відомо, що ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , а право власності на вищевказану 1/3 частину земельної ділянки перейшло до його матері ОСОБА_4 на підставі рішення суду у справі про визнання права власності на земельну ділянку.
Позивачка наголошує на тому, що її батько - ОСОБА_6 , помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , але заповіту не залишив. Його спадкоємцями стали позивачка ОСОБА_1 та її сестра ОСОБА_2 , яка подала заяву про відмову від спадщини, яка складалася з 1/3 частини земельної ділянки, внаслідок чого приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу відкрив спадкову справу № 56260940.
Позивачка зауважує, що її батько за життя не встиг здійснити державну реєстрацію права власності на вищевказану 1/3 частину земельної ділянки. Ходосівська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області на запит позивачки надала відповідь про те, що вищевказана земельна ділянка в їх земельно-кадастрових книгах не значиться.
03 липня 2015 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мазурчук В. В. відмовив позивачці у видачі свідоцтва про право на спадщину з тієї підстави, що померлим ОСОБА_6 не зареєстровано в Державному земельному кадастрі право власності на вищевказану 1/3 частину земельної ділянки.
Після повторного звернення до Управління Держземагенства позивачці було надано витяг з Державного земельного кадастру про відсутність обмежень на земельну ділянку та витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки і рекомендовано вирішити спірні питання щодо права власності на нерухоме майно в судовому порядку.
Враховуючи вищенаведене, позивачка просить суд визнати за нею право власності на 1/3 земельної ділянки площею 1,6037 га, кадастровий номер 3222487000:04:004:0134 розташованої на території Ходосівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області в порядку спадкування після смерті її батька ОСОБА_6 .
Києво-Святошинський районний суд Київської області ухвалою від 06 вересня 2017 року відкрив провадження у справі.
У листопаді 2017 року третя особа по справі - ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що в провадженні суду перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до Ходосівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , міськрайонне управління Держгеокадастру у Києво-Святошинському районі та м. Ірпені Головного управління Держгеокадастру у Київській області, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мазурчук В. В. про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування. ОСОБА_3 вважає позовні вимоги ОСОБА_1 такими, що порушують її права, а тому не підлягають задоволенню.
ОСОБА_3 зауважує, що спадкодавцем спірної земельної ділянки є ОСОБА_5 . Після її смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 відкрилася спадщина. Спадкоємиця ОСОБА_7 , яка була матір'ю ОСОБА_3 , звернулася до приватного нотаріуса з заявою про прийняття спадщини. Оскільки нотаріус не встановив наявності будь-якого заповіту, то видав ОСОБА_7 свідоцтво про право на спадщину за законом як спадкоємцю першої черги за законом.
Спадкоємцями померлої ОСОБА_5 були чоловік ОСОБА_6 , дочка ОСОБА_7 та внук ОСОБА_8 . Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину від 25 серпня 2010 року серії ВМТ № 585573 кожен зі спадкоємців успадкував по 1/3 спадщини.
ОСОБА_3 є спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_7 .
Позивачка ОСОБА_3 вказує на те, що на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_5 існував нотаріально-посвідчений заповіт померлої ОСОБА_5 , за яким спадкодавець розпорядилася усім належним їй на день смерті майном на користь ОСОБА_7 та ОСОБА_9 , про який ОСОБА_7 не знала та не могла знати, оскільки спадкодавцем документ складався без відома матері позивачки за цим позовом. Крім того, вказаний заповіт не був зареєстрований у журналі реєстрації нотаріальних дій та не внесений до спадкового реєстру, внаслідок чого нотаріус під час видачі свідоцтва про право на спадщину 25 серпня 2010 року не мала можливості врахувати наявність зазначеного заповіту.
Враховуючи вищенаведене, позивачка ОСОБА_3 просить суд визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом № 11-1853, видане Другою Київською державною нотаріальною конторою 25 серпня 2010 року на ім'я ОСОБА_6 .
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Ходосівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області та ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним (єдиний унікальний номер справи 369/12968/17).
Обґрунтовуючи позовні вимоги за цим позовом, зазначає, що її мачусі ОСОБА_5 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку, серія ЯА № 609809, виданого на підставі розпорядження Києво-Святошинської райдержадміністрації від 27 січня 2006 року № 45, належала земельна ділянка площею 1,6037 га, кадастровий номер 3222487000:04:004:0134 розташована на території Ходосівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла. На підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 25 серпня 2010 року державним нотаріусом Другої Київської державної нотаріальної контори Костенко Л. Ю., власником 1/3 частини вищевказаної земельної ділянки став батько позивачки ОСОБА_6 - чоловік померлої ОСОБА_5 .
Власником іншої 1/3 частини вказаної земельної ділянки в порядку спадкування стала ОСОБА_7 - дочка померлої ОСОБА_5 .
Позивачці відомо, що ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 та що в неї залишилася дочка ОСОБА_3 і право власності на вищевказану частину земельної ділянки, яка належала ОСОБА_7 , перейшло до ОСОБА_3 на підставі рішення суду
Інша 1/3 частина вищевказаної земельної ділянки належала онуку померлої ОСОБА_5 - ОСОБА_8 . Позивачці відомо, що ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , а право власності на вищевказану 1/3 частину земельної ділянки перейшло до його матері ОСОБА_4 на підставі рішення суду у справі про визнання права власності на земельну ділянку.
Позивачка наголошує на тому, що її батько - ОСОБА_6 , помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , але заповіту не залишив. Його спадкоємцями стали позивачка ОСОБА_1 та її сестра ОСОБА_2 , яка подала заяву про відмову від спадщини, яка складалася з 1/3 частини земельної ділянки, внаслідок чого приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу відкрив спадкову справу № 56260940.
Батько позивачки ОСОБА_6 за життя не здійснив державну реєстрацію права власності на 1/3 частину спірної земельної ділянки, що також стало причиною відмови приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мазурчуком В. В. позивачці ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальної дії.
Після звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування третя особа ОСОБА_3 заявила зустрічний позов до ОСОБА_1 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом. У такий спосіб позивачці ОСОБА_1 стало відомо про наявність заповіту спадкодавця ОСОБА_5 від 28 січня 1993 року, нотаріально посвідченого секретарем Ходосівської сільської ради народних депутатів Києво-Святошинського району Київської області, який не було зареєстровано у спадковому реєстрі.
Позивачка висловлює сумніви з приводу факту складення та підписання заповіту саме спадкодавцем ОСОБА_5 , оскільки від такого спадкодавця у спадковому реєстрі заповіти відсутні взагалі.
Крім того, позивачка наполягає на тому, що інші спадкоємці взагалі самоусунулися від догляду за ОСОБА_5 , яка до смерті проживала з батьком позивачки ОСОБА_6 , а за кілька років до смерті - у квартирі позивачки.
Також позивачка вказує на те, що на час смерті заповідачки її чоловік ОСОБА_6 був непрацездатною особою, пенсіонером, в зв'язку з чим мав право на обов'язкову частку в спадщині, незважаючи на наявність заповіту, а тому у разі прийняття ним спадщини заповіт у відповідній частині є недійсним.
Враховуючи вищенаведене, ОСОБА_1 просить суд визнати недійсним заповіт ОСОБА_5 , посвідчений та зареєстрований за № 6 секретарем виконавчого комітету Ходосівської сільської ради народних депутатів Києво-Святошинського району Київської області від 28 січня 1993 року, а також вирішити питання про розподіл судових витрат.
Ухвалою від 19 грудня 2017 року Києво-Святошинський районний суд Київської області відкрив провадження у справі № 369/12968/17, призначив підготовче судове засідання.
У січні 2018 року до суду надійшов відзив ОСОБА_3 на позовну заяву ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним, в обґрунтування якого відповідачка посилається на те, що позовні вимоги не обґрунтовані та зводяться до припущень. Відповідачка наголошує на тому, що орган місцевого самоврядування належним чином зареєстрував оспорюваний заповіт в прошитому, пронумерованому, заархівованому журналі реєстраційних дій на 22 аркушах, що додатково спростовує доводи позовної заяви. Факт сумісного проживання спадкодавця та її чоловіка ОСОБА_6 також позивачкою не доведений належним чином.
Ухвалою від 14 лютого 2018 року Києво-Святошинський районний суд Київської області закрив підготовче провадження, призначив справу до розгляду.
Києво-Святошинський районний суд Київської області ухвалою від 24 вересня 2018 року об'єднав у одне провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Ходосівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , міськрайонне управління Держгеокадастру у Києво- Святошинському районі та м. Ірпені Головного управління Держгеокадастру у Київській області, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мазурчук В.В. про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування, за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи Ходосівська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Ходосіївської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про визнання заповіту недійсним. Цивільній справі присвоїв єдиний унікальний номер справи 369/9596/17.
Ухвалою від 24 лютого 2020 року Києво-Святошинський районний суд Київської області закрив підготовче провадження у справі, призначив справу до розгляду.
Розпорядженням керівника апарату Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 листопада 2020 року № 696 в зв'язку з перебуванням головуючого судді Пінкевич Н. С. у соціальній відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами проведено повторний автоматизований розподіл справи між суддями та призначено справу судді ОСОБА_10 .
Розпорядженням керівника апарату Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 вересня 2021 року № 181 на підставі рішення Першої дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 21 липня 2021 року про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді ОСОБА_10 та застосування до нього дисциплінарного стягнення у виді внесення подання Вищій ради правосуддя про звільнення з посади судді; відсторонення судді ОСОБА_10 від здійснення правосуддя справу передано на повторний автоматизований розподіл між суддями та призначено судді Фінагеєвій І. О.
Києво-Святошинський районний суд Київської області ухвалою від 15 серпня 2022 року замінив відповідача у справі з Ходосівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області на його правонаступника Феодосіївську сільську раду Обухівського району Київської області.
В судове засідання позивачка ОСОБА_1 не з'явилася, надала заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги просить задовольнити.
Відповідач Феодосіївська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце слухання справи сповіщена належним чином, причини неявки не повідомила
Відповідачка ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце слухання справи сповіщена належним чином, причини неявки не повідомила.
Треті особи ОСОБА_2 , міськрайонне управління Держгеокадастру у Києво-Святошинському районі та м. Ірпені Головного управління Держгеокадастру у Київській області, в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце слухання справи сповіщені належним чином, причини неявки не повідомили.
Треті особи ОСОБА_4 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мазурчук В. В. в судове засідання не з'явилися, надали до суду заяви про розгляд справи у їх відсутність.
У зв'язку з неявкою сторін в силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з'явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з'явились всі учасники такої справи.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, доводи учасників справи, викладені в заявах по суті спору, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов такого висновку.
Відповідно до вимог частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Суд встановив, що відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку від 11 квітня 2006 року серії ЯА № 609809 ОСОБА_5 на праві власності належала земельна ділянка площею 1,8543 га, яка відповідно до плану меж земельних ділянок складалася з двох земельних ділянок: ділянки площею 1,6037 га, якій присвоєний кадастровий номер 3222487000:04:004:0134 та ділянки площею 0,2506 га, якій присвоєний кадастровий номер 3222487000:04:004:0313.
28 січня 1993 року ОСОБА_5 склала заповіт, за змістом якого на випадок своєї смерті заповідала все своє майно, де б воно не знаходилося і з чого б не складалося, і взагалі все те, що буде належати їй на день смерті і на що вона матиме право, заповідає своїй дочці ОСОБА_7 і сину ОСОБА_9 .
ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про право на спадщину серії НОМЕР_1 .
25 листопада 2008 року ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 звернулися до Київської державної нотаріальної контори з заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5
25 листопада 2008 року Київською державною нотаріальною конторою розпочато спадкову справу № 1056/08 до майна померлої ОСОБА_5 .
Згідно з копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 ОСОБА_6 та ОСОБА_5 перебували в шлюбі з 12 березня 1994 року.
ОСОБА_7 є дочкою ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 та копії довідки від 30 серпня 2006 року, виданої Відділом РАЦС Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області, за змістом якої внаслідок укладення шлюбу з ОСОБА_11 ОСОБА_12 змінила прізвище з « ОСОБА_13 » на « ОСОБА_14 ».
Згідно з копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 ОСОБА_9 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 .
З копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 суд встановив, що ОСОБА_9 був сином спадкодавця ОСОБА_5 та ОСОБА_15
18 липня 2009 року ОСОБА_8 , син ОСОБА_9 та ОСОБА_4 відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_6 , помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_7 .
Згідно з витягом зі Спадкового реєстру від 25 листопада 2008 року № 17441752 за номером 40645188 у Спадковому реєстрі зареєстрований заповіт ОСОБА_5 , посвідчений 15 вересня 2006 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Плющ Н. В., за змістом якого ОСОБА_5 заповідала громадянці ОСОБА_16 право на земельну частку (пай) в частині 0,08 га, посвідчене сертифікатом на право власності на земельну частку (пай) серії РН № 377745, видане Києво-Святошинською районною державною адміністрацією Київської області 24 грудня 2000 року.
За змістом витягу від 02 вересня 2010 року, виданого Київською обласною філією ДЗК про те, що станом на 02 вересня 2010 року ОСОБА_6 та ОСОБА_7 державний акт державний акт про право власності на земельну ділянку площею 1,6037 га, кадастровий номер 3222487000:04:004:0134, розташовану на території Ходосівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області не видавався.
25 серпня 2010 року ОСОБА_6 та ОСОБА_7 звернулися до Другої Київської державної нотаріальної контори з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_5 , а саме на земельну ділянку площею 1,6037 га, кадастровий номер 3222487000:04:004:0134, розташовану на території Ходосівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, яку ОСОБА_7 та ОСОБА_6 прийняли відповідно до закону.
25 серпня 2010 року державний нотаріус Другої Київської державної нотаріальної контори видав на ім'я ОСОБА_6 свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_5 , за змістом якого спадкоємцями ОСОБА_5 були її чоловік ОСОБА_6 , дочка ОСОБА_7 та онук ОСОБА_8 . Спадщина, на яку видане вказане свідоцтво, складалася з земельної ділянки площею 1,6037 га, якій присвоєний кадастровий номер 3222487000:04:004:0134, яка належала на праві власності померлій ОСОБА_5 відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку від 11 квітня 2006 року серії ЯА № 609809.
Аналогічне свідоцтво державний нотаріус Другої Київської державної нотаріальної контори 25 серпня 2010 року видав на ім'я ОСОБА_7 .
ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ОСОБА_6 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_8 .
На підставі копії довідки ТОВ «Київжитлосвіт» від 02 липня 2017 року суд встановив, що ОСОБА_6 зареєстрований та проживав до смерті за адресою: АДРЕСА_1 .
З копій довідок від 29 січня 2014 року, виданих ТОВ «Житловик-Плюс» громадянці ОСОБА_3 суд встановив, що ОСОБА_5 та ОСОБА_7 були зареєстровані та проживали за адресою: АДРЕСА_2 .
ОСОБА_1 є дочкою померлого ОСОБА_6 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_9 , а також свідоцтвом про шлюб ОСОБА_17 та ОСОБА_18 , за змістом якого позивачка змінила прізвище з « ОСОБА_19 » на « ОСОБА_20 ».
Заочним рішенням від 30 квітня 2014 року у справі № 369/2978/14 Києво-Святошинський районний суд Київської області визнав за ОСОБА_7 право власності на 1/3 частину земельної ділянки площею 1,6037 га, кадастровий номер 3222487000:04:004:0134, розташованої на території Ходосівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.
03 липня 2014 року ОСОБА_1 звернулася до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6
03 липня 2014 року ОСОБА_2 звернулася до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Мазурчука В. В. з заявою про відмову від своєї частки у спадщини на користь доньки ОСОБА_1
ОСОБА_2 є донькою ОСОБА_6 , що підтверджується копією свідоцтва про народження та копією свідоцтва про шлюб, за змістом якого ОСОБА_2 змінила прізвище з « ОСОБА_19 » на « ОСОБА_21 », які знаходяться в матеріалах спадкової справи ІІ-2014 до майна померлого ОСОБА_6 (індекс справи 02-14).
Згідно з витягом зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) від 03 липня 2014 року № 37780462 інформація щодо заповітів/спадкових договорів, складених ОСОБА_6 , відсутня.
Листом від 23 квітня 2015 року Управління Держземагенства у Києво-Святошинському районі Київської області повідомило про те, що земельна ділянка з кадастровим номером 3222487000:04:004:0134 за ОСОБА_6 не обліковується.
03 липня 2015 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мазурчук В. В. своєю постановою відмовив ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальної дії, а саме у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті її батька ОСОБА_6 , а саме на 1/3 земельної ділянки площею 1,6037 га, кадастровий номер 3222487000:04:004:0134, оскільки останній не зареєстрував у передбаченому законом порядку право власності на вищевказану земельну ділянку.
Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку площею 1,6037 га, кадастровий номер 3222487000:04:004:0134, від 01 березня 2017 року право власності на 1/3 вказаної земельної ділянки з 30 липня 2014 року належить ОСОБА_3 , а на іншу 1/3 частку земельної ділянки - з 16 березня 2015 року ОСОБА_4
21 липня 2017 року Ходосівська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області повідомила ОСОБА_1 про відсутність в земельно-кадастрових книгах інформації про земельну ділянку ОСОБА_6
30 жовтня 2017 року Ходосівська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області надіслала адвокату Даніліну А. ю. лист № 719, яким повідомила про те, що Ходосівською сільською радою з 1963 року ведуться журнали реєстрації нотаріальних дій. Окремо реєстрація заповітів не ведеться. В журналі реєстрації нотаріальних дій виконавчого комітету Ходосівської сільської ради народних депутатів Києво-Святошинського району 1993-1996 рр., який прошитий, пронумерований, заархівований на 22 аркушах завідуючим держархівом 05 липня 1999 року, міститься запис від 28 січня 1993 року під номером 6 про реєстрацію заповіту ОСОБА_5 , 1936 року народження. Відомості про реєстрацію в Спадковому реєстрі заповіту від 28 січня 1993 року в документах Ходосівської сільської ради відсутні.
За змістом витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на земельну ділянку площею 1,6037 га, кадастровий номер 3222487000:04:004:0134, розташовану на території Ходосівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області в частині 1/3 зареєстровано з 30 липня 2014 року за ОСОБА_3 , а в частині 1/3 - за ОСОБА_4 з 16 березня 2015 року.
Відповідно до частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Наведеною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.
Суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення / захисту в обраний спосіб.
Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка, на її думку, порушує її права й охоронювані законом інтереси.
За змістом частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною першою статті 5 ЦК України передбачено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.
Щодо первісного позову ОСОБА_1 про визнання права власності в порядку спадкування за законом.
Так позивачка вважає порушеним її право власності на частку в нерухомому майні, а саме на 1/3 частину спірної земельної ділянки, оскільки позбавлена можливості в порядку спадкування після смерті свого батька ОСОБА_6 оформити право власності на 1/3 частину спірної земельної ділянки, яку отримав в спадщину ОСОБА_6 після смерті своєї матері ОСОБА_5 .
ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а отже до правовідносин слід застосовувати акти цивільного законодавства, чинні на час смерті вищевказаної особи.
Відповідно до статті 1216 ЦК України (тут і далі в редакції, чинній на час смерті ОСОБА_5 ) спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно з статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до статті 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи та інші учасники цивільних відносин.
Відповідно до статті 392 ЦК України в чинній редакції власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Звертаючись до суду з позовом про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування, ОСОБА_1 зазначила в якості відповідача Ходосівську сільську раду Києво-Святошинського району Київської області, яка згодом була замінена на Феодосіївську сільську раду Києво-Святошинського району Київської області.
Згідно з частиною першою статті 1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття суд визнає спадщину відумерлою за заявою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.
Аналіз положень вищевказаної статті дає підстави для висновку про те, що спір з органом місцевого самоврядування може виникнути лише за умови відсутності інших спадкоємців, які мають право в порядку спадкування на спірну земельну ділянку.
З доказів в матеріалах справи суд встановив, що спадкоємцями померлої ОСОБА_5 були її чоловік ОСОБА_6 , дочка ОСОБА_7 та онук ОСОБА_8 . Крім того, згідно з заповітом ОСОБА_5 спадкоємцями за заповітом були ОСОБА_7 та ОСОБА_9 .
Позивачка ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_6 , а отже до неї в порядку спадкової трансмісії перейшло право на прийняття спадщини у тому розмірі, в якому воно належало ОСОБА_6 .
Суд встановив на підставі наявних в матеріалах справи копій свідоцтв про смерть, що ОСОБА_9 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , а його син ОСОБА_8 - онук ОСОБА_5 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).
Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 березня 2021 року в справі № 226/817/19 вказано, що «пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2021 року в справі № 759/19779/18 (провадження № 61-4523св21) вказано, що: «у справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування».
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року по справі № 523/9076/16-ц зазначила, що пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
Таким чином, на час подання позову ОСОБА_1 був живий спадкоємець за заповітом ОСОБА_7 , а інформація стосовно відмови ОСОБА_7 від спадщини до суду позивачкою не надана.
Доказів відсутності спадкоємців померлих ОСОБА_9 та ОСОБА_8 чи відмови їх спадкоємців від прийняття спадщини матеріали справи також не містять.
Доказів визнання спадщини відумерлою, внаслідок чого право власності на спадкове майно переходить до органу місцевого самоврядування, позивачка не надала.
Таким чином, виходячи з наявних у справі доказів, належним відповідачем у спорі за позовом ОСОБА_1 є ОСОБА_7 , яка прийняла спадщину, а внаслідок смерті останньої - її донька ОСОБА_3 , а також спадкоємці померлих ОСОБА_9 та ОСОБА_8 .
Враховуючи те, що позивачкою ОСОБА_1 не було вжито заходи для заміни неналежного відповідача у справі, то у задоволенні її позову слід відмовити в зв'язку з пред'явленням позову до неналежного відповідача.
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Феодосіївської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, про визнання заповіту недійсним.
Оспорюваний заповіт складений 28 січня 1993 року, а отже для аналізу підстав для визнання цього заповіту недійсним суд зобов'язаний застосувати акти цивільного законодавства, чинні на час складення заповіту, а саме ЦК УРСР у редакції 1963 року.
Згідно з частиною першою, другою статті 524 ЦК УРСР, що був чинним на час складення заповіту, спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.
Статтею 534 ЦК УРСР передбачено, що кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.
Відповідно до статей 41-65 ЦК УРСР заповіт є угодою, яка має форму одностороннього правочину та породжує виникнення прав та обов'язків у інших осіб-учасників правочину.
Статтею 45 ЦК УРСР передбачено, що недодержання форми угоди, якої вимагає закон, тягне за собою недійсність угоди лише в разі, якщо такий наслідок прямо зазначено в законі.
Згідно зі статтею 541 ЦК УРСР заповіт повинен бути укладений у письмовій формі з зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений.
Відповідно до статті 543 ЦК УРСР якщо заповідач внаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин не може власноручно підписати заповіт, за його дорученням у його присутності і в присутності нотаріуса або посадової особи, яка посвідчує заповіти, прирівнювані до нотаріально посвідчених (стаття 542 цього Кодексу), заповіт може підписати інший громадянин. При цьому зазначаються причини, з яких заповідач не міг підписати заповіт власноручно. Заповіт не може підписувати особа, на користь якої його зроблено.
Отже, недотримання форми заповіту тягне його недійсність.
Заповіт як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам цивільного законодавства щодо недійсності правочинів.
У частині першій статті 48 ЦК УРСР 1963 року зазначено, що недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.
Згідно зі статтею 48 ЦК УРСР 1963 року недійсними визнаються всі угоди, які не відповідають вимогам чинного законодавства і в яких порушена хоча б одна з умов дійсності угоди, зокрема: дієздатність учасників угод, збіг волі і волевиявлення, відсутність вад в утворенні волі, дотримання угоди в тих випадках, коли її недотримання викликає недійсність угоди.
За правилами статті 48 ЦК УРСР 1963 року угода визнається недійсною при невідповідності її не тільки законові, а й іншим актам, виданим органами державної влади та управління в межах наданої їм компетенції.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 14 Закону Української РСР «Про державний нотаріат», чинному на час складення заповіту, у населених пунктах, де немає державних нотаріальних контор, виконавчі комітети міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих вчиняють такі нотаріальні дії: посвідчують заповіти.
Пунктом 1 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих, затвердженої Наказом Міністра юстиції Української РСР від 19 січня 1976 року № 1/5, передбачено, що у відповідності зі статтею 14 Закону Української РСР «Про державний нотаріат» у населених пунктах, де немає державних нотаріальних контор, виконавчі комітети міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих вчиняють нотаріальні дії, зокрема, посвідчують заповіти.
Так матеріали справи містять оригінал заповіту ОСОБА_5 від 28 січня 1993 року, посвідчений секретарем Ходосівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області. Заповіт містить відомості про дату та місце його вчинення, волевиявлення заповідача, засвідчений підписом заповідача, підписом службової особи органу місцевого самоврядування, уповноваженої на вчинення нотаріальних дій відповідно до закону.
Позивачка не надала до суду доказів недійсності заповіту з вищезазначених критеріїв щодо його форми та змісту.
Як на підставу визнання заповіту недійсним ОСОБА_1 посилається на те, що заповіт ОСОБА_5 не був посвідчений після 2000 року у передбаченому законом порядку, проте такий довід не заслуговує на увагу, виходячи з таких підстав.
Підстави недійсності заповіту досліджуються судом відповідно до актів цивільного законодавства, чинного станом на час складення заповіту, тобто станом на 28 січня 1993 року.
Статтею 541 ЦК УРСР 1963 року було передбачено, що заповіт повинен бути укладений у письмовій формі з зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений.
Стаття 25 Закону України «Про державний нотаріат» в редакції, чинній станом на час вчинення заповіту, визначала, що всі нотаріальні дії, вчинені державними нотаріусами і службовими особами виконавчих комітетів міських, селищних, сільських Рад народних депутатів, реєструються в реєстрах нотаріальних дій.
Відповідно до статті 47 ЦК УРСР 1963 року нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.
Отже, з врахуванням вимог стате 47, 541 ЦК УРСР 1963 року недійсним заповіт міг визнаватися у разі недотримання вимог закону щодо його форми. Водночас закон не передбачав підставою для визнання недійсним заповіту відсутність даних про реєстрацію заповіту у Спадковому реєстрі.
Сумніви позивача у чинності та існуванні оспорюваного заповіту зводяться до суб'єктивних умовиводів, не обґрунтованих належним чином доказами та вимогами закону.
Не заслуговують на увагу і доводи ОСОБА_1 з приводу того, що її батько ОСОБА_6 мав право на обов'язкову частку в спадщині, оскільки на момент смерті був непрацездатним вдівцем, оскільки така обставина є визначальною під час вирішення спору про розподіл часток спадкового майна, водночас жодним чином не доводить недотримання вимог закону щодо форми та змісту заповіту для визнання такої угоди недійсною.
За таких обставин у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання недійсним заповіту слід відмовити.
Щодо позовних вимог ОСОБА_3 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину.
У частині другій статті 89 ЦПК України встановлено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Згідно із положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Положеннями частини п'ятої статті 12 ЦПК України на суд також покладені певні обов'язки зі створення для сторін змагального процесу, а саме суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Частинами четвертою-шостою статті 81 ЦПК України встановлено, що у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Суд встановив на підставі наявної в матеріалах справи копії свідоцтва про народження, що ОСОБА_3 є дочкою померлої ОСОБА_7 , а отже права на спадщину після померлої ОСОБА_5 перейшли до неї в порядку спадкової трансмісії від ОСОБА_7 .
Позовні вимоги ОСОБА_3 ґрунтуються на наявності заповіту ОСОБА_5 від 28 січня 1993 року, за змістом якого ОСОБА_5 у разі смерті заповідала все майно її сину ОСОБА_9 та дочці ОСОБА_7 .
Згідно з частиною першою статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.
Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається на ім'я кожного з них, із зазначенням імені та частки у спадщині інших спадкоємців.
Статтею 1300 ЦК України встановлено, що за згодою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину, нотаріус або уповноважена на це посадова особа відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини може внести зміни до свідоцтва про право на спадщину. На вимогу одного із спадкоємців за рішенням суду можуть бути внесені зміни до свідоцтва про право на спадщину. У випадках, встановлених частинами першою і другою цієї статті, нотаріус видає спадкоємцям нові свідоцтва про право на спадщину.
Згідно зі статтею 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.
Порушення у зв'язку із виданням свідоцтва про право на спадщину прав інших заінтересованих осіб є самостійною підставою для визнання свідоцтва про право на спадщину за законом недійсним.
Отже, недійсним може бути визнане свідоцтво про право на спадщину у разі доведення відсутності у спадкоємця умов для одержання вказаного свідоцтва.
У постановах Верховного Суду від 23 вересня 2020 року у справі № 742/740/17, від 31 січня 2022 року у справі № 326/1511/20 викладено правові висновки, відповідно до яких свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв'язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.
З огляду на вищенаведене, суду належить встановити, чи мав право ОСОБА_6 на спадкування та чи існували інші підстави, які могли вплинути на його право спадкування після смерті його жінки ОСОБА_5 .
Матеріали справи містять заповіт ОСОБА_5 , за змістом якого єдиними спадкоємцями свого майна остання визначила свого сина ОСОБА_9 та дочку ОСОБА_7 .
Згідно зі статтею 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка). Розмір обов'язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення. До обов'язкової частки у спадщині зараховується вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартість заповідального відказу, встановленого на користь особи, яка має право на обов'язкову частку, а також вартість інших речей та майнових прав, які перейшли до неї як до спадкоємця. Будь-які обмеження та обтяження, встановлені у заповіті для спадкоємця, який має право на обов'язкову частку у спадщині, дійсні лише щодо тієї частини спадщини, яка перевищує його обов'язкову частку.
З копії паспорта ОСОБА_6 суд встановив, що останній на час смерті ОСОБА_5 , перебував у віці 76 років.
Статтею 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» визначено, що до працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку. До осіб, які втратили працездатність, відносяться особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку, особи, які досягли пенсійного віку, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах, та непрацюючі особи, визнані особами з інвалідністю в установленому порядку.
Відповідно до статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію за віком мають чоловіки після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років.
Таким чином, ОСОБА_6 на час смерті ОСОБА_5 був непрацездатною особою пенсійного віку, а отже, незважаючи на обмеження заповіту від 28 січня 1993 року, мав право на обов'язкову частку в спадщині, що підтверджує право ОСОБА_6 на отримання свідоцтва про право на спадщину та спростовує доводи позивачки ОСОБА_3 про відсутність підстав для видачі свідоцтва про право на спадщину.
Суд також звертає увагу на те, що відповідно до вимог статті 1241 ЦК України розмір обов'язкової частки в спадщині може бути зменшено за рішенням суду з врахуванням передбачених законом критеріїв, проте через відсутність в матеріалах справи доказів на підтвердження перелічених в статті 1241 ЦК України категорій, які можуть слугувати підставою для зменшення обов'язкової частки в спадщині (доказів відносин між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , вичерпних відомостей про вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, а також вартість інших речей та майнових прав, які перейшли до нього як до спадкоємця) підстави для зменшення частки у спадковому майні суд не вбачає.
За таких обставин позовні вимоги ОСОБА_3 задоволенню не підлягають.
Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не знайшли свого підтвердження та задоволенню не підлягають
Керуючись ст. ст. 12, 13, 48, 51, 76, 81, 141, 258, 259, 263, 265, 268 ЦПК України, суд,-
УХВАЛИВ:
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Феодосіївської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , міськрайонне управління Держгеокадастру у Києво-Святошинському районі та м. Ірпені Головного управління Держгеокадастру у Київській області, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мазурчук В. В. про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування.
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи: Ходосівська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину.
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Феодосіївської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про визнання заповіту недійсним.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Києво-Святошинський районний суд Київської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: І. О. Фінагеєва